Рішення № 62701639, 11.11.2016, Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/2305/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

11 листопада 2016 року м. Берегово

Берегівський районний суд Закарпатської області в складі: головуючого Фейір О. О., при секретарі Кузьма Т. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Берегово цивільну справу за позовом ОСОБА_1 Саніслава Івановича до ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,

встановив:

ОСОБА_1 Саніслав Іванович звернувся в Берегівський районний суд Закарпатської області із позовом до «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів.

Позов мотивовано тим, що 04 червня 2016 року позивач уклав з відповідачем договір фінансового лізингу № 004405 з метою придбання транспортного засобу міні-трактора МТЗ 321. При цьому, позивач зясував, що ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» в порушення вимог законодавства, надає фінансові послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів без набуття статусу фінансової установи та отримання відповідної ліцензії. Це підтверджується відсутністю інформації про ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» в Державному реєстрі фінансових установ. Відповідач не маючи ліцензії на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг уклав із позивачем договір фінансового лізингу. Позивач вважає договір фінансового лізингу нікчемним, тому що він нотаріально не посвідчений. Крім того, позивач вважає, що оспорюваний договір порушує його права як споживача, оскільки містить несправедливі умови, в звязку з чим просить такий визнати недійсним.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не зявився, однак подав до суду заяву, згідно якої просить справу розглянути без його участі. Позовні вимоги підтримує та не заперечує проти заочного розгляду справи (а. с. 24).

Представник відповідача ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» в судове засідання також не зявився, однак подав заперечення проти позову. Заперечення мотивоване тим, що ствердження позивача, що для здійснення діяльності з надання послуг фінансового лізингу відповідач повинен був отримати відповідну ліцензію, є помилковим, оскільки можливість надання послуг з фінансового лізингу та порядок якого необхідно дотримуватись при наданні таких послуг юридичними особами субєктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, передбачено Положенням про надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами субєктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затвердженого розпорядженням Дерфінпослуг від 22.01.2004 року № 21. В запереченні відповідач також вказує на те, що твердження позивача про необхідність нотаріального посвідчення договору є хибним, оскільки спірні відносини врегульовані як загальними (ЦК України), так і спеціальними нормами (ЗУ «Про фінансовий лізинг»), а пріоритет в застосуванні мають спеціальні норми. Оскільки вказаним законом передбачено, що договір фінансового лізингу має бути укладений у письмовій формі, то нотаріальне посвідчення не є необхідним, так як не передбачено спеціальними нормами. Щодо тверджень позивача про те, що умови договору є несправедливими, відповідач зазначає, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна одночасна наявність таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін, умови договору завдають шкоди споживачеві. Однак позивачем не доведено про одночасну наявність вказаних ознак.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог, оцінивши докази на ствердження цих обставин в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) .

Як встановлено з матеріалів справи, між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» 04 червня 2016 року було укладено договір фінансового лізингу № 004405, згідно якого ОСОБА_1, будучи лізингоодержувачем, отримав у платне користування від ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» міні-трактор МТЗ 321 (а. с. 9-15).

Посилання позивача на те, що ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» для здійснення діяльності з надання послуг з фінансового лізингу на умовах, передбачених оспорюваним договором, мало б отримати відповідну ліцензію від Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, суд вважає хибним, виходячи з наступного.

Послуга з надання фінансового лізингу є фінансовою послугою (пункт 5 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Частиною 4 ст. 5 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що можливість тапорядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Розділ 2 Положення про надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами субєктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затверджене розпорядженням Дерфінпослуг від 22.01.2004 року № 21, передбачає право юридичних осіб субєктів господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами надавати послуги з фінансового лізингу за наявності певних умов.

Так, ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» має право надавати послуги фінансового лізингу, що вбачається з копії Довідки про взяття на облік юридичної особи, як такої, що має право надавати послуги з фінансового лізингу, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 16.04.2015 року (а. с. 41).

Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Ст. 799 ЦК України визначено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Судом встановлено, що оспорюваний договір фінансового лізингу нотаріально не посвідчений.

Заперечення відповідача про те, що оскільки ЗУ «Про фінансовий лізинг» передбачено укладення договору фінансового лізингу у письмовій формі, то нотаріальне посвідчення не є необхідним, суд вважає хибним, оскільки ч. 1 ст. 2 даного Закону чітко передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Зазначення в даному Законі, що договір фінансового лізингу укладається в письмовій формі не є особливістю. Крім того, в цьому Законі відсутнє зазначення, що такий договір має укладатися тільки в письмовій формі.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Такий висновок також викладений у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 року по справі № 6-2766цс15.

Так, згідно зі ст. 360-7 ЦПК України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Положенням ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності; умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

Суд вважає несправедливими наступні умови укладеного договору фінансового лізингу: в п. 6.8 договору вказано, що лізингодавець звільняється від відповідальності стосовно будь-яких претензій, вимог або проваджень проти лізингодавця як власника предмета лізингу щодо будь-якого травмування, смерті, пошкодження або втрати, спричинених навколишньому середовищу, юридичним або фізичним особам або майну, що пов'язано з володінням, експлуатацією, транспортуванням та ін. предмета лізингу, при цьому, відповідно до п. 10.3 страхування предмета лізингу здійснюється за рахунок лізингоодержувача, але на користь лізингодавця; п. 8.2 договору визначено складові першого лізингового платежу: комісійна винагорода лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору та аванс ціни предмета лізингу, що виходить за межі переліку таких платежів, передбачених ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг»; можливість зміни вартості предмета лізингу й імперативний обов'язок лізингоодержувача одноразово доплатити різницю (пункт 5.4); коригування лізингових платежів та проведення індексації розміру лізингової плати в залежності від конвертації гривні в іноземну валюту та змінами ситуації на грошовому ринку, збільшенням або зменшенням податків, зборів, та інших обов'язкових платежів тощо (пункти 8.3, 8.8, 8.13); неповернення сплачених лізингових платежів у разі відмови лізингоодержувача від підписання додаткової угоди про коригування розміру платежів та вартості предмета лізингу, при тому, що лізингодавець у такому випадку наділений правом на одностороннє розірвання договору й повернення предмету лізингу (пункт 8.15); встановлення відповідальності лізингоодержувача перед лізингодавцем за невиконання будь-яких умов оспорюваного договору, і водночас відсутня така відповідальність лізингодавця перед лізингоодержувачем (розділ 12).

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що умови договору фінансового лізингу від 04.06.2016 року з огляду на положення ЗУ «Про захист прав споживачів» є несправедливими, оскільки містять обмежені права лізингоодержувача як споживача послуг, що створює значну перевагу у правах лізингодавця над правами та обовязками лізингоодержувача, що є ознакою істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, недобросовісності та завдає шкоди споживачеві.

Так, за змістом ч. 5 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Оскільки визнання недійсним окремих положень зумовлює зміну інших положень договору, а також те, що при укладенні оспорюваного договору фінансового лізингу не були дотримані вимоги законодавства щодо необхідності нотаріального посвідчення такого договору, суд вважає, що договір фінансового лізингу № 004405 від 04.06.2016 року слід визнати недійсним в цілому.

Згідно з частиною першою статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, оспорюваний договір фінансового лізингу є недійсним з моменту його вчинення 04 червня 2016 року, коли, як вбачається з квитанції № 6, позивач сплатив по договору грошові кошти в розмірі 25000 гривень (а. с. 19).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З урахуванням вищенаведеного з ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» підлягає стягненню на користь позивача фактично сплачений останнім лізинговий платіж в розмірі 25000 гривень.

У звязку з наведеним суд вважає позовні вимоги про визнання договору недійсним та стягнення коштів обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позивача, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки ОСОБА_1 був звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів», з ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» слід стягнути в користь держави судовий збір, відповідно до ч. 3 ст. 6 ЗУ «Про судовий збір», за вимогу немайнового характеру про визнання недійсним договору в розмірі 551, 20 гривень та за вимогу майнового характеру про стягнення коштів відповідно до п. 1.1 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», що становить 551, 20 гривень.

Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються також з витрат, повязаних з розглядом справи. До останніх, згідно з ч. 3 цієї статті належать витрати на правову допомогу.

Зазначення в п. 4.1 договору про надання правової допомоги № 37Ц/16 про те, що клієнт сплачує представнику гонорар в розмірі 1500 гривень, не є належним документальним підтвердженням того, що позивач сплатив дані кошти. Іншого документального підтвердження про понесення витрат на правовому допомогу позивачем не надано.

У звязку з наведеним, суд вважає відмовити в задоволенні даної позовної вимоги.

Керуючись ст. ст. 203, 215, 220, 799, 806 ЦК України, ст. 1 ЗУ «Про фінансовий лізинг», ст. 18, 22 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. ст. 4, 6 ЗУ «Про судовий збір», ст. ст. 57-60, ст. 88, ч. 2 ст. 197, 208, 209, 218, 292, 294 ЦПК України,

рішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 004405 від 04.06.2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» і ОСОБА_1 Саніславом Івановичем, з 04 червня 2016 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» (код за ЄДРПОУ 38865527) на користь ОСОБА_1 Саніслава Івановича сплачені за договором фінансового лізингу № 004405 від 04.06.2016 року грошові кошти в розмірі 25 000 (двадцять пять тисяч) гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії до апеляційного суду Закарпатської області через цей районний суд.

Суддя ОСОБА_2.