Рішення № 62698989, 09.11.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/2094/16Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : Троян Т. Є. Доповідач в апеляційній інстанції Василенко Л. І. РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоВасиленко Л. І.суддівПодороги В. М., Демченка В. А. при секретаріАнкудінові О. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 серпня 2016 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя,

в с т а н о в и л а :

06 липня 2016 р. ОСОБА_3 звернулась до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 серпня 2003 р., розірваному за рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 лютого 2015 р. Дітей від шлюбу не мають.

18 жовтня 2003 р. сторони придбали у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1

Право власності на спірну квартиру було зареєстровано в КП ЧООБТІ за ОСОБА_1. згідно витягу про реєстрацію права власності від 21 жовтня 2003 р.

Після розірвання шлюбу стало питання про поділ спільного майна. Враховуючи викладене просила поділити спільне майно, що складається з квартири АДРЕСА_1 шляхом визнання права власності на ? частки вказаної квартири.

Уточнивши позовні вимоги просила витребувати у відповідача копію технічного паспорта на квартиру та призначити по справі судову товарознавчу експертизу, для встановлення вартості майна.

13 січня 2016 р. ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2. звернувся із зустрічною позовною заявою про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, в обґрунтування якої вказав, що 11 вересня 2013 р. під час перебування у шлюбі ОСОБА_1. оформив у Вестюск Банк (Данія) кредитний договір на суму 123 500 датських крон, що еквівалентно 17 000 євро. Зазначені кошти були перераховані на рахунок ОСОБА_3 в ПАТ «УкрСиббанк» та отримані нею в доларах США, що підтверджено відповідачкою за зустрічним позовом в судовому засіданні та наявними в матеріалах справи виписками по особовим рахункам.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач за зустрічним позовом вказав, що зазначені кошти призначалися на придбання квартири для його матері ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2

Враховуючи зазначене, ОСОБА_1. просив поділити грошові кошти в сумі

429 182 грн., які є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, між ним та ОСОБА_3 та визнати право власності на 214 591 грн. за ним, а також визнати право власності на 214 591 грн. за ОСОБА_3

В ході судового розгляду зменшив суму грошових коштів, що є предметом спору до 328 161,77 грн., та просив визнати право власності ОСОБА_1 на половину зазначених коштів - 164 080,88 грн. та визнати право власності ОСОБА_3 на 164 080,88 грн. і стягнути з неї зазначену суму грошових коштів - 164 080, 88 грн.

Ухвалою Соснівського районного суду від 13 січня 2016 р. зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є об'єктом сумісної власності подружжя прийнято до спільного розгляду в одному провадженні з первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 серпня 2016 р. позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 Визнано за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1. оскаржив його в апеляційному порядку, шляхом подачі через свого представника ОСОБА_2. відповідної апеляційної скарги, в якій посилаючись на невірне застосування норм матеріального прав, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив його скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 до нього та навпаки задовольнити його зустрічний позов до ОСОБА_3 про поділ майна, що є об'єктом сумісної власності подружжя.

Зазначив, що поза увагою суду залишився той факт, що він після продажу батьківської квартири мав право на третину отриманих коштів як співвласник. Тому вважає, що вказана квартира була придбана ним одноосібно за його особисті кошти, які отримані в дар від батьків та отримані ним від продажу квартири як співвласника, у зв'язку з чим спірна квартира АДРЕСА_1 зареєстрована тільки за ним як об'єкт особистої приватної власності.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Суд приходячи до висновку про обґрунтованість позовних вимог за первісним позовом, в частині визнання за сторонами права власності по ? частині квартири за кожним, виходив з того, що обидві сторони брали участь коштами у набутті майна, які вони отримали від своїх родичів, оскільки інших джерел (спільна праця), з яких сторони могли б отримати кошти для придбання спільної квартири в судовому засіданні не встановлено.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд виходив з того, що станом на момент розгляду справи кошти, про поділ яких заявляє ОСОБА_1., відсутні, так як були витрачені в період шлюбу, а тому не включаються до складу майна подружжя, яке підлягає поділу.

Проте, з висновком суду першої інстанції по первісному позову у повному обсязі погодитися не можна з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, серед іншого, вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалене у справі судові рішення, в частині первісного позову, зазначеним вимогам закону не відповідає.

Статтею 11 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

При цьому за ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Крім того, у ч. 4 ст. 60 ЦПК України визначено, що доказування (а, отже, і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Звертаючись в суд з позовом про поділ майна подружжя, ОСОБА_3, як на підставу звернення, послалась на статті 60, 68, 69, 70 глави 8 СК України, яка регламентує право спільної сумісної власності та на ст. 368 ЦК України, яка також визначає право спільної сумісної власності, зокрема і подружжя.

Судом першої інстанції при вирішенні спору правомірно встановлено, що спірне майно, а саме квартира АДРЕСА_1 була придбана до 2004 р., тобто до набрання чинності СК України, а тому при вирішенні спору, в цій частині, необхідно застосовувати положення КпШС України, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно зі ст. 22 КпШС України, який діяв на момент придбання спірної квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Разом з тим, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, у відповідності до ст. 24 КпШС України є власністю кожного з них (роздільним майном). Аналогічні положення містять пункти 1, 2 ч. 1 ст. 57 СК України.

Згідно зі ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, їх частки є рівними. Аналогічне положення закону закріплено й у ст. 70 СК України.

У п. 9 постанови від 12.06.1998 р., № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», чинної на час виникнення спірних правовідносин, Пленум Верховного Суду України, роз'яснив, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу). Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним контрактом) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути квартири.

Якщо котрийсь із подружжя зробив вкладення у придбання спільного майна за рахунок майна, яке належало йому до одруження або було одержане ним під час шлюбу в дар, у порядку спадкування, надбане за кошти, що належали йому до шлюбу, або іншого роздільного майна, то ці вкладення (в тому числі вартість майна до визнання його спільною сумісною власністю на підставі ст. 25 КпШС) мають враховуватися при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності (ст. 28 КпШС).

Аналогічні роз'яснення містять і п. п. 23, 24 постанови пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 р. N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 серпня 2003 р., розірваному за рішенням суду 26 лютого 2015 р. Спільних дітей від шлюбу не мають.

18 жовтня 2003 р., згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, ОСОБА_1. придбав у власність однокімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Вказана квартира куплена за 17 906 грн., які продавець одержала від покупця до підписання цього договору. (т. 1 а. с. 7)

Право власності на спірну квартиру було зареєстровано в КП ЧООБТІ за ОСОБА_1. згідно витягу про реєстрацію права власності від 21 жовтня 2003 р. (т. 1 а. с. 8, 49)

Разом з тим з долученої до матеріалів справи копій договору купівлі-продажу квартири вбачається, що 16 жовтня 2003 р. відповідач по первісному позову ОСОБА_1. та його батьки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в рівних частках продали належну їм на праві спільної часткової власності трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 Продаж вчинено за 81 702 грн., що еквівалентно 15 300 доларів США, які продавці в рівних частках одержали повністю до підписання договору (п. 5 договору). ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_1. своїми підписами під цим договором підтвердили проведення зі сторони покупця ОСОБА_6 повного розрахунку за продану квартиру та відсутність щодо неї претензій фінансового характеру. (т.1 а. с. 47, 48)

Цього ж дня батьки відповідача - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 придбала на своє ім'я трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 вартістю 17 068 грн., які були сплачені під час оформлення договору купівлі-продажу. (т. 1 а. с. 167)

Вирішуючи спір, в частині вимог щодо спірної квартири, суд першої інстанції наведеним договорам, які є належними доказами, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування, належної оцінки не дав, враховуючи час вчинення договорів купівлі-продажу трьох квартир, їх як доказ не спростував та висновку про те, що дана квартира є спільним майном подружжя та підлягає поділу дійшов помилково.

Так, заперечуючи проти первісного позову ОСОБА_1. доводив саме той факт, що спірна квартира була придбана ним одноосібно за власні кошти отримані від продажу квартири АДРЕСА_3, в підтвердження чого ним і були надані приведені договори купівлі-продажу квартир.

Посилання ОСОБА_1. на те, що батьки після продажу квартири АДРЕСА_3 подарували йому 20 000 грн. не впливає на вирішення спірних правовідносин, так як за належну йому від продажу по договору купівлі-продажу квартири від 16 жовтня 2003 р. частку в квартирі він, згідно до договору, отримав 27 234 грн. (81 702 : 3 = 27 234).

Покази свідків ОСОБА_5, ОСОБА_4, за своїм змістом, не суперечать приведеним належним доказам, а підтверджують лише те, що вони разом з сином - ОСОБА_1., як співвласники проданої ними квартири, розподілили отримані від продажу кошти так, щоб їм вистачило на купівлю окремого житла для себе та сина.

Щодо показів свідка ОСОБА_7. - бабусі первісного позивача ОСОБА_3 про те, що нею була продана квартира та частину коштів, отриманих в якості завдатку, надано онучці ОСОБА_3 для купівлі спірної квартири, то вони не підкріплені будь-якими належними доказами.

Наявний в матеріалах справи договір купівлі-продажу квартири від 24 жовтня 2003 р. свідчить лише про те, що ОСОБА_7 купила квартиру АДРЕСА_5 за 8 500 грн., які продавець одержала повністю до підписання договору (т. 2 а. с. 8).

Крім того, згідно до розписки від 29.12.2014 р., ОСОБА_3 в рахунок боргу отримала від ОСОБА_1, у зв'язку з процесом розірвання шлюбу, 2 000 доларів США. (т. 1 а. с. 50)

За викладеного висновки суду першої інстанції про те, що спірна квартира була придбана за кошти отримані сторонами від родичів не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, як і те, що реальна вартість спірної квартири була вища ніж та, що зазначена в договорі її купівлі-продажу, оскільки цивільне процесуальне законодавство визначає, що обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (за ч. 2 ст. 59 ЦПК України).

Згідно до правової позиції Верховного Суду України викладеної у постанові від 07.09.2016 р. у справі № 6-801цс 16, яка відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України, статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Враховуючи викладене, приведені вимоги закону, а саме те, що сторони уклали шлюб 30 серпня 2003 р., 16 жовтня 2003 р. відповідачем по первісному позову ОСОБА_1. спільно з батьками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було продано в рівних частках належну їм на праві спільної часткової власності квартиру за 81 702 грн., що еквівалентно 15 300 доларів США, які, згідно договору, продавці, зокрема і ОСОБА_1., в рівних частках одержали повністю до його підписання, спірна квартира за договором купівлі-продажу була куплена ОСОБА_1. через два дні - 18 жовтня 2003 р. за 17 906 грн., які продавець одержала від покупця до підписання цього договору, та за відсутності інших належних та допустимих доказів, які б спростовували наведене, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування судового рішення, в частині первісного позову, та ухвалення нового, в цій частині, про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

В частині вирішення вимог за зустрічним позовом про поділ грошових коштів, то в даній частині суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у їх задоволенні, так як встановив, що предметом зустрічного позову, поданого ОСОБА_1., є грошові кошти отримані ним 11 вересня 2013 р., під час перебування у шлюбі, за рахунок кредитного договору через Вестюск Банк (Данія) на суму 123 500 датських крон, що еквівалентно 17 000 євро.

Дані кошти були отримані ОСОБА_1. та перераховані на рахунок ОСОБА_3 ПАТ «УкрСиббанк» і отримані останньою в доларовому еквіваленті.

В свою чергу у відповідності до норм ст. 65 СК України, до складу майна, яке підлягає поділу включається загальне майно подружжя наявне у нього на час розгляду справі, а також те, що знаходиться в третіх осіб.

Враховуючи зміст вимог за зустрічним позовом, а саме поділ грошових коштів, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в їх задоволенні, оскільки обидві сторони, перебуваючи в шлюбі, при отриманні та використанні коштів зазначеного кредиту діяли за взаємною згодою. На момент розгляду даної справи зазначені у зустрічному позові грошові кошти відсутні, так як були витрачені саме в період шлюбу, а тому не включаються до складу майна подружжя, яке підлягає поділу.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 серпня 2016 року, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

В іншій частині рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 серпня 2016 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції з дня набрання ним законної сили.

Головуючий :

Судді :