Ухвала суду № 62697137, 07.11.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №283/780/16-ц Головуючий у 1-й інст. Тимошенко А. О.

Категорія 48 Доповідач Талько О. Б.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючої судді Талько О.Б.,

суддів: Павицької Т.М., Галацевич О.М.,

за участю секретаря Кравчук Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 18 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості за аліментами та пені,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 23 липня 2010 року з нього на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі по 500 грн. щомісячно на кожну дитину, починаючи з 20 квітня 2010 року й до досягнення ними повноліття.

Позивач вказує, що 25 червня 2010 року ОСОБА_2 була засуджена вироком суду та відбувала покарання з листопада 2010 року по січень 2012 року. Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 11 листопада 2010 року шлюб між ними розірвано, дітей залишено на проживання з ним.

Позивач вказує, що він повністю утримував дітей. Після звільнення ОСОБА_2 з місць позбавлення він також надавав матеріальну допомогу на її утримання, щомісячно сплачуючи готівкою кошти від 1500 до 3000 грн. Окрім того, вносив плату за комунальні послуги та сплачував кошти на навчання дітей.

6 лютого 2014 року ОСОБА_2 подала заяву до державної виконавчої служби про повернення виконавчого листа у звязку з добровільною сплатою аліментів.

Однак, після того, як він втратив роботу та не зміг надавати матеріальну допомогу на утримання відповідачки, вона знову предявила виконавчий лист до ДВС.

В подальшому державний виконавець направив сторонам виконавчого провадження довідку, відповідно до якої розмір заборгованості зі сплати аліментів на утримання неповнолітніх дітей за період з 10 серпня 2010 по 10 вересня 2012 року становить 21344 грн. 74 коп., а також за період з 8 квітня 2013 року по 6 лютого 2014 року складає 4972 грн. 71 коп.

Зазначена заборгованість нарахована більш як за три роки, що суперечить положенням ч. 1 ст. 194 СК України.

Окрім того, ОСОБА_1 зазначає, що при розрахунку заборгованості не була врахована та обставина, що він повністю утримував дітей.

З огляду на вищезазначене, просив звільнити його від сплати заборгованості за аліментами та неустойки (пені) за період з 10 серпня 2010 по 10 вересня 2012 року та за період з 8 квітня 2013 року по 6 лютого 2014 року.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 18 липня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та пояснив, що з червня 2010 року неповнолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживали разом з ним та перебували на його повному утриманні. На даний час старший син ОСОБА_5 досяг повноліття та навчається у вищому учбовому закладі в м. Харкові, а ОСОБА_4 та відповідачка проживають разом з ним в м. Малині.

Факт утримання ним дітей підтверджується змістом заяви ОСОБА_2 про повернення виконавчого листа, в якій вона зазначає про добровільну сплату аліментів та відсутність у звязку з цим будь-яких претензій до нього.

Позивач також зазначив, що на даний час між ним та ОСОБА_2 існує спір щодо поділу житлового будинку та звернення останньої до державної виконавчої служби із заявою про нарахування заборгованості за аліментами зумовлене її бажанням отримати це житло в рахунок погашення боргу.

ОСОБА_2 в судовому засіданні не визнала апеляційну скаргу, зазначивши, що таким чином позивач намагається ухилитися від сплати аліментів. Дійсно з кінця 2010 року по січень 2012 року вона відбувала покарання внаслідок незаконного засудження. Протягом цього часу неповнолітні діти проживали разом з її старшою дочкою, яка на той час досягла повнолітнього віку. Відповідач не сплачував аліменти та проживав окремо від дітей. Маючи грошові заощадження на банківському рахунку, вона залишила платіжну картку своїй дочці, яка, докладаючи кошти своєї сімї, утримувала неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Окрім того, деякий час менший син проживав разом з її матірю у Донецькій області. В подальшому після звільнення з місць позбавлення волі вона самостійно утримувала синів. Заяву про повернення виконавчого листа подала внаслідок тиску з боку позивача.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення осіб, які зявились в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що сторони з 20 жовтня 1992 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 11 листопада 2010 року шлюб між ними розірвано. При цьому, резолютивна частина рішення не містить висновків суду щодо місця проживання неповнолітніх дітей.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_2 3 січня 2011 року була направлена до Качанівської виправної колонії №54 для подальшого відбування покарання згідно з вироком суду.

З пояснень сторін в судовому засіданні встановлено, що відповідачка з лютого 2012 року була звільнена з місць позбавлення волі.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 23 липня 2010 року з ОСОБА_1 стягуються аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 500 грн. щомісячно на кожну дитину, починаючи з 20 квітня 2010 року до досягнення дітьми повноліття.

23 липня 2010 року Малинським районним судом Житомирської області виданий виконавчий лист, який перебував на виконанні у відділі ДВС Малинського районного управління юстиції з 10 серпня 2010 року. Постановою державного виконавця від 10 вересня 2012 року виконавчий лист повернуто ОСОБА_2 на підставі поданої нею заяви.

В подальшому виконавчий лист повторно був предявлений до виконання та постановою державного виконавця від 8 квітня 2013 року відкрито виконавче провадження.

6 лютого 2014 року ОСОБА_2 звернулась до державної виконавчої служби із заявою про повернення виконавчого документа у звязку із добровільною сплатою ОСОБА_1 аліментів.

Ухвалою Малинського районного суду Житомирської області від 30 грудня 2014 року визнано незаконними дії старших державних виконавців відділу державної виконавчої служби Малинського районного управління юстиції щодо відмови ОСОБА_2 у проведенні розрахунку заборгованості за аліментами та видачі довідки про розмір такої заборгованості за періоди з 10 серпня 2010 року по 10 вересня 2012 року та з 8 квітня 2013 року по 6 лютого 2014 року.

Зобовязано старших державних виконавців провести розрахунок заборгованості за аліментами протягом вказаних періодів та видати стягувачу відповідні довідки.

На виконання даної ухвали старшим державним виконавцем здійснений розрахунок заборгованості за аліментами. Так, відповідно до довідок від 12 березня 2015 заборгованість ОСОБА_1 за період з 10 серпня 2010 року по 10 вересня 2012 року становить 20344 грн. 74 коп., та 4972 грн. 71 коп. - за період з 8 квітня 2013 року по 6 лютого 2014 року.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 2 липня 2015 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 вказаної заборгованості зі сплати аліментів з тих підстав, що зазначені кошти підлягають стягненню з боржника в межах виконавчого провадження.

Цим же рішенням з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто пеню за прострочення сплати аліментів протягом даних періодів в розмірі 7438 грн. 76 коп.

Відповідно до положень ч.2 ст.197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у звязку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1, як на підставу звільнення від сплати заборгованості за аліментами, посилався на ту обставину, що протягом спірних періодів діти перебували на його утриманні. Проте, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження даного факту.

Так, допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6, яка є дочкою відповідачки, пояснила, що протягом часу, коли її мати відбувала покарання в місцях позбавлення волі, неповнолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживали разом з нею та її сімєю. Позивач не надавав допомогу на їхнє утримання, аліменти не сплачував.

Ставити під сумнів покази даного свідка у суду підстав не має, оскільки вони узгоджуються з матеріалами справи.

Так, при вирішенні питання про стягнення з відповідача пені за прострочення сплати аліментів, суд виходив з того, що заборгованість за аліментами виникла з вини ОСОБА_1

В судовому засіданні також була допитана свідок ОСОБА_7, яка пояснила, що діти сторін протягом вказаних періодів проживали з позивачем та перебували на його утриманні. Проте, суд критично оцінює покази даного свідка, оскільки про зазначені обставини їй стало відомо зі слів позивача.

Посилання ОСОБА_1 на ту обставину, що відповідачка зверталась до виконавчої служби із заявою про повернення їй виконавчого листа, не свідчить про наявність істотних обставин в розумінні ч.2 ст. 197 СК України, оскільки вона на власний розсуд скористалась правами стягувача у виконавчому проваджені, які передбачені законодавством.

Безпідставним також є посилання позивача на порушення вимог ст.194 СК України при визначенні розміру заборгованості за аліментами, адже зазначена обставина може бути врахована судом лише в межах розгляду скарги на дії державного виконавця.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду.

Керуючись ст. ст. 209,303,307,313,314,315,319 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 18 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча Судді: