Ухвала суду № 62694019, 08.11.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6410/16 Справа № 202/2467/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Марченко Н. Ю. Доповідач - Ткаченко І.Ю.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2016 року м. Дніпро

08 листопада 2016 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Глущенко Н.Г., Повєткіна В.В.,

при секретарі - Григор'євій В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання кредитного договору договором приєднання та визнання положення кредитного договору недійсним

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2016 року, -

В С Т А Н О В И В:

18 квітня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання кредитного договору договором приєднання та визнання положення кредитного договору недійсним. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що 13 липня 2012 року між нею та Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» був укладений кредитний договір № 910.16400, відповідно до якого банк надав їй кредит у розмірі 176110,40 грн. на строк 84 місяці для купівлі транспортного засобу зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі визначеному у договорі. Станом на день укладення договору змінна частина процентної ставки за користування кредитом становила 15,7600% річних, що разом з Маржою банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 16,9900% річних. Додатком 1 до кредитного договору було погоджено графік щомісячних платежів у сумі 3597,94 грн. З серпня 2014 року до неї почали надходити листи із повідомленням про підвищення процентної ставки за користування кредитом до 30% річних з посиланням на п. 2 параграфу 2 кредитного договору, згідно з яким змінна частина ставки дорівнює потрійній середньозваженій процентній ставці за залученими депозитами на рахунки домашніх господарств у гривні по всій банківській системі України за попередній місяць (надалі - «Індекс»). Індекс встановлюється Національним банком України та використовується як база для визначення процентної ставки. Індекс переглядається та може змінюватися не частіше ніж раз на 12 місяців. Позивач вважає, що підвищення банком процентної ставки є незаконним. Пункт 2 параграфу 2 договору містить норму, яка є дискримінаційною по відношенню до неї як сторони договору, оскільки не відповідає вимогам ст. ст. 651, 1054, 1056-1 ЦК України, які забороняють банкам збільшувати проценту ставку за кредитом в односторонньому порядку без згоди позичальника. Крім того, позивач вважає, що кредитний договір від 13 липня 2012 року є договором приєднання, оскільки під час його укладення представник банку повідомив, що форма договору є стандартною, у зв'язку з чим вона була позбавлена можливості вносити свої пропозиції до тексту договору. За цих підстав позивач просить визнати кредитний договір від 13.07.2012 року № 910.16400, укладений між нею та ПАТ "Ідея Банк", договором приєднання та визнати п. 2 параграфу 2 вказаного кредитного договору недійсним (а.с.2-5).

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання кредитного договору договором приєднання та визнання положення кредитного договору недійсним - відмовлено. (а.с.79-82).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с. 88-90).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Судом 1 інстанції встановлено, що 13 липня 2012 року між ПАТ "Ідея Банк" та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 910.16400, відповідно до якого банк надав позивачу кредит у сумі 176110,40 грн. на строк 84 місці на купівлю транспортного засобу «OPEL Zafira» вартістю 170980 грн. та фінансування страхового платежу за страхування життя позичальника в сумі 5130,40 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі визначеному у договорі.

Згідно з п. 1 параграфу 2 кредитного договору за користування кредитом протягом перших 24 місяців позичальник сплачує проценти за фіксованою ставкою в розмірі 16,9900% річних, а починаючи з 25-го місяця користування кредитом позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки збільшена на 1,2300% (маржу Банку).

Пунктом 2 параграфу 2 кредитного договору передбачено, що змінна частина ставки дорівнює потрійній середньозваженій процентній ставці за залученими депозитами на рахунки домашніх господарств в гривні по всій банківській системі України за попередній місяць (під «попереднім» розуміється останній місяць, за який опублікована інформація на сайті НБУ на момент затвердження змінної частини процентної ставки по кредиту), - надалі «Індекс». Індекс встановлюється Національним банком та використовується як база для визначення процентної ставки. Індекс переглядається та може змінюватися не частіше ніж раз на 12 місяців. Статистичні дані НБУ, які містять індекс, розміщуються для ознайомлення відповідно до графіку поширення статистичних даних на офіційному сайті НБУ.

Згідно з п. 4 параграфу 2 кредитного договору станом на день укладення договору змінна частина ставки, визначена за рішення правління банку, становить 15,7600%, що разом з маржою банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 16,9900%.

Сторони погодили, що банк повідомляє позичальника про зміну розміру процентної ставки та надає позичальнику новий графік щомісячних платежів листом або на електронну пошту без внесення змін (доповнень) до договору не пізніше як за 15 календарних днів до дати, з якої почне діяти нова ставка. Повідомлення про зміну розміру процентної ставки стає невід'ємною частиною цього Договору (п. 5 кредитного договору). Також сторонами погоджено, що максимальний розмір збільшення процентної ставки може становити не більше ніж 40 % річних (п. 7 кредитного договору).

Як вбачається з п. 6 кредитного договору позичальник стверджує, що розуміє суть і принципи визначення процентної ставки, усвідомлює ризики, які випливають зі змінної частини ставки за весь період кредитування і погоджується на ці ризики.

Розмір змінної частини процентної ставки за користування кредитом було змінено банком з 14.09.2014 року до 20,94% річних, з 20.03.2015 року до 23,00 % річних, з 01.07.2015 року до 30,00% річних, про що повідомлено позичальника в порядку, передбаченому договором.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині щодо визнання недійсним визначення змінюваної процентної ставки за кредитом, суд 1 інстанції посилався на те, що в частині визначення змінюваної процентної ставки за кредитом, договір відповідає вимогам, встановленим ст. 1056-1 ЦК України, та ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", і не містить умов, які є несправедливими і наслідком яких є істотний дисбаланс прав та обов'язків споживача.

Щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання кредитного договору № 910.16400 від 13 липня 2012 року договором приєднання, суд 1 інстанції виходив з того, що такі вимоги позивача є необґрунтованими, оскільки законом визначено поняття договору про приєднання, а спірний договір є двосторонньою угодою, підписаною сторонами з власної ініціативи.

Вказані висновки суду зроблені без порушення норм матеріального та процесуального права.

Так, статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зміна договору допускається тільки за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 651 ЦК України).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. Індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки, повинен відповідати таким вимогам: 1) поточне значення індексу повинно періодично, але не рідше одного разу на місяць, публікуватися в засобах масової інформації або оприлюднюватися через інші загальнодоступні регулярні джерела інформації. Кредитний договір повинен містити посилання на джерело інформації про відповідний індекс; 2) індекс повинен ґрунтуватися на об'єктивних індикаторах фінансової сфери, що дозволяють визначити ринкову вартість кредитних ресурсів; 3) значення індексу повинно встановлюватися незалежною установою з визнаною діловою репутацією на ринку фінансових послуг. У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною 5 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Відповідно до статті 18 Закону України " Про захист прав споживачів " умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Статтею 634 ЦК України встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому; друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

З матеріалів справи вбачається, що спірний договір є укладеним та відповідає вимогам закону, оскільки, укладаючи договір, сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних його умов, в тому числі й процентної ставки, які є справедливими й не порушують дисбаланс прав та обов'язків споживача, при підписанні якого позичальник стверджував, що розуміє суть і принципи визначення процентної ставки, усвідомлює ризики, які випливають зі змінної частини ставки за весь період кредитування і погоджується на ці ризики (п.6 договору), а отже підстави для визнання недійсним п. 2 параграфу 2 вказаного договору та визнання його договором приєднання, відсутні.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що вона була позбавлена можливості вносити зміни до договору та мала можливість погодитися лише на ті умови, які були запропоновані банком, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки при укладенні кредитного договору позивач була ознайомлена з усіма умовами договору і, якщо була не згодна з ними, то могла його не підписувати і не укладати, але підпис позивача в договорі свідчить про її згоду на укладення кредитного договору саме на тих умовах, які зазначені в ньому, який до тогож протягом тривалого часу нею виконувався.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що чинним законодавством України банкам заборонено в односторонньому порядку підвищувати відсоткову ставку за кредитним договором, колегія не бере до уваги оскільки, підвищення відсоткової ставки за кредитним договором, не суперечить положенням ст. 1056-1 ЦК України та ст. 11 Закону України " Про захист прав споживачів " та передбачено договором, укладеним між сторонами.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, а відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 213, 214 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Судді: