Ухвала суду № 62691286, 10.11.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/766/16-а

Головуючий у 1-й інстанції: Віятик Н.В.

Суддя-доповідач: Біла Л.М.

10 листопада 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Граб Л.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року даний адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Сторони в судове засідання не з'явились. Про дату, місце та час судового розгляду повідомлені завчасно та належним чином.

За таких обставин, а також враховуючи, що судом участь сторін в судовому засіданні не визнавалась обов'язковою, колегія суддів прийшла до висновку щодо можливості апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України.

Згідно з частиною 6 статті 12, частиною 1 статті 41 КАС України у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_2, в період, починаючи з 22.04.1991 року по 04.10.1991 року працював виконуючим обов'язки професійного судді Шаргородського районного народного суду Вінницької області, а починаючи з 05.10.1991 року працював професійним суддею Ямпільського районного народного суду Вінницької області, та з 11.03.2002 року по 21.12.2010 року на посаді професійного судді Шаргородського районного суду Вінницької області.

Рішенням кваліфікаційної комісії суддів Вінницької області від 26.02.2002 року ОСОБА_2 було присвоєно другий кваліфікаційний клас.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 23.05.2005 року в справі №2 2-3109/05, яке набрало законної сили, було зобов'язано територіальне управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області зарахувати у стаж роботи, що давав право на відставку та щомісячне довічне грошове утримання судді на пільгових умовах один місяць служби за період дійсної строкової військової служби в Республіці Афганістан з 1 березня 1980 року по 16 листопада 1981 року і призначити позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді з 16 листопада 2003 року.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 31.12.20010 року у адміністративній справі № 2-а-4848/10/0270, яка набрала законної сили, було зобов'язано ТУ ДСА України у Вінницькій області зарахувати позивачу до стажу роботи, який дає право на вислугу років, відставку та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді період виконання ОСОБА_2 обов'язків народного судді Шаргородського районного народного суду Вінницької області, починаючи з 23.05.1991 по 05.10.1991 (4 місяці 12 днів).

Згідно постанови Верховної Ради України від 02.12.2010 № 2766-VІ, та наказу голови Шаргородського районного суду Вінницької області від 21.12.2010 № 28 о-с, ОСОБА_2 було звільнено із роботи на посаді судді та виключено із штату суддів Шаргородського районного суду Вінницької області в зв'язку із поданням заяви про відставку.

Позивач вважаючи неправомірною бездіяльність ТУ ДСАУ у Вінницькій області щодо нездійснення йому перерахунків та виплат надбавки за вислугу років у відповідні періоди звернувся до суду.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року даний позов задоволено повністю.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу в межах апеляційної скарги.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до статті 130 Конституції України складовою основою конституційної гарантії незалежності і недоторканості суддів є їх матеріальне і соціальне забезпечення, які відповідно до статті 64 Конституції України не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами держави.

Статус судів загальної юрисдикції, в тому числі їх матеріальне і побутове забезпечення на момент перебування позивача на посаді визначався Законом України "Про статус суддів" (далі - Закон № 2862-XII).

Так, відповідно до частини першої статті 44 Закону № 2862-XII, заробітна плата суддів складалась з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

Розміри посадових окладів суддів встановлювались Кабінетом Міністрів України (ч.2. ст.44 Закону № 2862-XII ).

Згідно частини четвертої статті 44 Закону № 2862-XII, суддям виплачувалась щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Однак, 28 грудня 2007 року підпунктом "б" підпункту 2 пункту 61 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 107-VI) були внесені відповідні зміни до Закону № 2862-ХІІ. Зокрема, в абзаці другому частини четвертої слова "загальної суми щомісячного заробітку" замінено словами "посадового окладу".

Проте, рішенням від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (далі - Рішення № 10-рп/2008) Конституційний Суд України визнав неконституційними низку положень Закону № 107-VI, у тому числі й пункту 61 розділу II Закону № 107-VI щодо внесення зазначених вище змін.

Тобто, з 22 травня 2008 року (дати винесення Рішення № 10-рп/2008) надбавка за вислугу років суддям мала виплачуватися у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Водночас, питання оплати праці та щомісячного грошового утримання суддів, регулювалось постановою Кабінету Міністрів України "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" від 3 вересня 2005 року № 865 (далі-Постанова №865) .

Так, зокрема відповідно до пункту 2-2 Постанови №865, суддям щомісяця виплачується надбавка за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас в таких розмірах: при стажі роботи понад три роки - 10 відсотків, понад п'ять років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.

Відповідно до Закону № 2862-ХІІ і постанови № 865 вбачається, що дані нормативні акти по-різному врегульовували питання виплати суддям надбавки за вислугу років за період з 22 травня 2008 року по 21 грудня 2010 року.

Однак, відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України, суд у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Виходячи із вищевизначеної норми та загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами слід зазначити, що при визначенні бази обчислення суддям надбавки за вислугу років після 22 травня 2008 року , слід застосовувати положення Закону № 2862-ХІІ, який має вищу юридичну силу, а не підзаконний нормативний акт - постанову № 865.

А отже, з 22 травня 2008 року по 21 грудня 2010 року надбавка за вислугу років суддям мала виплачуватися у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 13 січня 2015 року (справа № 21-91а14).

Колегія суддів також враховує, що в рішенні по справі "Кечко проти України" (рішення від 8 листопада 2005 року), Європейський суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Окремо, необхідно зазначити, що правова позиція Конституційного суду України щодо гарантій незалежності суддів викладена в рішеннях, зокрема, від 24 червня 1999 року у справі №6-рп/99, від 20 березня 2002 року у справі №5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 01 грудня 2004 року у справі №19рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 01 грудня 2004 року у справі №20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року у справі №8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18 червня 2007 року у справі №4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів). У вказаних рішеннях зазначено, що за змістом статті 126 Конституції України положення частини третьої статті 11 Закону України "Про статус суддів" у взаємозв'язку з частиною восьмою статті 14 Закону України "Про судоустрій України" треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.

Колегія суддів зазначає, що законодавець чітко визначив порядок нарахування та розмір надбавки за вислугу років, відповідачем неправомірно вчинено бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_2 надбавки за вислугу років з 01.01.2007 року по 31.07.2007 року та з 22.05.2008 року по 02.07.2008 року в розмірі 30%, а з 03.07.2008 року по 21.12.2010 року в розмірі 40 % від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, яка повинна була здійснюватись відповідно до ч. 4 ст. 44 Закону України "Про статус суддів", а також нарахування та виплату інших сум, зокрема, відпускних, лікарняних, вихідної допомоги при звільненні з роботи на посаді судді з врахуванням вимог ч. 4 ст. 44 Закону України "Про статус суддів".

Отже, враховуючи вищенаведені обставини колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову в частині зобов`язання ТУ ДСАУ у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 заборгованість по надбавці за вислугу років з 01.01.2007 по 31.07.2007 та з 22.05.2008 по 02.07.2008 в розмірі 30%, а з 03.07.2008 по 21.12.2010 в розмірі 40 % від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, яка повинна була здійснюватись відповідно до ч. 4 ст. 44 Закону України "Про статус суддів", а також нарахування та виплату інших сум, зокрема, відпускних, лікарняних, вихідної допомоги при звільненні з роботи на посаді судді з врахуванням вимог ч. 4 ст. 44 Закону України "Про статус суддів".

Щодо позовних вимог в частині встановлення щомісячного заробітку, перерахування і виплати щомісячного грошового утримання за період з 01.01.2007 року по 31.07.2007 року та з 22.05.2008 року по 02.07.2008 року в розмірі 30%, а з 03.07.2008 року по 21.12.2010 року в розмірі 40 %, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Розмір щомісячного грошового утримання судді прямо залежить від заробітної плати, яку він отримував, а тому, у разі здійснення перерахунку надбавки за вислугу років, збільшиться розмір щомісячного заробітку.

А відтак, збільшиться і розмір грошового утримання, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині перерахування і виплати щомісячного довічного грошового утримання за період з 01.01.2007 року по 31.07.2007 року та з 22.05.2008 року по 02.07.2008 року та з 03.07.2008 року по 21.12.2010 року, підлягають задоволенню.

До того ж, відповідно до ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно з п. 3 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року (з подальшими змінами) Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових коштів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії ...; ...; заробітна плата (грошове утримання).

Конституційний Суд України за наслідками розгляду конституційного звернення громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю у рішенні від 15 жовтня 2013 року вказав, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Таким чином, на користь позивача підлягає нарахування і виплата компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати.

Щодо доводів апелянта з приводу того, що територіальне управління не є розпорядником коштів на утримання місцевих судів, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" державна судова адміністрація України є органом у системі судової влади, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Згідно частини першої статті 128 Закону України "Про судоустрій України" (далі - Закон № 3018-III ), що підлягав застосуванню до 03 серпня 2010 року, територіальні управління державної судової адміністрації є територіальними органами Державної судової адміністрації України.

У частині четвертій статті 128 Закону № 3018-III, зазначалось, що територіальне управління державної судової адміністрації є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс і рахунки в установах банку.

Згідно наказу Державної судової адміністрації України від 09 червня 2004 року №82/04 "Про організаційні заходи щодо забезпечення подання на затвердження штатних розписів апаратів місцевих та апеляційних судів" обов'язок подавати штатні розписи до Державної судової адміністрації України із зазначенням розміру фінансування оплати праці суддям покладено на кожний суд окремо.

Доказів, які б підтверджували, що відповідач не може нарахувати та виплатити спірну надбавку ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано.

Отже, на підставі вищенаведеного колегія суддів дійшла до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог ОСОБА_2 до територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії.

Колегія суддів вважає, що постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року відповідає вимогам статті 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

В силу статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі протягом трьох днів з дня закінчення розгляду справи.

Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Граб Л.С.