Ухвала суду № 62686135, 05.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРЕМА ДУМКА

Судді Гаращенка Д.Р. стосовно Ухвали Апеляційного суду м. Києва від 5 жовтня 2016 р. у справі за апеляційною скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на рішення Печерського районного м. Києва від 20 липня 2016 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про застосування наслідків нікчемного правочину та стягнення грошових коштів.

Ухвалою від 5 жовтня 2016 р. колегією суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва було відхилено апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон». Рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 липня 2016 р. яким були задоволенні позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» і стягнуто з відповідача грошові кошти у розмірі 30700 грн. сплачені за нікчемним правочином, та втрати по сплаті судового збору у розмірі 300 грн., залишено без змін.

З висновками колегії суддів з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва та суду першої інстанції в частині застосування норм матеріального права та обґрунтування доводів про задоволення позову не погоджуюсь, а тому відповідно до ч. 3 ст. 19 ЦПК України вважаю за необхідне висловити окрему думку.

Позивач пред'явивши позов до ТОВ «Лізингова компанія «Еталон», обґрунтовувала свої вимоги тим, що, укладений 21.07.2015 р. між ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» та нею договір фінансового лізингу №002691, нотаріально не посвідчувався, а тому є нікчемним.

За укладеним договором перерахувала відповідачу 30 700 грн. в якості комісійної винагороди відповідачу за організаційні заходи пов'язані з підготовкою та укладенням договору фінансового лізингу.

Позивач зазначила, що оскільки нікчемний правочин не створює жодних правових наслідків, вказані грошові кошти вважаються такими, що перераховані відповідачу без достатніх правових підстав

Задовольняючи позов у повному обсязі суд першої інстанції послався на висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 16 грудня 2015 року у справі №6-2766цс15, який відповідно до ч.1 ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, та виходив з того, що при укладанні договору сторони не дотримали вимог законодавства про його нотаріальне посвідчення, а тому договір укладений між сторонами є нікчемним. В результаті стягнув з лізингової компанії отримані нею гроші.

Колегія суддів цивільної палати Апеляційного суду м. Києва погодилась з таким висновком суду першої інстанції, залишивши рішення суду першої інстанції без змін.

З такими висновками не погоджуюсь з наступних підстав.

Згідно з ч.ч.1, 2, ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належіть лізингодавцю на праві власності і було набуде ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно спеціально придбано лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг) на певний строк і встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця ( постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Частина 1 статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу регулюються положеннями Цивільного Кодексу України про лізинг, найм (оренду) купівлі-продажу, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються законом.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізінгоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитись від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Згідно з ч. 12 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо після укладення договору стане очевидним, що роботи ( послуги) , зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольняють інтереси або вимоги споживача, виконавець зобов'язаний негайно повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору. Споживач має право відмовитись від договору про виконання робіт (надання послуг) без штрафних санкцій з боку виконавця у разі виникнення обставин, передбачених в абзацах першому та другому цієї частини.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Статтею 799 ЦК України визначено, що договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Це і було основним доводом позивача, а не визнання спірної угоди недійсною з підстав наявності несправедливих умов договору.

Системний аналіз положень ст. 806 ЦК України та ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» дає підстави для висновку про те, що договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, має бути викладено у простій письмовій формі та не підлягає нотаріальному посвідченню.

Висновки та доводи суду першої інстанції та колегії суддів цивільної палати апеляційного суду м. Києва, про те, що укладений між сторонами договір підлягає нотаріальному посвідченню відповідно до ч. 2 ст. 799 ЦК України (параграф 5 глави 58 ЦК України) не заслуговують на увагу, оскільки за змістом ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), які викладені в параграфі 1 глави 58 ЦК України.

Відповідно до ст. 360-7 ч. 1 абзац 2 встановлено, що висновок Верховного Суду щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Вважаю, укладений 21 липня 2015 року договір фінансового лізингу №002691 (з додатками), предметом якого був автомобіль Мітсубіші, з вартістю предмета лізингу у розмірі 150 350,00 грн. (а.с. 6-17,18), у простій письмовій формі між ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» (лізингодавець) та ОСОБА_1 (лізингоодержувач), відповідає нормі Закону України «Про фінансовий лізинг» та не потребує нотаріального посвідчення і не є нікчемним згідно з ч 1 ст. 220 ЦК України.

Суддя Гаращенко Д.Р.