Ухвала суду № 62684531, 09.11.2016, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження №22-ц/791/2089/2016 р. Головуючий в І інстанції Коваленко А.В.

Доповідач Полікарпова О.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2016 року листопада місяця 09 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Херсонської області в складі:

головуючогоПолікарпової О.М.суддівБазіль Л.В. Прокопчук Л.П.за участі секретаряПрушинської О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_6 на рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 19 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору товариство з обмеженою відповідальністю «НІК-ТРЕНД» про визнання правочину недійсним,-

В С Т А Н О В И Л А:

В червні 2015 року ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, збільшивши позовні вимоги, посилався на те, що позивачка перебуваючи у шлюбі з 23.07.1998 року із ОСОБА_7, за спільні із ним кошти придбали напівпричіп самохідний BODEX, модель KIS33, 2003 року випуску, державний номер НОМЕР_1, який був оформлений на останнього.

04 квітня 2015 року ОСОБА_6 дізналася, що її чоловік видав ОСОБА_10 та ОСОБА_9 довіреність на користування та розпорядження причепом, яку 19.03.2015 року скасував, але 20.03.2015 року вказаний напівпричіп був проданий ОСОБА_9 ОСОБА_8 Оскільки позивачка письмової згоди на продаж зазначеного рухомого майна чоловіку не давала, просив визнати недійсним односторонній правочин - довіреність від 29.04.2014 року видану ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_9 та посвідчену приватним нотаріусом Францішко Г.В., зареєстровану в реєстрі за номером 801 на право керування і розпорядження (в тому числі продаж) вищевказаного напівпричепа. Також просив визнати недійсним договір купівлі-продажу напівпричепа самохідного, укладеного від 04.04.2015 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, підтвердженого довідкою - розрахунком, оскільки внаслідок скасування довіреності ОСОБА_9 не мала повноваження на розпорядження напівпричепом. На підставі ст.216 ЦК просив витребувати даний напівпричіп у ОСОБА_8

Ухвалою Білозерського районного суду Херсонської області від 06.04.2016 року до участі у справі залучено співвідповідачем ОСОБА_9 та третьою особою без самостійних вимог на предмет спору ТОВ «НІК -ТРЕНД».

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 19 липня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_6 подав на нього апеляційну скаргу та посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просив рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідача, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення вимогам закону, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що новий власник напівпричепу ОСОБА_8 є добросовісним набувачем, а позивачем не було доведено наявність підстав передбачених ст.388 ЦК України, якою передбачено право на витребування майна від добросовісного набувача. Також, законодавством не встановлено недійсність правочину при відчужені спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя.

Колегія суддів з таким висновком районного суду погоджується виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебувають у шлюбі з 23.07.1998 року (а.с.4).

15.03.2012 року за ОСОБА_7 зареєстровано право власності на транспортний засіб - напівпричіп самохідний BODEX, модель KIS33, № кузова НОМЕР_3, 2003 року випуску, державний номер НОМЕР_1 (а.с.5).

Відповідно до ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

У ч. 1 ст. 238 ЦК України передбачено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Згідно зі ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Пунктом 2 ч.1 ст. 248 ЦК України визначено, що представництво за довіреністю припиняється у разі скасування довіреності особою, яка її видала.

Згідно з ч.2, ч.3 ст. 249 ЦК України особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.

Разом з тим наявність або відсутність таких обставин має доводити позивач, який оспорює дійсність вчиненого правочину.

Так, судом установлено, що 29.04.2014 року ОСОБА_7 добровільно видав довіреність на ім'я ОСОБА_10 та ОСОБА_9 щодо представлення його інтересів з усіх питань пов'язаних з експлуатацією та розпорядженням від його імені та в його інтересах належним йому вказаним транспортним засобом, строком на три роки, з правом повного або часткового передоручення. Дана довіреність була посвідчена приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Францішко Г.В., за реєстровим номером №804 ( а.с.93).

На підставі заяви ОСОБА_7 від 19.03.2015 року, зареєстрованої в реєстрі за №595, приватним нотаріусом Францішко Г.В. зазначена вище довіреність скасована (а.с.37).

20 березня 2015 року спірний напівпричіп довіреною особою ОСОБА_9 знятий з обліку та 04 квітня 2015 року була проведена вторинна реєстрація транспортного засобу, придбаного в торгівельний організації, реєстраційний номер НОМЕР_2, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4, власник ОСОБА_8 (а.с.5).

За довідкою Державтоінспекції Управління МВС України в Херсонській області №6/12-344 від 30.12.2015 року, вказаний транспортний засіб придбаний ОСОБА_8 в торгівельній організації товариство з обмеженою відповідальністю «НІК-ТРЕНД» (довідка-рахунок ААЕ №048461 від 20.03.2015 року, вартість 200 000 грн.)

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. 57 - 60 ЦПК України.

Проте матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_8 та ТОВ «НІК-ТРЕНД» знали або могли знати, що видана на ім'я ОСОБА_10 та ОСОБА_9 довіреність скасована за заявою ОСОБА_7 і що довірена особа була повідомлена про скасування цієї довіреності.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок районного суду про відсутність підстав для визнання зазначеної угоди недійсною внаслідок відсутності повноважень у довіреної особи на укладання правочину.

Також колегія суддів не вважає вагомими посилання апелянта на неврахування районним судом відсутності згоди ОСОБА_6, як другим подружжям, на укладення правочину.

Згідно з вимогами ч. 2 ст.369 ЦК України та ч.2 ст. 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Разом з тим відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Укладення одним з подружжя договору про розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. (Правова позиція викладена вПостанові Верховного Суду України у справі №6-727цс16 від 07.09.2016р.)

Аналогійний правовий висновок міститься у постановах ВСУ від 07.10.2015 р. №6-1622 цс15, від 21.10.2015 р. №6-1568 цс15, від 27.01.2016 р. №6-1912 цс15 та від 30.03.2016р. №6-533 цс16.

Апелянтом не було доведено, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 04 квітня 2015 року покупець та продавець діяли недобросовісно, зокрема, що ОСОБА_8 знав або не міг не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що ОСОБА_7 не отримав згоди своєї дружини.

З огляду на викладене, суд першої інстанції повно й всебічно з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку й прийшов до правильного висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_6, обґрунтовано відмовивши в задоволенні позову.

Доводів, які б спростовували висновки суду, апеляційна скарга не містить.

Рішення суду відповідає встановленим по справі обставинам та вимогам матеріального і процесуального закону, й не може бути скасованим з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 19 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий підпис О.М. Полікарпова

Судді підпис Л.В. Базіль

підпис Л.П. Прокопчук

З оригіналом згідно:

Копія ухвали оформлена 14 листопада 2016 року

Ухвала набрала законної сили 09 листопада 2016 року

Суддя О.М. Полікарпова

Секретар

судового засідання О.В. Прушинська