Ухвала суду № 62682407, 09.11.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6665/16

Головуючий у першій інстанції Ільченко Н. А.

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.11.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.

суддів: Парапана В.Ф.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Томашевській К.В.,

за участю: позивача ОСОБА_3 та представника відповідача Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів - Ткачука В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 11 липня 2016 року за позовом ОСОБА_3 до Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

05 лютого 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що згідно наказу начальника Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради № 20 від 07.08.2014 року позивач ОСОБА_3 був прийнятий на роботу на посаду провідного спеціаліста відділу дозволів та узгоджень цього Управління з 07.08.2014 року.

Наказом відповідача № 22 від 05.11.2014 року його позивача повідомлено про майбутнє звільнення у зв'язку із скороченням штату працівників, а наказом відповідача №50 від 31.12.2014 року ОСОБА_3 було звільнено з посади провідного спеціаліста відділу дозволів та узгоджень зі скороченням штату по п. 1 ст. 40 КЗпП України з 05.01.2015 року, але оскільки при звільненні йому не було запропоновано ніякої іншої посади згідно штатного розкладу управління та його освіти, кваліфікації і досвіду роботи, тому звільнення позивача було проведено відповідачем з порушенням вимог ст. 42 КЗпП України, тобто без врахування його кваліфікації та продуктивності праці, так як він має вищу юридичну освіту і досвід праці у державних органах, та без врахування переваг, визначених ч. 2 ст. 42 КЗпП України, тобто без врахування того, що він є особою, на яку поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також з порушенням ст. 43 КЗпП України, а саме без отримання попередньої згоди первинної профспілкової організації на його звільнення.

Крім того, позивач вказує, що у зв'язку з його незаконним звільненням були порушені його законні права, що призвело до моральних страждань, були втрачені нормальні життєві стосунки, а також його звільнення вимагає від нього додаткових зусиль для організації життя та для працевлаштування.

На підставі зазначеного ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом та просив його задовольнити з наведених у позовній заяві правових підстав.

Справа розглянута за відсутності відповідача, представник якого у останнє судове засідання не з'явився.

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 11 липня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним наказ Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради № 50 від 31 грудня 2014 року - в частині звільнення ОСОБА_3 з посади провідного спеціаліста відділу дозволів та узгоджень зі скороченням штату по п. 1 ст. 40 КЗпП України з 05 січня 2015 року.

Поновлено ОСОБА_3 на посаді провідного спеціаліста відділу дозволів та узгоджень Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради.

Стягнуто з Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 73 978 гривень 40 копійок, з відрахуванням податків та обов'язкових платежів, які підлягають утриманню із заробітної плати, та у відшкодування моральної шкоди стягнуто 2 000 гривень.

Стягнуто з Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради на користь держави судовий збір в сумі 983 гривень 38 копійок.

В апеляційній скарзі Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 10 п.3 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 п.1 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у п. 1 вказаної статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Тому розірвання з працівником трудового договору у зв'язку зі скороченням штату працівників згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України можливе лише за відсутності вільних вакансій у межах усієї структури підприємства, установи, організації як юридичної особи, на які цей працівник може бути переведений або за відсутності його згоди на таке переведення.

Згідно вимог ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Відповідно до абз. 1 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При цьому, мова йде про те, що роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Однак, не зважаючи на данні вимоги закону Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради звільнило ОСОБА_3 із займаної ним посади наказом №50 від 31.12.2014 року та під час здійснення процедури звільнення позивачу не було запропоновано вакантних посад.

Отже, розглядаючи спір, місцевий суд вірно послався на норми закону, що регулюють правовідносини, які виникли між сторонами.

Суд перевірив усі докази, які навів позивач ОСОБА_3 у підтвердження своїх позовних вимог, а представник відповідача Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради - у підтвердження своїх заперечень, навів у рішенні фактичні обставини, які були встановлені судом при розгляді справи, вірно застосував правові норми, що регулюють ці правовідносини, та зробив вірний висновок про часткове задоволення позовних вимог.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивача було звільнено з роботи без порушення норм трудового законодавства спростовується тим, що після вручення ОСОБА_3 повідомлення про вивільнення, йому не було запропоновано вакантної посади в установі відповідача, чим були порушені його права щодо збереження роботи. Оскільки позивач працював у відділі дозволів та узгоджень Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, який було ліквідовано, то йому слід було запропонувати посаду у іншому відділі цього ж Управління, або у іншому управлінні Одеської міської ради.

Одеській міській ради, то слід було запропонувати позивачу посаду у Одеській міській раді, а не лише в Управлінні розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради.

Не заслуговують на увагу й інші доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону і підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції в межах заявлених вимог повно і всебічно розглянув справу, дав належу оцінку наданим доказам, постановив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради відхилити, рішення Приморського районного суду м.Одеси від 11 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак вона може бути оскаржена на протязі двадцяти днів з дня її проголошення до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М. Драгомерецький

В.Ф. Парапан

Р.Д. Громік