Рішення № 62679599, 07.11.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 442/7496/15 Головуючий у 1 інстанції: Дубель Р.М.

Провадження № 22-ц/783/5744/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Н. О.

Категорія: 48

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цапа П.М.

з участю: ОСОБА_2, представника виконкому

Дрогобицької міської ради Львівської області ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 липня 2016 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, третя особа, орган опіки та піклування Дрогобицької міської ради Львівської області, про зобовязання не перешкоджати йому брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з його дітьми; визначення наступних способів його участі у вихованні дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 у формі особистого спілкування у відсутності відповідачки та інших осіб в наступні періоди: побачення із дітьми раз на місць кожної першої суботи місяця із можливістю ночівлі дітей на неділю за місцем реєстрації його батьків АДРЕСА_1; спільний відпочинок: першу половину літніх канікул діти проводять з батьком з 10.06. по 25.07. включно кожного року, а також на період зимових канікул з 01.01 по 10.01. кожного року включно за адресою його проживання м. Новоукраїнка Кіровоградської області по вул. Одеська, 4, - необмежене спілкування з дітьми особисто, засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу звязку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та дітьми; зобовязання відповідача за два дні до дня його зустрічей із дітьми, надавати йому точну інформацію щодо фактичного місця навчання, проживання, перебування дітей, а у разі настання таких змін, повідомляти про таке його особисто на наступний день з дня настання таких обставин.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково, зобовязано ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_4 брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з його дітьми: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до п. 3 рішення виконавчого комітету Дрогобицького міської ради від 22.05.2014 року №63. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 243,60 грн. судового збору.

Рішення в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_2, вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази чинення відповідачкою перешкод ОСОБА_4 у вихованні та вільному спілкуванні з його дітьми. Натомість, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що понад рік позивач не вживав жодних дій щодо спілкування з дітьми, не намагався зустрітися з ними. Зазначає те, що з метою захисту прав та інтересів дітей та уникнення конфліктів, з метою уникнення психологічного травмування дітей, ОСОБА_2, не перешкоджає і надалі погоджується не перешкоджати зустрічам батька з дітьми, виконувати рішення органу опіки та піклування. Також, просить врахувати, що ухвалюючи оскаржуване рішення у відповідності до п. 3 рішення виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 22.05.2014 року № 63, суд першої інстанції не з»ясував, чи існують належні умови для ночівлі двох малолітніх дітей різної статі у квартирі, де знаходяться двоє важко хворих перестарілих людей, з якими діти давно не спілкувались, чим відповідно порушив положення Конвенції про права дитини. На підставі вищенаведеного апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, думку представника виконкому Дрогобицької міської ради Львівської області ОСОБА_3 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам.

Положеннями ст. 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За загальними положеннямиЦПК Україниобов»язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України, ч.1ст.16 ЦК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 4 ЦПК Українизакріплено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною ч.1ст.15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно дост.10 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зіст. ст. 57, 58 ЦПК Українидоказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

У відповідності дост.60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існує спір щодо зустрічей батька з дітьми, те, що були періоди, коли батько був позбавлений можливості зустрічатися з дітьми, враховуючи існування між сторонами недоброзичливих відносин, беручи до уваги відносини, які склалися між батьком та дітьми, прийшов до переконання, що спосіб участі позивача у вихованні дітей, визначений рішенням органу опіки та піклування, а саме, п.3 рішення виконкому Дрогобицької міської ради Львівської області, найбільше відповідає інтересам малолітніх дітей, дозволяє налагодити психологічний контакт дітей з батьком, та не порушує звичайних для дитини умов життя.

Суд першої інстанції, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно дост. 1 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, з урахуванням того, яку роль відіграє розлучення з батьками дитини, а також тієї обставини, що права батьків є рівними, виходячи з пріоритету прав дитини, що діти не можуть бути заручниками особистих відносин батьків, в інтересах дітей, які є малолітніми, прийшов до висновку, що порядок, який визначений рішенням виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 22.05.2014 року №6, а саме, п. 3 рішення, є таким, яке найбільш обєктивно враховує інтереси, як батьків, так і дітей, а тому у межах такого зобов»язав відповідачку не чинити позивачу брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з дітьми.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства», батьки, які проживають окремо від дитини, мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Стаття 158 СК України передбачає, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов»язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов»язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

ОСОБА_3 той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов»язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров»я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров»я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.( ч. ч. 1, 2 ст. 159 СК України).

Судом першої інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_4, та відповідачка, ОСОБА_2, до 20.06.2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Від шлюбу сторони мають двох дітей : доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Матеріалами справи встановлено, що після припинення шлюбних відносин між сторонами склалися неприязні, недоброзичливі відносини, спірні питання вони вирішують не шляхом знаходження компромісів в результаті мирного спілкування та добровільного вирішення, а шляхом звернення до судових та правоохоронних органів.

З матеріалів справи також вбачається і це безспірно встановлено судом першої інстанції, що позивач маючи бажання спілкуватися з дітьми, брати участь у їх вихованні, 14.04.2014 року, звернувся до органу опіки та піклування, а саме, до виконкому Дрогобицької міської ради Львівської області, із заявою про встановлення порядку зустрічей з дітьми, мотивуючи тим, що колишня дружина перешкоджає у зустрічах з дітьми.

Заява ОСОБА_4 розглядалася Комісією з питань захисту прав дитини при виконкомі Дрогобицької міської ради від 14.05.2014 року, що підтверджується витягом з протоколу №5 засідання Комісії, з якого вбачається, що на засіданні комісії були присутні батьки дітей, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, заява ОСОБА_4 та вирішення питання участі у вихованні та спілкуванні дітей розглядалася в присутності ОСОБА_2, тобто, з участю обох батьків. Діючи в інтересах малолітніх дітей, члени комісії запропонували порядок зустрічей ОСОБА_4 з дітьми та зобов»язали матір дітей не чинити перешкод зустрічам за адресою проживання дітей в АДРЕСА_2. Попереджено обох батьків про відповідальність за невиконання даного рішення. Комісія рекомендувала виконкому Дрогобицької міської ради встановити порядок зустрічей ОСОБА_4 з дітьми, запропонований комісією.

Рішенням виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 22.05.2014 року №6, а саме, п. 3 встановлено наступний порядок зустрічей ОСОБА_4 з його малолітніми дітьми : ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, які проживають у ІНФОРМАЦІЯ_3., а саме : першої та третьої суботи щомісяця з 10 год. до неділі 15 год.. з ночівлею за адресою : АДРЕСА_3; з 01.07. по 15.07. та з 01.01. по 05.01. щорічно у межах Львівської області з метою забезпечення дітям відпочинку. Зобовязано матір дітей, ОСОБА_2, не чинити перешкоди зустрічам із дітьми ОСОБА_4 за адресою їхнього проживання в ІНФОРМАЦІЯ_4. Попереджено батьків про відповідальність за невиконання даного рішення.

Слід зазначити, що рішення виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 22.05.2014 року №6, а саме, п. 3, яким встановлено порядок зустрічей ОСОБА_4 з його малолітніми дітьм, ні ОСОБА_8, ні ОСОБА_2, не оскаржували, а відтак погодилися з таким.

Інтереси дітей захищаються передусім не лише національним законодавством, але й нормами міжнародного права. Слід звернути увагу на положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (ратифікована Україною 27.02.1991 року, дата набуття чинності для України 27.09.1991року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а також на положення ч. 8ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

За принципом 6 Декларації прав дитини від 20.11.1959 року дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена з матір'ю.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції, врахував положення ст. 155 СК України, згідно з якою здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, взяв до уваги те, що позивач не характеризується негативно, він працює, має місце проживання і бажає спілкуватися з дітьми, відносини, що складалися між батьком і дітьми, те, що між колишнім подружжям склалися недоброзичливі відносини, так як вони стали з'ясовувати спірні питання не шляхом знаходження компромісів в результаті мирного спілкування, а шляхом розгляду та вирішення судових спорів.

Задовольняючи позов суд першої інстанції прийшов до такого висновку з врахуванням того, що між сторонами існує спір щодо зустрічей батька з дітьми, а також були періоди, коли батько був позбавлений можливості зустрічатися з дітьми, а тому суд першої інстанції вважав за необхідне зобов'язати відповідачку не чинити перешкод відповідачу в спілкуванні, в тому числі за допомогою засобів телефонного, поштового, електронного та інших засобів звязку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та дітьми, зустрічах з дітьми.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на те, що такі висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, такі висновки суду зроблено без з»ясування фактичних обставин спарви.

З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом першої інстанції, що заява ОСОБА_4 щодо його участі у вихованні та спілкуванні з дітьми розглядалася органом опіки та піклування, який 22.05.2014 року прийняв рішення, пунктом 3 якого встановив порядок зустрічей ОСОБА_4 з малолітніми дітьми, ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Матеріалами справи також підтверджується, що матір»ю дітей, ОСОБА_2, рішення органу опіки та піклування, а саме, рішення виконкому Дрогобицької міської ради Львівської області від 22.05.2014 року, яким встановлено порядок зустрічей, ні ОСОБА_4, ні ОСОБА_2, не оскаржувалося і відповідачкою ОСОБА_2 виконувалося, доказів на спростування цих обставин позивач суду першої інстанції не надав.

Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_4, така не містить інформації про те, що ОСОБА_2 не виконує рішення органу опіки та піклування, у ній не зазначено обставин на підтвердження невиконання ОСОБА_2 рішення органу опіки та піклування, позивачем, всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 чинить перешкоди ОСОБА_4 у вихованні та спілкуванні з дітьми, що ОСОБА_2 не виконує рішення органу опіки та піклування.

Разом з тим, як вбачається з рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 08.04.2015 року у справі №387/1576/14-ц, цим рішенням визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матірю ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_4., м. Дрогобич. Також вирішено відібрати малолітню дитину ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, від батька ОСОБА_4, який проживає в ІНФОРМАЦІЯ_6, і повернути дитину матері ОСОБА_2, котра проживає в ІНФОРМАЦІЯ_7. Цим же рішенням у зустрічному позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи, орган опіки та піклування, виконком Дрогобицької міської ради, орган опіки та піклування Новоукраїнської райдержадміністрації Кіровоградської області, про визначення місця проживання дітей, зміну розміру стягуваних аліментів відмовлено повністю. Рішення суду набрало законної сили.

Підставою для звернення до суду з позовом про визначення місця проживання малолітніх дітей, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з матір»ю, ОСОБА_2, відібрання дитини, ОСОБА_6 та повернення дитини матері, було те, що батько дітей, ОСОБА_4, під час зустрічей з дітьми, забрав сина, ОСОБА_6 та без відома матері, ОСОБА_2 вивіз його за місцем свого проживання, і майже десять місяців не давав можливості їм спілкуватися.

Наведене свідчить про те, що саме позивач порушив встановлений органом опіки та піклування, виконкомом Дрогобицької міської ради, порядок зустрічей ОСОБА_4 з його малолітніми дітьми, з яким він погодився, оскільки не заперечував такого

Враховуючи те, що п.3 рішення виконкому Дрогобицької міської ради Львівської області від 22.05.2014 року №63 встановлено порядок зустрічей ОСОБА_4 з його малолітніми дітьми, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, з яким обоє з батьків погодилися, оскільки такий ними не оспорювався, беручи до уваги, що відповідно до ст. 158 СК України рішення органу опіки та піклування є обов»язковим до виконання, суд першої інстанції, задовольняючи позов, не з»ясував та не дослідив обставин дотримання як батьком, так і матір»ю малолітніх дітей встановленого органом опіки та піклування порядку зустрічей, участі батька у вихованні дітей, виконання батьками рішення органу опіки та піклування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що обставини, на які посилався позивач ОСОБА_4 про те, що відповідачка, ОСОБА_2, чинить йому перешкоди, всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України, не підтверджені належними та допустимими доказами. Такі його твердження є голослівними.

Представник органу опіки та піклування, виконкому Дрогобицької міської ради Львівської області, в суді апеляційної інстанції ствердив про те, що ОСОБА_4 із заявами про невиконання ОСОБА_2 рішення органу опіки та піклування щодо спілкування з дітьми та участі позивача у вихованні дітей, про перешкоджання ОСОБА_2 у його спілкуванні з дітьми, не звертався. Представник органу опіки та піклування в суді апеляційної інстанції ствердив про те, що інформація щодо невиконання ОСОБА_2 рішення органу опіки та піклування щодо участі ОСОБА_4 у спілкуванні та вихованні дітей, відсутня.

Прийшовши до переконання про те, що спосіб участі позивача у вихованні дітей визначений рішенням органу опіки, найбільше відповідає інтересам малолітніх дітей, дозволяє налагодити психологічний контакт дітей з батьком, та не порушує звичайних для дитини умов життя, суд першої інстанції не дослідив обставин, чи виконується матір»ю дітей, ОСОБА_2, з якою вони проживають і місце проживання яких саме з матір»ю визначене рішенням суду, рішення органу опіки та піклування, яке є обов»язковим для виконання, чи чинить вона перешкоди у спілкуванні батька з дітьми, в чому полягають ці перешкоди, якими належними та допустимими доказами це підтверджується, оскільки надання доказів на підтвердження своїх вимог, відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, є обов»язком позивача. Посилання позивача, як на підставу для задоволення позовних вимог, на те що ОСОБА_2 чинить перешкоди у спілкуванні та участі у вихованні дітей, без підтвердження такого належними та допустимими доказами, не може бути підставою для задоволення позовних вимог про зобов»язання ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_4 брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з його дітьми, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відповідно до п.3 рішення виконкому Дрогобицької міської ради Львівської області від 22.05.2014 року №63.

З врахуванням роз»яснень п. 13 постанови Пленуму Верхового Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», колегія суддів вважає недостатнім лише посилання у резолютивній частині оскаржуваного рішення на п.3 рішення виконкому Дрогобицької міської ради Львівської області від 22.05.2014 року №63, оскільки резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають із фактичних з обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215-217 ЦПК України.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції неповно та невсебічно з»ясував обставини справи, його висновки не відповідають дійсним обставинам справи, та ухвалюючи оскаржуване рішення, не врахував, що позивачем не доведено наявності спірних правовідносин між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення:1) неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З врахуванням вищенаведеного, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4

Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 липня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 535.92 грн. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням апеляційного суду законної сили.

Головуючий : Шеремета Н.О.

Судді: Ванівський О.М.

ОСОБА_9