Рішення № 62665445, 07.11.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.11.16р. Справа № 904/8577/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СІ-Інтегра", м. Дніпро

до Публічного акціонерного товариства "НІКОПОЛЬСЬКИЙ ЗАВОД ФЕРОСПЛАВІВ", м. Нікополь, Дніпропетровська область

про стягнення 210 174,01 грн.

Суддя Золотарьова Я.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (дов. б/№ від 17.03.2015)

ОСОБА_2 - директор

від відповідача: ОСОБА_3 - представник (дов. № 434-4016 від 11.10

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СІ-Інтегра" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "НІКОПОЛЬСЬКИЙ ЗАВОД ФЕРОСПЛАВІВ" про стягнення 210 174,01 грн., з яких: 169153,60 грн. - основного боргу, 7 702,99 грн. - інфляційних втрат; 30 034,35 грн. - пені; 3283,07 грн. - 3 % річних. Також позивач просив суд стягнути з відповідача 1 500 грн. витрат на оплату адвокатських послуг.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки №1502758 від 27.05.2015, в частині повного та своєчасного розрахунку за товар.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2016 порушено провадження у справі, а розгляд справи призначено на 27.10.2016.

10.10.2016 позивач подав через канцелярію суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача на свою користь 28 280,60 грн. - основного боргу, 7 702,99 грн. - інфляційних втрат; 30 034,35 грн. - пені; 3 283,07 грн. - 3 % річних. Також позивач просив суд стягнути з відповідача 1 500 грн. витрат на оплату адвокатських послуг.

На підставі ст. 22 ГПК України заява про зменшення розміру позовних вимог прийнята судом до розгляду.

Також, 10.10.2016 позивачем було подано клопотання про повернення зайво сплаченого судового збору у розмірі 2004,93 грн., в зв'язку із зменшення розміру позовних вимог.

27.10.2016 відповідач подав через канцелярію суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, просив суд у позові відмовити. В обґрунтування своєї позиції, відповідач вказував, що у нього відсутня заборгованість перед позивачем оскільки позивач не надав відповідачу коригуючих документів на поставлений товар, в результаті зміни курсу долару США до гривні. Також відповідач заперечив щодо нарахованих позивачем інфляційних втрат, посилаючись на те, що одночасне нарахування курсової різниці та інфляційних втрат є безпідставним, оскільки сума збільшення вартості товару, що виникає в зв'язку з курсовою різницею фактично і є інфляційними втратами. Одночасно з цим, відповідач заперечив і проти позовних вимог про стягнення 3% річних та пені посилаючись на невірне встановлення позивачем періодів прострочення оплати товару. Крім того, вважає, що відсутні правові підстави для нарахування штрафних санкцій, оскільки позивачем не доведено факту прострочення відповідачем виконання обовязків по оплаті поставленого позивачем товару, тому що такий обовязок виникає тільки після надання постачальником покупцю певного переліку документів. З приводу заявлених вимог про стягнення витрат на оплату адвокатських послуг, відповідач вважає їх необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами.

В межах строків встановлених ст. 69 ГПК України, в судовому засіданні було оголошено перерву з 27.10.2016 до 07.11.2016.

05.11.2016 позивач подав через канцелярію суду письмові пояснення щодо поданого відповідачем відзиву.

В судовому засіданні 07.11.2016 позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 07.11.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

27.05.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СІ-Інтегра" (позивач - постачальник) та Публічним акціонерним товариством "НІКОПОЛЬСЬКИЙ ЗАВОД ФЕРОСПЛАВІВ" (відповідач - покупець) укладено договір поставки №1502758, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві товар, повне найменування якого, марка, вид, сорт, ціна вказується у специфікації (додатку) до цього договору (далі - товар) яка є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити його в порядку і за умовами, передбаченим цим договором.

Постачальник зобов'язується поставити покупцю товар у спосіб та за умовами, зазначеними у специфікації (додатку до цього договору). Умови поставки регламентуються відповідними термінами, що передбачені Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів Інкотермс у редакції 2010 року, яка погоджена сторонами (п. 3.1. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору, загальна вартість товару за цим договором складає суму партій товару за специфікаціями (додатками) до даного договору.

Відповідно до п. 4.6. договору, порядок оплати і форма розрахунків вказуються сторонами в специфікації (додатку) до даного договору.

10.11.2015 між сторонами було укладено специфікацію №3/1505605, в якій, з урахуванням додаткової угоди №1/1505750 від 23.11.2015 (а.с.16), сторонами було узгоджено найменування, характеристики товару його кількість, ціну та термін поставки товару (а.с.15).

Пунктом 2 специфікації сторонами було встановлено порядок розрахунків, відповідно до якого покупець здійснює оплату поставленого позивачем товару за фактом поставки протягом 30 календарних днів на р/р в ПриватБанку, з моменту надання рахунків-фактур та податкових накладних за фактично поставлений товар на склад покупця за умови виконання п. 3.4. Датою (моментом) оплати вважається дата списання коштів з поточного рахунку покупця.

Умови поставки товару: DDP, склад покупця, м. Нікополь, вул. Електрометалугів, 310, згідно з Правилами Інкотермс (п. 4 специфікації).

Відповідно до п. 5 специфікації датою переходу права власності до покупця на товар (продукцію) є дата складання акта прийому-передачі про отримання товару (продукції), а у разі його відсутності дата складання видаткової накладної, підписаної обома сторонами. Перехід права власності до покупця не звільняє постачальника від зобов'язання замінити неякісний товар, якщо його невідповідність буде встановлено при остаточному прийманні на складі вантажоотримувача.

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар, обумовлений специфікацією, на загальну суму 151 039, 00 грн. (що станом на день поставки товару складало 6941,90 дол. США), про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткова накладна №СИ-0000019 від 23.11.2015 на суму 126 198,00 грн. (а.с.29) та видаткова накладна № СИ -0000020 від 02.12.2015 на суму 24841,00 грн. (а.с.32).

Товар за вищевказаними видатковими накладними отримав уповноважений представник відповідача, на підставі доручення № 861 від 23.11.2015 та №887 від 01.12.2015, - ОСОБА_4 (комірник) (а.с.31,35).

На оплату поставленого товару позивач виставив відповідачу рахунок - фактуру №000000139 від 23.11.2015 (а.с.30).

В порушення своїх зобовязань за договором, відповідач оплату поставленого товару у строки встановлені специфікацією не здійснив, в звязку з чим позивач звернувся до відповідача з листами в яких просив погасити існуючу заборгованість за поставлений товар згідно специфікації №3/1505605 від 10.11.2015 на загальну суму 151 039, 00 грн.

29.02.2016 відповідач звернувся до позивача з листом, в якому просив позивача про зменшення вартості поставленого товару на 40%, з подальшим погашенням суми боргу на протязі 30 календарних днів, з дати підписання відповідної додаткової угоди (а.с.22).

Розглянувши пропозицію відповідача, позивач листом вих. №20 від 10.03.2016 повідомив відповідача про відсутність підстав для зменшення вартості ціни вже поставленого товару та просив відповідача здійснити оплату товару у повному обсязі (а.с. 23-24).

10.06.2016 відповідач здійснив часткову оплату товару на суму 10 166,00 грн., про що свідчить наявний в матеріалах справи звіт про дебетові та кредитові операції по рахунку за 10.06.2016 (а.с.37).

Відповідно до п. 3 специфікації сторони погодили, що у зв'язку з тим, що продукція має валютну складову, розрахунок з компанією здійснюється в гривні з ПДВ за курсом НБУ з прив'язкою до курсу долару США на 17.08.2015 (21,7576 грн./дол США). При зміні курсу дол США на день оплати більше 5% відносно розрахункового курсу на 17.08.2015, вартість товару підлягає пропорційному перерахунку.

Оскільки, станом на 10.06.2016 (день часткової оплати товару) курс долара США до гривні становив 25,0022, отже на день розрахунку за товар курс долара США виріс на 14,91%, в зв'язку з чим позивачем було перераховано суму оплати у гривні пропорційно курсу долару, що склало 406,28 дол. США (10 166,00 грн.).

Враховуючи викладене та умови п. 3 специфікації, станом на момент звернення позивача до господарського суду сума боргу відповідача перед позивачем складає 169153,00 грн. (6535,29 дол. США).

В процесі вирішення спору, 03.10.2016 відповідачем було частково сплачено суму заборгованості у розмірі 140 873,00 грн., в зв'язку із чим позивачем було зменшено розмір позовних вимог до 28 280,60 грн. Ця сума є курсовою різницею, нарахованою відповідно до п. 3 специфікації, яка заперечується відповідачем, а тому сплачена ним не була.

Зазначена сума заборгованості, а також інфляційні втрати в розмірі 7 702,99 грн., пеня у розмірі 30 034,35 грн., 3 % річних в розмірі 3 283,07 грн., і є предметом даного спору.

Приймаючи рішення господарський суд виходив з наступного.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з частиною 2 статті 533 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно наказу Міністерства фінансів України від 10.08.2000 № 193 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів" (далі - Наказ), валютний курс - це встановлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни.

Пунктом 4 цього Наказу встановлено, що курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується матеріалами справи, а саме видатковими накладними (а.с.29,32).

З огляду на умови п. 3 специфікації, строк оплати товару є таким, що настав.

Доказів повної оплати поставленого позивачем товару, матеріали справи не містять.

Водночас, господарський суд відхиляє заперечення відповідача щодо недоведеності факту прострочення останнім виконання обовязків по оплаті поставленого позивачем товару, оскільки позивачем не надано доказів надання покупцю документів, зокрема податкових накладних, як такі, що спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до частини 11 статті 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Положення ч.ч.1, 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено, що надані позивачем видаткові накладні на поставку товару відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 8, та вважає, що наявні у справі накладні є підтвердженням того, що товар був поставлений відповідачу.

При цьому, відсутність податкової накладної, не може спростовувати фактичне здійснення господарської операції, тим більше, що таке здійснення підтверджується діями відповідача з видачі довіреностей на отримання даного товару, а також частковою оплатою товару, тощо.

Разом з тим, норми Цивільного кодексу України не містять застережень, які б звільнили покупця від обов'язку оплатити отриманий товар у зв'язку з неналежним оформленням господарських операцій первинними документами (зокрема не надання податкової накладної).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач від приймання товару не відмовився, товар за вищевказаними накладними прийняв без заперечень, зокрема й щодо відсутності повного пакету товаросупровідних документів (податкової накладної), а тому заперечення відповідача не приймаються судом, в зв'язку з необґрунтованістю.

Відповідно до ст. 666 Цивільного Кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Дії щодо відмови від договору або повернення товару у зв'язку з тим, що не було передано певної документації відповідач не здійснював.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Так, пунктом 2 специфікації сторонами було встановлено порядок розрахунків, відповідно до якого покупець здійснює оплату поставленого позивачем товару за фактом поставки протягом 30 календарних днів на р/р в ПриватБанку, з моменту надання рахунків-фактур та податкових накладних за фактично поставлений товар на склад покупця за умови виконання п. 3.4. Датою (моментом) оплати вважається дата списання коштів з поточного рахунку покупця.

За таких обставин факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

При цьому, суд враховує, що в порядку досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з вимогами оплатити існуючу заборгованість. Листом від 29.02.2016 № 2268-6995/4015 відповідач із посиланням на скрутне фінансове становище підприємства просив зменшити вартість поставленої продукції на 40% зі сплатою протягом 30 календарних днів з дати підписання відповідної додаткової угоди. Причому, претензій щодо відсутності податкової накладної вказаний лист відповідача не містить та відповідачем до матеріалів справи не надано доказів на підтвердження звернення до позивача з цього приводу.

Заперечення відповідача з приводу неправомірного перерахунку суми вартості товару, що на думку відповідача є збільшенням ціни (вартості) товару після здійснення поставки, суд вважає необґрунтованими, оскільки умовами п. 3 специфікації, сторонами було погоджено, що у зв'язку з тим, що продукція має валютну складову, розрахунок з компанією здійснюється в гривні з ПДВ за курсом НБУ з прив'язкою до курсу долару США на 17.08.2015 (21,7576 грн./дол США). При зміні курсу дол США на день оплати більше 5% відносно розрахункового курсу на 17.08.2015, вартість товару підлягає пропорційному перерахунку.

Зазначена умова договору щодо перерахунку вартості товару до курсу долару США на момент здійснення оплати не суперечить вимогам ч. 2 ст. 533 та ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України.

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 28 280,60 грн. підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 Цивільного кодексу України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник має передати кредиторові у випадку порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштiв сплачують на користь одержувачiв цих коштiв за прострочку платежу пеню в розмiрi, що встановлюється за згодою сторiн.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 10.3 договору у випадку порушення строків оплати за поставлений товар згідно з цим договором більше ніж 10 календарних днів покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення від суми несплаченого товару, починаючи з 11-го календарного дня такого прострочення і до дати надходження оплати на рахунок постачальника.

Позивачем нараховано пеню за період з 12.01.2016 по 12.07.2016 у сумі 30 034,35 грн.

Перевіривши розрахунок пені (а.с.5), судом встановлено, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 30 034,35 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, на підставі ст. 625 ЦК України, за неналежне виконання грошових зобов'язань, позивач нарахував відповідачу 3% річних за період з 02.01.2016 по 01.10.2016 у розмірі 3283,07 грн. та інфляційні втрати в розмірі 7702,99 грн. за період з січня 2016 по травень 2016.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних судом встановлено, що позивачем було невірно встановлено період нарахування 3% річних, а також не було враховано, що 2016 рік має 366 днів, в звязку з чим позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3283,07 грн. підлягають частковому задоволенню у розмірі 3276,83 грн.

Стосовно вимоги про стягнення інфляційних нарахувань на суму боргу слід зазначити наступне.

Статтею 625 ЦК України встановлено зобов'язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення за умови, що боржник прострочив виконання грошового зобов'язання.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті (п. 3.1. Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Стаття 627 цього ж Кодексу визначає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно з частинами першою, другою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зазначена норма кореспондується з положеннями частини другої статті 198 ГК України.

Слід зазначити, що учасники господарських відносин вправі визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, що поруч із застосуванням індексації суми зобов'язання дає можливість уникнути впливу інфляційних процесів на суму їх грошових зобов'язань.

Фактично сума, що виникає в зв'язку з курсовою різницею, і є інфляційними втратами.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що укладаючи договір та специфікацію до нього, сторони встановили механізм перерахунку суми боргу на дату здійснення платежу, що унеможливлює нарахування інфляційних втрат, оскільки дані втрати вже будуть враховані при проведенні відповідного перерахунку ціни товару.

Отже враховуючи, що позивачем вже було проведено коригування вартості товару щодо курсу долара США, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення інфляційних втрат.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 1500 грн. витрат на оплату послуг адвоката, суд зазначає наступне.

До матеріалів справи надано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1439 від 26.09.2005 на ім'я ОСОБА_1 (а.с.42).

На підтвердження витрат на оплату послуг адвоката позивач надав договір №29 від 12.09.2016 (а.с.38), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "СІ-Інтегра" (замовник) та адвокатом ОСОБА_1 (виконавець).

Відповідно до пункту 1.6 договору розділу І Предмет договору, виконавець приймає на себе зобов'язання з надання правової допомоги по стягненню грошових коштів з боржника ПАТ "НІКОПОЛЬСЬКИЙ ЗАВОД ФЕРОСПЛАВІВ".

Відповідно до п.3.1 договору, вартість послуг по наданню правової допомоги замовнику складає 1500 грн.

12.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СІ-Інтегра" (замовник) та адвокатом ОСОБА_1 (виконавець) складено акт приймання-передачі виконаних робіт за договором №29 від 12.09.2016, відповідно до якого загальна вартість виконаних послуг складає 1500,00 грн. (а.с. 40).

Згідно цього акту адвокатом ОСОБА_1 було надано послуги по правовому забезпеченню діяльності замовника (стягнення грошових коштів з боржника ПАТ "НІКОПОЛЬСЬКИЙ ЗАВОД ФЕРОСПЛАВІВ").

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Тобто до судових витрат не належать витрати сторін, що не пов'язані з судовою справою.

Проаналізувавши наданий позивачем акт приймання-передачі виконаних робіт за договором №29 від 12.09.2016, суд зазначає, що в цьому акті відсутні будь-які відомості щодо надання адвокатом ОСОБА_1 правової допомоги пов'язаної з розглядом саме цієї справи.

Актів виконаних робіт щодо надання адвокатом послуг стосовно підготування позовної заяви, ведення справи у суді, участі у судових засіданнях по цій судовій справі позивачем до матеріалів справи не надано.

Відповідно до квитанцій до прибутково касового ордера №14 (а.с.45), 13.09.2016 адвокатом було прийнято від ТОВ "СІ-Інтегра" 1500 грн. за надання правової допомоги з стягнення грошових коштів з боржника ПАТ "НІКОПОЛЬСЬКИЙ ЗАВОД ФЕРОСПЛАВІВ" згідно договору №29 від 12.09.2016.

Відсутність в матеріалах справи підписаного між позивачем та адвокатом ОСОБА_1 акту наданих послуг щодо надання правової допомоги адвокатом по веденню справи №904/8577/16 в господарському суді Дніпропетровської області, не дає можливості встановити, чи прийняв позивач надані йому послуги без зауважень.

Наданий адвокатом звіт про виконану роботу за договором №29 від 12.09.2016, суд не приймає як належний доказ, оскільки зазначений звіт підписаний одноособово адвокатом, не містить підпису замовника (позивача), а тому є не погодженим між сторонами (замовником та виконавцем).

За наведених обставин суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 1500,00 грн. необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1 378 грн. 00 коп.

При зверненні з позовною заявою про стягнення заборгованості у розмірі 210174,01 грн. позивачем було сплачено суму судового збору у розмірі 3382,93 грн., згідно платіжного доручення №3331 від 14.09.2016 (а.с.7).

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (206 700 грн. 00 коп.).

Отже за подання позовної заяви про стягнення 210174,01 грн. позивачем повинно було сплачено судовий збір у розмірі 3152,61 грн. Відтак, сума надмірно сплаченого судового збору за подання позовної заяви становить 230,32 грн.

Крім того, 10.10.2016 заявою позивачем було зменшено розмір заявлених позовних вимог з 210174,01 грн. до 69301,01 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України „Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

10.10.2016 позивачем було подано клопотання про повернення судового збору у розмірі 2004,93 грн.

Отже, за приписами п.1 ч. 1 ст. 7 Закону України „Про судовий збір", сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 2004,93 грн. (230,32 грн. + 1774,61 грн.) підлягає поверненню позивачу за ухвалою суду.

Згідно з ч.2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню пропорційно розміру задоволеним вимогам від суми, яка підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи часткове задоволення позову, на відповідача покладається судовий збір у розмірі 1224,71 грн.

Керуючись ст. ст. 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 82 85, 115 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "НІКОПОЛЬСЬКИЙ ЗАВОД ФЕРОСПЛАВІВ" (53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 310, код 00186520) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СІ-Інтегра" (49040, м. Дніпро, Запорізьке шосе, 38, код 24921775) 28280,60 грн. - основного боргу, 30 034,35 грн. - пені; 3276,83 грн. - 3 % річних та 1224,71 грн. судового збору, про що видати наказ.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "СІ-Інтегра" (49040, м. Дніпро, Запорізьке шосе, 38, код 24921775) з Державного бюджету України 2004,93 грн. суму надмірно сплаченого судового збору, про що винести ухвалу суду.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.11.2016

Суддя ОСОБА_5