Постанова № 62664933, 03.11.2016, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2016 року м. ПолтаваСправа № 816/1436/16

Полтавський окружний адміністративний суд колегією у складі:

головуючого судді - Ясиновського І.Г.,

суддів - Єресько Л.О. , Канигіної Т.С.,

за участю секретаря судового засідання - Петренко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" до Міністерства соціальної політики України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Горішньоплавнівської міської ради, Департамент соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

01 вересня 2016 року Приватне акціонерне товариство "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" (надалі по тексту - позивач, ПрАТ "Полтавський ГЗК") звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Горішньоплавнівської міської ради, Департамент соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації, Міністерства соціальної політики України про визнання неправомірною бездіяльності відповідачів по ненарахуванню компенсації за грудень 2015 року, стягнення коштів у розмірі 996910,03 грн згідно звіту, поданого за грудень 2015 року.

04 жовтня 2016 року позивачем надано до суду заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просив суд про визнання протиправною бездіяльності Міністерства соціальної політики України по ненарахуванню компенсації за грудень 2015 року, зобов'язання Міністерства соціальної політики України вчинити дії щодо здійснення компенсації згідно звіту про фактичні витрати на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, поданого позивачем, за грудень 2015 року у розмірі 996910,03 грн.

Ухвалою суду від 04 жовтня 2016 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Горішньоплавнівської міської ради (надалі по тексту - Третя особа1, Управління), Департамент соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації (надалі по тексту - Третя особа2, Департамент), змінивши процесуальний статус з відповідачів.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на той факт, що відповідно до вимог п. 2 Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 року № 105 (надалі - Порядок № 105) головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики. Треті особи направили до Мінсоцполітики звіт за грудень 2015 про фактичні витрати на виплату компенсації, однак відповідач в свою чергу не перерахував кошти, мотивуючи таку бездіяльність відсутністю бюджетних асигнувань. Таке обґрунтування вважає безпідставним, оскільки за позивачем закріплене право на відшкодування виплаченого середнього заробітку таким працівникам за рахунок коштів державного бюджету, а їх відсутність не позбавляє наявного у позивача права на відшкодування понесених витрат.

Позивач у судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, надав клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав, в ході судового розгляду представник просив задовольнити в повному обсязі з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Відповідач у судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, надав клопотання про заміну відповідача на належного відповідача, за результатами розгляду якого судом відмовлено у його задоволенні.

Треті особи явку уповноважених представників не забезпечили, надали клопотання про розгляд справи без його участі.

Згідно з частиною четвертою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

А відповідно до частини першої статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З урахуванням наведеного, колегія суддів визнала за можливе провести розгляд справи за відсутності представників сторін та без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів встановила такі факти та відповідні до них правовідносини.

ПрАТ "Полтавський ГЗК" зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 00191282.

Позивачем склались звіти установленої форми про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 1 Порядку №105, що погоджувались з районними військовими комісаріатами, які здійснювали призов працівників на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби, та подавались до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Горішньоплавнівської міської ради разом з листами про проведення компенсації середнього заробітку /а.с. 16-35/.

Згідно вказаних звітів за березень-листопад 2015 року ПрАТ "Полтавський ГЗК" отримало компенсації із Державного бюджету України в повному обсязі, що підтверджується позивачем та не заперечувалось ні відповідачем, ні третіми особами.

У зв'язку з непроведенням перерахування бюджетних коштів згідно звіту, поданого Позивачем за грудень 2015 року на суму 996910,03 грн, позивачем відповідно до положень пункту 4 Порядку №105 включено до зведеного звіту про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 2 відомості про виплату Позивачем середнього заробітку своїм працівникам та подано даний зведений звіт разом з копією звіту до структурного підрозділу соціального захисту населення, визначеного пунктом 2 Порядку №105.

Управління праці та соціального захисту населення Горішньоплавнівської міської ради Полтавської області листом №07-1345 від 29.02.2016 направлено позивачеві на його звернення роз'яснення Мінсоцполітики №52/13/84-16 від 22.01.2016 щодо компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу під час особливого періоду.

Не погодившись із зазначеною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень та вважаючи за необхідне зобов'язати його вчинити дії щодо здійснення відповідної компенсації, позивач звернувся до суду з даним позовом.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача про визнання протиправною бездіяльності Міністерства соціальної політики України по ненарахуванню компенсації за грудень 2015 року, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 3 статті 119 КЗпП України (в редакції від 08 червня 2014 року) за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

З метою визначення механізму виплати компенсації, Кабінетом Міністрів України постановою від 04 березня 2015 року №105 затверджено Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 105).

У відповідності до вимог п. 2 Порядку № 105 головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики.

Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є:

- Міністерство соціальної політики Автономної Республіки Крим, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій;

- структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім мм. Києва та Севастополя) рад.

Як визначено п. 4 Порядку №105 для отримання компенсації з бюджету середнього заробітку підприємства, установи та організації подають щомісяця до 15 числа органові соціального захисту населення звіти про фактичні витрати на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам за формою згідно з додатком 1, погоджені районним (міським) військовим комісаріатом або військовою частиною, що здійснювали призов працівників на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби, для подання до 19 числа структурному підрозділу соціального захисту населення копій зазначених звітів, а також зведеного звіту про фактичні витрати на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам за формою згідно з додатком 2.

Структурні підрозділи соціального захисту населення щомісяця до 23 числа подають відомості про загальний обсяг фактичних витрат на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам згідно з додатком 3 Мінсоцполітики для спрямування їм бюджетних коштів, що спрямовуються органам соціального захисту населення для перерахування підприємствам, установам, організаціям.

Згідно з Порядком № 105 виплату працівникам середнього заробітку здійснює підприємство. Компенсація підприємствам витрат на виплату середнього заробітку працівникам здійснюється Міністерством соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі обласним департаментам соціального захисту, які, в свою чергу, перераховують їх в районні (міські) управління, а останні - підприємствам.

Згідно Наказу Міністерства фінансів України від 24.12.2012 №1407 затверджено Порядок казначейського обслуговування державного бюджету за витратами. На підставі вищезазначеного Порядку № 105, Міністерство соціальної політики України відповідно до поданої Департаментом соціального захисту населення обласної державної адміністрації зведеної заявки перераховує кошти з державного бюджету Головному управлінню Державної казначейської служби України у Полтавській області на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам.

Департамент здійснює розподіл коштів, що надійшли від Міністерства соціальної політики України, в розрізі районних органів соціального захисту населення згідно з поданими звітами. Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області перераховує кошти до районних органів державної казначейської служби України відповідно до поданого розподілу.

Районні органи соціального захисту населення, відповідно до перерахованих коштів органами державної казначейської служби України, перераховують кошти підприємствам, установам, організаціям на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам, відповідно до заявлених сум.

Судом встановлено та не спростовувалось відповідачем та третіми особами, що 19.01.2016 Управлінням праці та соціального захисту населення виконкому Горішньоплавнівської міської ради Полтавської області було надано до Департаменту зведені звіти (Додаток 2 до Порядку) про фактичні витрати на компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, за період з липня 2015 по грудень 2015 року, до яких було включено компенсацію про витрати за грудень 2015 року ПрАТ "Полтавського ГЗК" /а.с. 87-94/.

Департаментом було узагальнено звіти рай(міськ) управлінь соціального захисту та 25.01.2016 за номером № 821/01-04 направлено до Мінсоцполітики заявку про загальний обсяг фактичних витрат на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу на час особливого періоду, за липень-грудень 2015 року (копія додається), до якої включені дані по працівниках ПАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат», згідно поданого зведеного звіту (Додаток 3 до Порядку) та запит щодо перспектив можливої реальної виплати компенсації за грудень 2015 року /а.с. 53-59/.

На підтвердження такого направлення Департаментом долучено до матеріалів справи фотокопії направлення таких відомостей засобами електронною поштою (прінтскрін) та супровідних листів /а.с. 169-177/.

При цьому, Департаментом у письмових запереченнях повідомлено, що Міністерством соціальної політики України ведеться контроль та облік невиплаченої компенсації у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період за 2014-2015 роки. Так, на виконання вимог листа Мінсоцполітики від 16.02.2016 №137/04/67-16 для розгляду питання щодо внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", Третьою особою2 надано інформацію листом від 453/01-09 від 22.02.2016 стосовно суми невиплаченої компенсації у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період за 2014-2015 роки в цілому по Полтавській області. Сума витрат на виплату середнього заробітку працівникам ПрАТ "Полтавський ГЗК", призваним на військову службу за грудень 2015 року включена до вказаної інформації /а.с. 67-69/.

Відповідачем на спростування такого направлення належних та допустимих доказів до суду не надано.

Таким чином, суд приходить до висновку про дотримання третіми особами вимог Порядку №105 та належного направлення до Мінсоцполітики звіту за грудень 2015 про фактичні витрати на виплату компенсації, що передувало реалізації права позивача на відшкодування компенсації за нарахований та виплачений середній заробіток працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, за грудень 2015 року у сумі 996910,03 грн.

Всупереч викладеному відповідачем не було проведено відповідне відшкодування.

Мотивування такої бездіяльності викладене останнім у роз'ясненні №52/13/84-16 від 22.01.2016 щодо компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу під час особливого періоду.

Вказане Роз'яснення містить посилання на зміни, внесені у ст. 119 КЗпП України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року №911-VІІІ та на Закон України «Про Державний бюджет України на 2016 року», згідно якого вказані компенсаційні виплати не передбачені, а тому здійснювати виплати компенсації немає можливості /а.с. 52/.

Надаючи оцінку такому обґрунтуванню, суд зауважує наступне.

Зазначені зміни внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII та набрали чинності з 01.01.2016. Так, згідно з цими змінами компенсаційні виплати, передбачені ст. 119 КЗпП були відмінені лише з 01.01.2016, тому на правовідносини щодо компенсації заробітної плати за грудень 2015 року не розповсюджуються.

При цьому доводи Відповідача про те, що в Державному бюджеті 2016 року відсутня програма 2501350 "Компенсація підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період" на увагу не заслуговують, оскільки позивачем звіт було подано за грудень 2015 року, а в Законі України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» програма 2501350 діяла, а відтак немає підстав для відмови у здійсненні виплат.

Фактично єдиним доводом відповідача щодо неможливості здійснення виплат позивачу по компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період є відсутність бюджетних асигнувань для таких виплат.

Зазначені твердження є безпідставними, оскільки за підприємствами, установами та організаціями, працівники яких призвані на військову службу, закріплене право на відшкодування виплаченого середнього заробітку таким працівникам за рахунок коштів державного бюджету, а їх відсутність не позбавляє наявного у позивача права на відшкодування понесених витрат.

Згідно з частиною першою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною другою вказаної статті визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00). Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України "Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

У пункті 26 рішення Європейського Суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Так само, Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004 , від 1 грудня 2004 року №20-рп/2004, від 9 липня 2007 року №6-рп/2007).

У рішенні від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави /підпункт 3.2/.

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Відсутність коштів у Мінсоцполітики України не може бути підставою для порушення права позивача на відшкодування компенсації за нарахований та виплачений середній заробіток працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, за грудень 2015 року у сумі 996910,03 грн.

Також, суд звертає увагу, що листи та/або роз'яснення міністерств та відомств не мають сили нормативних актів і носять лише інформаційний, рекомендаційний характер.

Це підтверджується змістом п. 6.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 N 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів": « 6.2. Не підлягають розгляду господарськими судами, зокрема, заяви про визнання недійсними: різного роду листів, інформацій, роз'яснень і т. п., які надсилаються державними чи іншими органами на адресу підпорядкованих їм структур та ін. з приводу конкретних ситуацій».

Посилання Мінсоцполітики в Роз'ясненні №52/13/84-16 від 22.01.2016. про не можливість здійснення виплат за грудень 2015 року через зміни внесені в ст. 119 КЗпП України є хибними.

Зокрема, вказане роз'яснення містить рекомендації для Департаменту праці і соціального захисту населення Полтавської ОДА щодо неможливості застосування Порядку N 105, які в свою чергу протирічать положенням ст. 119 КЗпП України (в редакції, що діяла станом на грудень 2016 року) та безпідставно звужують права підприємств на отримання компенсацій, передбачених законом.

Інших належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності ненарахування позивачеві компенсації середнього заробітку працівників, призваних на військову службу під час особливого періоду за грудень 2015 року Мінсоцполіткики суду не було надано.

Таким чином вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача про зобов'язання Міністерства соціальної політики України вчинити дії щодо здійснення компенсації згідно звіту про фактичні витрати на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, поданого позивачем, за грудень 2015 року у розмірі 996910,03 грн, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства є рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Виходячи із загальних засад адміністративного судочинства задоволенню підлягають ті вимоги, які фактично відновлюють порушене право особи у взаємовідносинах з суб'єктом владних повноважень.

Водночас, суд зазначає, що судове рішення в адміністративній справі має гарантувати повний та всебічний захист порушеного суб'єктивного права особи.

За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

В силу положень пункту 2 частини четвертої статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

А відповідно до пункту 3 частини другої статті 162 названого Кодексу, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання органу державної влади прийняти рішення, і це прямо передбачено наведеними вище положеннями Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому аналіз зазначених норм свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідності їх відновлення.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Зміст поняття "охоронюваний законом інтерес" розкрито у Рішенні Конституційного суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004, відповідно до якого дане поняття потрібно розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зважаючи на зазначене та на встановлення судом під час розгляду даної справи обґрунтованості вимог щодо визнання протиправною бездіяльності Міністерства соціальної політики України по ненарахуванню компенсації за грудень 2015 року - суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині зобов'язання Міністерства соціальної політики України вчинити дії щодо здійснення компенсації згідно звіту про фактичні витрати на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, поданого позивачем, за грудень 2015 року у розмірі 996910,03 грн.

Таким чином вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

В силу положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак відповідач у ході судового розгляду справи не довів, що у спірних відносинах він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.

Натомість судовим розглядом встановлено наявність порушеного права позивача у сфері публічно-правових відносин протиправною бездіяльністю відповідача, а тому, відповідне порушене право підлягає судовому захисту.

Приймаючи до уваги встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовано спірні відносини, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову ПрАТ "Полтавський ГЗК" повністю.

У відповідності до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" до Міністерства соціальної політики України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Горішньоплавнівської міської ради, Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства соціальної політики України по ненарахуванню компенсації за грудень 2015 року.

Зобов'язати Міністерство соціальної політики України вчинити дії щодо здійснення компенсації згідно звіту про фактичні витрати на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, поданого позивачем, за грудень 2015 року у розмірі 996910,03 грн.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд.

Повний текст постанови виготовлено 14 листопада 2016 року.

Головуючий суддя І.Г. Ясиновський суддя суддя Л.О. Єресько Т.С. Канигіна