Ухвала суду № 62662212, 10.11.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/2051/16

Категорія: 3.1.3 Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

за участю секретаря - Скоріної Т.С.

представника апелянта - ОСОБА_1;

представника позивача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області) в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну НОМЕР_1 від 11 квітня 2016 року.

В обґрунтування позову зазначено, що скасування дозволу на імміграцію є формальним і не містить інформації щодо конкретних обставин, визначених в ст.12 Закону України «Про імміграцію», за яких його може бути скасовано.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07 червня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Суд визнав протиправним та скасував рішення ГУ ДМС України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну НОМЕР_1 від 11 квітня 2016 року.

В апеляційній скарзі ГУ ДМС України в Одеській області ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та просить прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник апелянта в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримав доводи викладені в апеляції та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду залишити без змін.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню на наступних підставах.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець Китайської Народної Республіки.

В 1992 році позивач приїхав в Україну, що підтверджено відміткою в посвідці на постійне проживання (а.с.10).

У 1999 році між позивачем та ОСОБА_5, яка є також уродженцем Китайської Народної Республіки та перебуває в Україні на законних підставах, укладено шлюб.

У 2000 році у них народилася дитина, яка на підставі ст.7 Закону України «Про громадянство України» є громадянином України.

29 липня 2003 року ОСОБА_3 звернувся до ВГІРФО УМВС України в Одеській області з заявою про отримання дозволу на імміграцію в Україну. В даній заяві вказано, що він проживає в м. Одесі з 1992 року та бажає проживати в Україні, у 1994 році закінчив 3 курси Київського педагогічного університету, працював директором фірми «Гонконг» та є засновником фірми «Новий час» (а.с.30).

Разом із заявою про отримання дозволу на імміграцію, позивачем були надані до ВГІРФО УМВС України в Одеській області наступні документи:

- заява-анкета про залишення в Україні на постійне мешкання ОСОБА_3 (а.с.32-35);

- заява-анкета про залишення в Україні на постійне мешкання ОСОБА_5 (а.с.36-39);

- заява про видачу посвідки на постійне проживання в Україні ОСОБА_3 (а.с.59-60);

- заява про видачу посвідки на постійне проживання в Україні ОСОБА_5 (а.с.61-62);

- копія національного паспорту громадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_3 НОМЕР_2, з перекладом (а.с.41-43);

- копія національного паспорту громадянки Китайської Народної Республіки ОСОБА_5 НОМЕР_3, з перекладом (а.с.44-45);

- копія свідоцтва про народження ОСОБА_6 НОМЕР_4, виданого 17 жовтня 2000 року відділом РАГС виконкому Одеської міської ради, де вказано, що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.46);

- довідки консульського відділу посольства Китайської Народної Республіки в Україні, щодо не заперечення постійного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в Україні (а.с.47-48);

- свідоцтво про державну реєстрацію товариства з обмеженою відповідальністю «Новий час» від 14 липня 1999 року (а.с.49);

- свідоцтво про право сплати єдиного податку ТОВ «Новий час» від 16 грудня 2002 року (а.с.50);

- статут ТОВ «Новий час» (а.с.66-82);

- документи про реєстрацію за місцем проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в АДРЕСА_1 (а.с.53-57).

За результатами розгляду заяви, відділом ВГІРФО УМВС України в Одеській області, 01 серпня 2003 року прийнято висновок про надання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 дозволу на імміграцію в Україну (а.с.58).

У висновку зазначено, що дитина заявника народилася на території України та відповідно до п.3 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» має право на отримання дозволу на імміграцію як особа, яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням. Згідно з п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» заявникам, як батькам іммігранта, надано дозвіл на імміграцію в Україну.

На підставі зазначеного висновку, позивачу видано посвідку на постійне проживання.

18 серпня 2010 року ОСОБА_3 подав до ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області заяву про оформлення посвідки на постійне проживання в Україні нового зразку (а.с.85).

20 серпня 2010 року позивач отримав посвідку на постійне місце проживання серії ОД № 12473 від 18 серпня 2010 року терміном дії безстроково (а.с.10).

11 квітня 2016 року начальником ГУ ДМС України в Одеській області затверджено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Китайської Народної Республіки ОСОБА_3 та визнання недійсною посвідки на постійне проживання в Україні серії ОД № 12473 (а.с.91-93).

У даному висновку зазначено, що на момент прийняття документів у батька, неповнолітня його дочка ОСОБА_6 не мала дозволу на імміграцію та не було підтверджено її належність до громадянства України.

У зв'язку з чим, на підставі п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» прийнято рішення № 280382 про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_3 (а.с.94).

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що дозвіл на імміграцію може бути скасований у випадках, передбачених пунктами 1-6 статті 12 Закону України «Про імміграцію», а також в інших випадках, передбачених Законами України.

В той же час, на думку суду першої інстанції, в оскаржуваному висновку відповідачем не наведено приписів закону, якими передбачено скасування дозволу на імміграцію позивача.

Згідно із вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що правова позиція суду першої інстанції, яка викладена у судовому рішенні є законною та обґрунтованою, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Положеннями статті 12 Закону України «Про імміграцію» встановлено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до пункту 21 «Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26 грудня 2002 року, подання щодо скасування дозволу на імміграцію вправі порушувати орган виконавчої влади, який, у межах наданих йому повноважень, забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Пунктом 23 «Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень» визначено, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Як вбачається з доводів апеляційної скарги, представник ГУ ДМС України в Одеській області наполягає на тому, що суд першої інстанції надав невірну оцінку їх доводам, які полягають в тому, що на час прийняття документів у позивача, неповнолітня його дочка ОСОБА_3 Інбей не мала дозволу на імміграцію та не було підтверджено її належність до громадянства України.

З цього приводу суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до п.1 ст.11 Закону України «Про громадянство України» (чинного до 01.03.2001 року), громадянство України набувається за народженням. Документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України, а для осіб віком до 16 років - свідоцтво про народження (ч.1 ст.5).

Згідно з ч. 4 ст. 7 Закону України «Про громадянство України (в редакції від 18.01.2001 року), особа, яка народилася на території України від іноземців, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України.

Частиною 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» передбачено, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Разом з цим, п.6 ч.7 ст.9 Закону України «Про імміграцію», передбачає подання нотаріально засвідченого документу про те, що іммігрант не заперечує проти імміграції батька та гарантує йому фінансове забезпечення на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленому в Україні.

Враховуючи, що дана вимога заявником виконана не була, ВГІРФО УМВС України в Одеській області наведено неналежне обґрунтування підстави для надання дозволу позивачу на імміграцію в Україну.

Водночас, дозвіл на імміграцію може бути скасовано у випадках, передбачених пунктами 1-5 ст.12 Закону України «Про імміграцію», а також в інших випадках, передбачених Законами України (п.6 ст.12 вказаного Закону).

В свою чергу, як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідачем не наведено в спірному рішенні приписів закону, якими було б передбачено скасування дозволу на імміграцію у випадку позивача.

Неналежне обґрунтування ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області свого рішення про надання дозволу позивачу на імміграцію в Україну та посилання в цьому рішенні на норму Закону, яка не підлягала застосуванню, не може бути наслідком скасування дозволу на імміграцію.

При цьому, необхідно зазначити, що позивач продовжує знаходитися в шлюбі з ОСОБА_5, має дитину - громадянку України і займається підприємницькою діяльністю.

За таких обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції, є законним, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, в ньому повно відображено обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин та правові наслідки є правильними, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту судового рішення.

Доповідач - суддя І.О.Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова