Постанова № 62662184, 10.11.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2016 р.м.ОдесаСправа № 490/4569/16-а

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Гуденко О.А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

доповідача, судді - Димерлія О.О.

суддів - Домусчі С.Д., Єщенка О.В.

за участю секретаря - Богданової С.Д.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 липня 2016 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва про визнання неправомірним рішення, зобов'язання виконати певні дії,

У С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вказаним вище адміністративним позовом та, посилаючись на ст. ст. 22, 64 Конституції України, ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991, рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2009 у справі №6-рп/2007, просив суд: визнати протиправними та незаконними дії Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва (надалі - УПФУ) при прийнятті рішення від 27 квітня 2016 №29/12 про відмову переведенні пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру»; зобов'язати відповідача провести обчислення пенсії ОСОБА_1 за вислугу років, згідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 19 квітня 2016 виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від суми щомісячного заробітку.

За наслідками розгляду адміністративного позову Центральним районним судом м. Миколаєва 26 липня 2016 ухвалено постанову про часткове задоволення позову.

Суд першої інстанції визнав протиправним та скасував рішення УПФУ за №29/12 від 27 квітня 2016 про відмову в проведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років та зобов'язав відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 - з моменту його звернення із заявою з 19 квітня 2016.

Приймаючи означене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на час прийняття Закону України від 02 березня 2015 №213 та дії зазначених в ньому прикінцевих Положень, в Україні діяв Закон України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 №1789, який з 15 липня 2015 року втратив чинність, і з цього дня вступив в дію інший одно предметний закон, а саме, Закон України «Про прокуратуру» №335. Тобто Законом України від 02 березня 2015 №213 не могли бути внесені зміни до Закону, який набрав чинності тільки з 15 липня 2015 (Закон України «Про прокуратуру» №335).

Крім цього, суд першої інстанції зазначив, що Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 №1697, в частині регулювання питань пенсійного забезпечення працівників прокуратури України є спеціальним законом, та на сьогоднішній день повинен застосовуватися органами Пенсійного фонду України при призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст. 86 де передбачено право працівників прокуратури на призначення пенсії за вислугу років при наявності відповідного загального та спеціального стажу на день звернення.

Визнання Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно закріплених в них прав і свобод людини і громадянина, по своїй суті, скасовує або обмежує встановлені права і свободи, а безпідставне поширення його дії на нове законодавство є порушенням вимог Конституції України.

В апеляційній скарзі УПФУ, посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, повністю відмовити позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач вказав на те, що 01 квітня 2015 набрав чинності Закон України від 02 березня 2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення». Пунктом 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» вищеназваного Закону встановлено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 скасовуються норми стосовно пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне грошове утримання призначаються відповідно до низки законів, у тому числі і Закону України «Про прокуратуру». Станом на 01 червня 2015 закону про призначення пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, законодавчим органом не приймалося. Отже, норми Закону України «Про прокуратуру» в частині врегулювання пенсійного забезпечення працівників прокуратури втратили чинність.

Крім того, УПФУ звертає увагу суду апеляційної інстанції на ту обставину, що у позивача відсутнє право на призначення пенсії за вислугу років через відсутність у нього необхідного стажу роботи.

Так, відповідно до наданих ОСОБА_1 документів, станом на момент його звернення до пенсійного фонду, його стаж становив 22 роки 19 днів, з яких 17 років 26 днів стаж роботи на посадах прокурорів. При цьому, відповідно до положень частини 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 №1697-VII у редакції чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців.

Також УПФУ вказало, що положення пункту 5 розділу ІІІ Закону від 02 березня 2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», у частині врегулювання пенсійного забезпечення громадян, які працювали на посадах в органах прокуратури, неконституційними не визнавались. Даючи оцінку законності вищезгаданого закону стосовно відповідності його норм Конституції України, суд першої інстанції перебрав на себе повноваження Конституційного Суду України.

В письмових запереченнях ОСОБА_1 спростовує доводи апеляційної скарги, вказуючи на законність ухваленого рішення та просить його залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача, розглянув та обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив матеріали справи та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Перевіряючи повноту з'ясування судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування правових норм, апеляційний суд звертає увагу на таке.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 з 24 квітня 1983 по 30 червня 1985 проходив дійсну строкову службу в Збройних Силах СРСР. З 01 вересня 1986 по 28 червня 1991 навчався на денній формі навчання юридичного факультету Одеського державного університету імені І.І. Мечникова де отримав освіту за спеціальністю «Правознавство». З 08 грудня 1997 по 25 лютого 2002 працював в прокуратурі Миколаївської області. З 26 грудня 2002 по 07 лютого 2003, як державний службовець, працював на посаді помічника голови місцевого Новоодеського районного суду Миколаївської області. З 24 лютого 2003 до часу звернення до суду з позовом, працював в органах прокуратури Миколаївської області.

Прокуратурою Миколаївської області 20 липня 2016 за №11/1-700 вих-16 видано позивачу довідку про те, що його загальний стаж в органах прокуратури складає 17 років 07 місяців 15 днів.

З 23 грудня 2015 ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 №1058.

19 квітня 2016 позивач звернувся до управління з заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 №1697 - VII.

УПФУ розглянуло заяву позивача та, 27 квітня 2016, прийняло рішення №29/12 про відмову ОСОБА_1 у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років.

Приймаючи наведене вище рішення, відповідач виходив з того, що питання пенсійного забезпечення осіб, які працюють в органах прокуратури, врегульовувалися Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 №1697 - VII. Однак, 01 квітня 2015 набрав чинності Закон України від 02 березня 2015 №213 - VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення». Пункт 5 Закону

Суд апеляційної інстанції визнає правильним та обґрунтованим рішення УПФУ №29/12 від 27 квітня 2016 і не погоджується з висновками, викладеними в постанові Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 липня 2016 виходячи з наступного.

Відповідно частини 1 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на день звернення до відповідача, вислуга років позивача відповідала вимогам ч. 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 № 1697-VII та становила 22 роки 5 днів, у тому числі - на посаді слідчого прокуратури -15 років. Такий стаж роботи згідно з вимогами абзацу 6 частини 1 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 № 1697-VII дає право на призначення їй пенсії за вислугу років.

Проте, відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 № 213-VII, яким передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про судоустрій і статус суддів», «;Про статус народного депутата України», «;Про Кабінет Міністрів України», «;Про судову експертизу», «;Про Національний банк України», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 № 213-VII не скасовано, його положення (у частині, що стосуються спірних правовідносин) не визнано неконституційними, а до 01 червня 2015 закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, то, відповідно, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 № 1697-VII.

Вказана правова позиція узгоджується з постановою Верховного Суду України від 24 травня 2016 № 333/6710/15-а.

Таким чином, згідно з п. 5 Прикінцевих положень Закону скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про прокуратуру», у тому числі і ч. 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 № 1697-VII.

Крім того, у абзаці п'ятому пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 жовтня 1997 № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України вказано, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не визначено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII прийнятий 14 жовтня 2014, а Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII прийнятий 02 березня 2015, тобто пізніше, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.

Оскільки ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії після 01 червня 2015, тому УПФУ правомірно відмовило їй у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру».

Враховуючи встановлені у цій справі обставини, суд апеляційної інстанції не може погодитися з висновком суду першої інстанції про задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне відхилити твердження відповідача про відсутність у позивача права на призначення пенсії за вислугу років через відсутність у нього необхідного стажу роботи, оскільки в рішенні УПФУ 27 квітня 2016 №29/12 про відмову ОСОБА_1 у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років, така підстава не зазначена.

Згідно до п.4 ч.1 ст.202 КАС України: «Підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання…».

Зважаючи на те, що при прийнятті постанови від 26 липня 2016 Центральним районним судом м. Миколаєва допущено порушення норм матеріального права, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати це рішення та ухвалити нову постанову суду про відмову ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову

Керуючись: ст.. ст..185, 195, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва - задовольнити повністю.

Постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 липня 2016 - скасувати та прийняти нову постанову суду.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва про визнання неправомірним рішення, зобов'язання виконати певні дії - відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України на протязі двадцяти днів.

Суддя-доповідач:

Судді: