Рішення № 62651520, 10.11.2016, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/3372/16-ц

провадження №2/619/1828/16

Заочне рішення

іменем України

10 листопада 2016 року Дергачівський районний суд Харківської області

у складі: головуючого судді - Нечипоренко І.М.

за участю секретаря

судового засідання - ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дергачі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди,

установив:

Позивач просить суд ухвалити рішення, згідно якому стягнути з ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 25000,00грн посилаючись на те, що у лютому 2016 року відповідач звернулася до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Харківської області із скаргою на його дії з підстав начебто недотримання ним правил адвокатської етики. У своїй скарзі відповідач стверджувала, що він має безпосереднє відношення до продажу її родичем ОСОБА_4 квартири у 2005 році та привласнив особисто грошові кошти від продажу ОСОБА_4 вказаної квартири. Відповідач наполягала, що він шляхом омани ОСОБА_4 у 2005 році заволодів домоволодінням по вул. Антокольського, 29-А у м. Харкові, яке належало ОСОБА_4, а також намагався шляхом омани заволодіти майном родички відповідача - ОСОБА_5. Також, відповідач стверджувала, що він, користуючись статусом адвоката, залякував людей та висловлював погрози. Повідомила, що адвокат ОСОБА_2 є членом організованого злочинного угрупування, є бандитом, який знущається із пристарілих людей та їх родичів, та висловлював погрози життю відповідача. За результатами перевірки кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Харківської області він до відповідальності не притягувався, дія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю не зупинялася. Він має статус адвоката з травня 2010 року, відомості про якого містяться в реєстрі адвокатів України. Інформація про нього є публічною, доступною широкому колу осіб, він відіграє суспільну роль у реалізації громадянами міста, району та області права на захист, передбаченого ст. 59 Конституції України, а отже є публічною особою. Вважає, що відповідач поширила відносно нього - публічної особи, недостовірну інформацію яка ганьбить його ділову репутацію перед кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури. Відповідач у своїй скарзі не навела фактів порушення адвокатом правил адвокатської етики, а лише поширила інформацію про факти, які не існують взагалі. Поширила неправдиву інформацію про нього до органа, який не уповноважений перевіряти викладені ствердження, які крім цього, не є предметом цивільного спору, не визначені підставою позову та не є доказом у будь-якій цивільній або кримінальній справах. ОСОБА_3 у брутальній, принизливій та непристойній формі висловила субєктивну думку та власні погляди на обставини, які підлягають перевірці у спосіб передбачений чинним законодавством.

Відповідач у судове засідання не зявилася, про причини неявки суду не повідомила, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином за зареєстрованим місцем проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, однак, поштова кореспонденція повернута до суду в цілому за закінченням терміну зберігання.

Позивач в судове засідання не зявився, надавши заяву, в якій повідомляється, що позовні вимоги підтримує, не заперечує проти заочного розгляду справи, просить справу розглянути без його участі.

З письмової згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Перевіривши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

02.02.2016 відповідач ОСОБА_3 звернулася з письмовою заявою до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Харківської області, в якій просила притягнути до дисциплінарної відповідальності адвоката ОСОБА_2 за фактом недотримання ним правил адвокатської етики щодо протиправного заволодіння чужим майном (а.с.4-5).

Позивачем були надані КДК адвокатури Харківської області письмові пояснення по суті предявленої скарги (а.с.7-9).

При цьому, позивачем в порушення вимог ч.1 ст. 60 ЦПК України, якою передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, не надано суду рішення КДК адвокатури Харківської області за результатом розгляду скарги ОСОБА_3, а тільки зазначено в позові, що до дисциплінарної відповідальності позивач не притягувався.

Згідно ч.4ст.32 Конституції Україникожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до розяснено в п.20Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» з огляду на положення статті 32 Конституції України, судам належить розрізняти справи про захист гідності, честі чи ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації (права на відповідь) від справ про захист інших особистих немайнових прав, зокрема, перелічених у статті 270 ЦК, порушених у зв'язку з поширенням про особу інформації, недоторканість якої спеціально охороняється Конституцією та законами України і поширення якої може завдати моральну шкоду навіть у випадку, якщо ця інформація відповідає дійсності і не порочить гідність, честь чи ділову репутацію. Тобто, якщо інформація, яка порушує особисті немайнові права особи, є достовірною, вимоги про її спростування не можуть бути задоволені. Встановивши при вирішенні таких спорів факт поширення інформації про приватне життя позивача, що відповідає дійсності та не порочить його гідність, честь чи ділову репутацію, а також факт відсутності згоди позивача на поширення цієї інформації, суд повинен захистити його право на таємницю приватного життя та може зобов'язати відповідача відшкодувати моральну шкоду.

У п.27 тієї ж Постанови розяснено, способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на

відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди. Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, судам необхідно враховувати роз'яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року N 5). Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 ЦК моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, тому вимога про відшкодування моральної шкоди може бути заявлена самостійно, якщо, наприклад, редакція засобу масової інформації добровільно опублікувала спростування, яке задовольняє позивача. Ця обставина повинна враховуватися судом при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди.

За змістом ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Позивач просить суд стягнути з відповідача завдану йому внаслідок висловлення субєктивної думки у брутальній, принизливій та непристойній формі, моральну шкоду.

Частиною 1 статті 270 ЦК України передбачено, що відповідно доКонституції Українифізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Згідно ст. 271 ЦК України зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

Як вбачається з копії наданого свідоцтва № 747, виданого кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатур, ОСОБА_2 має право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.11).

Як розяснено в п.4 зазначеної вище Постанови ВСУ під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

За змістомст. 23 ЦК України, оскільки підставою виникнення обов'язку відшкодувати моральну шкоду є правопорушення, то завжди є і моральні страждання з приводу порушення особистих немайнових прав фізичної особи.

Відповідно до п.4 ч.2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Пленум Верховного Суду України в п.3 постанови від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розяснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового

характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності.

Як розяснено в п.9Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

У п.19 указаної вище Постанови зазначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно дост.277 ЦК Українине є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст.10 Конвенції.

Стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як і ст.34 Конституції України, передбачає, що кожна людина має право на свободу виявлення поглядів, змістом чого є свобода дотримуватися своїх поглядів,одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Однак, як відзначив Європейський Суд з прав людини, таке право в демократичному суспільстві не може бути абсолютним,через що зазначені статті надають Державі певну свободу розсуду втрутитися у здійснення цього права задля, зокрема, і захисту здоров'я і моралі, для захисту репутації або прав інших людей, коли таке втручання здійснюється на підставі та в порядку визначеному законом.

Суд враховує, що в п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 року розяснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Також в п. 7 зазначеної Постанови розяснено, що заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 16постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», у випадку, коли особа звертається до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченогостаттею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 30Закону України «Про інформацію»ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Відповідно дост.40 Конституції Україниусі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно зіст. 1 Закону України «Про звернення громадян»громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно дост.50 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури утворюється з метою визначення рівня фахової підготовленості осіб, які виявили намір отримати право на заняття адвокатською діяльністю, та вирішення питань щодо дисциплінарної відповідальності адвокатів.

Частиною першою ст.36 зазначеного вище Закону передбачено, що право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки.

З заяви наданої позивачем вбачається, що відповідач звернулася до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури саме із заявою щодо поведінки адвоката.

Враховуючи встановлені судом обставини та зазначені вище норми законодавства, суд приходить висновку, що відповідач ОСОБА_3, як особа, на думку якої, відомі факти поведінки адвоката, при подачі до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури заяви на дії позивача, реалізувала надане їй Конституцією Українита законами України право на звернення з метою захисту особистих прав та прав інших осіб, які вона вважала порушеними діями позивача.

А тому вказане звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, як органу, уповноваженого згідноЗакону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»вирішувати питання дисциплінарної відповідальності адвокатів, не є поширенням недостовірної інформації, оскільки здійснювалось відповідачем в порядку, визначеному нормами чинного законодавства для здійснення оскарження дій позивача, для захисту своїх прав та прав інших осіб.

Крім того, суд враховує, що викладені в заяві відповідача відомості є критичною оцінкою та вираженням суб'єктивної думки відповідача на дії та поведінку позивача, а тому не є такими, що підлягають перевірці на предмет їх відповідності дійсності та спростуванню.

За змістомст. 10 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зіст. 60 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 61 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд приходить висновку, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Відповідно до ст. 209 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення суду ухвалюється, оформлюється і підписується в нарадчій кімнаті суддею.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-216, 218, 224-226 ЦПК України, суд

ухвалив:

У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Харківської області через Дергачівський районний суд Харківської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя І. М. Нечипоренко