Рішення № 62651385, 08.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_______

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 листопада 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Музичко С.Г.

при секретарі Ігнатьєву Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Первомайськвугілля» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 травня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Первомайськвугілля», третя особа: Міністерство енергетики та вугільної промисловості України про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановила:

у грудні 2015 року позивач звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача нарахованої, але невиплаченої заробітної плати за період з 1 жовтня 2014 року по 29 травня 2015 року в сумі 25 315грн. 35коп., компенсації за невикористану щорічну відпустку за період з 1 січня 2014 року по 29 травня 2015 року в сумі 5 581грн. 92коп., суму середнього заробітку за час затримки розрахунку з 29 травня 2015 року, що складає 43 259грн. 88коп.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що вона 29 травня 2015 року звільнилась за власним бажанням з посади завідуючої медичного пункту відокремленого підрозділу ДП «Первомайськвугілля» і на день звільнення їй була нарахована заробітна плата за період з 1 жовтня 2014р. по 29 травня 2015р. у сумі 19 688грн. 64коп., проте не виплачена при звільненні.

Також позивач посилалася на те, що їй не було виплачено компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2014р. за 24 дні, тому відповідач повинен виплатити вказані суми та середній заробіток за час затримки розрахунку.

Рішенням суду від 10 травня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Первомайськвугілля» на користь ОСОБА_1 належний до виплати розрахунок при звільненні у розмірі 35 738грн. 64коп., компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні 6 420грн., що разом складає належну до стягнення суму в розмірі 42 158грн. 64коп. Решту позовних вимог залишено без задоволення, вирішено питання судових витрат.

У поданій апеляційній скарзі ДП «Первомайськвугілля» просить рішення суду скасувати та постановити ухвалу про залишення заяви без розгляду.

Відповідач посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неналежну оцінку наданим доказам, неправильний розрахунок заробітної плати.

№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/9848/2016 Головуючий у суді першої інстанції:Плахотнюк К.Г.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.Також відповідач посилається на те, що суд вийшов за межі заявлених позовних вимог та стягнув заробітну плату за період з 1 січня 2015р. по 29 травня 2015р., хоча позивач

- 2 -

визнала, що в цей період не працювала, так як у грудні 2014р. подала заяву про звільнення, і таких позовних вимог заявлено не було.

Крім того, відповідач вважає, що суд неправомірно стягнув середній заробіток за час затримки розрахунку, оскільки існують форс-мажорні обставини, за яких підприємство не може відповідати за несвоєчасний розрахунок при звільненні працівника.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, яка підтримала апеляційну скаргу, пояснення позивача та її представника, які просили залишити рішення суду без змін, пояснення представника третьої особи, яка покладалася на розсуд суду, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що з 2 вересня 1996р. позивач працювала на посаді завідуючої поверхневим здравпунктом шахти «Первомайська» ДП «Первомайськвугілля».

Звільнена 29 травня 2015р. на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Згідно довідки директора шахти «Первомайська» ДП «Первомайськвугілля» від 12 листопада 2015р. заборгованість по заробітній платі з жовтня 2014р. по 1 січня 2015р. перед позивачем складає 19 688грн. 64коп.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач неправомірно не виплатив позивачу при звільненні заробітну плату за період з 1 жовтня 2014р. по 29 травня 2015р., компенсацію за невикористану відпустку, а тому повинен виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку за період, протягом якого форс-мажорні обставини не підтверджені відповідним сертифікатом.

Проте, повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

З наданих суду позивачем доказів вбачається, що на день звільнення відповідач не виплатив їй заробітну плату за жовтень-грудень 2014р. у сумі 19 688грн. 64коп., отже вказана сума підлягає стягненню з відповідача у примусовому порядку.

Доводи апеляційної скарги про те, що заборгованість по заробітній платі належними доказами не підтверджена, так як вся бухгалтерська документація та документи обліку робочого часу шахти «Первомайська» залишилися на території непідконтрольній Україні, на думку колегії суддів не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивачем на підтвердження своїх вимог надана довідка, видана директором та головним бухгалтером шахти «Первомайська» ДП «Первомайськвугілля», представником відповідача вказана довідка належними доказами спростована не була, тому колегія суддів вважає її належним доказом.

- 3 -

Відсутність у відповідача бухгалтерських документів не може бути підставою для відмови у захисті порушених прав позивача.

Твердження представника відповідача у апеляційній скарзі про те, що позивачу безпідставно нарахована одноразова допомога у зв'язку із виходом на пенсію у сумі 17 734грн. 95коп., так як вона не звільнялася у зв'язку із виходом на пенсію, а право на отримання пенсії у неї настало 15 лютого 1999р., колегія суддів вважає безпідставним, так як представник відповідача у апеляційній скарзі зазначила, що право на отримання одноразової допомоги працівнику, що має право на пенсію за віком чи по інвалідності передбачено Галузевою угодою між Міністерством вугільної промисловості України і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості при першому звільненні з підприємства незалежно від причин звільнення, крім звільнення за порушення законодавства, трудової дисципліни та правил техніки безпеки.

З наданої позивачем копії трудової книжки, оригінал якої оглянутий судом першої інстанції, вбачається, що після працевлаштування до відповідача 2 вересня 1996р. позивач з роботи не звільнялася, пенсія їй була призначена 15 лютого 1999р., на час звільнення вона мала право на пенсію за віком, а отже, одноразова допомога позивачу була нарахована правомірно, незалежно від того, що вона звільнилася за власним бажанням, а у трудовій книжці відсутній запис про звільнення у зв'язку із виходом на пенсію.

Посилання представника відповідача, що одноразова допомога могла бути виплачена позивачу раніше по її заяві, належними доказами не підтверджені, а відтак є припущенням, на якому відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України не може ґрунтуватися доказування.

Доводи апеляційної скарги, що з 29 листопада 2014р. були припинені будь-які роботи на шахті «Первомайська», тому відсутні підстави для нарахування позивачу заробітної плати після вказаної дати, не спростовують посилань позивача на те, що у жовтні та листопаді 2014р. вона працювала, відповідно до листка нарахувань у грудні 2014р. їй донарахована заробітна плата за жовтень 2014р., отже відповідно до наданих позивачем документів з 1 грудня 2014р. заробітна плата позивачу не нараховувалася.

Разом з тим, колегія суддів вважає правомірним твердження представника відповідача у апеляційній скарзі про безпідставне нарахування та стягнення судом першої інстанції заробітної плати з 1 січня 2015р. по 29 травня 2015р., так як під час судового розгляду позивач підтвердила, що у вказаний період на роботу не виходила і таких позовних вимог не заявляла.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу. В межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З тексту позовної заяви вбачається, що позивач просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі з 1 жовтня 2014р. по 29 травня 2015р. у сумі 19 688грн. 64коп., під час апеляційного розгляду позивач підтвердила, що з грудня 2014р. по день звільнення на роботу не виходила, а відтак суд першої інстанції самовільно вийшов за межі позовних вимог, чим порушив вимоги ст. 11 ЦПК України.

При цьому, визначаючи розмір середнього заробітку, суд неправильно застосував Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Також судом не було враховано, що оклад позивача становив 2791грн., що відображено у розрахункових листках, наданих суду позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Позивач стверджувала, що при звільненні їй не була виплачена компенсація за

- 4 -

невикористану відпустку терміном 24 календарних дні за останній рік роботи.

Згідно п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995р. обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Пунктом 7 розділу IV Порядку визначено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Судом першої інстанції не була з'ясована заробітна плата позивача на 12 місяців перед звільненням, не було зобов'язано позивача надати відповідні докази та розрахунки, а у порушення вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України суд, визнаючи розмір середнього заробітку для розрахунку компенсації, виходив із припущення, що середньомісячний заробіток позивача становив 3210грн., що нібито було погоджено сторонами.

Під час апеляційного розгляду позивачем суду була надана копія довідки бухгалтера шахти «Первомайська» ДП «Первомайськвугілля» від 26 жовтня 2016р., згідно якої посадовий оклад позивача становив 2791грн., а середньоденна заробітна плата для нарахування виплат за щорічну відпустку становить 141грн. 95коп.

Отже, компенсація за невикористану відпустку строком 24 календарних дні (як було заявлено у позовній заяві) становить 3 406грн. 80коп.

Твердження представника відповідача про те, що позовні вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку ґрунтуються тільки на поясненнях позивача, тому задоволенню не підлягають, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки саме відповідач повинен був надати суду докази, які б спростували пояснення позивача стосовно не перебування її у щорічній відпустці у період останнього року роботи.

Доводи апеляційної скарги про необхідність з'ясування хто є податковим агентом позивачки, колегія суддів вважає безпідставним, так як нормами діючого законодавства такого обов'язку на суд не покладено.

Крім того, порівнюючи нарахування, зазначені у розрахункових листах за жовтень-грудень 2014р., та дані довідки про наявність заборгованості по заробітній платі, встановлено, що вказана заборгованість зазначена із відрахуванням обов'язкових платежів.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, за положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Відповідно до статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають

- 5 -

сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Відповідно до сертифіката Торгово-промислової палати України від 30 жовтня 2015 року за № 3237 встановлено, що відповідно до інформації Антитерористичного центру при Службі безпеки України тривають заходи щодо проведення АТО, що унеможливлює виконання господарської діяльності ДП «Первомайськвугілля» з 1 липня 2014р. і вказані обставини тривають станом на 30 жовтня 2015р.

Враховуючи вказані обставини суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку з 29 травня 2015р.

Проте, стягуючи середній заробіток за період з 31 жовтня 2015р. по 1 грудня 2015р., суд першої інстанції не звернув увагу, що відповідно до вищезазначеного сертифікату обставини непереборної сили тривають на 30 жовтня 2015р., а не закінчилися, тобтодату закінчення їх терміну встановити неможливо. Крім того, це є загальновідомим фактом.

Ураховуючи вищезазначене, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що затримка виплати належних позивачу сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулася з вини відповідача у період з 31 жовтня 2015р. по 1 грудня 2015р. та безпідставно стягнув середній заробіток за вказаний час.

Судом першої інстанції не повно були з'ясовані обставини справи, неправильно застосовані норми матеріального права та допущено порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ст.. 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір у сумі 487грн. 20коп. у прибуток держави.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

апеляційну скаргу Державного підприємства «Первомайськвугілля» задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 травня 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Первомайськвугілля» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у сумі 19 688грн. 64коп., компенсацію за невикористану відпустку у сумі 3 406грн. 80коп., а всього 23 095грн. 44коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Первомайськвугілля» на користь держави судовий збір у сумі 487грн. 20коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: