Рішення № 62648218, 09.11.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 320/3817/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Колодіна Л.В.

Провадження № 22-ц/778/4572/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«09» листопада 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Пільщик Л.В.

суддів: Кочеткової І.В.

ОСОБА_2

за участю секретаря: Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15 вересня 2016 року по справі

за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та утримання дружини, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнювала, до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та утримання дружини.

В обґрунтування позовних вимог остаточно зазначила, що сторони уклали шлюб 05 вересня 1998 року. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду від 27 липня 2016 року шлюб між сторонами розірваний.

Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обовязків щодо виховання та утримання сина, не приділяє йому уваги, не піклується про інтелектуальний та фізичний розвиток дитини, не підтримує з ним родинних стосунків, не цікавиться здоровям, не надає матеріальної допомоги на утримання.

ОСОБА_6 має захворювання серця, яке потребує постійного обстеження та лікування.

Відповідач є працездатною людиною, офіційно зареєстрований як фізична особа-підприємець та має достатній щорічний дохід, а тому вважає, що він має можливість сплачувати аліменти на утримання сина в розмірі 7000 грн.

Окрім того, вважає, що має право на утримання до досягнення дитиною шести років відповідно до ст. 84 СК України в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому в 2016 році для працездатних осіб, 1450 грн.

В довільному порядку вирішити питання про сплату аліментів та коштів на її утримання неможливо.

На підставі зазначеного остаточно просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, в твердій грошовій сумі у розмірі 7000 грн. щомісячно і до повноліття дитини, а також кошти на її утримання в розмірі 1450 грн., щомісячно і до досягнення дитиною шестирічного віку.

В липні 2016 року ОСОБА_4 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

В обґрунтування вимог зазначив, що від шлюбу з ОСОБА_3 має двох дітей: доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишилась проживати разом з ним та знаходиться на повному його утриманні.

ОСОБА_3 з травня 2016 року добровільно матеріальної допомоги на утримання доньки не надає, не піклується про неї, не цікавиться її життям.

На підставі зазначеного просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі у розмірі 1500 грн. щомісячно з дня звернення до суду до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15 вересня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, який проживає разом із матірю, у твердій грошовій сумі у розмірі 2 000 грн. щомісячно, починаючи з 14 червня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до 02 вересня 2032 року.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 кошти на її утримання у розмірі 1450 грн., щомісячно, починаючи з 14 червня 2016 року і до досягнення дитиною ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, трьохрічного віку, тобто до 02 вересня 2017 року.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання неповнолітньої дитини доньки - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом із батьком, у твердій грошовій сумі у розмірі 1 500 грн. щомісячно, починаючи з 29 липня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до 21 квітня 2020 року.

Вирішено питання про судові витрати.

Допущено негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_3

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на незясування судом першої інстанції рівня доходів ОСОБА_4, помилковість висновків суду щодо її можливості сплачувати аліменти на утримання доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, необґрунтованість рішення суду, просить змінити рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_4 на її користь аліментів на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, стягнувши аліменти в твердій грошовій сумі 7000 грн. щомісячно і до повноліття дитини, починаючи з дня подання заяви, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

У відповідності до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно з п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Із матеріалів справи вбачається, що сторони мають двох дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_5,ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.6,38).

Син проживає з матірю, а дочка з батьком (а.с. 17,39).

Суд відповідно до вимог ст.84 СК України визнав, що ОСОБА_3 має право на отримання від ОСОБА_4 коштів на своє утримання до досягнення дитиною трирічного віку і відповідач має можливість надавати допомогу. В цій частині рішення не оскаржується.

Предметом оскарження є рішення суду в частині визначення розміру аліментів, стягнутих з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 на утримання сина, та розміру аліментів, стягнутих з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 на утримання дочки.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України, статті 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Стаття 184 СК України передбачає можливість визначення розміру аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст. 182 СК України суд при визначенні розміру аліментів враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, та інші обставини, що мають істотне значення.

Стягнувши з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3В на утримання сина аліменти в розмірі 2000 грн. щомісячно, суд врахував всі обставини,які передбачені ст.182 СК України, в тому числі розмір доходів ОСОБА_4, проживання з ним неповнолітньої дочки, стан здоровя сина.

Виходячи з того, що ОСОБА_4 займається підприємницькою діяльністю, має мінливий дохід, та положень ст.184 СК України,суд дійшов правильного висновку про призначення аліментів у твердій грошовій сумі.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_4 має більш високі доходи ніж визнав суду і він спроможний сплачувати аліменти в розмірі 7000 грн., не відповідають матеріалам справи.

Так, довідка, на яку посилається ОСОБА_3, не визначає розмір щомісячного доходу ОСОБА_4В як заробітку.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 є приватним підприємцем, займається вирощуванням сільськогосподарських культур, зазначений вид підприємницької діяльності носить сезонний характер, діяльність та дохід має залежність від природно-кліматичних факторів.

У довідці Приморської державної податкової інспекції відображений валовий дохід, тобто загальна сума доходу платника податку без відображення його витрат на виробництво, на заробітну плату, сплату обовязкових платежів та внесків, виконання цивільних зобовязань ( а.с. 20-21).

Будь-яких інших доказів, які б характеризували матеріальний стан ОСОБА_4, ОСОБА_3 не надала та не посилається на них в апеляційній скарзі, хоча відповідно до ст.ст.10,11, ч.ст.60 ЦПК України це є її процесуальним обовязком.

Правила та порядок участі батьків у додаткових витратах на дитину, встановлений ст. 185 СК України, проте таких вимог ОСОБА_3 не заявляла. У даному випадку те, що дитина хворіє судом було враховано при визначені розміру аліментів.

Разом з тим, вирішуючи вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3, суд не в повній мірі врахував положення ст.182 СК України, не обґрунтував реальну спроможність ОСОБА_3 сплачувати аліменти на утримання дочки у заявленому в позові розмірі. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 здійснює догляд за дитиною, яка не досягла 3 років, дитина хворіє. Отже, можливості ОСОБА_3 в діяльності, яка б приносила доходи, обмежені. Про конкретний розмір доходів ОСОБА_3 та джерела цих доходів ОСОБА_4 не вказав, а наявні у справі докази свідчать про те, що стягнення з ОСОБА_3 аліментів у сумі 1500 грн. поставить у менш сприятливе становище дитину,яка проживає з нею, і вона буде менше забезпечена ніж дитина, яка проживає з батьком, та буде надмірним тягарем для платника аліментів.

В той же час, вимоги апеляційної скарги про відмову у стягненні з ОСОБА_3 аліментів на утримання дочки є безпідставними. Обов'язок утримувати неповнолітніх дітей поширюється на обох батьків. Батьки несуть відповідальність за забезпечення дітей в межах своїх здібностей і фінансових можливостей. У відповідності до ч. 1 ст. 188 СК України передбачена лише одна підстава звільнення батьків від обов'язку утримувати неповнолітню дитину - у разі, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з батьків та забезпечує повністю її потреби. ОСОБА_3 такі вимоги не заявляла.

Виходячи із принципів справедливості, добросовісності і розумності, закріплених у ст.7 Сімейного кодексу України, з урахуванням інтересів обох дітей, а також, беручи до уваги вимоги ст.ст.182, 184 СК України, доводи сторін, колегія суддів вважає за необхідне визначити розмір аліментів, що підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 в розмірі 600 грн. щомісячно, що не перевищує можливостей ОСОБА_3 надавати утримання дочці, яка проживає з батьком.

У відповідності до п.3 ст.309 ЦПК України підставами для зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст. ст.307,309 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15 вересня 2016 року змінити в частині стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_5,визначивши їх в сумі 600 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: