Ухвала суду № 62648092, 10.11.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

судова палата з розгляду цивільних справ

___

Україна, 69005,м.Запоріжжя, пр.Соборний,162

Суддя 1-ї інстанції Прінь І.П. Суддя доповідач Бондар М.С

Є.у.№ 310/12161/13

10 листопада 2016 року Справа № 22ц-/778/3932/16

У Х В А Л А

Іменем України

Коллегія судової палаті з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючий - суддя: Бондар М.С., судді: Бєлка В.Ю., Спас О.В.

секретар - Евальд Д.Д.

при участі: прокурора - адвоката -

_________________

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за

апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13.07.2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Акцент Банк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за кредитним договором та за зустрічними вимогами ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Акцент Банк" , ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним в частині, -

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Акцент Банк" (далі-Банк), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про стягнення кредитних коштів, зазначаючи, що за кредитно-заставним договором від 30.05.2008 року відповідач ОСОБА_2 одержав у Публічному акціонерному товаристві комерційний банк "Приватбанк" гроші у сумі - 12060,95 доларів США на термін до 29.05.2013 року зі сплатою відсотків за користування кредитом. За договором факторингу право вимоги за згаданим договором перейшло до Банку. Свої зобов'язання, щодо своєчасного повернення кредиту та відсотків за користування кредитом позичальник не виконує. У зв'язку з цим на 31.05.2016 року виникла заборгованість на загальну суму 42726,27 доларів США, із яких: 7618,04 долара США - заборгованість за кредитом, 3030,94 доларів США - заборгованість за відсотками, 741,51 доларів США - комісія, 31335,78 доларів США (788 596 грн. 30 коп.)- пеня. Відповідач ОСОБА_1 є поручителем боржника. Посилаючись на викладене, заявник прохав стягнути солідарно з відповідачів на його користь зазначену заборгованість.

У зустрічних вимогах ОСОБА_1 наполягав на визнанні недійсними п.14.2,14.3,14.9 кредитно-заставного договору щодо сплати пені і штрафу, оскільки у такий спосіб встановлена подвійна відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13.07.2016 року первісний позов задоволений частково. Суд з відповідачів солідарно присудив на користь Банку 11390,49 доларів США. (що еквівалентно 283 077 грн. 52 коп.), із яких: борг за тілом кредиту -7618,04 долара США, несплачені відсотки - 3030,94 доларів США, комісія - 741,51 доларів США та пеню у розмірі 11390,49 доларів США (що еквівалентно - 283 077 грн. 52 коп.). Із рішення суду убачається, що суд зменшив розмір пені до суми заборгованості за кредитним договором.

В задоволенні заявлених зустрічних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 прохав скасувати ухвалене рішення, зокрема стверджуючи на тому, що суд неправильно з'ясував обставини справи щодо наявності у заявника права на звернення до суду з заявленими вимогами, відсутність: доказів на підтвердження права вимоги, належного його повідомлення про зміну кредитора, безпідставність стягнення коштів у іноземній валюті, застосування подвійної цивільно-правової відповідальності за спірним кредитним договором. Окремо, твердив, що районний суд неправильно вирішив справу за його зустрічними вимогами про визнання деяких положень спірного договору недійсними.

Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палаті з цивільних справ апеляційного суду дійшла до висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК суд апеляційної інстанції відхиляє скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи видно, що за кредитно-заставним договором від 30.05.2008 року відповідач ОСОБА_2 одержав у Публічному акціонерному товаристві комерційний банк "Приватбанк" гроші у сумі - 12060,95 доларів США на термін до 29.05.2013 року зі сплатою відсотків за користування кредитом (т-1 а.с.13).

У зобов'язанні кредитор може бути замінений внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (ст.512 ЦК).

За Договором факторингу від 15.09.2008 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" уступило право вимог Публічному акціонерному товариству "Акцент Банк (т-3 а.с.66,68).

Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України).

Договір факторингу є самостійним цивільно-правовим договором, який належить до групи договорів про надання фінансових послуг. Сторонами договору є фактор і клієнт (стаття 1079 ЦК України). Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа підприємець, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Клієнтом може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.

Зміст договору факторингу полягає у переході до фактора права вимоги до боржника, тобто останній зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові та у цьому повідомленні визначено грошову вимогу, яка підлягає виконанню, а також вказано фактора, якому має бути здійснено платіж.

У переліку кредитних договорів, за якими Товариство набуло право вимоги, значиться й кредитний договір укладений з ОСОБА_2, а отже доводи скарги з цього питання не є виправданими (т-3 а.с.90).

На цей час дійсність угоди недійсною не визнана.

За ст.514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

В кредитному договорі не містяться застережень про заборону зміни кредитора.

У статті 516 ЦК йдеться, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника.

За твердженням заявника, свої зобов'язання щодо умов Договору відповідач ОСОБА_2 не виконував належним чином, у зв'язку з чим на 31.05.2016 року виникла заборгованість на загальну суму 42726,27 доларів США, із яких: 7618,04 долара США - заборгованість за кредитом, 3030,94 доларів США - заборгованість за відсотками, 741,51 доларів США - комісія, 31335,78 доларів США (788 596 грн. 30 коп.)- пеня.

У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За нормами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

Із справи слідує, що розмір нарахованих сум, виконаний установою заявника. При цьому із таблиці та позову слідує, що обчислення заборгованості виконане, станом на 17.04.2014 року та має окремі пояснення (т-1 а.с.179,181).

До заборгованості включені: сума несплаченого кредиту, відсотки за користування кредитом та пеня, яка розрахована в межах п.14.11 Договору.

У зазначеному пункті йдеться, що при укладенні договору сторони встановили строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів та пені становить 5 років (т-1 а.с.21).

На час звернення Банку з позовом строк позовної давності не сплив.

За окремим договором поруки від 30.05.2008 року відповідач ОСОБА_1 поручився перед Банком за виконання боржником свого обов'язку (т-1 а.с.26).

Зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

За змістом пунктів 2,4 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й позичальник.

Свою позицію ОСОБА_1 у апеляційній сказі обстоює і тим, що він не був повідомлений про заміну кредитора й це є підставою для відмови у позові.

Пунктом 5 Договору поруки визначено, що у разі невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу з зазначенням невиконаних зобов'язань (т-1 а.с.26).

Отже повідомлення, яке направляється стороні у відповідності до цього договору, повинно бути складено у письмовій формі і буде вважатися поданими належним чином, якщо воно надіслано листом за місцезнаходженням відповідної сторони.

Судом встановлено, що 20.09.2013 року Банк надіслав ОСОБА_1 письмове повідомлення про порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором (т.-1 а.с.10).

П.80 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року встановлено, що розрахунковий документ виданий відправникові поштового повідомлення вважається належним доказом надсилання документів та підтвердження факту відправлення рекомендованого листа.

Окрім того, у п.66 Правил окреслено, що у разі відправляння згрупованих поштових відправлень, поштових переказів відправник складає їх список. Кількість поштових відправлень, поштових переказів одного виду та категорії, що включається до одного списку, кількість примірників списків та необхідність подання їх в електронному вигляді визначається оператором поштового зв'язку.

Про прийняття для пересилання згрупованих поштових відправлень, поштових переказів видається один розрахунковий документ на один список. Один примірник списку видається відправникові (п.66 Правил).

До списку включаються поштові відправлення, поштові перекази, згруповані за способом пересилання (п.17 Правил).

Із документів доданих до матеріалів справи убачається, що рекомендована кореспонденція до заявника Банком направлялась згрупованим відправленням.

У реєстрі відправлень значиться, що на адресу позичальника та ОСОБА_1 рекомендованою кореспонденцією був направлений лист з претензією (т-1 а.с.11).

Як слідує із списку поштових відправлень виданих поштовою установою, згадані рекомендовані відправлення мають особливу відмітку "Рекомендоване", а отже мають категорію рекомендованої кореспонденції з повідомленням.

При цьому, послуги поштового зв'язку оплачені за тарифами письмової рекомендованої кореспонденції.

З огляду на викладене, суд не вбачає порушень умов договору щодо сповіщення поручителя.

Окрім того, суд нагадує, що відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, а фактором, у свою чергу, може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України). При цьому нормами ЦК України не встановлено жодних обмежень щодо складу осіб (боржників), по відношенню до яких здійснюється уступка права вимоги при укладенні договорів факторингу.

Згідно зі ст.1081 ЦК клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частинами 1,2 ст.1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.

Крім того, за змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов'язання є належним.

Крім того, відповідно до ст.512,514 ЦК України відступлення права вимоги, яке має наслідком заміну кредитора у зобов'язанні, передбачає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, враховуючи предмет договору факторингу, до фактора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, включаючи умови щодо валюти кредитування.

З огляду на викладене, доводи скарги з цього питання не є прийнятними.

Із рішення суду слідує, що відповідач ОСОБА_1 не був зобов'язаний до сплати штрафів, стягнення заборгованості проведено у національній валюті, а тому його заяви про покладення на нього подвійної відповідальності та невідповідність рішення суду процесуальному закону не є обґрунтованими.

Окремо, суд наголошує, що заявлений до стягнення розмір неустойки (пені) був зменшений, оскільки він перевищував розміру боргового зобов'язання.

Стосовно аргументів скарги про незаконність рішення суду про відмову у задоволенні зустрічних вимог.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину, серед іншого, є недодержання в момент його вчинення стороною чи сторонами вимог, які встановлені зокрема ч.1 ст.203 ЦК України, згідно з якою зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

У своєму зверненні до суду позивач заявляв, що умови п.14.2.14.3,14.9 укладеного договору є незаконними, оскільки за невиконання зобов'язання передбачають стягнення пені та штрафів й це приводить до подвійної цивільно-правової відповідальності.

Втім, суд першої інстанції прийшов до правильних висновків про те, що зміст спірних умов договору не може спричинити їх недійсність.

В аспекті викладеного, суд першої інстанції прийшов до правильних висновків щодо заявлених вимог у справі.

Як підсумок, оскаржуване рішення суду скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.307,308,313,314,315,317 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13.07.2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала судової колегії може бути оскаржена безпосередньо до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Судді: