Рішення № 62645304, 07.11.2016, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

308/2858/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.11.2016 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі :

головуючогосудді Леміш О.М.,

при секретаріХиминець О.Я.,

з участю представника позивача ОСОБА_1, - адвоката ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3, представника відповідачаОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні, -

встановив:

Позивач звернувся в Ужгородський міськрайонний суд із позовом, в якому просить припинити право відповідача ОСОБА_3 на 1/3 частки житлового будинку № 42 по вулиці Ужанській, в селі Кам'яниця, Ужгородського району, присудити на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за належну 1/3 частки житлового будинку та визнати за ним право власності на вказану частку.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що він та відповідач є власниками житлового будинку № 42 по вулиці Ужанській, в селі Кам'яниця, Ужгородського району. ОСОБА_3 є власником 1/3 частини будинковолодіння з надвірними спорудами, а він є власником 2/3 вказаного будинковолодіння з надвірними спорудами.

Позивач зазначив у позовній заяві і поясненнях, що частка відповідачки ОСОБА_3 в спільному майні є незначною, а саме 1/3 і не може бути виділена в натурі, оскільки річ є неподільною.

Вартість 1/3 частки належної ОСОБА_3 становить 74135 грн. 00 коп. з загальної вартості будинку 222405,00 грн., що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом.

Крім того спільне володіння і користування майном є неможливе з огляду на неприязні стосунки між ними.

Посилаючись на статтю ст. 365 ЦК України, якою передбачено, щоправо особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо : частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї, просив позов задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив такий задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідачка по справі та її представник проти позову заперечили, просили відмовити у його задоволенні, зазначили, що 1/3 частка в будинковолодінні є єдиним житлом, припинення права власності на її частку завдасть істотної шкоди інтересам, як співвласника та членам сім'ї, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.04.2016 р. в цивільній справі № 308/11707/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування житлом, позов задоволено повністю, встановлено порядок користування будинком № 42 по вулиці Ужанській, в селі Кам'яниця, Ужгородського району, що свідчить про можливість користування сторонами вказаним будинком в цілому.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, представника відповідача, зясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в судовому порядку звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно дост. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Встановлено і не оспорюється сторонами, відповідно до свідоцтв про право власності на спадщину за законом від 11.11.2013 р. та від 04.12.2013 р., що відповідач ОСОБА_3 є власником 1/3 частини будинковолодіння з надвірними спорудами (а.с. 28), а позивач ОСОБА_1 є власником 2/3 вказаного будинковолодіння з надвірними спорудами (а.с. 8), тобто їм належить спірний будинок № 42 по вулиці Ужанській, в селі Кам'яниця, Ужгородського району на праві спільної часткової власності.

Представником позивача надано до матеріалів справи, на підтвердження неприязних відносин між сімєю позивача та відповідача і наявності конфліктних ситуацій, постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 13.09.2007 р. з якої випливає, що чоловік відповідачки (ОСОБА_5К.) погрожує фізичною розправою батькові позивача (ОСОБА_6І.), вчиняє сварки.

З листа Ужгородського РВ УМВС України в Закарпатській області від 26.05.2008 року № 5560 слідує, що чоловіка відповідачки (гр. ОСОБА_5К.) буде притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 173-2 ч. 1 КУпАП (насильство в сім'ї).

Крім цього, рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.04.2016 р. в цивільній справі № 308/11707/14-ц підтверджується спірність між сторонами спільного користування будинком № 42 по вулиці Ужанській, в селі Кам'яниця, Ужгородського району, отже всупереч ст. 60 ЦПК України відповідачем та її представником не доведено, яким шляхом сторони будуть мирно співіснувати в межах одного житлового будинку, з огляду на те, що в них склалися неприязні стосунки, які фактично унеможливлюють спільне користування та володіння спірним будинком.

На підтвердження обставин справи, позивачем надані акти обстеження житлового будинку по вул. Ужанська, 42 в с. Кам?яниця, складені комісією Камяницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області від 16.11.2015 р., від 16.12.2015 р., від 08.02.2016 р., від 01.03.2016 р., від 11.04.2016 р., від 24.05.2016 р., від 24.06.2016 р., від 22.07.2016 р., від 16.08.2016 р. з яких слідує, що відповідач ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_5, ОСОБА_7 зареєстровані за вказаною адресою, під час складання актів були відсутні, перебувають один-два рази на місяць за вказаною адресою, що свідчить про те, що відповідач та члени її сім"ї не користується будинком для постійного проживання.

До того ж, слід зазначити, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.04.2016 р. в цивільній справі № 308/11707/14-ц, яке набуло законної сили 11.07.2016 р., встановлено певний порядок користування житловим будинком, однак актами обстеження житлового будинку по вул. Ужанська, 42 в с. Кам?яниця, складеними комісією Камяницької сільської ради від 22.07.2016 р., від 16.08.2016 р. не підтверджено факт постійного проживання відповідачем ОСОБА_3 та членами її сім'ї в будинку.

Відповідачем не доведено, що рішення суду нею виконується, як і те, що позивач перешкоджає виконанню рішенню суду і таке знаходиться на примусовому виконанні органами державної виконавчої служби.

Відповідачем не надано, також доказів, що спростовують наведене в актах складених комісією Камяницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області відносно її проживання за вказаною адресою.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно до ст.ст. 10, 11 цього ж Кодексу суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. А згідно до ст.ст. 58, 59 цього Кодексу докази повинні бути належними і допустимими. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Заперечення представника відповідача, що вказані акти, складені комісією Камяницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, не є належними і допустимими спростовується положеннями п. 1 ст. 16 Житлового кодексу України, відповідно до якого Виконавчі комітети селищних, сільських Рад народних депутатів у межах і в порядку, встановлених законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР, на території відповідної Ради здійснюють державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду (частина перша статті 30).

Згідно ч. 2 ст. 4 Житлового кодексу України житловий фонд включає, у тому числі, жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд).

Статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження з обліку відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням.

Повноваження у сфері реєстрації місця проживання фізичних осіб належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, як делеговані повноваження, згідно ст. 371 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

А отже, вказані акти, складені комісією Камяницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, є офіційними документами, складені в встановленому порядку компетентними, відповідно до законодавства, органами місцевого самоврядування і засвідчують обставини наведені в них, а саме, що відповідач та члени її сім"ї по справі на протязі тривалого проміжку часу з листопада 2015 - по серпень 2016 року перебувають один-два рази на місяць за адресою житлового будинку по вул. Ужанська, 42 в с. Кам?яниця, тобто відповідачка не використовує житловий будинок для постійного проживання.

Відповідно до вимог установлених статтею 380 ЦК України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

З наявного в матеріалах справи документа з відділу реєстрації Загального управління адміністрування МВС ОСОБА_8 ОСОБА_9 в м. Банська Бистріца від 08.12.2015 р. № RE-4-16340/2015 слідує, що відповідач ОСОБА_3, гр. ОСОБА_7, ОСОБА_5 мають зареєстроване з 23.01.2015 р. тимчасове місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1.

Отже, припинення права власності на 1/3 частку відповідачки не завдасть істотної шкоди її інтересам та членам її сім'ї, оскільки відповідач не проживає постійно в будинку і отримає вартість цієї частки, попередньо внесену позивачем на депозитний рахунок суду , квитанція №38308129, що в повній мірі узгоджується з вимогами встановленими ст. 365 ЦК України.

Посилання представника відповідача на «Добросовісну заяву» гр. ОСОБА_8 ОСОБА_9 Тушер про те, що ОСОБА_3, ОСОБА_5 ніколи не проживали і не проживають ІНФОРМАЦІЯ_1, до уваги судом не може бути прийнято, оскільки суперечить вимогам ст.ст. 59, 63, 180 ЦПК України.

Не є вказаний документ і таким, що отриманий в порядку судового доручення відповідно до статті 132 цього Кодексу з врахуванням вимог ст. 133 ЦПК України (забезпечення доказів), що позбавляє його доказової сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

За висновком судової будівельно-технічної експертизи від 07.06.2016 р. № 0004/2016 проведеної по справі, експертом ОСОБА_10, надано наступні відповіді на питання поставлені судом: 1) Виходячи з вище наведеного виділення в натурі з житлового будинку по вул. Ужанській 42 в с. Камяниця Ужгородського району Закарпатської області 1/3 частки житлового будинку, що припадає на ОСОБА_3 є неможливим; 2) у звязку з тим, що у випадку розподілу будинку він не відповідатиме Державним будівельним нормам це призведе до втрати цільового призначення як житла 1/3 частки житлового будинку, що припадає на ОСОБА_3

Отже, виділ в натурі частки позивача чи відповідача в будинку є неможливим, так як це призведе до втрати цільового призначення житлового будинку (ч. 2 ст. 183 ЦК України).

Посилання відповідача на те, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.04.2016 р. в цивільній справі № 308/11707/14-ц встановлено певний порядок користування житловим будинком, не є визначальним критерієм для застосування до вказаних правовідносин, що виникли між власниками часток житла, вимог статті 365 ЦК України, що підтверджується правовою позицією наведеною в рішенні Верховного Суду України (Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 квітня 2013 р. у справі № 6-12цс13).

З правових позицій наведених в рішеннях Верховного Суду України для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 13 ч. 1 ст. 365 ЦК за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сімї (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 15 травня 2013 р. у справі № 6-37цс13, постанова Верховного Суду України від 16 січня 2012 р. у справі № 6-81цс11); саме ця обставина є визначальною під час вирішення спору про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 2 червня 2014 р. у справі № 6-68цс14).

З огляду на те, що відповідачка ОСОБА_3 не використовує житловий будинок по вул. Ужанська, 42 в с. Кам?яниця для постійного проживання, частка її у спільному майні є незначною, відповідно припинення права власності на її частку не завдасть істотної шкоди її інтересам та інтересам її сім"ї.

Окрім наведеного слід зазначити, що при розгляді справи судом було встановлено, що ОСОБА_1Й є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС та є інвалідом , що не дає йому в повній мірі можливості захистити свої права та законні інтереси перед ОСОБА_3Й чи її чоловіком при винекненні між ними конфліктів, які останні провокують , зважаючи на стан здоров"я та постійні стреси які він переживає коли , як вже встановлено вище судом з поданих документів, в його сторону лунають погрози , зокрема щодо фізичної розправи.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції № 475/97-ВР від 17.07.1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно з ст. 1 Першого протококу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 07.12.1976 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.01.1986 року).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обовязок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Таким чином , врахуванням відсутності можливості реального поділу спірного будинку та неможливості виділення часток позивача і відповідача в натурі, внесення позивачем на депозитний рахунок вартості частки відповідача, розмір якої не оспорюється відповідачем, суд приходить до висновку, що право відповідача ОСОБА_3 на належну їй 1/3 частку в будинку слід припинити, присудивши в ії користь компенсацію вартості 1/3 частки, що внесена позивачем на депозитний рахунок та визнати за позивачем право власності на належну відповідачці ОСОБА_3 1/3 частку у спільній частковій власності.

Питання судових витрат суд вирішує у відповідності до ст.88 ЦПК України.

На підставі ст.ст.183, 356, 365Цивільного кодексу Українита керуючись ст. ст.10,11,60,88,212-215 ЦПК України, суд, -

РІШИВ:

Позов задовольнити.

Припинити право власностіОСОБА_3 на 1/3 часткужитлового будинку № 42 по вулиці Ужанській, в селі Кам'яниця, Ужгородського району Закарпатської області, вартістю 74135 грн. 00 коп.

Сплачену позивачем ОСОБА_1 на депозитний рахунок №37313018000422 ТУ ДСА у Закарпатській області (Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Закарпатській області, квитанція від 16.03.2015 р. № 38308129)компенсацію вартості 1/3 частки ОСОБА_3 у житлового будинку № 42 по вулиці Ужанській, в селі Кам'яниця, Ужгородського району Закарпатської області в розмірі 74135 грн. 00 коп. (сімдесят чотири тисячі сто тридцять пять гривень) присудити ОСОБА_3.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на належну ОСОБА_3 1/3 частину житлового будинку № 42 по вулиці Ужанській, в селі Кам'яниця, Ужгородського району Закарпатської області.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави суму судового збору в розмірі 1482,7 грн. від сплати якої позивач звільнений при зверненні до суду.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Закарпатської області протягом десяти днів після його проголошення .

Суддя Леміш О.М