Постанова № 62643665, 02.11.2016, Приморський районний суд м. Одеси

02.11.2016

Справа № 522/19557/16-к

Провадження 1-кс/522/19852/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року м. Одеса

Слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси Лабунський В.М., при секретарі Шараєвій О.А., за участю слідчого Васюкова А.В., адвоката ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, розглянувши клопотання начальника першого відділу розслідування кримінальних проваджень СУ ФР ГУ ДФС в Одеській області, погоджене з прокурором відділу прокуратури Одеської області, про арешт майна,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно клопотання СУ ФР ГУ ДФС в Одеській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №32016160000000132 від 21.09.2016 р., за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 212 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що службові особи ПСП «Вороновське» (код ЄДРПОУ 06960913), основним видом діяльності якого є вирощування зернових та технічних культур, у період з 01.01.2016 по 30.08.2016 з метою ухилення від сплати податків здійснили реалізацію вирощеної сільськогосподарської продукції за готівковий розрахунок без відображення у бухгалтерському обліку та податковій звітності, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету податку на додану вартість на загальну суму 3 705 тис. грн.

В результаті неправомірних дій службових осіб ПСП «Вороновське» у державний бюджет фактично не сплачено податок на додану вартість у розмірі 3705 тис. грн., що в п'ять тисяч разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян і є особливо великим розміром.

Так, з 27.10.2016 по 31.10.2016 в рамках даного кримінального провадження проведено обшук за адресою: Одеська область, Лиманський район, с. Визирка, вул. Перемоги, 54Б, в ході якого було вилучено: пшеницю в кількості 2135,090 тонн (згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 271 ПСП «Вороновське»); насіння соняшника в кількості 1 658,852 тонн (згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 271 ПСП «Вороновське»).

Вказане майно після проведення товарознавчої експертизи та оцінки може бути використане з метою відшкодування завданих службовими особами ПСП «Вороновське» державі збитків, в результаті ухилення від сплати податків.

Санкцією ст. 212 КК України передбачено покарання у вигляді конфіскації майна, у звязку з чим належить арештувати майно, яке перебуває у власності ПСП «Вороновське», а саме вилучену під час обшуку с/г продукцію.

Крім того, арешт вилученого майна необхідно провести з метою забезпечення господарського позову, з метою відшкодування збитків, заподіяних державному бюджету службовими особами ПСП «Вороновське», у разі якщо він буде поданий.

Враховуючи те, що вилучене майно може бути використане для погашення завданих державі збитків та є достатні підстави вважати, що не накладення арешту може призвести до їх зникнення, втрати, пошкодження або настання інших наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню, слідчий просив клопотання задовольнити.

Адвокат ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, заперечував проти задоволення клопотання та зазначив, що ОСОБА_2 не є підозрюваним у даному кримінальному провадженні, а вилучене зерно не є речовими доказами, які містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення.

Розглянувши клопотання, вивчивши надані до нього матеріали, заслухав думку учасників процесу, суд вважає необхідним у задоволенні клопотання відмовити з наступних підстав.

Так, згідно ч.2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації (у разі арешту майна з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (у разі арешту майна з підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Однак, клопотання зазначеній вимозі закону не відповідає.

Відповідно до ч.2 ст. 170 КПК України, метою арешту майна є забезпечення кримінального провадження, забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні, забезпечення конфіскації або спеціальної конфіскації. Арештованим може бути майно, яким володіє, користується чи розпоряджається підозрюваний, обвинувачений, засуджений, треті особи, юридична особа, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру за рішенням, ухвалою суду, слідчого судді.

Вивченням матеріалів наданих до клопотання встановлено, що у кримінальному провадженні, жодній особі про підозру не повідомлено.

Посилання в клопотанні на те, що накладення арешту необхідно здійснити з метою забезпечення господарського позову, у разі якщо він буде поданий, суд не приймає до уваги, оскільки до клопотання не було надано жодних підтверджень того, що з боку будь-якої юридичної або фізичної особи був заявлений цивільний позов у даному кримінальному провадженні.

Будь-яких інших підстав для накладення арешту на вищевказане майно клопотання не містить.

Згідно ч.5 ст. 132 КПК України, під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

Проте, в порушення зазначеної вимоги Закону, слідчим не було надано достатніх доказів на підтвердження обставин на які він посилається.

У звязку з чим, доводи про те, що на вказане майно слід накласти арешт є необґрунтованими.

При цьому, задоволення клопотання про накладення арешту, може призвести до суттєвого порушення Конституційних прав та інтересів його законних власників, що є неприпустимим.

Ст. 17 Загальної декларації прав людини, проголошує право приватної власності як основне і невідчужуване право людини. Конвенція про захист прав і основоположних свобод є міжнародним договором, який закріплює певний перелік найбільш важливих для людини суб'єктивних прав. Складовою цієї Конвенції є окремі протоколи, які доповнюють та розвивають її положення. Статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції встановлено, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальним принципам міжнародного права».

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що клопотання є необґрунтованим, не повним, не відповідає вимогам ст. 171 КПК України, а тому задоволенню не підлягає.

Згідно ч.3 ст. 173 КПК України, відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилучено майна.

Керуючись ст.170-173 КПК України, -

УХВАЛИВ :

В задоволенні клопотання начальника першого відділу розслідування кримінальних проваджень СУ ФР ГУ ДФС в Одеській області ОСОБА_3, погоджене з прокурором відділу прокуратури Одеської області, про накладення арешту на пшеницю в кількості 2135,090 тонн (згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 271 ПСП «Вороновське»); насіння соняшника в кількості 1 658,852 тонн (згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 271 ПСП «Вороновське»), у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №32016160000000132 від 21.09.2016 р., за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 212 КК України відмовити, зобовязав слідчого в провадженні якого перебуває кримінальне провадження №32016160000000132, повернути зазначене майно власникові, або особі у якої воно було вилучено.

Апеляційна скарга, на ухвалу слідчого судді, може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення.

Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.

Слідчий суддя: