Рішення № 62639813, 08.11.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/4028/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Бичков І. Г.Номер провадження 22-ц/788/1641/16 Суддя-доповідач - Семеній Л. І. Категорія - 52

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Семеній Л. І.,

суддів - Кононенко О. Ю. , Шевченка В. А.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 25 серпня 2016 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей Сумської міської ради,

про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на неповнолітню дитину

та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Служба у справах дітей Сумської міської ради

про усунення перешкод у вихованні дитини, встановлення часу та порядку участі у спілкуванні з дитиною,

в с т а н о в и л а:

25 квітня 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з вказаним позовом, який обґрунтовувала тим, що перебувала в шлюбі з відповідачем з 2008 по 2010 роки, від якого мають спільного сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Проте ще до народження дитини сім'я фактично розпалась, син постійно мешкає з нею, батько не цікавиться ним, не утримує його, участі у його вихованні не приймає, тобто не виконує своїх батьківських обов'язків, а тому вона вважає, що є підстави для позбавлення відповідача батьківських прав в інтересах дитини та стягнення з нього аліментів на утримання сина в твердій грошовій сумі в розмірі 2000 гривень.

10 червня 2016 року ОСОБА_3 звернувся із зустрічними позовними вимогами про усунення перешкод у вихованні дитини, встановленні часу та порядку участі у спілкуванні з дитиною, які обґрунтовував тим, що після припинення стосунків з ОСОБА_4 намагався налагодити спілкування зі своїм сином, але з приводу його виховання з відповідачкою постійно виникали суперечки, а після появи у неї іншого чоловіка вона чинить перешкоди у побаченні з дитиною, тому він перестав бачитися з сином, що порушує його права як батька на участь у вихованні дитини. Таким чином, просить суд встановити порядок побачень з сином, а також врахувати можливість побачень з дідом та бабою за його відсутності.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 25 серпня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав відносно сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання ОСОБА_5 в твердій грошовій сумі в розмірі 1000 грн. на місяць, починаючи від дня подання позову.

У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 551 грн. 20 коп. та в дохід держави судовий збір в розмірі 551 грн. 20 коп.

ОСОБА_3 з рішенням суду не погодився і оскаржив його в апеляційному порядку. Посилаючись на незаконність і необгрнутованість рішення, неповне з'ясування обставин у справі, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати й ухвалити нове рішення, яким у позбавленні батьківських прав відмовити, зменшити суми стягнутих аліментів до 783 грн. та встановити порядок участі у вихованні та спілкуванні з сином.

Зазначає, що не має змоги сплачувати алмінети у розмірі 1000 грн. на місяць, оскільки постійної роботи не має, на його утриманні знаходяться батьки. Вказує на помилковість висновків про те, що він не бере участі у вихованні сина, оскільки взятий до уваги висновок Служби у справах дітей містить обставини, які не відповідають дійсності, а сам висновок складений зі слів матері дитини. Суд також не взяв до уваги показання свідків, якими підтверджується, що ОСОБА_4 чинила йому перешкоди у побаченнях з сином та його вихованні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_7, який підтримав доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу представника позивачки ОСОБА_8, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом першої інстанції правильно встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який в судовому порядку був розірваний та 01 лютого 2011 року зареєстровано його розірвання (а.с. 8).

За час шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1, народився ОСОБА_5, батьком якого є відповідач (а.с. 7).

Після розірвання шлюбу позивачка 22 липня 2011 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_9 (а.с. 15).

Місцем проживання та реєстрації ОСОБА_4 з 24 червня 1998 року є АДРЕСА_1 (а.с. 9), а відповідач ОСОБА_3 з 04 липня 2009 року зареєстрований у АДРЕСА_2 (а.с. 10, 30).

Сторонами визнано, що після розірвання шлюбу вони мешкають окремо, їх син знаходиться на утриманні матері.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції Службою у справах дітей Сумської міської надано висновок № 1524/27.01-21 від 23 серпня 2016 року про можливість позбавлення батьківських прав ОСОБА_3

Зі змісту висновку вбачається, що він складений зі слів ОСОБА_4 та зазначено, що до народження дитини сім'я сторін фактично розпалась, дитина з народження проживає окремо від рідного батька, вважає своїм батьком ОСОБА_9, який загинув. Вихованням, утриманням, піклуванням про стан здоров'я, навчання і дозвіллям сина самостійно займається мати. ОСОБА_3 востаннє бачив сина коли йому був один рік, а після розлучення не бере участі у вихованні ОСОБА_5, не надає коштів на його утримання, ніколи не пропонував оздоровити дитину влітку чи надати матеріальну допомогу для цього, зі святами та з Днями народження батько сина не вітає.

Також зі слів ОСОБА_4 зазначено, що перешкод у спілкуванні між сином та батьком вона не створює, місце проживання не змінювала. До органів опіки та піклування чи до суду з заявами про усунення перешкод у вихованні сина ОСОБА_5 відповідач не звертався.

Крім того, у висновку викладені встановлені у судовому засіданні обставини, показання свідків, зміст довідки та характеристики навчальних закладів.

Зокрема, з довідки Сумського дошкільного навчального закладу № 26 "Ласкавушка" від 18 березня 2016 року вбачається, що під час відвідування садка з 01 грудня 2011 року по 27 серпня 2015 року вихованням дитини займалися його мати та вітчим, після загибелі якого дитину виховували мати, бабуся ОСОБА_10 та дідусь ОСОБА_11 Рідний батько та його батьки у дошкільному закладі не з'являлися жодного разу з моменту вступу дитини до садочку.

Відповідно до характеристики, виданої 21 березня 2016 року Сумською спеціалізованою школою першого ступеню № 30, участь у вихованні Нікити беруть бабуся ОСОБА_10 та дідусь ОСОБА_11 Батько ОСОБА_3 з моменту вступу дитини до школи у навчальному закладі не з'являвся, участі у вихованні дитини не бере.

З урахуванням вказаного, у висновку зазначено, що ОСОБА_3 міг виконувати батьківські обов'язки по вихованню сина, однак самоусунувся від їх виконання, не спілкувався з дитиною на рівні, достатньому для його самоусвідомлення, що призвело до втрати зв'язку батька з дитиною, свідомо нехтував своїми обов'язками, а тому його можливо позбавити батьківських прав, а у задоволенні зустрічної позовної заяви - відмовити (а.с. 72 - 74).

Частково задовольняючи вимоги первісного позову, місцевий суд виходив з того, що відповідач не надає матеріальної допомоги дитині, участі у вихованні сина не бере, систематично протягом тривалого часу (більш як 6 років) не виконує батьківських обов'язків, доказів існування обставин, які перешкоджають його участі у вихованні дитини суду не надав, а тому є підстави для позбавлення його батьківських прав та стягнення аліментів в твердій грошовій сумі 1000 грн. Відмовляючи у задоволенні зустрічних вимог, суд дійшов висновку про їх необґрунтованість.

Проте колегія суддів повністю погодитись з такими висновками не може з наступних підстав.

Згідно з ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, яка набула чинності для України 27 вересня 1991 року, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Пленум Верховного Суду України в пунктах 15 та 16 Постанови № 3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

З огляду на вищенаведені роз'яснення та норми закону, тільки винна поведінка батьків може бути підставою для позбавлення їх батьківських прав.

Однак, всупереч вимогам ч. 1 ст. 60 ЦПК України ОСОБА_4 не надала місцевому суду переконливих доказів щодо умисного ухилення відповідача від обов'язку по вихованню сина. Не надано таких доказів й апеляційному суду.

Взятий місцевим судом до уваги висновок Служби у справах дітей від 23 серпня 2016 року № 1523/27.01-21 про можливість позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 складений зі слів ОСОБА_4 та на підставі встановлених у судовому засіданні обставин з показань свідків, на підставі досліджених судом письмових доказів.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Колегія суддів не бере до уваги вказаний вище висновок з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4, ч. 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки і піклування, який також подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

У порушення зазначених вимог закону висновок Служби у справх дітей складений зі слів ОСОБА_4 і не містить об'єктивних даних стосовно поставленого питання, зокрема не з'ясовувалася у присутності психолога думка самої дитини з приводу спілкування з рідним батьком, як і не досліджувалися обставини умисного невиконання ОСОБА_3 батьківських обов'язків, тобто відстуній висновок щодо наявності чи відсутності винних дій в ухиленні батька від виховання сина.

Не містить вказаний висновок і мотивів доцільності втручання в сімейне життя малолітньої дитини шляхом позбавлення відповідача батьківських прав, як і не містить висновків чи відповідає такий крайній захід інтересам дитини та яким чином позбавлення батьківських прав захистить інтереси дитини.

Не узгоджується рішення суду першої інстанції в частині позбавлення відповідача батьківських прав і з положеннями Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, яка як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. ч. 7, 8 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

Зважаючи на вказані положення міжнародних актів, позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав не відповідає інтересам дитини, яка потребує піклування обох батьків і яку можливо позбавити родинних стосунків з батьком лише в крайньому випадку, з метою забезпечення її інтересів.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і навіть за умов доведеності тих обставин, що відповідач тривалий час утримувався від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, вони не свідчать про його свідоме нехтування своїми обов'язками.

Однак, враховуючи його ставлення до дитини, зокрема позицію щодо підтримки стосунків із сином і бажання їх налагодження, бажання брати участь у його вихованні, що вказазує на не байдужість до долі своєї дитини, категоричне заперечення проти задоволення вимог позивачки, тобто проти позбавлення батьківських прав, а також враховуючи, що до відповідача не застосовувались заходи адміністративного впливу з питань неналежного відношення до своїх обов'язків по вихованню сина, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 в частині позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав стосовно його сина.

З висновком місцевого суду в частині стягнення з відповідача аліментів на утримання сина у твердій грошовій сумі у розмірі 1000 грн. колегія суддів повністю погоджується.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 1 ст. 184 СК України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обов'язок відповідача надавати матеріальну допомогу на утримання малолітнього сина у твердій грошовій сумі, оскільки батько дитини отримує нерегулярні доходи, про що він сам вказує.

Погоджується колегія суддів і з розміром аліментів на утримання дитини, так як при його визначенні судом першої інстанції були враховані обставини, передбачені ст. 182 СК України.

Зокрема, матеріали справи не містять доказів щодо витрат відповідача на інших утриманців, як і не свідчать про існування будь-яких об'єктивних перешкод для можливості заробляти собі на життя та на утримання дитини. У праві на працевлаштування та достойний заробіток відповідач також не обмежений, доказів на підтвердження протилежного матеріали справи не містять, як і доказів того, що відповідач має скрутне матеріальне становище, у зв'язку з чим не має можливості сплачувати аліменти в присудженому розмірі, та суду ним не надано.

З приводу вказаного доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Вирішуючи зустрічний позов, суд першої інстанції не врахував наступного.

Згідно з ст. 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до положень ст. 141 СК України, ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Статтею 153 СК України передбачено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли це право обмежене законом.

Дитина, яка розлучена з одним із батьків чи обома батьками, має право регулярно підтримувати особисті стосунки й прямі контакти з обома батьками, крім випадків, коли це суперечить найвищим інтересам дитини.

Статтею 157 СК України передбачено обов'язок батьків, котрі проживають окремо, брати участь у вихованні дитини, вони мають право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитини, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Як зазначалося вище під час розгляду справи в суді першої інстанції Службою у справах дітей Сумської міської ради надано висновок від 23 серпня 2016 року № 1523/27.01-21 про можливість позбавлення батьківських прав ОСОБА_3

Проте, при зверненні ОСОБА_3 із зустрічними вимогами про усунення перешкод у вихованні дитини, встановленні часу та порядку участі у спілкуванні з дитиною, відповідного висновку щодо участі ОСОБА_3 у вихованні дитини Служба у справах дітей Сумської міської ради суду не надала.

Таким чином, для вирішення вимог зустрічного позову орган опіки та піклування відповідно до вимог ч. 4, ч. 5 ст. 19 СК України зобов'язаний був надати суду першої інстанції відповідний висновок.

При цьому висловлена ним позиція щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав не звільняє його від передбаченого законом обов'язку надати відповідний висновок при вирішенні питання участі батька у вихованні сина.

Під час розгляду справи в апеляційному суді представником позивача ОСОБА_7 заявлене клопотання про надання відповідного висновку органом опіки та піклування, яке судом задоволено та на виконання протокольної ухвали суду від 25 жовтня 2016 року Службою у справах дітей Сумської міської ради надано висновок щодо визначення способу участі ОСОБА_3 у вихованні сина від 07 листопада 2016 року № 1910/27.01-21.

За змістом вказаного висновку вбачається, що він також складений на основі попереднього висновку від 23 серпня 2016 року про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, тобто зі слів ОСОБА_4, без дослідження поставленого питання і зводиться до того, що Служба вже надавала висновк про позбавлення батьківських прав, а тому визначення порядку та способу участі батька у вихованні сина є передчасним.

Колегія суддів зазначений висновок також не може взяти до уваги, оскільки він є необґрунтованим і не містить об'єктивної інформації стосовно вирішення спору.

Враховуючи те, що батько дитини за місцем проживання характеризується позитивно, має постійне місце проживання, зібрані по справі докази свідчать про його бажання приймати участь у вихованні сина, спілкуватися з ним, мати спільні інтереси, перешкод для побачень сина з ним не встановлено, колегія суддів вважає за можливе визначити спосіб участі ОСОБА_3 у вихованні його сина ОСОБА_5 шляхом встановлення часу для його побачень та спілкування з дитиною без присутності матері ОСОБА_4

Беручи до уваги вік дитини, її інтереси, графік занять у шкільному закладі, час спілкування ОСОБА_3 зі своїм сином слід визначити щонеділі з 10 год. 00 хв. до 16 год. 00 хв. Такий графік побачень буде відповідати інтересам дитини та не призведе до порушення перебігу навчального процесу.

При цьому сторони не позбавлені можливості в подальшому спільно змінювати способи та порядок спілкування батька з дитиною, зокрема, шляхом укладення згідно із положеннями ст. 157 СК України відповідного договору.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині вирішених вимог про позбавлення батьківських прав та відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог на підставі ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог про позбавлення батьківських прав та про часткове задоволення зустрічного позову.

Керуючись ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 25 серпня 2016 року в частині вирішених вимог про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав та відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_4 про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Встановити ОСОБА_3 порядок участі в спілкуванні та вихованні свого сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 10-00 год. до 16-00 год. щонеділі без присутності матері ОСОБА_4.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді: