Ухвала суду № 62639437, 07.11.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження апел.суду №11-кп/790/1145/16 Головуючий 1 інстанції: Васильєва Н.М.

Справа суду 1-ї інстанції № 639/1102/16-к

Категорія: ч.2 ст. 190 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

7 листопада 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді Шабельнікова С.К.,

суддів Очеретного С.С., Савченка І.Б.

за участю секретаря Боровської О.В.,

прокурора Левчені Г.М.,

захисника ОСОБА_1,

обвинуваченого ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження № 12015220500001905 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1 на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 лютого 2016 року, ухвалений стосовно ОСОБА_2, -

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, учня ІНФОРМАЦІЯ_4, неодруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, раніше судимого: 25.03.2015р. вироком Дергачівського районного суду Харківської області за ст.185 ч.1 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст.ст.75,104 КК України звільнений від відбуття покарання з випробуванням з іспитовим строком на один рік,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.190 КК України і призначено покарання у виді 2 років позбавлення волі.

На підставі ст.71 ч.1 КК України за сукупністю вироків, до покарання призначеного за даним вироком часткового приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 25.03.2015 року у виді трьох місяців позбавлення волі та остаточно призначено ОСОБА_2 покарання у вигляді 2 років 3 місяців позбавлення волі.

Долю речових доказів суд вирішив відповідно до ст.100 КПК України.

Згідно вироку, Неповнолітній ОСОБА_2, повторно, 12.10.2015р. приблизно в період часу з 09 год.55 хв. до 10 год.05 хв., перебуваючи у Державному навчальному закладі «Харківський професійний монтажно-будівельний ліцей»,розташованого за адресою: м.Харків, вул.Комсомольське шоссе,56, маючи умисел на заволодіння чужим майном шляхом обману, підійшов на перерві між заняттями до раніше знайомого йому неповнолітнього ОСОБА_3, з яким навчався у паралельній групі того ж самого ліцею та шляхом обману, під приводом здійснення телефонного дзвінка своєму знайомому, попросив у останнього мобільний телефон моделі « Iphone-4»,об`ємом пам`яті 16 Гб, в корпусі чорного кольору, з сім-карткою ПрАО «МТС-Україна».

ОСОБА_3 , введений в оману ОСОБА_2, в присутності інших учнів ліцею ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ,передав ОСОБА_2 свій мобільний телефон «Iphone-4». Після чого, ОСОБА_2, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел до кінця, вийшов з приміщення ліцею на вулицю та з місця скоєння злочину зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

Внаслідок протиправних дій неповнолітній ОСОБА_2 завдав неповнолітньому потерпілому ОСОБА_3 матеріальну шкоду на суму 2730 грн., що підтверджується висновком судово-товарознавчої експертизи №4623 від 30.10.2015р.

В апеляційній скарзі, не оспорюючи кваліфікацію дій ОСОБА_2 та фактичні обставини кримінального провадження, що встановлені вироком, захисник ОСОБА_1 просить вирок районного суду в частині призначеного покарання змінити у звязку з його суворістю та призначити покарання за ч. 2 ст. 190 КК України - у виді штрафу. Своє апеляційне прохання апелянт обґрунтовує тим, що обвинувачений ОСОБА_2 вчинив злочин у неповнолітньому віці, характеризується позитивно, визнав вину у вчиненому злочині, щиро розкаявся, сприяв органам слідства у встановленні істини у справі, має бабусю, що є інвалідом 3-ї групи. Більш того, на думку апелянта, суд досліджуючи дані що характеризують особу обвинуваченого, який вчинив злочин у неповнолітньому віці, обмежився формальними даними, чим порушив вимоги ст. 487 КК України.

До початку апеляційного розгляду прокурор, що приймав участь під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, відмовився від своєї апеляційної скарги, відповідно до норм ч.1 ст.403 КПК України.

Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи захисника та обвинуваченого, які підтримали свою апеляційну скаргу в повному обсязі, а також заперечення прокурора, що вважав оскаржуваний вирок законним та обґрунтованим, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вирок у відповідності з нормами ст. 404 КПК України, дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу захисника належить залишити без задоволення, з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції розглянув провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_2 відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК України. Учасники кримінального провадження не заперечували проти такого розгляду, їм було з достатньою повнотою роз'яснено суть та наслідки розгляду кримінального провадження у скороченому порядку, тому суд обґрунтовано визнав недоцільним дослідження інших доказів, крім показань обвинуваченого та дослідження даних про його особу.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення злочинів, що зазначені у вироку, та кваліфікація дій обвинуваченого за ст. 190 ч.2 КК України у апеляційній скарзі захисника не оспорюються, а тому, у відповідності з нормами ст. 404 КПК України, ці обставини в апеляційному порядку не перевіряються.

Перевіряючи вирок в частині правильності призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_2, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції достатньо та правильно врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, особу винного та обставини, що помякшують покарання.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до норм ст. 65 КК України та розяснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобовязані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що помякшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Як убачається з оскаржуваного вироку, ОСОБА_2 призначено покарання за шахрайські дії щодо заволодіння майном неповнолітнього потерпілого ОСОБА_3, у виді позбавлення волі в умовах його реального відбування, але строком на 2 роки, тобто в межах наближених до мінімального строку цього виду покарання, що передбачено санкцією ст. 190 ч. 2 КК України поряд з іншими альтернативними видами покарань. При цьому належить взяти до уваги те, що суд мотивував таке рішення не лише ступенем тяжкості вчиненого злочину, але при цьому визнав та врахував декілька обставин, що помякшують покарання за вчинення злочинів середньої тяжкості, а саме повне визнання вини, щире каяття та вчинення злочину у неповнолітньому віці, а також обєктивно врахував дані про особу неповнолітнього обвинуваченого, а саме умови життя та виховання ОСОБА_2, умови, поведінку та характеристику за місцем навчання, що він має судимість, за вчинення умисного корисливого злочину, за місцем проживання характеризується задовільно, не перебуває на обліках у лікарів нарколога та психіатра. Вказані обставини чітко, логічно та послідовно вказані судом у мотивувальній частині вироку при обґрунтуванні судом певного виду та міри покарання, що належить призначити неповнолітньому обвинуваченому, і обєктивно вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення ( арк.. 64).

Апеляційні доводи захисника, що підтримані обвинуваченим, про зайву суворість призначеного, на підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, остаточного покарання за сукупністю вироків - у виді позбавлення волі строком на 2 роки 3 місяці, за вчинення умисного корисливого злочину, та повязане з цим апеляційне прохання щодо зміни вироку, шляхом призначення штрафу, тобто більш мякого виду основного покарання, зазначеного в санкції ч. 2 ст. 190 КК України, на думку колегії суддів - є безпідставними. Згідно даних кримінального провадження та поданої апеляційної скарги обєктивно відсутні інші обставини ніж ті, що встановлені судом першої інстанції, які помякшують покарання, а твердження захисника та обвинуваченого щодо неналежного їх врахування повністю спростовуються висновками суду, зазначеними у оскаржуваному вироку, якими належним чином обґрунтовані вид та міра покарання ( арк. 63 - 65), як за злочин, передбачений ч. 2 ст. 190 КК України, так і стосовно остаточного покарання за сукупністю вироків, що призначено шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання - 3 місяців позбавлення волі за попереднім вироком, де до ОСОБА_2 застосовувалося випробування.

На думку колегії суддів, апеляційні доводи захисника щодо позитивної характеристики сусідів односельців, виховання неповнолітнього без належного батьківського піклування, наявність бабусі, що є інвалідом 3-ї групи не можуть, в даному випадку, слугувати підставими для зміни вироку, а саме належними підставами для призначення штрафу, тобто більш мякого виду основного покарання, зазначеного в санкції ч. 2 ст. 190 КК України, а так само і сукупність задовільних даних про особу винного та обставин, що помякшують покарання, які були досліджені та встановлені судом першої інстанції. Разом з цим, судом правильно застосовано норми ст. 71 КК України, оскільки враховано вимоги ч. 3 ст. 78 та ст. 104 КК України щодо призначення покарання при вчиненні нових злочинів під час випробування з іспитовим строком за попереднім вироком.

Отже, апеляційне прохання захисника про помякшення призначеного покарання та зміни вироку в цій частині, з урахуванням наведених ним доводів, належить вважати безпідставним, оскільки воно має суто субєктивний характер, тобто наведені ним доводи не можуть вважатися достатніми підставами для будь-якого помякшення покарання за злочини, вчинені ОСОБА_2

Твердження у апеляційній скарзі захисника, які підтримані обвинуваченим, ( арк. 75-77), що призначене судом першої інстанції покарання за ч. 2 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 роки, та остаточного за сукупністю вироків - 2 роки 3 місяці позбавлення волі не відповідає ступеню тяжкості злочинів та особі обвинуваченого внаслідок суворості, колегія суддів вважає необґрунтованими і дійшла висновку про те, що при призначені цього покарання, суд у повній мірі дотримався вимог кримінального закону, що містяться у нормах ст.ст. 32, 35, 65, 66, 71, 78 ч. 3, 103, 104 КК України, призначивши покарання в межах санкції ст.ст. 190 ч.2 КК України, а також за сукупністю вироків у виді позбавлення волі, додержуючись принципу законності, індивідуалізації, справедливості та обґрунтованості покарання, а також дослідивши данні про особу обвинуваченого та обєктивно встановивши, що ОСОБА_2 раніше судимий, тобто вчинив новий злочин під час випробування за попереднім вироком, на будь-яких обліках не перебуває, за місцем навчання та мешкання характеризується посередньо, виховується у неповній родині, при цьому було враховано наявність обставин, що помякшують покарання, а також відсутність обставин, що його обтяжує.

З огляду на викладене, при апеляційному перегляді кримінального провадження не встановлено підстав для застосування норм ст.ст.75, 69, 69-1 КК України.

Таким чином, призначене судом першої інстанції покарання у той спосіб, як це зазначено у вироку, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_2 та попередження вчинення ним нових злочинів, а тому відповідає вимогам ст. 50 та 65 КК України, оскільки за своїм видом і розміром є справедливим, через що підстав для зміни вироку за доводами захисника та обвинуваченого про зайву суворість покарання, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 ч. 1 п. 1, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 лютого 2016 року, ухвалений стосовно ОСОБА_2, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_2 - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді

______ ______ ______

ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8