Постанова № 62632410, 07.11.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2016 р. Справа № 922/1985/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Тихий П.В.

при секретарі судового засідання Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, довіреність № 14-94, від 18 квітня 2014 року,

відповідача - ОСОБА_2, довіреність від 24 березня 2016 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2683 Х/1-42) на рішення господарського суду Харківської області від 05 вересня 2016 року у справі № 922/1985/16

за позовом ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до ПАТ "Харківська ТЕЦ-5"

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 05 вересня 2016 року у справі № 922/1985/16 (суддя Сальнікова Г.І.) позов задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ - 5" (62371, Харківська область, Дергачівський район, с. Подвірки, код ЄДРПОУ 05471230) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 44681450,57 грн. - сума боргу за договором; 613913,08 грн. - 3% річних; 1 732 324,2 грн. - інфляційні нарахування та судовий збір в розмірі 206 700,00 грн., в іншій частині позову відмовлено.

Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить його скасувати в частині відмови в стягненні 8 944 600, 52 грн. пені.

У судове засідання, яке відбулось 07 листопада 2016 року, з'явились належні представники сторін.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила наступні обставини справи.

25 грудня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Продавець) та Публічним акціонерним товариством "Харківська ТЕЦ-5" (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу природного газу №3287/15-БО-32 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а відповідач зобовязався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.

Як стверджує позивач, оплату за прийнятий газ Публічне акціонерне товариство "Харківська ТЕЦ-5" здійснило лише частково, у зв'язку з чим просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ - 5" на свою користь заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №3287/15-БО-32 від 25.12.2014 року: 44681450,57 грн. - сума боргу за договором; 8944600,52 грн. - сума пені; 618109,18 грн. - 3% річних; 3801217,97 грн. - інфляційні нарахування.

Суд першої інстанції дійшов до висновку про доведеність позивачем суми основного боргу в розмірі 44681450,57 грн. Поряд з цим судом було перераховано розмір 3% річних та інфляційних втрат та стягнуто 613913,08 грн. - 3% річних, 1 732 324,2 грн. - інфляційні нарахування та відмовлено в стягненні 8944600,52 грн. пені.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення пені суд керувався приписами ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції чинній до 19 січня 2013 року), якою встановлено загальну заборону на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, в тому числі нараховані на вимоги поточних кредиторів.

Не погоджуючись з винесеним судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати виключно в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 8944600,52 грн. пені. Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права, зокрема ч.4 ст. 12 "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Позивач зазначає, що оскільки зобов'язання відповідача є поточними, на них не поширюється дія введеного у справі про банкрутство мораторію.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам законодавства зважаючи на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи 25 грудня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Продавець) та Публічним акціонерним товариством "Харківська ТЕЦ-5" (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу природного газу №3287/15-БО-32 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а відповідач зобовязався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Газ, що продається за цим Договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п.3.1. Договору позивач зобов'язався передавати відповідачу газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі відповідача. Право власності на газ переходить від позивача до відповідача в пунктах приймання-передачі.

Приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п.3.3. Договору). Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, відповідач зобов'язався надати позивачу підписані та скріплені печатками відповідача та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Акти є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами (п.3.4. Договору).

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами п.6.1. Договору сторони погодили порядок розрахунків, а саме: оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Судом встановлено, що позивач протягом січня - квітня, червня - грудня 2015 року поставив відповідачу імпортований природний газ на загальну суму 158 781 341,59 грн. Факт поставки газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу, підписаними представниками та скріпленими печатками сторін без будь-яких зауважень та заперечень (Том 1 а. с. 26-36), що також не заперечується відповідачем.

Однак, оплату за прийнятий газ Публічне акціонерне товариство "Харківська ТЕЦ-5" здійснило лише частково, чим порушило умови Договору купівлі-продажу природного газу №3287/15-БО-32 від 25 грудня 2014 року.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем станом на на 01 червня 2016 року розмір основної заборгованості розмір заборгованості склав 44 681 450,57 грн.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості за отриманий природний газ за договором купівлі-продажу природного газу №3287/15-БО-32 від 25.12.2014 в сумі 44681450,57 грн. правомірна та обґрунтована, тому підлягає задоволенню.

Крім того, позивач, посилаючись на порушення відповідачем зобовязань за договором, просить стягнути з нього 3% річних в розмірі 618109,18 грн., суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів в розмірі 3801217,97 грн., а також пеню в розмірі 8944600,52 грн. за прострочення оплати за поставлений природний газ, відповідно до п.7.2 Договору.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення пені колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до умов п.7.2 договору, у разі невиконання покупцем п.6.1. умов цього договору, він зобовязується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

За змістом ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В той же час судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою господарського суду Харківської області від 16 грудня 2002 року за заявою ВАТ "АТП-16351" порушено провадження у справі №23/75-02 про банкрутство ДП "Харківська ТЕЦ-5" (ухвалою суду від 12 січня 2011 року у даній справі змінено найменування боржника на ПАТ "Харківська ТЕЦ-5") та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Провадження у справі №Б-23/75-02 на момент розгляду господарським судом Харківської області справи №922/1985/16 триває.

В силу п.1-1 ч.1 Розділу Х "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції чинній з 19 січня 2013 року) положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Оскільки справу про банкрутство відносно відповідача було порушено 16 грудня 2002 року, то до правовідносин сторін застосовуються положення Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції 1999 року (далі за текстом Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

Судом встановлено, що позивач є поточним кредитором, оскільки відповідно до абз. 6 ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" поточними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію (ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

Згідно з абз.2 ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто наведена норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені упродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення.

Виходячи зі змісту Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

Слід зазначити, що відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 12 березня 2013 року у справі № 3-71гс12 та у постанові від 01 жовтня 2013 року у справі № 3-27гс13.

За таких обставин, оскільки відносно відповідача у справі було порушено провадження у справі про банкрутство, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського, що позивач не має право на нарахування пені, нарахованої ним під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Вищенаведеним спростовуються доводи апеляційної скарги.

Одночасно колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду в частині стягнення 613913,08 грн. - 3% річних; 1 732 324,2 грн. - інфляційні нарахування та зазначає на наступному.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобовязання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних суд приходить до висновку, що період нарахування не в повній мірі відповідає вимогам діючого законодавства щодо визначення строків, оскільки потребує виключення нарахування 3% річних за такі дати: 15.02.2015, 15.03.2015 р.р.

Окрім цього, здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" колегія суддів встановила, що позивачем безпідставно за визначені періоди нараховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати в розмірі 2068893,77 грн. У зв'язку правомірним за визначені позивачем періоди є стягнення 1 732 324,2 грн.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги позивача та залишення рішення господарського суду Харківської області від 05 вересня 2016 року у справі № 922/1985/16 без змін.

У відповідності до ст. 49, ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про перерозподіл судового збору пропорційно задоволеним вимогам, враховуючи приписи абз. 4 п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21 лютого 2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" з огляду на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції в силі, судові витрати за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 33 ,44, 49, 91, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 05 вересня 2016 року у справі № 922/1985/16 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 11 листопада 2016 року.

Головуючий суддя В.В.Россолов

Суддя Р.А.Гетьман

Суддя П.В.Тихий