Постанова № 62632178, 10.11.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2016 р. Справа № 922/2752/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Тарасова І. В., суддя Шевель О. В.

за участю секретаря судового засідання Марченко В.О.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1 (довіреність №261 від 23.03.2016р.),

відповідача - ОСОБА_2 (довіреність б/н від 18.11.2015р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2680 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 19.09.16р. у справі № 922/2752/16

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київстар", м.Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста", м.Харків,

про стягнення 45966,64 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.09.2016р. (суддя Добреля Н.С.) позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 45966,64 грн. основної заборгованості за надані послуги фіксованої телефонної лінії за договором 6/ХМ/2012 про надання телекомунікаційних послуг від 12.06.2012р. та 1378,00 грн. судового збору.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції було винесено судове рішення, яке не відповідає дійсним обставинам справи, в звязку з чим на відповідача намагаються покласти обовязок сплати вартості послуг, які ним фактично не споживались.

08.11.2016р. до суду від відповідача надійшло клопотання (вх. №11286), в якому відповідач просив витребувати у Шевченківського відділення Холодногірського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Толбухіна. 103. Харків. 61051, Україна) інформацію щодо відомостей, які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань стосовно несанкціонованого доступу до телекомунікаційних даних ТОВ «Веста» (ІР- адреса тощо) за заявою останнього від 27 травня 2016 року; витребувати у Шевченківського відділення Холодногірського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Толбухіна. 103, Харків, 61051, Україна) інформацію щодо стадії досудового розслідування кримінального правопорушення за заявою ТОВ «Веста» від 27 травня 2016 року та інформацію щодо встановлення/не встановлення осіб, винних у вчиненні злочину.

Представник апелянта у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати. Також підтримав надане ним до суду 08.11.2016р. клопотання про витребування додаткових документів.

Представник позивача у судовому засіданні та у відзиві на апеляційну скаргу (вх. №11308 від 09.11.2016р.) проти апеляційної скарги заперечував та просив суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити. Проти клопотання відповідача заперечував.

Колегія суддів, розглянувши клопотання відповідача вх.№11286 від 08.11.2016р., вважає, що у задоволенні клопотання слід відмовити з огляду на те, що апелянтом не обґрунтовано, яким чином задоволення даного клопотання може вплинути на розгляд даної справи, предметом якої є стягнення заборгованості за договором № 6/ХМ/2012 про надання телекомунікаційних послуг від 12.06.2012р., підписаним між позивачем та відповідачем. Крім того, надана до апеляційної скарги копія заяви про вчинення злочину від 27.05.2016р. не містить доказів її подання до Слобожанського управління кіберполіції Департаменту Кіберполіції Національної поліції України або направлення поштою. На копії заяві міститься лише напис «Приняла ОСОБА_3 27.05.2016р.» та підпис особи без зазначення посади та печатки установи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази по справі, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила.

В серпні 2016р. Приватне акціонерне товариство Київстар звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ТОВ «Веста» 45966,64 грн. заборгованості за надані в травні 2016р. телекомунікаційні послуги.

Позов обґрунтовано тим, що 12.06.2012 року між Приватним акціонерним товариством Київстар, виконавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю Веста, абонентом, укладено договір № 6/ХМ/2012 про надання телекомунікаційних послуг, відповідно до умов якого виконавець надає абоненту замовлені абонентом телекомунікаційні послуги в обсягах, замовлених абонентом, з технічними характеристиками, та на умовах, які викладені у відповідних додатках до цього договору, а абонент оплачує вартість таких телекомунікаційних послуг у порядку, передбаченому цим договором та відповідними додатками до нього.

Відповідно до п.1.4. договору у додатках до цього договору зазначаються замовлені абонентом послуги, їх технічні/якісні характеристики, термін/строк протягом якого виконавець зобовязується розпочати надання послуг абоненту тощо. Підписанням додатків до договору абонент підтверджує замовлення ним всіх зазначених у таких додатках послуг.

Відповідно до п.2.1.1. договору виконавець зобовязався розпочати надання замовлених абонентом послуг у термін/строк зазначений у відповідному додатку А до цього договору.

Відповідно до п.2.2.3. договору абонент зобовязався щомісячно на підставі відповідних рахунків, наданих виконавцем, оплачувати послуги виконавця у повному обсязі шляхом перерахування відповідних грошових сум на поточний рахунок виконавця до 20 числа місяця наступного за звітним місяцем. У разі неотримання рахунку, звернутися до виконавця за інформацією про нарахування.

Відповідно до п.2.2.4. договору абонент зобовязався не допускати підключення телефонних апаратів, абонентських пристроїв телепатичних служб і передавання даних, іншого обладнання, пристроїв, які не мають сертифіката відповідності.

Відповідно до п.3.4.2. договору початок/зміна умов надання послуг, зазначених в додатках до цього договору, оформлюється відповідними актами початку надання телекомунікаційних послуг, які підписуються обома сторонами договору.

Відповідно до п. 5.4. договору щомісяця, до 10 числа кожного місяця, наступного за звітним періодом, виконавець надсилає абоненту рахунок на оплату послуг, які були надані абоненту протягом звітного періоду. Сума рахунку визначається у національній валюті України. Звітним періодом згідно з цим договором є один календарний місяць.

Відповідно до п. 5.5. договору абонент здійснює розрахунки з виконавцем за надані за звітний період послуги у національній валюті України, шляхом перерахування відповідних сум на поточний рахунок виконавця щомісяця, до 20 числа кожного місяця наступного за звітним.

12.06.2012р. сторонами підписано додаток №АЗ/1, відповідно до умов якого виконавець зобовязався розпочати надання послуг фіксованої телефонії протягом 15 робочих днів з моменту надходження установчої плати, визначеної у відповідному додатку Б, на рахунок виконавця.

12.06.2012р. між сторонами підписано додаток №БЗ/1, відповідно до умов якого сторони погодили вартість послуг фіксованої телефонії.

01.09.2012р. між сторонами підписано акт початку надання послуг фіксованої телефонії (додаток В3/1), відповідно до умов якого виконавець розпочав надання абоненту послуги фіксованої телефонії, у відповідності з договором.

Як зазначає позивач, у зв`язку з бажанням відповідача збільшити обєм замовлених послуг, 06.12.2012р. сторонами укладено додаток №АЗ/2 та підписано акт початку надання послуг фіксованої телефонії за додатком №АЗ/2.

Як свідчать матеріали справи, позивачем за травень 2016р. нараховано відповідачу 44518,88 грн. за надані послуги. Станом на 01.05.2016р. заборгованість відповідача склала 2247,76 грн., сплачено 800,00 грн. Заборгованість станом на 31.05.2016р. склала 45966,64 грн.

10.06.2016р. позивач листом №15375/03 повідомив відповідача про необхідність виконання договірних зобовязань в повному обсязі та просив оплату у розмірі 45966,64 грн. здійснити впродовж 5 календарних днів з моменту отримання даного повідомлення. Також направив рахунок на оплату зазначеної вище суми, що підтверджується поштовим конвертом, доданим до матеріалів справи (а.с.67-69). Однак, зазначені документи повернуті позивачу з довідкою поштового відділення з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Як зазначив позивач, існуюча заборгованість сплачена не була, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, що передбачено ч.1 ст. 612 ЦК України.

За Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг (Постанова Кабінету міністрів України № 295 від 11.04.2012р.), споживачі послуг зобовязані виконувати умови договору, в тому числі своєчасно оплачувати отримані послуги (п.п.6 п.36 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг).

Згідно положень статті 33 Закону України Про телекомунікації одним з обовязків споживачів є виконання умов договору про надання телекомунікаційних послуг у разі його укладення, у тому числі своєчасна оплата отриманих ними телекомунікаційних послуг.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Як вже зазначалось, умовами укладеного сторонами договору було передбачено, що щомісяця, до 10 числа кожного місяця, наступного за звітним періодом, виконавець надсилає абоненту рахунок на оплату послуг, які були надані абоненту протягом звітного періоду. У разі неотримання рахунку, абонент зобовязався звернутися до виконавця за інформацією про нарахування та до 20 числа місяця наступного за звітним місяцем оплачувати послуги виконавця у повному обсязі.

Як свідчать матеріали справи, позивач 10.06.2016р. направив відповідачу рахунок-фактуру за травень 2016р. та повідомлення про необхідність сплатити існуючу заборгованість у розмірі 45966,64 грн., проте відповідач у встановлені строки заборгованість не сплатив.

Зазначені обставини справи з урахуванням приписів чинного законодавства дають суду правові підстави дійти висновку про те, що відповідачем неналежно виконані зобовязання абонента по зазначеному вище договору, в звязку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 45966,64 грн. є обґрунтованою та правомірно задоволена судом першої інстанції.

Щодо посилання відповідача на те, що судом першої інстанції було винесено судове рішення, яке не відповідає нормативно-правовим актам та дійсним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Харківської області від 18.08.2016р. порушено провадження у даній справі, призначено розгляд справи на 12.09.2016р. та зобовязано, зокрема, відповідача надати суду виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на момент розгляду справи; відзив на позовну заяву з документами в його обґрунтування; докази часткового виконання відповідачем обовязків по спірному договору (виписки про рух коштів на поточному рахунку відповідача, копії платіжних доручень відповідача, квитанцій, корінців прибуткових касових ордерів тощо); докази відсутності порушень прав позивача діями (бездіяльністю) відповідача.

Копія ухвали суду про порушення провадження у справі була направлена відповідачу рекомендованим листом 18.08.2016р. за адресою, зазначеною в позовній заяві та довідці з ЄДР, однак повернута суду з довідкою поштового відділення з відміткою «за закінченням терміну зберігання». (а.с.55-58).

Відповідно до Постанови Вищого господарського суду від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Таким чином, у випадках, передбачених статтею 56 ГПК України, місцезнаходження (місце проживання) відповідача визначається за даними його державної реєстрації як суб'єкта господарювання.

Відповідно до п.п.3.9.1. п.3 Постанови Вищого господарського суду від 26.12.201р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до п.п.3.9.2. п.3 Постанови Вищого господарського суду від 26.12.201р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Ухвалою суду від 12.09.2016р., у звязку з неявкою у судове засідання представника відповідача, ненадання ним відзиву на позов та документів, витребуваних судом, розгляд справи відкладено на 19.09.2016р.

14.09.2016р. господарським судом Харківської області відповідачу була направлена телефонограма про відкладення розгляду справи на 19.09.2016р., яка прийнята помічником директора ОСОБА_4 о 15 год. 50 хв.

Однак, у призначене судове засідання відповідач не зявився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, тобто не скористався правами, передбаченими ст.22 ГПК України, зокрема, щодо права на участь в господарських засіданнях та подання доказів по справі.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що зазначені посилання апелянта є необґрунтованими.

Апелянт в апеляційній скарзі посилався на те, що 16.05.2016р. від ПрАТ «Київстар» на адресу ТОВ «Веста» надійшло повідомлення про злам програмного забезпечення та несанкціонований доступ до телекомунікаційних даних ТОВ «Веста» (ІР-адреса тощо), однак, доказів зазначеного повідомлення відповідачем до матеріалів справи не надано.

Відповідно до ч.2 ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Крім того, відповідачем не надано належних доказів звернення до правоохоронніх органів, в розумінні ст.34 ГПК України.

Відповідач, звертаючись з апеляційною скаргою, надав копію висновку Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім.засл.проф. ОСОБА_5 №6627 від 09.08.2016р.

Відповідно до ч.1 ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Враховуючи те, що зазначений висновок був наявний у відповідача ще до порушення провадження у даній справі, однак не був наданий відповідачем до суду першої інстанції, відповідачем не обгрунтовано неможливість його подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, судом першої інстанції висновок Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім.засл.проф. ОСОБА_5 №6627 від 09.08.2016р. не досліджувався, колегія суддів не приймає його до розгляду.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі, тому рішення господарського суду Харківської області від 19.09.16р. у справі № 922/2752/16 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п.1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 19.09.16р. у справі № 922/2752/16 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 11.11.2016р.

Головуючий суддя Білоусова Я.О.

Суддя Тарасова І. В.

Суддя Шевель О. В.