Рішення № 62630635, 03.11.2016, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

03.11.2016 р. Справа № 907/335/16

За позовом Керівника Ужгородської місцевої прокуратури, м. Ужгород

до відповідача 1 Ужгородської міської ради, м. Ужгород

до відповідача 2 Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. А.Новака, м. Ужгород

з участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю „Турист ЛТД, м. Ужгород

про визнання незаконним та скасування п. 1.17. рішення Ужгородської міської ради 17-ої сесії 6-го скликання № 922 від 31.05.2013 року та п. 1.31. рішення Ужгородської міської ради 17-ої сесії 6-го скликання № 865 від 29.03.2013 року; визнання недійсним договору оренди землі № 1588 від 11.06.2013 року, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки до територіальної громади міста Ужгорода,

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Пригара Л.І.

Суддя Бобрик Г.Й.

Суддя Ушак І.Г.

представники:

Прокуратури

(позивача) ОСОБА_1, прокурор відділу прокуратури Закарпатської області,

посвідчення № 035556 від 07.09.2015 року (брав участь у

попередніх судових засіданнях)

ОСОБА_2, прокурор відділу прокуратури Закарпатської області

посвідчення № 034475 від 20.07.2015 року

Відповідача 1 ОСОБА_3, доручення № 03-17/457/1 від 10.12.2015 року

Відповідача 2 ОСОБА_4, довіреність б/н від 31.05.2016року

Третьої особи ОСОБА_5, довіреність б/н від 31.10.2016 року

(брав участь у попередньому судовому засіданні)

У судовому засіданні взяла участь ОСОБА_6, представник ГО „Ужгородська громадська рада

СУТЬ СПОРУ: Керівником Ужгородської місцевої прокуратури, м. Ужгород заявлено позов до відповідача 1 Ужгородської міської ради, м. Ужгород та до відповідача 2 Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. А.Новака, м. Ужгород про визнання незаконним та скасування п. 1.17 рішення Ужгородської міської ради 17-ої сесії 6-го скликання № 922 від 31.05.2013 року та п. 1.31 рішення Ужгородської міської ради 17-ої сесії 6-го скликання № 865 від 29.03.2013 року; визнання недійсним договору оренди землі № 1588 від 11.06.2013 року, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки до територіальної громади міста Ужгорода. Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 07.09.2016 року залучено до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2 - Товариство з обмеженою відповідальністю „Турист ЛТД, м. Ужгород.

Представник прокуратури просить суд задоволити позов в повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що п. 1.31. рішення 17-ої сесії 6-го скликання Ужгородської міської ради від 29.03.2013 року № 865 Про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок Закарпатській обласній клінічній лікарні ім. А.Новака надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 1,32 га для будівництва та обслуговування багатоквартирних житлових будинків по вул. Заньковецької-Тлехаса у м. Ужгороді. У подальшому п. 1.17. рішення 17-ої сесії 6-го скликання Ужгородської міської ради від 31.05.2013 року № 922 відповідачу 2 затверджено проект землеустрою та передано в оренду земельну ділянку площею 1,32 га для будівництва та обслуговування багатоквартирних житлових будинків по вул. Заньковецької-Тлехаса в місті Ужгород строком на пять років до 31.05.2018 року.

На виконання зазначених рішень між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради та Закарпатською обласною клінічною лікарнею ім. А.Новака укладено договір оренди земельної ділянки № 1588 від 11.06.2013 року.

Посилаючись на ст. ст. 13, 41 Конституції України, ст. 12, 20, 21, 41, 42, 124 Земельного кодексу України, ст. 21 Цивільного кодексу України, норми Закону України Про регулювання містобудівної діяльності наголошує на тому, що зазначені пункти оспорюваних рішень Ужгородської міської ради прийнято всупереч вимогам земельного та містобудівного законодавства України, у звязку з чим такі підлягають визнанню незаконними.

Зазначає про те, що ст. 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності встановлено, що режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій. При цьому, вказаний режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, що встановлений у генеральних планах населених пунктів, є обов'язковим для врахування під час розроблення землевпорядної документації (ч. 2 ст. 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності).

Стверджує, що згідно генерального плану міста Ужгорода, оспорювана земельна ділянка відносилась до земель громадської забудови, а тому прийняття рішень Ужгородською міською радою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та його затвердження для будівництва та обслуговування багатоквартирної житлової забудови прийнято всупереч вимогам ст. 20 Земельного кодексу України та ст. 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності.

Звертає увагу суду на те, що ч. 1 ст. 41 Земельного кодексу України місцевій раді надано право надавати земельну ділянку для житлового і гаражного будівництва безоплатно у власність або в оренду лише житлово-будівельному кооперативу, який створений у відповідності із ст. ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР, Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, а не будь-яким установам, в тому числі державним. А тому, передача спірної земельної ділянки Закарпатській обласній клінічній лікарні ім. А.Новака здійснена з порушенням загальних норм Земельного законодавства України, а саме статей 41 та 42 Земельного кодексу України.

Просить також суд визнати недійсним договір оренди землі № 1588 від 11.06.2013 року, посилаючись на порушення відповідачами у справі при його укладенні ст. 15 Закону України Про оренду землі, зокрема відсутності у спірному договорі істотних умов договору, а саме умови збереження стану обєкта оренди; умови передачі у заставу та внесення до статутного Фонду права оренди земельної ділянки. При цьому зазначає, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону. Договором, укладеним між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради та відповідачем 2, не узгоджено умов збереження стану обєкта оренди та умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Прокурор вважає, що надання земельної ділянки у користування здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, що є підставою для визнання оспорюваних рішень (п. 1.17. та 1.31.) та договору оренди землі недійсними.

Додатковими поясненнями прокурор вказує на те, що звернення прокурора з даним позовом до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання щодо порядку та правомірності розпорядження земельної ділянки комунальної власності, а також повернення у розпорядження територіальної громади землі, яка вибула з її користування незаконно.

Наголошує на тому, що у звязку із припиненням у 2013 році договору оренди землі, що був укладений відповідачем 1 з ПП ОСОБА_7, Ужгородською міською радою рішенням від 29.03.2013 року № 865 Про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (п. 1.31.) надано дозвіл Закарпатській обласній клінічній лікарні ім. А.Новака на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,32 га для будівництва та обслуговування багатоквартирних житлових будинків по вул. Заньковецької-Тлехаса в м. Ужгороді. Рішенням від 31.05.2013 № 922 (п. 1.17.) Ужгородською міською радою затверджено Закарпатській обласній клінічній лікарні ім. А.Новака проект землеустрою та передано в оренду спірну земельну ділянку для будівництва та обслуговування багатоквартирних житлових будинків. Однак, як слідує із проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,32 га для будівництва та обслуговування багатоквартирних житлових будинків по вул. Заньковецької-Тлехаса в м. Ужгороді, що затверджений спірним рішенням, а саме з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 12.06.2013 року, цільове призначення відведеної земельної ділянки - 02.03. для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, що затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 року № 548. Разом з тим, прокурор вважає, що у проекті землеустрою відсутня інформація про те, що цільове використання (його вид) змінюється.

Вказує, що Ужгородською міською радою 31.05.2013 року прийнято рішення № 922 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Закарпатській обласній клінічній лікарні ім. А.Новака без рішення про зміну цільового використання та без урахування положень генерального плану м. Ужгорода, який був чинним станом на дату прийняття рішення, що підтверджується витягом з нього, оскільки спірна земельна ділянка згідно із інформацією Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради від 25.05.2016 року № 173/20-13 відведена за рахунок територій громадської забудови. А, відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, що затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 року № 548, землі громадської забудови - землі, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об'єктів загального користування.

Стверджує про те, що у матеріалах справи наявні докази, які доводять, що функціональне призначення території за рахунок якої відводилась за спірним рішенням Закарпатській обласній клінічній лікарні ім. А.Новака земельна ділянка площею 1,32 га було - землі громадської забудови, а цільове призначення земельної ділянки при її первинному формуванні було для потреб закладів освіти - під навчальним комплексом.

Представник відповідача 1 письмовим відзивом та додатковими письмовими поясненнями проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні заявленого прокурором позову повністю. Зазначає, що спірна земельна ділянка до виділення в користування на умовах оренди відповідачеві 2 була вже сформована при наданні її в користування Закарпатському державному університету від якого в послідуючому було вилучена з постійного користування та передана в землі запасу міста. У подальшому частину цієї земельної ділянки рішенням сесії Ужгородської міської ради було надано в оренду приватному підприємцю (площею 2,9733 га) для будівництва торгово-житлового комплексу та обєктів соціальної сфери по вул. Заньковецької, 89а. Тобто, цим самим вже було сформовано земельну ділянку, цільове призначення якої передбачало в тому числі і будівництво торгово-житлового комплексу, а в подальшому частина даної земельної ділянки була передана в оренду відповідачу 2.

Стверджує про те, що пункти 1.17. та 1.31. оскаржуваних рішень Ужгородської міської ради та договір оренди землі є законними та прийнятими в межах повноважень міської ради. Зазначає про те, що жодних порушень ст. ст. 20, 41 та 42 Земельного кодексу України при виділенні спірної земельної ділянки відповідачу 2 допущено не було. Наголошує на тому, що цільове призначення спірної земельної ділянки при її виділенні відповідачу 2 не змінювалось, а тому твердження прокурора про наявність підстав для визнання недійсними рішень міської ради у звязку із порушенням порядку встановлення та зміни цільового призначення земельної ділянки є хибними та належними доказами не підтверджені.

Відповідач 2 проти позову заперечує. Вказує на те, що посилання прокурора у позовній заяві на те, що згідно генерального плану міста Ужгород, оспорювана земельна ділянка відносилась до земель громадської забудови, а тому прийняття рішень Ужгородською міською радою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та його затвердження для будівництва та обслуговування багатоквартирної забудови прийнято в супереч вимогам ст. 20 Земельного кодексу та ст. 25 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності є невірними. Посилаючись на ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України, вказує на те, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови: в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку; енергетики, оборони та іншого призначення.

Крім того, наголошує на тому, що відповідно до ст. 38 Земельного кодексу України, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Згідно ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України, види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Вищевказана стаття Земельного кодексу, на думку представника відповідача 2, дійсно встановлює правило, відповідно до якого вид користування земельної ділянки в межах певної категорії земель, зокрема, земель житлової і громадської забудови, визначаються її користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Разом з тим, вказана стаття регулює саме види користування в межах певної категорії земель, відповідно дана стаття підлягає застосуванню не на етапі передачі земельної ділянки в оренду, а на етапі використання орендарем отриманої земельної ділянки. Наголошує на тому, що на етапі передачі в оренду земельної ділянки необхідно враховувати категорію земельної ділянки визначену у Державному земельному кадастрі. Належність земельної ділянки площею 1,32 га по вул. Заньковецької-Тлехаса в місті Ужгород (кадастровий номер 2110100000:22:001:0074) за цільовим призначенням до категорії земель житлової та громадської забудови підтверджується також Витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2100128422013 від 12.06.2013 року.

Стверджує про те, що навіть у випадку якби позивач (прокурор) надав належні докази віднесення спірної земельної ділянки, на момент її передання в оренду відповідачеві 2 до земель громадської забудови (водночас, в матеріалах справи таких доказів немає), це усе одно немає вирішального значення, оскільки головним є те, який статус має земельна ділянка на момент її використання. В той же час, у відповідь на адвокатський запит, Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради листом від 16.06.2016 року підтвердило те, що відповідно до чинного на даний час генплану міста та плану зонування згадана земельна ділянка віднесена до земель житлової та громадської забудови.

Звертає увагу суду також на те, що у висновку Управління архітектури та містобудування Ужгородської міської ради від 30.04.2013 року № 1461, зазначено про можливість погодження проекту землеустрою враховуючи те, що відведення земельної ділянки не суперечить вимогам статті 24 Особливості регулювання земельних відносин при здійсненні містобудівної діяльності Закону України Про регулювання містобудівної діяльності.

Разом з тим, на думку представника відповідача 2 жодних порушень з боку Ужгородської міської ради ст. 20 Земельного кодексу України при виділенні оспорюваної земельної ділянки допущено не було.

Посилаючись на ст. 21 Цивільного кодексу України вказує на те, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Наведене свідчить про те, що передумовою для визнання недійсним акта (рішення) є як невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, так і порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. У випадку, коли судом не встановлено порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, це є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Наголошує на тому, що при зверненні з позовом у даній справі прокурором не доведено наявність порушеного права або охоронюваного законом інтересу держави у зв'язку з прийняттям радою спірних рішень та подальшим укладенням на їх підставі договору оренди земельної ділянки. В матеріалах справи відсутні докази невиконання або неналежного виконання орендарем спірного договору щодо цільового призначення та мети.

Вказує на те, що у відповідача 2 наявні всі необхідні висновки та погодження відповідних органів щодо проекту землеустрою на спірну земельну ділянку. Просить також суд врахувати при вирішенні справи правову позицію Ужгородської міської ради, яка заперечуючи проти задоволення позовних вимог, стверджує про відсутність порушень чинного законодавства та відсутність жодних негативних правових наслідків у зв'язку із прийняттям оскаржуваних рішень, наголошує на належному виконанні відповідачем 2 договірних приписів в частині своєчасної та повної сплати орендної оплати.

Крім того, заявив в порядку ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України про застосування наслідків спливу позовної давності, у зв'язку з його пропуском прокурором (позивачем).

Третьою особою (суборендарем спірної земельної ділянки відповідно до укладеного договору між третьою особою та відповідачем 2) суду подано письмові пояснення, якими заперечує проти задоволення даного позову. Посилаючись на норми Земельного кодексу України та Цивільного кодексу України, стверджує про те, що цільове призначення спірної земельної ділянки при її виділенні у користування на умовах оренди відповідачеві 2 не змінювалось, а саме виділення земельної ділянки здійснено на підставі належним чином розробленого та погодженого проекту землеустрою. Відповідно, і відсутні підстави для визнання недійсними оспорюваних рішень відповідача 1 у звязку із порушенням порядку встановлення та зміни цільового призначення земельної ділянки.

В той же час, вказує на те, що прокурор в позовній заяві взагалі не обґрунтував у чому полягає порушення законних прав орендодавця (Ужгородської міської ради) за договором оренди землі № 1588 від 11.06.2013 року, у звязку з відсутністю у ньому умови про збереження стану обєкта оренди та умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду, а також істотність цих умов. Відповідно жодних підстав для визнання оскаржуваного договору оренди землі недійсним на підставі вимог ст. 15 Закону України Про оренду землі немає.

Представником ГО Ужгородська міська рада у порядку ст. 30 ГПК України подано суду письмові пояснення, в яких вказує на те, що відповідачі, обґрунтовуючи свої заперечення проти позову, намагаються уникнути встановлення судом факту порушення порядку зміни цільового призначення спірної земельної ділянки та хибно скеровують увагу суду на встановлення самого поняття (дефініції) цільове призначення земельної ділянки, тотожного поняттю категорія землі, визначеного на підставі статті 19 Земельного кодексу України.

Однак, на думку представника, саме Земельний кодекс України, норми якого є спеціальними для спірних правовідносин, встановлює зв'язок між земельними і містобудівними нормами і визначає залежність землевпорядної документації від містобудівної. Норма статті 39 Земельного кодексу України встановлює залежність земельної документації щодо земель житлової та громадської забудови від генерального плану та іншої містобудівної документацій, будівельних норм та державних стандартів. Ця норма кореспондується із нормами частин першої-другої статті 25 та частини четвертої статті 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, згідно з якими режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб обовязковий для врахування під час розроблення землевпорядної документації. До землевпорядної документації відповідно до норм статті 25 Закону України Про землеустрій віднесено зокрема і проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Отже, на думку представника ГО Ужгородська міська рада, в будь-якому разі проект землеустрою, як і рішення органу місцевого самоврядування, яким він затверджується, повинні відповідати генеральному плану, іншій містобудівній документації.

При цьому, звертає увагу суду, що відповідно до конструкції правових норм статті 25 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та статті 39 Земельного кодексу України, очевидним є те, що генеральний план населеного пункту та інша містобудівна документація є основою для розроблення землевпорядної документації, тобто основними нормативними актами. Це підтверджується і нормою частини першої статті 17 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності. Не погоджуючись із твердженнями відповідачів щодо правомірності прийняття Ужгородською міською радою спірних рішень про відведення лікарні спірної земельної ділянки для будівництва багатоквартирного будинку, інформує суд про те, що спірна земельна ділянка утворена за рахунок земель, що позначені на основному кресленні Генерального плану м. Ужгорода, який затверджений рішенням Ужгородської міської ради від 04.06.2004 році № 313, як землі громадської забудови.

Стверджує про те, що кожна з категорій земель має узагальнене цільове призначення. Однак, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії земель, також можуть використовуватися за різним цільовим призначенням. Так, кожна земельна ділянка, незалежно від форми власності чи використання, має конкретне цільове призначення. Цільове призначення земельної ділянки окреслюється встановленими законодавством та конкретизовані відповідними органами влади допустимими межами використання земельної ділянки громадянами та юридичними особами. Окрім того, цільове призначення земельних ділянок, які надані громадянам та юридичним особам у власність чи постійне користування, зазначається в державних актах на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою.

Цільове призначення земельної ділянки, наданої в оренду, було визначене як одна з істотних умов договору оренди згідно з нормою статті 15 Закону України Про оренду землі яка діяла на момент укладення спірного договору оренди землі з Закарпатською обласною клінічною лікарнею імені ОСОБА_8.

Перелік видів цільового призначення земельних ділянок, що належать до кожної з категорій земель визначено в Класифікації видів цільового призначення земель, що затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року за № 548, в якому зазначається, що код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі (пункт 1.2. Класифікації). Таке положення узгоджується з нормою статті 15 Закону України Про Державний земельний кадастр, згідно з якою до Державного земельного кадастру включаються зокрема відомості про цільове призначення земельної ділянки (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель). Зафіксоване в державних актах та договорах оренди цільове призначення земельної ділянки визначається на підставі Класифікації. Так, за твердженням представника, відповідно до Класифікації землі житлової забудови (землі, які використовуються для розміщення житлової забудови (житлові будинки, гуртожитки, господарські будівлі та інше); землі, які використовуються для розміщення гаражного будівництва) мають коди 02.01 - 02.08; а землі громадської забудови (землі, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об'єктів загального користування) мають відповідно коди 03.01-03.16.

Окрім того, проінформувала суд про те, що органи державної влади, які надали висновки до проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, який був затверджений п. 1.17. рішення Ужгородської міської ради від 31.05.2013 року за № 922, вказували не категорію землі в яку відводиться спірна земельна ділянка, а саме код і вид використання земельної ділянки, код 02.03. Саме вид використання за цільовим призначенням земельної ділянки - її використання за призначенням.

Отже, стверджує, що затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Закарпатській обласній клінічній лікарні імені ОСОБА_8 на умовах оренди для будівництва багатоквартирного житлового будинку у Закарпатській області м. Ужгород в районі вулиць Заньковецької-Тлехаса площею 1,32 га відбулося з порушеннями норм Закону України Про землеустрій. Крім того, у висновку Управління Держземагентства в Ужгородському районі Закарпатської області від 24.05.2013 року за № 220/03-14, як і в попередньому висновку Управління щодо погодження цього ж проекту землеустрою не вказано цільове призначення земельної ділянки, за рахунок якої відводиться спірна земельна ділянка. Така ж помилка допущена і у висновку до проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки Управлінням архітектури та містобудування Ужгородської міської ради від 30.04.2013 року за № 1461. Окрім того, в проекті землеустрою відсутній акт погодження меж земельної ділянки, що відводиться за проектом землеустрою, що погоджений усіма суміжними землекористувачами, які зазначені на збірному кадастровому і на ситуаційному планах цього проекту.

Щодо підстав визнання договору оренди землі недійсним зазначає, що відповідно до практики Верховного Суду України первинним актом і підставою укладення договору оренди землі є рішення органу місцевого самоврядування щодо відведення землі на умовах оренди. Скасування такого рішення є підставою визнання недійсним договору оренди землі.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення

учасників процесу,

суд встановив:

Рішенням 16-ої сесії 6-го скликання Ужгородської міської ради № 865 від 29.03.2013 року (п. 1.31.) Закарпатській обласній клінічній лікарні ім. А.Новака надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки по вул. Заньковецької-Тлехаса для будівництва багатоквартирних житлових будинків; згідно з рішенням 16-ої сесії 6-го скликання Ужгородської міської ради № 922 від 31.05.2013 року (п. 1.17.) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Закарпатській обласній клінічній лікарні ім. А.Новака та передано в оренду строком на 5 років земельну ділянку (кадастровий номер 2110100000:22:001:0074) площею 1,32 га по вул. Заньковецької-Тлехаса для будівництва багатоквартирних житлових будинків.

11.06.2013 року між територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради від імені якої діє Департамент міського господарства Ужгородської міської ради (орендодавцем) та Закарпатською обласною клінічною лікарнею ім. А.Новака (орендарем) було укладено договір оренди землі № 1588, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове (на 5 років) платне користування земельну ділянку площею 1,32 га для будівництва багатоквартирних житлових будинків в районі вул. Заньковецької-Тлехаса у м. Ужгород.

Згідно з пунктом 16 договору визначено, що земельна ділянка передається в оренду із земель житлової та громадської забудови. Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва багатоквартирних житлових будинків (пункт 17 договору).

Додатковою угодою від 06.05.2015 року про внесення змін до Договору оренди землі від 11.06.2013 року № 1588, сторонами внесено зміни до договору, зокрема доповнено п. 29 наступного змісту: встановити, що орендар не вправі вносити право оренди земельної ділянки у заставу та до статутного фонду іншої юридичної особи.

Прокурор звернувся до суду із позовом про визнання незаконним та скасування п. 1.17. рішення Ужгородської міської ради 17-ої сесії 6-го скликання № 922 від 31.05.2013 року та п. 1.31. рішення Ужгородської міської ради 17-ої сесії 6-го скликання № 865 від 29.03.2013 року; визнання недійсним договору оренди землі № 1588 від 11.06.2013 року, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки до територіальної громади міста Ужгорода, посилаючись на приписи ст. ст. 12, 20, 21, 41, 42, 124 Земельного кодексу України, ст. ст. 21, 203, 215 Цивільного кодексу України, положення Закону України Про місцеве самоврядування, Закону України Про оренду землі, Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, норм Житлового кодексу Української РСР, з підстав прийняття Ужгородською міською радою відповідних пунктів оскаржуваних рішень всупереч нормам законодавства, з порушенням процедури відведення земельної ділянки, а також порядку встановлення та зміни цільового призначення землі.

Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, заслухавши пояснення учасників процесу, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову повністю виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 13 Конституції України визначено, що земля, її надра атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (ст. 19 Земельного кодексу України).

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (ст. 20 Земельного кодексу України).

Статтями 38, 39 Земельного кодексу України встановлено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм.

Нормами ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Як вбачається із матеріалів справи, звертаючись з позовом до суду прокурор вказує на прийняття Ужгородською міською радою оскаржуваних рішень № 865 від 29.03.2013 року (п. 1.31.) та № 922 від 31.05.2013 року (п. 1.17.) всупереч вимогам статей 12, 20, 41, 42, 124 Земельного кодексу України, з порушенням процедури відведення земельної ділянки, а також порядку встановлення та зміни цільового призначення землі.

Положеннями ст. 123 Земельного кодексу України передбачений порядок надання у користування земельних ділянок юридичним особам та встановлено, що надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем та відповідними уповноваженими органами і після одержання відповідних висновків подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які його розглядають і, в межах своїх повноважень, визначених чинними законодавством України, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Разом з тим, порядок передачі земельних ділянок в оренду встановлений ст. 124 Земельного кодексу України, відповідно до якої передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України Про оренду землі орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України Про оренду землі).

Приписами ст. 15 Закону України Про оренду землі визначено, що істотними умовами договору оренди землі, зокрема, є умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Невід'ємною частиною договору оренди землі, зокрема, є проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Згідно ч. 2 ст. 16 Закону України Про оренду землі укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

У відповідності до ч. 5 ст. 1 Закону України Про землеустрій землеустрій це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, субєктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі організації нових і впорядкування існуючих об'єктів землеустрою (ч. 1 ст. 20 Закону України Про землеустрій).

Порядок передачі земельної ділянки у постійне користування та в оренду є відмінними та врегульованими різними нормами матеріального законодавства.

Як слідує із матеріалів справи, на момент прийняття оскаржуваного рішення № 922 від 31.05.2016 року (п. 1.17.), яким було затверджено проект землеустрою, були наявні наступні висновки компетентних органів, які є обов'язковими при розробці зазначеного проекту: Управління Держземагенства в Ужгородського районі Закарпатської області Головного управління Держземагенства у Закарпатській області № 171/03-14 від 17.05.2013 року, Управління архітектури та містобудування № 1461 від 30.04.2013 року, якими визначено, що спірна земельна ділянка відводиться із категорії земель: землі житлової та громадської забудови для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Суд не погоджується з твердженням прокурора щодо зміни цільового призначення земельної ділянки спірними рішеннями ради від 29.03.2013 року та 31.05.2013 року, оскільки із змісту вказаних рішень міської ради жодним чином не вбачається факту зміни цільового призначення спірної земельної ділянки.

Положеннями ст. 186-1 Земельного кодексу України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Як вбачається із вказаних вище положень земельного законодавства, реалізація права суб'єкта господарювання на отримання у користування (оренду) земельної ділянки зі зміною цільового призначення знаходитися у прямій залежності від прийняття компетентним державним органом відповідного рішення, при цьому передумовою для прийняття такого рішення є розроблення зацікавленою стороною проекту відведення земельної ділянки та подальше його погодження з усіма контролюючими органами визначеними земельним законодавством. При цьому, зміна цільового призначення земельної ділянки обов'язково пов'язується із затвердженням даного проекту землеустрою центральним органом виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та внесення останнім змін до відомостей про земельну ділянку.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що оспорюваними рішеннями органу місцевого самоврядування не вирішувалося у відповідності до названих вище норм Земельного кодексу України безпосередньо питання про зміну категорії земельної ділянки за її цільовим призначенням, а лише розглядалися питання про підготовку для надання та безпосередньо надання в оренду спірної земельної ділянки. Так, безпосередньо тексти оскаржуваних рішень не містять жодного посилання на зміну цільового призначення земельної ділянки, а зазначення в договорі та окремих документах проекту землеустрою не свідчать про зміну категорії земельної ділянки і не має юридичних наслідків.

Разом з тим, учасниками спору не подавалися та відповідно відсутні у матеріалах справи докази того, що міською радою розглядалося чи приймалося окреме рішення з приводу зміни категорії земельної ділянки за її цільовим призначенням у відповідності до ч. ч. 1 та 2 ст. 20 Земельного кодексу України.

Більш того, стверджуючи про зміну категорії земельної ділянки, прокурор не надав жодних відомостей, якими б підтверджувалась зміна категорії земельної ділянки із земель громадської та житлової забудови та іншу категорію землі відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України.

А тому, враховуючи, що зміст оспорюваних рішень міської ради жодним чином не свідчить про факт зміни цільового призначення земельної ділянки; визначення цільового призначення спірної земельної ділянки, вказаного у документах проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачу 2, які були затверджені оскаржуваним рішенням та в договорі оренди землі фактично не змінює категорію земельної ділянки за цільовим призначенням, суд вважає, що прокурор помилкового визначає, що оскаржуваними рішеннями відбулась зміна цільового призначення земельної ділянки при затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та подальшого укладення договору оренди землі від 11.06.2013 року.

Суд звертає також увагу, що наявність зазначених прокурором порушень з боку Ужгородської міської ради під час винесення п. 1.17. та 1.31. оскаржуваних рішень є підставою для визнання даних рішень недійсними лише за умови порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача (прокурора). Якщо за результатами розгляду справи факту порушення прав позивача не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову (позиція Верховного Суду України в постанові від 25.12.2013 року у справі № 6-94цс13).

Згідно зі ст. 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз вищенаведеного свідчить про те, що передумовою для визнання недійсним акта (рішення) є як невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, так і порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому слід зазначити, що при зверненні з позовом у даній справі прокурором не доведено наявність порушеного права або охоронюваного законом інтересу держави у зв'язку з прийняттям міською радою спірних рішень та подальшого укладення на їх підставі договору оренди земельної ділянки.

В матеріалах справи відсутні докази невиконання або неналежного виконання орендарем спірного договору щодо цільового призначення та мети.

Разом з тим, як було встановлено судом, в матеріалах справи наявні всі необхідні докази, висновки та погодження відповідних органів, зокрема проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Закарпатській обласній клінічній лікарні ім. А.Новака по вул. Заньковецької-Тлехаса для будівництва багатоквартирних житлових будинків, який містить відповідні документи.

Крім того, судом встановлено, що відповідачем 2 були отримані погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідними контролюючими органами, зокрема, висновки Управління Держземагенства в Ужгородському районі Закарпатської області Головного управління Держземагенства у Закарпатській області № 171/03-14 від 17.05.2013 року та № 220/03-14 від 24.05.2013 року, висновок Управління архітектури та містобудування № 1461 від 30.04.2013 року та інші. Отже, зазначений проект землеустрою, на час звернення прокурора з позовом до суду, мав усі погодження відповідних контролюючих органів.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Якщо чинне законодавство прямо не визначає коло осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК України. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь - яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (п. 2.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними).

Прокурор (позивач), звертаючись до суду із даним позовом з вимогою визнати недійсним договір оренди землі, не будучи його стороною, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси.

Звертаючись до суду з позовною вимогою про визнання оскаржуваних рішень та договору недійсними, прокурор повинен підтвердити наявність негативних наслідків зумовлених їх прийняттям та укладенням, у вигляді або неотримання бюджетом коштів, порушення конкурентних засад передання земельної ділянки в оренду, порушення прав третіх осіб та інше.

Із матеріалів справи слідує, що прокурор (позивач) не зазначив яким чином порушуються права держави наявністю оспорюваних ним рішень Ужгородської міської ради та укладеного договору оренди землі від 11.06.2013 року, а лише посилається на формальне порушення норм Закону.

Прокурором (позивачем) не доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України порушення прав та законних інтересів держави внаслідок прийняття оспорюваних рішень та укладеного спірного договору.

У ході судового розгляду даної справи встановлено та не спростовано ніким з учасників судового процесу, що спірна земельна ділянка як станом на час прийняття оспорюваних рішень щодо неї та укладення спірного договору, так і станом на час вирішення спору суду відноситься до категорії земель громадської та житлової забудови відповідно до містобудівної документації. Таким чином, не встановлено та не доведено зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, на що як на підставу позовних вимог посилається прокурор.

Крім того, судом взято до уваги те, що відповідачем 2 виконуються у повному обсязі умови договору оренди в частині сплати орендної плати, так відповідно до матеріалів справи у останнього відсутня жодна заборгованість за даним договором.

Зазначене підтверджено і представником Ужгородської міської ради, яка стверджує також і про відсутність жодних негативних правових наслідків у зв'язку із прийняттям оскаржуваних рішень, наголошуючи на належному виконанні відповідачем 2 договірних приписів в частині своєчасної та повної сплати орендної оплати.

За таких обставин, враховуючи те, що прокурор не довів порушення з боку Ужгородської міської ради при винесені п. 1.17. та 1.31. оскаржуваних рішень, не навів жодного порушення прав та охоронюваних законом інтересів, у зв'язку з їх прийняттям, а також заявлення прокурором про недійсність правочину не зумовлене порушенням інтересів держави внаслідок вчинення даного правочину, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову. У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсними рішень Ужгородської міської ради та спірного договору оренди землі, не підлягають задоволенню і вимоги прокурора щодо скасування реєстрації спірного договору оренди землі та зобов'язання повернути земельну ділянку.

З огляду на вищенаведене, відсутні підстави для застосування позовної давності, про що було заявлено відповідачем 2.

Судові витрати підлягають віднесенню на позивача у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

3. Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 08.11.2016 року

Головуючий суддя Пригара Л.І.

Суддя Бобрик Г.Й.

Суддя Ушак І.Г.