Рішення № 62626134, 09.11.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/10067/16-ц Головуючий у 1-й інст. Полонець С. М.

Категорія 27 Доповідач Миніч Т. І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Миніч Т.І.

суддів: Шевчук А.М.,

ОСОБА_1

секретаря

судового засідання ОСОБА_2

з участю представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль»

на рішення Богунського районного суду м.Житомира від17 серпня 2016 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль», ОСОБА_5 про визнання недійсними певних положень договору іпотеки,

встановив:

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом. Просив визнати недійсними положення договору іпотеки, укладеного 05.05.2008 року між ВАТ «ОСОБА_3 Аваль», ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а саме пункту 1.1. в частині: «а також додаткових угод до нього, що можуть бути укладені в подальшому» та пункту 8.4. договору повністю. В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що ним, його дружиною та ВАТ «ОСОБА_3 Аваль» був укладений договір іпотеки. За умовами кредитного договору позичальник ОСОБА_5 повертає банку кредит в сумі 121800 дол. США до 25 квітня 2018 року, сплачує відсотки у розмірі 13% річних, комісійні, неустойку та інші збитки визначені договором. Іпотечним договором передбачено забезпечення виконання кредитного договору за рахунок нерухомого майна. На думку позивача, оспорювані умови іпотечного договору суперечать положенням ст.203 ЦК України та Закону України «Про іпотеку».

Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 17 серпня 2016 року позов задоволено. Визнано недійсними положення договору іпотеки, укладеного 05 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_3 Аваль», ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованого в реєстрі за №7937, а саме, пункт 1.1. в частині: «а також додаткових угод до нього, що можуть бути укладені в подальшому» та пункт 8.4. договору повністю.

Цим же рішенням стягнуто з Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль» та з ОСОБА_5 в дохід держави судовий збір в розмірі 275 грн. 60 коп. з кожного.

У поданій апеляційній скарзі ПАТ «ОСОБА_3 Аваль», посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить зазначене рішення скасувати. Вважає, що договір іпотеки та його умови відповідають вимогам закону. Суд не врахував, що сторони оспорюваного договору на добровільних засадах визначили усі його умови, які прописані чітко і зрозуміло. Доводи позивача про істотний дисбаланс договірних прав та обовязків позичальника є надуманими, оскільки ОСОБА_4 ніхто не примушував укладати договір. Ініціатива отримання кредиту виходила саме від ОСОБА_5, а не від банку. Між Банком та позичальником було укладено додаткову угоду №014/5550/81\132718/03 від 15.08.2011 року, якою внесено до кредитного договору деякі зміни та доповнення. ОСОБА_4 погодив ці зміни, завіривши їх власним підписом. Тобто, всі зміни в договорі погоджені з майновим поручителем.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

29 квітня 2008 року між ВАТ «ОСОБА_3 Аваль» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір №014/5550/81/132718, за умовами якого позичальник отримала кредит в сумі 120000 долларів США на строк до 29.04.2028 року зі сплатою 13% річних за користування кредитом (а.с.5).

05 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_3 Аваль», як іпотекодержателем, правонаступним якого є ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» та ОСОБА_4, ОСОБА_5, як іпотекодавцями, було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №7937 (а.с.3).

Відповідно до пункту 1.1. договору іпотеки, цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що витікають з кредитного договору №014/5550/81/132718 від 29.04.2008 року, укладеного між іпотекодержателем та ОСОБА_5, а також додаткових угод до нього, що можуть бути укладені в подальшому, за умовами якого ОСОБА_5 зобовязується перед іпотекодержателем повернути кредит, наданий у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в сумі 121800 дол. США 00 цент. до 29.04.2028 року, сплатити проценти за його користування у розмірі 13,00% річних, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи), в розмірі, строки та у випадках передбачених кредитним договором, а також виконати інші умови кредитного договору та відшкодувати іпотекодержателю всі можливі збитки, понесені ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов кредитного договору. У відповідності до даного договору іпотекодержатель має право у випадку невиконання ОСОБА_5 своїх зобовязань за кредитним договором отримати задоволення своїх вимог за рахунок майна, заставленого на нижче вказаних умовах.

Згідно з п.1.2. договору іпотеки предметом іпотеки є нерухоме майно: обєкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: м.Житомир, вул.Піонерська,84 та земельна ділянка площею 1008 кв.м. за тією ж адресою.

Пунктом 8.4. договору іпотеки передбачено, що сторони дійшли згоди, що у разі внесення змін до кредитного договору щодо зміни розміру процентів по кредиту (в тому числі і при її збільшенні) до цього договору зміни не вносяться, і розмір процентів у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки підтверджуватиметься відповідними угодами про внесення змін до кредитного договору.

Визнаючи недійсними вказані умови договору іпотеки, суд першої інстанції виходив з того, що вони не відповідають вимогам Закону України «Про іпотеку» (надалі Закону).

Проте, погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки вони зроблені передчасно, без належного з»ясування всіх обставин справи.

Так, іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов»язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності (ч.4 ст.3 Закону).

Дійсне зобов»язання повинно ґрунтуватися на чинних правових підставах виникнення цивільних прав та обов»язків, передбачених законом, якими є договір або інший правочин, закон, рішення суду (ст.11, ч.2 ст.509 ЦК), і повинно бути спрямоване на реальне настання юридичних наслідків.

Відповідно до визначення термінів, що містяться у ст.1 Закону, основне зобов»язання це зобов»язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов»язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

Отже,згідно з чинним законодавством іпотекою забезпечується виключно реально існуючі зобов»язання або вимоги, які можуть виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.Питання про визначення дійсності правочину пов»язується з моментом його вчинення відповідно до ст.ст.205-210 ЦК. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК).

Безпосередньо Законом визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов»язання і є дійсною до припинення основного зобов»язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, а, отже, іпотека не може існувати самостійно без зобов»язання. Недійсність договору, забезпеченого іпотекою, тягне й недійсність іпотеки.

Майбутня вимога, що забезпечується іпотекою, виникатиме після набрання чинності договором, яким вона встановлена. Така вимога може виникати з моменту настання певних обставин, що обумовлюються в договорі.

Обгрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилався на те, що оспорювані умови договору є такими, що забезпечують виконання зобов»язання, яке по суті ще не існувало на момент укладення іпотечного договору.

Разом з тим, такі доводи позивача заслуговували б на увагу у тому випадку, якщо договором про кредитування були б визначені лише загальні принципи та порядок кредитування й можливість укладення в майбутньому відповідних кредитних договорів.

В даному випадку кредитним договором встановлені реальні права та обов»язки сторін, конкретний розмір кредитування, строки надання кредитних коштів та визначена процентна ставка за користування ними тощо.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону, якщо розмір вимоги за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобовязання.

Законом України «Про іпотеку» визначено істотні умови договору іпотеки, якими є, зокрема, зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобовязання.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати гроші (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.7 Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобовязанням, а згідно зі ст.11 Закону майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобовязання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

В даному випадку п.1.3. договору іпотеки від 05.05.2008 року визначена загальна вартість предмета іпотеки (обєкту незавершеного будівництва і земельної ділянки за адресою м.Житомир, вул. Піонерська, 84), яка складає 1006 354 грн.

Пункт 8.7. договору іпотеки вказує на те, що сторони керуються чинним законодавством при виконанні даного договору.

Пункт 1.1. договору іпотеки вказує на те, що іпотекодавець на момент укладення договору ознайомлений з умовами кредитного договору щодо розміру кредитної лінії (121800 дол. США), розмір відсоткової ставки 13%, розмір комісійної винагороди і штрафних санкцій.

За наведених обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що оспорювані умови договору іпотеки не надають критеріїв для визначення конкретного розміру вимоги за основним зобов»язанням.

За наведених обставин та відповідно до п.3 ч.1 ст.309 ЦПК оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в позові.

Керуючись ст.ст.209,303,304,307,309,313,314,316ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль» задовольнити.

Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 17 серпня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль», ОСОБА_5 про визнання недійсними певних положень договору іпотеки.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: