Ухвала суду № 62621847, 31.10.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

31 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Гуменюка В.І.

Лященко Н.П.,

Романюка Я.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 3 березня 2016 року та рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 21 січня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про зобов'язання зарахувати кошти на рахунок клієнта,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 21 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 3 березня 2016 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 21 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 3 березня 2016 року залишено без змін.

У жовтні 2016 року до Верховного Суду України звернулась ОСОБА_4 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 3 березня 2016 року та рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 21 січня 2016 року, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 1071, 1228 ЦК України, статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» та статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_4 надала постанову Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (справа № 6-535цс15).

Водночас заявниця просить поновити строк подання заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2016 року, посилаючись на поважність причин його пропуску. Зокрема, вказує, що зазначену ухвалу вона отримала лише 1 вересня 2016 року і у зв'язку з цим було пропущено строк звернення до Верховного Суду України.

Відповідно до частини першої статті 356 ЦПК України заява про перегляд судових рішень подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подано заяву про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

У разі пропущення строку, встановленого частинами першою-третьою цієї статті, з причин, визнаних поважними, суд за клопотанням особи, яка подала заяву про перегляд судового рішення, може поновити цей строк у межах одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява (частина четверта статті 356 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що строк подання заяви про перегляд підлягає поновленню, оскільки наведені ОСОБА_4 причини пропуску строку є поважними.

Разом з тим, перевіривши доводи ОСОБА_4, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне неоднакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Відхиляючи касаційну скаргу ОСОБА_4, суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову. При цьому суди дійшли висновку про те, що дії банку при поверненні управлінню Пенсійного фонду України в Бахмацькому районі Чернігівської області грошових коштів у розмірі 64 тис. 396 грн. 16 коп. та нарахованих відсотків, які зберігалися на поточному рахунку чоловіка позивачки - ОСОБА_5, визнаного безвісно відсутнім, є правомірними, оскільки виплата пенсії ОСОБА_5 повинна була припинитися у 2006 році, після сплину 6 місяців з дня останнього отримання ним пенсії, а тому, з цього часу і до 2014 року пенсія ОСОБА_5 нараховувалась без належних правових підстав.

У постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (справа № 6-535цс15) викладено правовий висновок в якому зазначено, що кошти, переказані платником отримувачу, з моменту їх зарахування на банківський рахунок переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними, а банк у свою чергу в межах договору та відповідно до вимог законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунка клієнта (здійснює зберігання коштів, за розпорядженням клієнта проводить розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів тощо) і не є набувачем цих коштів. Кошти після зарахування на рахунок отримувача стали його власністю, втратили свій цільовий статус (пенсії, соціальних виплат), та набули статус вкладу. При цьому перерахування (видача) вкладу можливе лише в порядок та спосіб, визначений законодавством, шляхом отримання спадщини спадкоємцями померлого вкладника. При цьому предметом спору у справі, яку переглядав Верховний Суд України, є визнання неправомірними дій банку щодо відмови позивачу у виплаті пенсії, яка за життя його дружини перерахована їй на картковий рахунок у банку та не отримана у зв'язку зі смертю.

Висновок суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не суперечить правовому висновку, викладеному у зазначеній постанові Верховного Суду України, оскільки у справі, яка переглядається, та у справі, за результатами якої Верховним Судом України прийнято це рішення, наявні різні фактичні обставини.

За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4 обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Поновити ОСОБА_4 строк подання заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2016 року.

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про зобов'язання зарахувати кошти на рахунок клієнта за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 3 березня 2016 року та рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 21 січня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Я.М. Романюк