Ухвала суду № 62621651, 19.10.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

19 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Сімоненко В.М.,

Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2016 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 21 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14 червня 2016 року, позов задоволено частково.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2016 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 відмовлено.

4 жовтня 2016 року ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини другої статті 215, статті 1050, частини третьої статті 10561 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_6 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2016 року та постанови Верховного Суду України від 19 грудня 2012 року та 11 березня 2015 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

В ухвалі, про перегляд якої подано заяву суд касаційної інстанції, відхиляючи касаційну скаргу ОСОБА_4, погодився з висновками судів попередніх судових інстанцій про доведеність позивачем факту невиконання відповідачем умов кредитного договору, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитом та процентами.

Натомість у наданій для порівняння ухвалі від 15 червня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з висновками судів попередніх судових інстанцій про те, що позивач не надав доказів на підтвердження неналежного виконання відповідачкою умов кредитного договору та наявності заборгованості, тоді як відповідачка надала квитанції про сплату чергових платежів за кредитним договором.

Отже, надане заявником для порівняння судове рішення не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки правові висновки, зазначені у цьому судовому рішенні та в ухвалі, про перегляд якої подано заяву, ґрунтуються на різних фактичних обставинах, встановлених судами.

У постанові Верховного Суду України від 19 грудня 2012 року міститься правовий висновок про те, що якщо умовами кредитного договору передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов з додержанням встановленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим договором в односторонньому порядку є правомірним, якщо рішення банку про таку зміну розміру процентної ставки було прийнято до набрання чинності Законом України від 12 грудня 2008 року № 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", тобто до 9 січня 2009 року.

У постанові від 11 березня 2015 року Верховний Суд України вирішував питання щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 259 ЦК України та дійшов висновку про те, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам, згідно з якими банк установив позовну давність тривалістю в п'ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі умови не містять підпису позичальника, ураховуючи те, що заява позичальника про надання кредиту домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності не містить.

Отже висновки, зроблені судом у справі про перегляд якої подано заяву, не суперечать висновкам Верховного Суду України у зазначених постановах, оскільки Верховний Суд України дійшов їх на підставі інших фактичних обставин, встановлених судами, та із застосуванням інших норм матеріального права.

За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4 обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.М. Сімоненко

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко