Ухвала суду № 62615367, 26.10.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 450/2025/15 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.

Провадження № 22-ц/783/4420/16 Доповідач в 2-й інстанції: Шумська Н. Л.

Категорія: 5

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючий суддя: Шумська Н.Л.

судді: Струс Л.Б., Шандра М.М.

секретар Бадівська О.О.

з участю: ОСОБА_2, представники ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім»єю та визнання права власності на ? частину житлового будинку, -

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім»єю та визнання права власності на ? частину житлового будинку відмовлено.

Рішення оскаржено ОСОБА_2 У доводах апеляційної скарги посилається на його незаконність та необґрунтованість, ухвалення з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду якого не відповідають дійсним обставина справи.

Мотивує тим, що судом безпідставно зроблено висновок проте, що жоден із свідків допитаних у судовому засіданні не надав чітких та послідовних пояснень з приводу встановлення факту проживання сторін у справі однією сім»єю, у зв'язку з чим відсутні підстави однозначно характеризувати відносини між позивачем та відповідачем. Допитані в судовому засіданні свідки ствердили, що позивач з відповідачем проживали однією сім»єю як подружжя з 1998 по 2007 роки., будували разом будинок та жили дружньо як сім»я.

Верховний суд України у постанові №6-135цс13 від 25.12.2013 року, предметом якої був спір про встановлення факту проживання однією сім»єю без реєстрації шлюбу та поділ майна зробив висновок про те, що майно, набуте до 1 січня 2004 року під час спільного проживання особами, які не проживають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім»ї; (при цьому спільною працею осіб слід вважати їх спільні або індивідуальні трудові зусилля. Унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побут та бюджету; 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Відповідно до п. 12 постанови Пленуму ВСУ від 12 червня 1998 року №16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім»ю України», спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім»єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 ст.17 ЗУ «Про власність», відповідних норм ЦК Української РСР та з урахуванням п.5 постанови Пленуму ВСУ від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності». Згідно із ч.1 ст. 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім»ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно встановивши обставини справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням та відобразивши оцінку доказів у мотивувальній частині рішення, прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову та недоведеність факту проживання сторін однією сім»єю без шлюбу з 1986року по 2007рік.

Судом встановлено, що сторони перебували в шлюбі з 1973 до 1986року. Шлюб було розірвано 26.12.1986 року рішенням суду за позовом ОСОБА_2

Суд правильно врахував висновки рішення Пустомитівського районного суду Львівської області 05.12.2011року, яке ухвалою Апеляційного суду Львівської області було залишеного без змін, яким у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання права спільної сумісної власності на житловий будинок та встановлення порядку користування було відмовлено.

Цим рішенням встановлено преюдиційні факти, що рішенням №22 від 11.02.1988року виконавчим комітетом Пустомитівської селищної ради на підставі акту про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 03.02.1988року спірний будинок був прийнятий в експлуатацію. Площа житлового будинку становила 134,5кв.м.

Після розірвання шлюбу у 1986році, як стверджувала сама позивач, вона була зареєстрована та проживала з донькою в власній квартирі по вул. Лобачевського в м.Львові, приватизувала її у 1995році та у 1996році продала. Після продажу квартири позивач переселилась до спірного будинку.

Таким чином, на час будівництва будинку та здачі його в експлуатацію у 1988році, тобто на час набуття відповідачем права власності на будинок як новостворене нерухоме майно, позивач не перебувала з ним у шлюбі, не проживала спільно, не вела спільне господарство, що не дає підстав для задоволення позову.

Право власності на новостворене нерухоме майна виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо законом передбачено державну реєстрацію права власності нерухомого майна - тоді з моменту з моменту такої реєстрації.

Станом на 1988рік не було законодавчо встановленого обов»язку державної реєстрації права власності на нерухоме майно, відтак відповідачем законно набуто право власності з часу прийняття будинку в експлуатацію.

Надалі шляхом реконструкції змінилась площа житлового будинку, що не свідчить про створення нового об»єкту, а лише про зміну його характеристик, зокрема площі - 356,2 кв.м.

Так само не свідчить про створення нового об»єкту проведення державної реєстрації спірного житлового будинку у 2009 році та рішення виконавчого комітету Пустомитівської міської ради №2-03/13 від 27.01.2011року про видачу дозволу на експлуатацію житлового будинку після реконструкції.

Крім того, заявляючи вимогу про встановлення факту спільного проживання як подружжя з 1986 року по 2007рік, позивач не звернула увагу, що до 2004 року чинним законодавством не передбачалось набуття права спільної сумісної власності на майно чоловіком та жінкою у фактичних шлюбних стосунках, без реєстрації шлюбу. Ця норма вперше з»явилась у СК України і діє з 2004 року.

Таким чином, вимоги позивача не ґрунтуються на законі, фактичних обставинах срави та доказах, тому не підлягають задоволенню.

Кожна сторона, на підставі вимог ст.60 ЦПК, зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Доказування не може грунтуватись на припущеннях.

Згідно ч.2 ст.59 ЦПК, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів відкидає доводи скарги щодо неповного з»ясування обставин справи, не врахування доказів, та погоджується з мотивами рішення суду першої інстанції, оскільки відповідачем не представлено та судом не здобуто доказів, що ставили б під сумнів висновки суду.

Верховним Судом України висловлено правову позицію, яка є обов'язковою для застосування судами, у справі № 6-97цс11, що за положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя. Разом з тим, згідно із ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу. Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім»ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що встановлені ч. 2 ст. 3 СК України виключення, згідно з якими подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються офіційно зареєстрованих шлюбів.

А тому, як зазначає Верховний Суд України, висновок судів про те, що чоловік та жінка знаходилися у фактичних шлюбних відносинах, хоча разом не проживали з поважних причин, і на ці правовідносини розповсюджується дія ст. 74 СК України, є помилковим навіть за наявності спільної часткової власності, листування, відвідин одне одного тощо.

Правова позиція Верховного Суду України, висловлена в Постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135ц13 - полягає у тому, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв'язку із наведеним, суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах, як зазначає Верховний Суд України, без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України у постанові від 12.06.2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», (п. 27) виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (статті 58, 59) ЦПК в порядку, передбаченому статтями 185, 187, 189 ЦПК.

З дотриманням цих норм судом проведена оцінка доказів, зокрема свідчень свідків. Так, жоден із свідків допитаних у судовому засіданні не надав чітких та послідовних пояснень з приводу встановлення факту проживання сторін у справі однією сім'єю, у зв'язку з чим, відсутні підстави однозначно характеризувати відносини між позивачем та відповідачем. Поясненнями свідків не стверджується той факт, що сторони у справі в спірний період спільно проживали, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки.

Позивач висловила бажання бути допитаною як свідок на стадії апеляційного розгляду і даючи свідчення, визнала, що після продажу власної квартири в м. Львові, переїхала проживати у спірний будинок у 1996 році., тобто вже після розірвання шлюбу та після набуття у власність будинку відповідачем.

Згідно роз»яснень ППВСУ 24.10.2008 N 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ» в апеляційному порядку визнавши, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі недоліки у розгляді справи не вплинули на суть ухваленого рішення, апеляційний суд згідно зі статтею 308 ЦПК ухвалою відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення без змін і обов'язково наводить у ній мотиви, з яких доводи апеляційної скарги відхиляються.

Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, на підставі ст.308 ЦПК, відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, визнаючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.303, п.1ч.1ст.307, 308, п.1ч.1ст.314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х ВА Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді