Рішення № 62614983, 17.10.2016, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/1552/13-ц

пр.№ 2/464/291/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.10.2016 року

Сихівський районний суд м. Львова

в складі: головуючої-судді Бойко О.М.

при секретарі Кравс С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення та за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «ВіЕс Банк» про визнання договору іпотеки недійсним,-

в с т а н о в и в:

позивач ПАТ «ВіЕс Банк» звернувся до суду з позовом, уточнивши вимоги якого просить просить звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 за договором від 18.07.2008р., виселити відповідачку та неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4 із вказаної квартири. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 17.07.2008 року між ПАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є позивач та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № KF 50902, відповідно до умов яккого позивач надав ОСОБА_5 кредит в розмірі 60 000 доларів США на строк до 17.07.2023 року зі сплатою 13,5% річних. В якості забезпечення виконання зобов'язань між позивачем та ОСОБА_5 18.07.2008 року було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого в іпотеку банку було передано нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 28,3 кв.м. ОСОБА_5 свої обов'язки за кредитним договором не виконував, станом на 14.02.2013 р. загальна сума заборгованості за кредитними договорами становила 58 709,86 доларів США. Про виникнення заборгованості та необхідність виконання зобов'язань ОСОБА_5 повідомлялись письмово, проте, безрезультатно. ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_5 помер. Оскільки в у вказаній квартирі зареєстровані відповідачка та її неповнолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4, просить позов задоволити та виселити останніх із вказаної квартири.

Позивач ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом у якому просить визнати недійсним договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 від 18.07.2008 р. та провести державну реєстрації припинення речових прав (іпотеки) реєстраційний номер обтяження 7593063 від 18.07.2008 р. на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 та прости державну реєстрацію припинення обтяжень, зокрема заборони на нерухоме майно реєстраційний номер 7592934 від 18.07.2008 року на вказану квартиру. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 17.07.2008 року між ПАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є позивач та її чоловіком ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № KF 50902, відповідно до умов якого позивач надав ОСОБА_5 кредит в розмірі 60 000 доларів США на строк до 17.07.2023 року зі сплатою 13,5% річних. В якості забезпечення виконання зобов'язань між позивачем та ОСОБА_5 18.07.2008 року було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого в іпотеку банку було передано нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1. Однак на момент укладення оспорюваного договору у вказаній квартирі постійно проживав їхній неповнолітній син ОСОБА_4, 2006 року. Крім того, з моменту народження, 25.08.2011 року у спірній квартирі зареєстрований і проживає неповнолітній син ОСОБА_3 Незважаючи на те, що такий договір порушує житлові права дітей, оскільки останні іншого житла не мають, він був укладений без згоди органу опіки та піклування, всупереч вимогам Закону України «Про охорону дитинства» та Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб та безпритульних дітей», з огляду на що вважає, що такий договір є недійсним та просить позов задоволити.

Представник позивача в судовому засіданні позов ПАТ «ВіЕс Банку» підтримав в повному обсязі, дав пояснення аналогічні змісту позовних вимог, просить позов задоволити. Позов ОСОБА_2 не визнав та пояснив, що квартира АДРЕСА_1 перебувала у власності ОСОБА_5, відтак, останній вправі був вчиняти щодо неї будь-які дії, в т.ч. і передати в іпотеку. На момент укладення договору нотаріусу було подано довідку з місця проживання про склад сім'ї та прописки, у якій було зазначено, що у вказаній кваритрі зареєстровані лише він та ОСОБА_2 Крім того, вказаний договір не порушує майнових прав та інтересів неповнолітніх, оскільки останні не є його власниками, а тому необхідності отримувати згоду органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки не було. Вважає, що вказаний договір укладений з дотриманням вимог законодавства, відтак, позов є безпідставним, тому в його задоволенні просить відмовити.

Відповідач ОСОБА_2 свій позов підтримала, дала пояснення аналогічні змісту позовних вимог, просить позов задоволити. Позов ПАТ «ВіЕс Банк» не визнала та пояснила, що квартира АДРЕСА_1 була придбана у серпні 2005 року, до моменту укладення кредитного та іпотечного договорів її чоловіком, тобто, не за кошти отримані в кредит. Іншого житла ні вона, ні діти не мають, а відтак, звернення стягнення на предмет іпотеки буде порушувати права її дітей. Просить відмовити в задоволенні позову.

Представник органу опіки та піклування в судовому засіданні проти позову ПАТ «ВіЕС Банк» заперечив просить відмовити у задоволенні такого, оскільки вважає, що в даному випадку будуть порушенні права неповнолітніх дітей. При вирішення позову ОСОБА_2 покладається на розсуд суду.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, представника третьої особи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов ПАТ «ВіЕС Банк» до задоволення не підлягає, а позов ОСОБА_2 слід задоволити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 17 липня 2008 року між ВАТ «Електон Банк», правонаступником якого є позивач та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № KF 50902, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_5 кредит в розмірі 60 000 доларів США, строком на 15 років, зі сплатою за користування кредитом 13,50% річних, до 17.07.2023 р. Відповідач зобов'язався повернути суму кредиту та сплачувати відсотки за користування ним згідно графіку встановленого договором.

На забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з кредитного договору № KF 50902, між ВАТ «Електон Банк», правонаступником якого є позивач та ОСОБА_5 18.07.2008 року укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняком І.Я.

Предметом договору іпотеки є квартира АДРЕСА_1, належна ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 22.08.2005 року.

Як встановлено судом, ОСОБА_5 умов кредитного договору не виконував, допустивши порушення термінів повернення кредитних коштів та нарахованих відсотків, встановлених графіком повернення кредиту.

Як вбачається з розрахунку заборгованості станом на 14.02.2013 року загальна сума боргу за кредитним договором № KF 50902 становить 58 709,86 доларів США.

Із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Як визначено ч.6 ст.203 Цивільного кодексу України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Одним із видів застави нерухомого майна є іпотека (ч.1 ст. 575 ЦК України).

Як зазначено у ч.1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Аналогічне право передбачене п. 9 спірного іпотечного договору.

Частиною 3 ст. 109 Житлового кодексу України передбачено, що звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення всі громадяни, що мешкають у ньому, зобов'язані на письмову вимогу кредитора або нового власника цього жилого приміщення добровільно звільнити його протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відтак, у випадку задоволення вимог ПАТ «ВіЕсБанк» за рахунок предмета іпотеки, неповнолітні діти будуть виселені з квартири АДРЕСА_1 та залишаться без місця проживання, що суперечить їх правам та інтересам.

Як вбачається із змісту договору іпотеки кредитні кошти в сумі 60000 доларів США були отримані і призначені не для придбання житла, що передане в іпотеку.

Згідно з положеннями частин 3 та 4 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є, зокрема, місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

Відповідно ч.2 ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти - члени сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Згідно з положеннями частин 3 та 4 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

Як встановлено судом, в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають разом із ОСОБА_2 неповнолітні діти ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, іншого житла неповнолітні не мають.

Як вбачається із матеріалів справи на час укладення оспорюваного іпотечного договору малолітній ОСОБА_4 не був зареєстрований у вказаній квартирі, однак, з народження постійно у ній проживав, оскільки у такій проживали та були зарестровані його батьки, відтак, зазначена квартира в силу частин 3 та 4 ст. 29 Цивільного кодексу України була місцем його проживання. Крім того, право на користування вказаним житлом ОСОБА_4 набув і в силу ст.405 Цивільного кодексу України та ч.2 ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства".

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.

Частиною 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст. 177 Сімейного кодексу України батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Згідно до ч.2 ст. 177 Сімейного кодексу України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав, зокрема, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири. Частиною 4 ст. 177 Сімейного кодексу України передбачено, що дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло.

Отже, чинним законодавством визначено, що при укладенні правочинів щодо нерухомого майна, права на яке мають неповнолітні (в тому числі і право користування), неприпустимо допускати зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей стосовно жилих приміщень; укладення правочинів стосовно нерухомого майна не допускається без згоди органів опіки і піклування, яка надається в разі гарантування збереження її права на житло.

Однак, як встановлено судом, дозвіл органу опіки та піклування на укладення оспорюваного договору, предметом якого було майно, право на користування яким мав малолітній ОСОБА_4, не надавався.

Відтак, суд вважає, що договір іпотеки від 05.09.2006р. року суперечить ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», ч.2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 177 Сімейного кодексу України, а також суперечить правам та інтересам малоолітнього ОСОБА_4, оскільки порушує його житлові права, створює загрозу позбавлення вказаної малолітньої особи житла, а тому підлягає визнанню недійсним в силу ч.1 та ч.6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 Цивільного кодексу України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Відтак, підстави для виселення осіб із житла (предмета іпотеки), яке було придбане не за рахунок отриманих кредитних коштів, без надання їм іншого постійного житла відсутні.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові, прийнятій в результаті перегляду рішень в порядку п.1 ч.1 ст.355 ЦПК України, в цивільній справі № 6-39 цс15 від 18 березня 2015 року.

Відповідно до ст.360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Як вбачається із договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_5 придбав квартиру АДРЕСА_1 22 серпня 2005 року, тобто, за три роки до укладення кредитного договір № KF 50902, відтак, не за рахунок кредитних коштів за вказаним договором.

Відповідно до ч.1 ст.216 Цивілнього кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

З огляду на вищезазначені обставини, а також задоволення вимог позову ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки недійсним, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ПАТ «ВіЕСБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідача та малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Позов ОСОБА_2 в частині зобов'язання провести державну реєстрації припинення речових прав (іпотеки) реєстраційний номер обтяження 7593063 від 18.07.2008 р. на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 та провести державну реєстрацію припинення обтяжень, зокрема заборони на нерухоме майно реєстраційний номер 7592934 від 18.07.2008 року на вказану квартиру до задоволення не підлягає з огляду на те, що орган, який здійснює державну реєстрації припинення речових прав (іпотеки) при наявності рішення суду, що набрало законної сили зобов'язаний провести державну реєстрації припинення речових прав (іпотеки) і лише у випадку відмови в цьому може виникнути спір. З огляду на викладене така вимога заявлена передчасно та на даний час з цього приводу відсутній спір, а відтак, і підстави для задоволення такої вимоги.

На підставі ст.ст. 1, 11, 33, 35, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 16, 29, 203, 204, 215, 526, 527, 530, 554, 572, 589, 590, 591, 1049, 1050, 1052, 1054, 1055 ЦК України, ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», ст.ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 109 ЖК Української РСР та керуючись ст.ст. 10, 60, 209, 212-213 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення - відмовити.

Позов ОСОБА_2 задолити частково.

Визнати недійсним договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 від 18.07.2008 р., укладений між ОСОБА_5 та ПАИТ «Елекстрон Банк», посвідчений приватним нотаріусом ЛЬвівськгго імського нотаріального округу Кулиняком І.Я.

В решті позову ОСОБА_2 - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до апеляційного суду Львівської області через Сихівський районний суд м.Львова протягом 10 днів після його проголошення, а особами, які не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення протягом 10 днів з часу отримання його копії.

Головуюча Бойко О. М.