Постанова № 62609858, 26.10.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2016 р. Справа№ 925/448/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Яценко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НОТАПС»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 23.08.2016

у справі № 925/448/16 (суддя Стасюк С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НОТАПС»,

до 1) Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області,

2) Відділу ДВС Шполянського районного управління юстиції Черкаської області,

3) Державної казначейської служби України,

про стягнення 15 410,88 грн,

за участю представників сторін:

від позивачів: ОСОБА_2 представник (довіреність від 18.08.2016 №б/н);

від відповідача 1: не зявився;

від відповідача 2: не зявився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" (надалі - ТОВ "Компанія "НОТАПС") звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області (надалі відповідач-1) та Відділу державної виконавчої служби Шполянського районного управління юстиції Черкаської області (надалі ВДВС Шполянського РУЮ Черкаської області, відповідач 2) про стягнення трьох процентів річних в сумі 1 467,71 грн та 13 943,17 грн інфляційних втрат.

Вимоги позивач обґрунтовує тим, що невиконанням відділом ДВС Шполянського РУЮ Черкаської області рішення Господарського суду Черкаської області від 05.03.2009 у справі №04/417 йому завдано матеріальної шкоди. Оскільки бездіяльність відповідача-2 у виконавчому провадженні №44150198 була визнана незаконною в судовому порядку, наявні підстави для стягнення з Державного бюджету України на користь позивача інфляційних втрат, трьох процентів річних, нарахованих на наявне грошове зобовязання боржника в рахунок відшкодування шкоди (збитків).

Ухвалою від 07.06.2016 Господарський суд Черкаської області залучив до участі у справі в якості відповідача ОСОБА_3 казначейську службу України, а матеріали справи № 925/448/16 направив за підсудністю до Господарського суду міста Києва у відповідності до статті 17 ГПК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.08.2016 у справі №925/448/16 позивачеві у задоволенні позову відмовлено повністю з підстав необгрунтованості та недоведеності позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" із прийнятим рішенням не погодилось та звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове про задоволення позову повністю, посилаючись на неповне дослідження та невірне встановлення судом фактичних обставин справи, у звязку з чим висновки, викладені у рішенні не відповідають цим обставинам. Одночасно скаржник просив поновити йому строк на подання апеляційної скарги, подавши відповідне клопотання.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2016 скаржнику поновлено строк на подання апеляційної скарги, скаргу прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Дикунська С.Я., Жук Г.А. та призначена до розгляду на 26.10.2016.

В судовому засіданні представник скаржника доводи апеляційної скарги з підстав, наведених в ній, підтримав повністю, просив її задовольнити, а рішення скасувати, постановивши нове рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідачі своїх уповноважених представників в судове засідання не направили, про дату, місце та час розгляду справи судом апеляційної інстанції були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення учасникам судового процесу поштових відправлень.

Від відповідачів на адресу суду не надходило будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи та повідомлень про поважність причин неявки в судове засідання, відтак, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у даному судовому засіданні за відсутності уповноважених представників відповідачів.

Відповідач-1, Головне управління державної казначейської служби України в Черкаській області, скористався правом, наданим статтею 96 ГПК України, через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надав заперечення на апеляційну скаргу, в яких висловив незгоду з доводами скаржника, які вважає необґрунтованими та безпідставними, у звязку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін.

26.10.2016 у справі № 910/448/16 колегією суддів було проголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, рішенням Господарського суду Черкаської області від 05.03.2009 у справі № 04/417 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Агросинтез" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 39 803,63 грн задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Агросинтез" 25 943,83 грн основного боргу, 10 853,83 грн штрафу, 1 146,25 грн інфляційних втрат, 185,54 грн 3% річних, 381,29 грн витрат по сплаті державного мита та 113,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення з відповідача 89,76 грн в позові відмовлено та припинено провадження в частині стягнення 1 584,42 грн пені.

На виконання вказаного рішення Господарським судом Черкаської області 23.03.2009 було видано наказ №04/417.

13.05.2014 ухвалою Господарського суду Черкаської області у справі №04/417 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" про заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні було задоволено, допущено в порядку статті 25 ГПК України процесуальне правонаступництво та замінено сторону (стягувача) виконавчого провадження з Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Агросинтез» на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю"Компанія "НОТАПС".

Постановою ВДВС Шполянського РУЮ Черкаської області від 23.07.2014 відкрито виконавче провадження №44150198 щодо стягнення з ОСОБА_4 на користь ТОВ "Компанія "НОТАПС" 38 623,74 грн.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 20.11.2015 року у справі № 04/417, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2016 року скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Нотапс" на бездіяльність ВДВС Шполянського РУЮ задоволено частково, визнано незаконною бездіяльність органу примусового виконання у виконавчому провадженні № 44150198 та зобовязано останнього примусово виконати наказ Господарського суду Черкаської області від 23.03.2009 року у справі № 04/417.

Посилаючись на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини, які є пріоритетним джерелом права для національного суду у відповідності до частини 3 статті 4 ГПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», позивач щодо нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних зазначив, що компенсація, яка передбачена Конвенцією, може мати різні форми: індексації, пені чи відшкодування, а тому компенсацію ним розраховано саме у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму коштів, які б мали надійти на рахунок позивача у разі виконання судового рішення.

Не погоджуючись із доводами апеляційної скарги, відповідач-1 у відзиві на скаргу вказав, що положення статті 625 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки стягнення втрат від інфляції та трьох процентів річних є заходом цивільно-правової відповідальності та повязано з невиконанням чи несвоєчасним виконанням грошового зобовязання саме боржником. Водночас зауважив, що постанови Верховного Суду України щодо можливості стягнення 3% річних та інфляційних втрат стягувачем після отримання судового рішення про задоволення вимог про стягнення коштів, на які посилається позивач, не встановлюють можливості переведення обовязків з боржника по рішенню суду на орган примусового виконання.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язок з перерахування коштів за наказом Господарського суду Черкаської області від 23.03.2009 року у справі № 04/417 є грошовим зобов'язанням боржника - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 перед стягувачем (позивачем), а не державного виконавця, на якого покладено обовязки щодо вжиття передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів для своєчасного і в повному обсязі виконання судового рішення, а тому факт невиконання судового рішення понад строк, визначений Законом України «Про виконавче провадження» не може бути підставою для стягнення шкоди (збитків) у вигляді 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на нестягнуту за рішенням суду суму коштів.

При цьому, місцевий суд послався на аналогічну правову позицію, викладену в постанові Вищого господарського суду України від 22.03.2016 у справі № 05-10-14-01-08/103.

Стаття 625 Цивільного кодексу України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

Відповідно до частини другої вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відповідальність за порушення грошового зобов'язання, встановлена даною нормою, передбачає насамперед наявність договірних правовідносин, тобто положення зазначеної статті поширюються на порушення грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними діями, рішеннями чи бездіяльністю посадових і службових осіб органів державної влади або місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Аналогічні приписи містить стаття 87 Закону України «Про виконавче провадження» згідно положень якої збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдану позадоговірну майнову шкоду передбачено статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу (стаття 1173 Цивільного кодексу України).

На відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний звязок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статті 1173 Цивільного кодексу України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини органу державної влади та його посадової або службової особи.

Таким чином, необхідною підставою для притягнення органу державної виконавчої служби до відповідальності у вигляді стягнення збитків є факти неправомірних дій бездіяльності державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний звязок між бездіяльністю державного виконавця і заподіяною ним шкодою.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обовязок довести наявність шкоди (її реальний розмір), протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний звязок такої поведінки із заподіяною шкодою.

У разі наявності лише незаконної бездіяльності державного органу без настання наслідків у вигляді шкоди, відсутні правові підстави для її відшкодування.

Відповідно до пункту 9 розяснення Вищого господарського суду України від 01.10.1994 № 02-5/2015 "Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з відшкодуванням шкоди, у вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиконання рішення суду, господарським судом слід враховувати, що для висновку про наявність безпосереднього причинного звязку між невиконанням судового рішення, яке набрало законної сили, та заподіяною шкодою недостатньо встановити тільки факт невиконання судового рішення та неотриманого кредитором присудженого судом. Під час розгляду справи суду необхідно встановити, чи могло бути таке судове рішення фактично виконане в момент пред'явлення його до виконання, зокрема, чи мав боржник майно, достатнє для виконання судового рішення в порядку та у спосіб, зазначений в ньому, чи не було це майно обтяжене іншими зобовязаннями, які перешкоджали б виконанню рішення, чи були заявлені в цей час вимоги інших стягувачів на майно боржника тощо.

У розгляді позовів про відшкодування шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій державних виконавців при виконанні судового рішення, слід враховувати, що згідно зі статтею 85 Закону України «Про виконавче провадження» на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби або відмову від вчинення ними дій може бути подано скаргу до начальника відповідного органу державної виконавчої служби або до відповідного суду.

Отже, факт неправомірності дій державного виконавця або інших посадових осіб державної виконавчої служби на момент розгляду господарським судом спору про відшкодування шкоди повинен бути встановлений відповідними засобами доказування.

Як зазначалось вище, бездіяльність ВДВС Шполянського РУЮ Черкаської області незаконною була встановлена ухвалою Господарського суду Черкаської області від 20.11.2015 у справі №04/417, що є преюдиціальним фактом у розумінні статті 35 ГПК України.

Позивач обґрунтовує заподіяну йому шкоду саме протиправною бездіяльністю державної виконавчої служби.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що шкодою в цивільному праві є зменшення або знищення субєктивного цивільно-правового блага, що охороняється законодавством.

Стаття 22 Цивільного кодексу України до збитків, як грошової оцінки шкоди, відносить втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути обєктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Позивач, як на підставу своїх вимог посилається на порушення, допущені державним органом при виконанні рішення суду, однак ТОВ «Компанія «НОТАПС » не надало в розумінні статей 33,34 ГПК України суду доказів на підтвердження зменшення або ж знищення цим порушенням існуючих його майнових благ.

Відповідно до п. 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Як зясовано судом апеляційної інстанції та не заперечується скаржником, виконавче провадження №44150198 з виконання наказу №04/417 не закінчено, а тому позивач не втратив права та можливості на отримання належних йому сум за вказаним виконавчим документом. Одночасно позивач, як кредитор, не втратив права заявити до боржника у виконавчому провадженні Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 вимогу про стягнення з останнього інфляційних втрат та трьох процентів річних у відповідності до статті 625 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що позивачем не доведено наявності складу цивільного правопорушення в діях ВДВС Шполянського РУЮ Черкаської області, а саме не доведено, що відповідачем-2 останньому заподіяна шкода, а також її дійсний розмір.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що шкода, відшкодування якої передбачено статтею 1173 Цивільного кодексу України, за своєю правовою природою не є грошовим зобовязанням, на яке нараховуються інфляційні втрати та три проценти річних, а тому погоджується з позицією суду першої інстанції про необгрунтованість та безпідставність заявлених ТОВ «Компанія «НОТАПС» вимог.

З огляду на зазначене, судова колегія вважає, що Господарський суд міста Києва повно та всебічно зясував обставини справи, дав їм правильну юридичну оцінку, а тому доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі судом апеляційної інстанції не визнаються такими, що можуть слугувати підставою для скасування чи зміни рішення в порядку статті 104 ГПК України.

Оскільки рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, апеляційна скарга ТОВ «Компанія «НОТАПС» має бути залишена без задоволення, а судове рішення Господарського суду міста Києва від 23.08.2016 у справі №925/448/16 - залишенню без змін.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у звязку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, сплачений скаржником судовий збір покладається на останнього.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НОТАПС» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.08.2016 у справі №925/448/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.08.2016 у справі №925/448/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №925/448/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

СуддіС.Я. Дикунська

ОСОБА_1