Рішення № 62607828, 09.11.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.11.16р. Справа № 904/8952/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" (м. Запоріжжя)

до Приватного підприємства "Технологія-2000" (м. Кам'янське, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором оренди цілісного майнового комплексу № 262 від 04.03.2009 у загальному розмірі 336 884 грн. 98 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - головний юрисконсульт (довіреність № 174 від 07.12.2015)

від відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність № 017 від 17.10.2016)

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Дніпроенерго" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства "Технологія-2000" (далі - відповідач) заборгованість за договором оренди цілісного майнового комплексу № 262 від 04.03.2009 у загальному розмірі 336 884 грн. 98 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 301 817 грн. 63 коп. - основний борг;

- 30 957 грн. 04 коп. - пеня;

- 1 220 грн. 51 коп. - інфляційні втрати;

- 2 889 грн. 80 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором оренди цілісного майнового комплексу № 262 від 04.03.2009 в частині повної та своєчасної сплати орендної плати за березень, травень та червень 2016 року, наявністю боргу у сумі 301 817 грн. 63 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 8.2.1. договору позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 12.05.2016 по 03.10.2016 в сумі 30 957 грн. 04 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з травня по серпень 2016 року у сумі 1 220 грн. 51 коп. та 3% річних за період прострочення з 12.05.2016 по 03.10.2016 у сумі 2 889 грн. 80 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 31.10.2016.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 66362/16 від 31.10.2016), в якому він проти задоволення позовних вимог в частині стягнення пені заперечує, посилаючись на те, що відповідно до пункту 8.2.1. договору в редакції договору № 1 від 18.12.2009 про внесення змін до договору нарахування пені починається з місяця, наступного за розрахунковим періодом, в якому сторонами було підписано останній договір про залік зустрічних однорідних вимог і в повному обсязі проведення зарахування в рахунок орендної плати витрат на проведення капітального ремонту. При цьому, розділ 61 договору оренди визначає зміст терміну "капітальний ремонт". Останнім індивідуально визначеним обєктом капітального ремонту цілісного майнового комплексу відповідно до акту технічного обстеження майна від 20.12.2012 визначено земельну ділянку відрізком 135 погонних метрів залізничних шляхів № 16, зобовязання з ремонту якого (обєкту) встановлено договором в редакції від 16.08.2013. Відповідач вказує, що відповідно до пункту 5 протоколу наради сторін від 22.02.2016 відповідач передав на узгодження позивачу кошторисну документацію в електронному вигляді, а також на адресу позивача надіслані для погодження локальний кошторис № 259 на ремонт ділянки відрізком 135 погонних метрів залізничних шляхів № 16 та відомість ресурсів до локального кошторису № 259, але позивач відповіді відповідачу не надав. Крім того, відповідач зауважує, що сторони 22.02.2016 на підставі листа № 21367/32 від 17.02.2016 дійшли згоди про зменшення розміру орендної плати до 61 393 грн. 28 коп. на місяць, але позивач зволікає з нотаріальним посвідченням зазначених змін до договору. Також, відповідач наголошує на тому, що до повного зарахування в рахунок орендної плати витрат на проведення капітального ремонту 135 погонних метрів залізничних шляхів № 16 пеня не нараховується та норма про нарахування пені не діє. Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що заборгованість з орендної плати зменшилась на 34 009 грн. 52 коп., в залишковій частині основного боргу відповідач позовні вимоги визнає.

Від позивача надійшла довідка (вх.суду 66490/16 від 31.10.2016), до якої він долучив витребувані судом документи.

У судове засідання 31.10.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 31.10.2016 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав, що наведені у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні 31.10.2016 проти задоволення позовних вимог заперечував частково, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.

Також, у судовому засіданні 31.10.2016 було зауважено, що з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, є необхідність у витребуванні додаткових доказів по справі.

У зв'язку з викладеним, у судовому засіданні 31.10.2016 у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 09.11.2016, а також зобов'язано сторін надати додаткові докази по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки сторін до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 68805/16 від 09.11.2016), в якому він просить суд витребувати у позивача відповіді на листи № 25/17/16-01 від 25.07.2016 та № 07/09/16-01 від 07.09.2016.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 68967/16 від 09.11.2016), в яких він повідомляє суд, що відповідачем було частково погашено суму основного боргу, у зв'язку з чим за березень 2016 року залишок боргу складає 64 900 грн. 00 коп.,а всього заборгованість за спірний період складає 267 808 грн. 11 коп. Також, позивач зауважує, що заперечення відповідача в частині необхідності зарахування витрат на проведення капітального ремонту в рахунок орендної плати є безпідставними, оскільки на теперішній час відсутні документи, які в силу пункту 6.1.3. договору є підставою для відповідного зарахування. Також у поясненнях позивач зазначає, що ним було допущено помилки у розрахунку інфляційних втрат, долученого до позовної заяви, а отже, здійснивши уточнений їх розрахунок, позивач вказав, що обґрунтованою є сума інфляційних втрат в сумі 98 грн. 91 коп. Позивач вказав, що наполягає на задоволення вимог щодо стягнення пені в сумі 30 957 грн. 04 коп. та 3% річних в сумі 2 889 грн. 80 коп. Також, до вказаних пояснень позивач долучив лист-відповідь № 2622/32 від 27.10.2016, який було надано відповідачу на його лист № 25/17/16-01 від 25.07.2016, та про витребування якого просив відповідач у клопотанні (вх.суду 68805/16 від 09.11.2016).

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 68969/16 від 09.11.2016), в якому він просив суд повернути йому надмірно сплачений судовий збір в сумі 16 грн. 82 коп.

У судове засідання 09.11.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 09.11.2016 представник позивача виклав зміст письмових пояснень від 09.11.2016, наполягав на задоволенні його позовних вимог. В усних поясненнях представник позивача наводив обставини, які спростовують викладені у відзиві на позов обставини, а саме: вказував на те, що останній договір про залік зустрічних однорідних вимог між сторонами підписаний 30.11.2011. Після 30.11.2011 та до теперішнього часу жодної угоди про залік зустрічних однорідних вимог не укладалось, а намір укласти такий договір в майбутньому не може прирівнюватись до вчиненого правочину. Таким чином, норма про нарахування пені відповідно до пункту 8.2.1. договору починає діяти з грудня 2011 року, тобто з місяця наступного за розрахунковим, в якому сторонами було підписано останній договір про залік зустрічних однорідних вимог і в повному обсязі проведено зарахування в рахунок орендної плати витрат на проведення капітального ремонту. Представник позивача зазначав, що питання стосовно підтвердження суми відшкодування ремонтних робіт в рахунок орендної плати станом на теперішній час не вирішено оскільки відповідачем не надані акти виконаних робіт, що унеможливлює укладення нових угод про зарахування зустрічних однорідних вимог. Крім того, представник позивача звертав увагу суду, що після 30.11.2011 господарським судом Дніпропетровської області у справах про стягнення заборгованості з орендної плати за інші періоди стягувалась пеня за прострочення виконання зобовязання зі сплати орендної плати та надавалась оцінка щодо застосування умов договору про стягнення пені.

Представник відповідача у судовому засіданні 09.11.2016 проти задоволення позовних вимог заперечував частково, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 04.03.2009 між Відкритим акціонерним товариством "Дніпроенерго", яке в подальшому змінило найменування на Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Дніпроенерго" (далі - орендодавець, позивач) та Приватним підприємством "Технологія-2000" (далі - орендар, відповідач) укладений договір оренди цілісного майнового комплексу (далі - договір, а.с.219-23), відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець зобовязується передати орендареві, а орендар зобовязується прийняти у строкове платне користування цілісний майновий комплекс (далі майно), що знаходиться за адресою: місто Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області, вулиця Дніпробудівська, будинок 35.

Опис обєкту, згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим Обласним комунальним підприємством "Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації" 11.12.2008 за № 21232695, реєстраційний № 24224957, номер запису 1506 в книзі 15, наведений в пункті 1.3. договору згідно переліку, загальною площею 7 268,3 кв.м. та знаходиться на земельній ділянці площею 35 942 кв.м. (пункт 1.3. договору).

Відповідно до пункту 1.4. договору орендодавець передає разом із цілісним майновим комплексом також інше майно, обладнання, механічні пристрої та інструменти, перелік яких наведений у даному пункті договору.

Згідно з пунктом 1.5. договору початкова переоцінена (відновлювальна) вартість всього орендованого майна складає 2 294 253 грн. 75 коп.

Майно надається орендарю для розміщення оптової бази металопрокату, лісо- пило-, будматеріалів, продовольчих та непродовольчих товарів, стоянки автотранспорту, надання авто технічних послуг, послуг зберігання, виробництва металовиробів та будматеріалів (пункт 2.1. договору).

У пунктах 4.1. та 4.2. договору сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Строк договору становить 60 місяців. Обчислення строку договору починається з моменту підписання акта прийому-передачі майна в оренду (стаття 795 Цивільного кодексу України).

Вказаний договір підписаний представниками сторін та посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу, про що в реєстрі зроблений запис за № 262.

Відповідно до пункту 4.2. договору (в редакції договору № 3 від 16.08.2013 про внесення змін до договору) обчислення дії договору починається з моменту підписання акта прийому-передачі майна в оренду (стаття 795 Цивільного кодексу України) і діє до 31.03.2017.

Згідно з пунктом 3.1. договору передача майна в оренду здійснюється протягом 5-ти робочих днів з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору на підставі підписаного у двосторонньому порядку акта прийому-передачі, в якому зазначається технічний стан майна на дату передачі його орендарю, та який є невід'ємною частиною договору.

На виконання вказаних вище умов договору, 31.03.2009 відповідно до акту приймання-передачі майна в оренду орендодавцем передано орендарю в оренду майно за договором оренди цілісного майнового комплексу від 04.03.2009 (а.с.28-30).

Доказів визнання недійсним, розірвання або припинення вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору оренди цілісного майнового комплексу № 262 від 04.03.2009 виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1, частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вплачувати орендну плату.

Так, при укладенні договору у розділі 5 договору сторонами були визначені умови щодо розміру та порядку сплати орендної плати, а саме:

- орендна плата за перший місяць користування майном встановлюється у розмірі 40 000 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ - 6 666 грн. 67 коп., на підставі протоколу угоди про орендну плату, який є невід'ємною частиною договору. У розмірі щомісячної орендної плати враховано відшкодування витрат за користування земельною ділянкою (пункт 5.1. договору);

- орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції попереднього місяця з наступним перерахунком при припиненні договірних відносин, але не нижче орендної плати, вказаної у протоколі угоди про орендну плату (пункт 5.2. договору);

- розмір орендної плати за користування майном протягом дії договору може бути змінений. В такому разі новий розмір орендної плати погоджується сторонами в протоколі угоди про орендну плату і на його підставі укладається додатковий договір, який підлягає нотаріальному посвідченню (пункт 5.3. договору);

- розрахунки за оренду майна здійснюється грошовими коштами на підставі акта про надання права користування майном, підписаного у двосторонньому порядку по одному примірнику для кожної з сторін, який складається по закінченню розрахункового періоду. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Можливі інші форми розрахунків, які не суперечать чинному законодавству (пункт 5.4. договору);

- розрахунки за оренду майна здійснюється орендарем в наступному порядку: авансовий платіж за 5 днів до початку розрахункового місяця в розмірі 100% від суми, вказаної у протоколі угоди про орендну плату; остаточна оплата із врахуванням авансового платежу протягом 5-ти банківських днів від дати підписання сторонами акта про надання права користування майном у місяці, що закінчився (пункт 5.6. договору);

- у випадку безпідставного не підписання орендарем акта про надання права користування майном до 3-го числа місяця, наступного за розрахунковим, акт, підписаний в односторонньому порядку, вважається первинним документом і підставою для проведення розрахунків, формування доходів і дебіторської заборгованості (пункт 5.8. договору);

- орієнтовна сума договору становить 2 400 000 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ - 400 000 грн. 00 коп. (пункт 5.9. договору).

В подальшому, між позивачем та відповідачем було укладено договір № 1 від 18.12.2009 про внесення змін до договору, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_3 18.12.2009, зареєстрований в реєстрі за №1755 (а.с.31-33).

У вказаному договорі сторони дійшли згоди доповнити договір розділом 61 "Капітальний ремонт майна" та внести зміни до підпункту 8.2.1. договору. Так, сторони вказали, зокрема, таке:

- підставою для зарахування витрат на проведення капітального ремонту в рахунок орендної плати є: акт про відшкодування витрат на проведення капітального ремонту підписаний сторонами; кошторис; акт виконаних робіт (пункт 61.3. договору);

- зарахування витрат на проведення капітального ремонту в рахунок орендної плати здійснюється шляхом: підписання акту про відшкодування витрат на проведення капітального ремонту, підписаного сторонами; надання орендодавцю податкової накладної на суму акту про відшкодування витрат на проведення капітального ремонту; укладання сторонами угоди про залік узгодженої вартості витрат по капітальному ремонту в рахунок оплати за оренду (пункт 61.4. договору).

Сторони також домовились, що умови договору про внесення змін та доповнень до договору, застосовуються до відносин між ними з 27.03.2009 (пункт 4 договору від 18.12.2009).

Крім того, між позивачем та відповідачем було укладено договір № 2 від 01.06.2012 про внесення змін до договору, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_3 01.06.2012, зареєстрований в реєстрі за № 518 (а.с.34-36).

У вказаному договорі сторони дійшли згоди викласти преамбулу договору, пункт 5.1. договору та реквізити орендодавця в розділі 13 договору в новій редакції. Так, сторони змінили та виклали пункт 5.1. договору в такій редакції:

- "5.1. Орендна плата за перший місяць користування майном встановлюється у розмірі 40 000 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ - 6 666 грн. 67 коп., на підставі протоколу угоди про орендну плату, який є невід'ємною частиною договору. У розмірі щомісячної орендної плати враховано відшкодування витрат за користування земельною ділянкою.

Базова орендна плата з 01.05.2012 складає 40 000 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ - 6 666 грн. 67 коп. на підставі протоколу угоди про орендну плату, який є невід'ємною частиною договору. Орендна плата за травень 2012 року визначається шляхом коригування базової орендної плати на індекс інфляції квітня 2012 року, але не нижче орендної плати, вказаної у протоколі угоди про орендну плату.".

Сторони також домовились, що умови договору № 2 про внесення змін та доповнень до договору оренди застосовуються до відносин між ними з 01.05.2012 (пункт 5 договору від 01.06.2012).

Також, між позивачем та відповідачем було укладено договір № 3 від 16.08.2013 про внесення змін до договору, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_3 16.08.2013, зареєстрований в реєстрі за № 725 (а.с.37-38).

У вказаному договорі сторони дійшли згоди викласти низку пунктів договору в новій редакції, зокрема:

- пункти 5.1. та 5.9. розділу 5 "Порядок розрахунків" договору змінили та виклали в наступній редакції:

"5.1. Орендна плата за перший місяць користування майном встановлюється у розмірі 55 624 грн. 10 коп., в т.ч. ПДВ 20% - 9 270 грн. 68 коп., на підставі протоколу угоди про орендну плату, який є невід'ємною частиною договору. У розмірі щомісячної орендної плати враховано відшкодування витрат за користування земельною ділянкою.

Орендна плата з 01.08.2013 складає 55 624 грн. 10 коп., в т.ч. ПДВ 20% - 9 270 грн. 68 коп., на підставі протоколу угоди про орендну плату, який є невід'ємною частиною договору. Орендна плата за серпень 2013 року визначається шляхом коригування бази орендної плати на індекс інфляції липня 2013 року, але не нижче орендної плати, вказаної у протоколі угоди про орендну плату."

"5.9. Орієнтовна сума договору становить 4 544 000 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ 20% - 908 800 грн. 00 коп.".

Сторони також домовились, що умови пункту 2 договору № 3 про внесення змін та доповнень до договору застосовуються до відносин між ними з 01.08.2013 (пункт 6 договору від 16.08.2013).

До вказаного договору сторонами було підписано протокол угоди про орендну плату за майно від 16.08.2013, в якому досягнуто угоди про величину орендної плати з 01.08.2013 у розмірі 55 624 грн. 10 коп., в т.ч. ПДВ - 9 270 грн. 68 коп. (а.с.39).

Крім того, у пункті 3 договору № 3 від 16.08.2013 сторони погодили викласти пункт 61.2. договору в наступній редакції:

- "61.2. У відповідності з актом від 27.03.2009 технічного обстеження цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: Дніпропетровська область м.Дніпродзержинськ, вул. Дніпробудівська, 35, орендар за умови обовязкового попереднього погодження з орендодавцем виконує за свій рахунок, із залученням самостійно визначеного підрядника, капітальний ремонт будівель і споруд, розташованих на території цілісного майнового комплексу, самостійно приймає та сплачує виконані роботи з наступним правом на відшкодування понесених витрат шляхом зарахування цих витрат в рахунок орендної плати.

У відповідності з актом від 20.12.2012 технічного обстеження ділянки залізничних шляхів № 16 (інв. № U10053), розташованого за адресою: Дніпропетровська область м.Дніпродзержинськ, вул. Дніпробудівська, 35, орендар за погодженням орендодавця виконує за свій рахунок, із залученням самостійно визначеного підрядника, капітальний ремонт ділянки відрізком 135 погонних метрів залізничних шляхів № 16 (інв. № U10053), розташованих на території цілісного майнового комплексу, самостійно приймає та оплачує виконані роботи з наступним правом на відшкодування понесених витрат, шляхом зарахування цих витрат в рахунок орендної плати.".

Також, в матеріалах справи наявний акт технічного обстеження ділянки залізничних шляхів № 16 (інв. № U10053) від 20.12.2012, в якому комісія дійшла висновку, що для подальшої безпечної подачі на фронт навантаження та вивантаження залізничних вагонів необхідно провести підйомочний ремонт стрілочного переведення та залізничного шляху № 16 1=100м інв. № U10053 (а.с.40).

Матеріалами справи підтверджується факт користування відповідачем орендованим майном в березні, травні та червні 2016 року.

Так, позивачем складалися на направлялися відповідачу для підписання наступні акти:

- акт № 3/262 від 31.03.2016 на суму 101 139 грн. 52 коп. про надання права користування майном у березні 2016 року (а.с.41);

- акт № 5/262 від 31.05.2016 на суму 105 726 грн. 19 коп. про надання права користування майном у травні 2016 року (а.с.47);

- акт № 6/262 від 30.06.2016 на суму 105 831 грн. 92 коп. про надання права користування майном у червні 2016 року (а.с.54).

Вказані акти підписані лише позивачем, але факти направлення вказаних актів відповідачу підтверджується копіями накладних, наявними в матеріалах справи (а.с. 43, 50, 57). Крім того, кожен з вказаних актів частково оплачувався відповідачем. Так, з банківських виписок, долучених до матеріалів справи, вбачається наявність в призначеннях платежів відповідача за орендну плату посилання на кожен з вказаних актів (а.с. 45-46, 51-53, 58-59).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем були порушені умови договору в частині повної та своєчасної сплати орендної плати за березень, травень та червень 2016 року, внаслідок чого у відповідача уговорилась заборгованість перед позивачем станом на 07.10.2016 в сумі 301 817 грн. 63 коп. В процесі розгляду справи відповідачем було частково погашено заборгованість зі сплати орендної плати в спірний період, внаслідок чого станом на 09.11.2016 заборгованість відповідача перед позивачем стала складати 267 808 грн. 11 коп.

Так, відповідачем сплачувалась орендна плата за користування орендованим майном в березні, травні та червні 2016 року наступним чином:

- 12.05.2016 було сплачено частину орендної плати в сумі 2 230 грн. 00 коп. за березень 2016 року, що підтверджується банківською випискою за 12.05.2016 (а.с.45-46);

- 29.07.2016 було сплачено частину орендної плати в сумі 2 000 грн. 00 коп. за травень 2016 року, що підтверджується банківською випискою за 29.07.2016 (а.с.51-53);

- 29.07.2016 було сплачено частину орендної плати в сумі 2 650 грн. 00 коп. за травень 2016 року, що підтверджується банківською випискою за 29.07.2016 (а.с.51-53);

- 30.08.2016 було сплачено частину орендної плати в сумі 4 000 грн. 00 коп. за червень 2016 року, що підтверджується банківською випискою за 30.08.2016 (а.с.58-59).

Також, представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 31.10.2016 було повідомлено суд, що 28.10.2016 відповідачем було частково погашено заборгованість з орендної плати за березень 2016 році в сумі 34 009 грн. 52 коп., внаслідок чого залишок боргу за вказаний місяць складає 64 900 грн. 00 коп.

Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної сплати орендної плати за користування орендованим майном в березні, травні та червні 2016 року відповідач порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем станом на 07.10.2016 в сумі 301 817 грн. 63 коп., внаслідок часткового погашення заборгованості протягом розгляду справи, станом на 09.11.2016 заборгованість відповідача перед позивачем стала складати 267 808 грн. 11 коп. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, сторонами було визначено строки сплати орендної плати у пункті 3.4. договору. Вказані платежі здійснюються відповідачем самостійно у визначений договором термін.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору оренди, а також порушуючи норми діючого законодавства, відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, орендну плату за користування орендованим майном в березні, травні та червні 2016 року у встановлений договором строк у повному обсязі не сплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем, яка станом на 09.11.2016 складає 267 808 грн. 11 коп.

Судом зауважено, що провадження у даній справі було порушено ухвалою суду від 10.10.2016.

Після порушення провадження у справі відповідачем було здійснено погашення заборгованості перед позивачем зі сплати орендної плати за березень 2016 року в сумі 34 009 грн. 52 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 489 від 28.10.2016 та банківською випискою за 28.10.2016. Вказаний факт також визнається обома сторонами.

При цьому, згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині вимог щодо стягнення з відповідача частини основного боргу в сумі 34 009 грн. 52 коп. у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів внесення орендних платежів за спірний період у повному обсязі відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Посилання відповідача на те, що сторони 22.02.2016 на підставі листа № 21367/32 від 17.02.2016 дійшли згоди про зменшення розміру орендної плати до 61 393 грн. 28 коп. на місяць, але позивач зволікає з нотаріальним посвідченням зазначених змін до договору, не приймаються до уваги судом, оскільки матеріали справи не містять належних доказів внесення до спірного договору змін в частині розміру орендної плати.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги виконання орендодавцем своїх обов'язків щодо надання відповідачу в оренду спірного майна, а також порушенням відповідачем зобов'язань щодо повної та своєчасної сплати орендної плати за користування орендованим майном в березні, травні та червні 2016 року, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору оренди цілісного майнового комплексу від 04.03.2009, положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 267 808 грн. 11 коп. визнаються судом обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього, суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, у пункті 8.2.1. договору сторони погодили, що орендар несе відповідальність за договором за прострочення платежів за оренду за пунктом 5.6. у вигляді сплати орендодавцю пені в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

В подальшому, між позивачем та відповідачем було укладено договір № 1 від 18.12.2009 про внесення змін до договору, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_3 18.12.2009, зареєстрований в реєстрі за № 1755 (а.с.31-33).

У вказаному договорі сторони, зокрема, дійшли згоди внести зміни до підпункту 8.2.1. договору та викласти підпункт 8.2.1. пункту 8.2. договору "орендар несе відповідальність за даним договором" в такій редакції:

- "8.2.1. За прострочення платежів за оренду за пунктом 5.6. у вигляді сплати орендодавцю пені в розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Зазначена норма починає діяти з місяця, наступного за розрахунковим періодом, в якому сторонами було підписано останній договір про залік зустрічних однорідних вимог і в повному обсязі проведено зарахування в рахунок орендної плати витрат на проведення капітального ремонту.".

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення з 12.05.2016 по 03.10.2016 у сумі 30 957 грн. 04 коп.

З приводу вказаних вимог відповідач надав відзив на позовну заяву (вх.суду 66362/16 від 31.10.2016), в якому проти задоволення позовних вимог в частині стягнення пені заперечував, посилаючись на те, що відповідно до пункту 8.2.1. договору в редакції договору № 1 від 18.12.2009 про внесення змін до договору нарахування пені починається з місяця, наступного за розрахунковим періодом, в якому сторонами було підписано останній договір про залік зустрічних однорідних вимог і в повному обсязі проведення зарахування в рахунок орендної плати витрат на проведення капітального ремонту. При цьому, розділ 61 договору оренди визначає зміст терміну "капітальний ремонт". Останнім індивідуально визначеним обєктом капітального ремонту цілісного майнового комплексу відповідно до акту технічного обстеження майна від 20.12.2012 визначено земельну ділянку відрізком 135 погонних метрів залізничних шляхів № 16, зобовязання з ремонту якого (обєкту) встановлено договором в редакції від 16.08.2013. Відповідач вказує, що відповідно до пункту 5 протоколу наради сторін від 22.02.2016 відповідач передав на узгодження позивачу кошторисну документацію в електронному вигляді, а також на адресу позивача надіслані для погодження локальний кошторис № 259 на ремонт ділянки відрізком 135 погонних метрів залізничних шляхів № 16 та відомість ресурсів до локального кошторису № 259, але позивач відповіді відповідачу не надав. Також, відповідач наголошує на тому, що до повного зарахування в рахунок орендної плати витрат на проведення капітального ремонту 135 погонних метрів залізничних шляхів № 16 пеня не нараховується та норма про нарахування пені не діє.

З приводу вказаних заперечень відповідачем суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як вказувалось вище, 18.12.2009 сторони підписали договір № 1 про внесення змін до договору оренди цілісного майнового комплексу, яким доповнили договір оренди розділом 61 "Капітальний ремонт майна" та внесли зміни до пункту 8.2.1. договору щодо порядку нарахування пені, де вказано: "Орендар несе відповідальність за даним договором за прострочення платежів за оренду за пунктом 5.6. у вигляді сплати орендодавцю пені в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня. Зазначена норма починає діяти з місяця, наступного за розрахунковим періодом, в якому сторонами було підписано останній договір про залік зустрічних однорідних вимог і в повному обсязі проведено зарахування в рахунок орендної плати витрат на проведення капітального ремонту".

Зі змісту розділу 61 договору № 1 про внесення змін вбачається, що здійснення капітального ремонту за рахунок орендаря та порядок подальшого зарахування витрат на проведення капітального ремонту в рахунок орендної плати передбачено лише по акту технічного обстеження майна від 27.03.2009. Проведення капітального ремонту з подальшим зарахуванням в рахунок орендної плати по будь-яким іншим актам технічного обстеження умовами договору не передбачено. Таким чином аналіз пунктів 61.2. - п.61.4. договору дає підстави стверджувати, що пункт 8.2.1. починає діяти з місяця, наступного за розрахунковим періодом, в якому сторонами було підписано останній договір про залік зустрічних однорідних вимог по акту технічного обстеження майна від 27.03.2009.

Також, відповідно до пункту 3 договору № 3 від 16.08.2013 сторони погодили викласти пункт 61.2 Договору в наступній редакції:

- "61.2. У відповідності з актом від 27.03.2009 технічного обстеження цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: Дніпропетровська область м.Дніпродзержинськ, вул. Дніпробудівська, 35, орендар за умови обовязкового попереднього погодження з орендодавцем виконує за свій рахунок, із залученням самостійно визначеного підрядника, капітальний ремонт будівель і споруд, розташованих на території цілісного майнового комплексу, самостійно приймає та сплачує виконані роботи з наступним правом на відшкодування понесених витрат шляхом зарахування цих витрат в рахунок орендної плати.

У відповідності з актом від 20.12.2012 технічного обстеження ділянки залізничних шляхів № 16 (інв. № U10053), розташованого за адресою: Дніпропетровська область м.Дніпродзержинськ, вул. Дніпробудівська, 35, орендар за погодженням орендодавця виконує за свій рахунок, із залученням самостійно визначеного підрядника, капітальний ремонт ділянки відрізком 135 погонних метрів залізничних шляхів № 16 (інв. № U10053), розташованих на території цілісного майнового комплексу, самостійно приймає та оплачує виконані роботи з наступним правом на відшкодування понесених витрат шляхом зарахування цих витрат в рахунок орендної плати.".

З доданих сторонами до матеріалів справи доказів вбачається, що на підставі пунктів 61.2. -61.4. договору сторонами було укладено угоду про залік зустрічних однорідних вимог від 30.11.2011 (остання) і витрати відповідача з капітального ремонту по акту технічного обстеження майна від 27.03.2009 зараховані в рахунок орендної плати.

Інших документів, які б підтверджували підписання договору про залік зустрічних однорідних вимог між сторонами після 30.11.2011, відповідачем не надано. Складання комісією позивача акту технічного обстеження дільниці залізничного шляху від 20.12.2012, про що йдеться в договорі № 3 про внесення змін, не є свідченням укладання сторонами угоди про залік зустрічних однорідних вимог. Крім того у справі відсутні докази виконання приватним підприємством "Технологія 2000" робіт з ремонту залізничного шляху і стрілочного переводу, про які йдеться в акті від 20.12.2012.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, норма про нарахування пені (пункт 8.2.1. договору) почала діяти і її дія триває до теперішнього часу, а заперечення відповідача щодо вимог про стягнення пені не приймаються до уваги судом.

Судом проведено перевірку розрахунку пені та встановлено, що під час його проведення позивачем були допущені арифметичні помилки.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом розрахована сума пені, яка є більшою, ніж визначено позивачем у розрахунку та позовній заяві.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума пені в розмірі 30 957 грн. 04 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення пені.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені є обґрунтованими в сумі 30 957 грн. 04 коп., яка визначена позивачем.

При цьому, згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В пункті 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також зазначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до пункту 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. В аспекті права на справедливий суд, передбаченого міжнародним договором, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Отже, зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки (штрафу), суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій. При цьому, розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, враховуючи те, що:

- основний борг за спірний період оренди за час розгляду справи судом зменшився з 301 817 грн. 63 коп. до 267 808 грн. 11 коп., внаслідок добровільного погашення відповідачем заборгованості перед позивачем;

- прострочення носить незначний характер, оскільки частково неоплаченими залишилися місяці оренди - березень, травень та червень 2016 року;

- відповідач не ухиляється від відповідальності за порушення умов договору, наявність прострочення у судовому засіданні та відзиві на позов не заперечував;

- судом також враховано, що пеня є лише санкцією за невиконання грошового зобовязання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, окрім стягнення пені позивач нараховує та стягує проценти річних та інфляційні втрати, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем. Тому при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.

Надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи поведінку відповідача, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені в сумі 30 957 грн. 04 коп. на 15%, а саме: до 26 313 грн. 48 коп., а отже вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню частково в сумі 26 313 грн. 48 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо внесення орендної плати у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період з травня по серпень 2016 року у сумі 1 220 грн. 51 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 12.05.2016 по 03.10.2016 у сумі 2 889 грн. 80 коп.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 01.04.2015 по справі № 917/1667/14.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Суд також зауважує, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано вищевказаних вимог, отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи положення вищевказаних постанов Пленуму, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом було встановлено, що в період прострочення орендної плати як за березень так і за травень та червень сукупний індекс інфляції в кожному із періодів складав менше одиниці, тобто мала місце дефляція, а отже, інфляційні втрати в загальний період з травня по серпень 2016 року за прострочення сплати орендної плати за березень, травень та червень відсутні.

Враховуючи викладене, у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат за загальний період з травня по серпень 2016 року у сумі 1 220 грн. 51 коп. слід відмовити.

Господарським судом здійснено також перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем також були допущені арифметичні помилки. Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом розрахована сума 3% річних, яка є більшою, ніж визначена позивачем у розрахунку та позовній заяві.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума 3% річних в розмірі 2 889 грн. 80 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення 3% річних.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 2 889 грн. 80 коп., яка визначена позивачем.

Щодо сплати та стягнення судового збору по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1 378 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (206 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову становить 336 884 грн. 98 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову складала 5 053 грн. 27 коп. (1,5 відсотка ціни позову). Вказана сума була сплачена позивачем згідно з платіжним дорученням № 179677 (#142719596) від 05.10.2016.

В той же час, суд припиняє провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 34 009 грн. 52 коп. на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

При цьому, відповідно до пунктів 1 та 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом та закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанції.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 68969/16 від 09.11.2016), в якому він просив суд повернути йому надмірно сплачений судовий збір.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути частину судового збору пропорційну вимогам щодо стягнення основного боргу в сумі 34 009 грн. 52 коп. - це 510 грн. 14 коп., оскільки в частині цих вимог провадження у справі припиняється з підстави, яка не віднесена до виключень, зазначених в пункті 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", що, відповідно, є причиною для повернення судового збору позивачу в цій частині.

Отже, з урахуванням вище описаного, в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" на користь позивача підлягає поверненню з державного бюджету України судовий збір в сумі 510 грн. 14 коп.

Крім того, згідно з приписами пункту 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, пунктом 1-1 статті 80, статтями 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Припинити провадження у справі в частині стягнення з Приватного підприємства "Технологія-2000" основного боргу в сумі 34 009 грн. 52 коп.

Стягнути з Приватного підприємства "Технологія-2000" (51900, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, проспект Комсомольський, будинок 15-Б, приміщення 82; ідентифікаційний код 30815216) на користь Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" (69006, м. Запоріжжя, вулиця Добролюбова, будинок 20; ідентифікаційний код 00130872) - 267 808 грн. 11 коп. - основного боргу, 26 313 грн. 48 коп. - пені, 2 889 грн. 80 коп. - 3% річних, 4 524 грн. 82 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" (69006, м. Запоріжжя, вулиця Добролюбова, будинок 20; ідентифікаційний код 00130872) надмірно сплачений судовий збір у сумі 510 грн. 14 коп., сплачений згідно з платіжним дорученням № 179677 (#142719596) від 05.10.2016, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_4