Постанова № 62607211, 08.11.2016, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/15174/16-а

н/п 2-а/640/373/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.11.2016

Суддя Київського районного суду м. Харкова Золотарьова Л.І., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Київському районі м. Харкова про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

04.10.2016 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просить:

визнати протиправними дії Управління пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова щодо відмови в поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1;

зобов'язати Управління пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова поновити виплату раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_1 з 27.08.2015 року з урахуванням перерахунків та індексації пенсії відповідно до ст. 42 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;

стягнути з відповідача судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 27.08.2015 р. позивач виїхала на постійне проживання до США. З зазначеної дати пенсія за віком не нараховувалась і не виплачувалась. Правовий зв'язок з Україною не втрачений, позивач є громадянкою України. 05.08.2016 р. позивач звернулась до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії за віком. 26.08.2016 р. позивач отримала відповідь, згідно з якою у задоволенні заяви було відмовлено з підстав проживання Позивача за межами України і не подання відповідної заяви особисто. Дії відповідача щодо відмови у поновленні виплати раніше призначеної пенсії є неправомірними та такими, що грубо порушують його конституційне право, як громадянина на одержання призначеної йому пенсії та законні інтереси. Конституційний суд України у рішенні від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 дійшов висновку, що право громадянина на одержання пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами. З дня (07.10.2009 р.) набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, тому відповідач зобов'язаний відновити позивачу по цій справі виплату пенсії з 27.08.2015 р. (з часу виїзду на проживання до США). Окремою нормою Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не передбачено ким саме подається заява про поновлення виплати пенсії.

05.10.2016 року у справі відкрито скорочене провадження.

Представник відповідача надав суду заперечення на позов, в яких він просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, вважає позовні вимоги не обґрунтованими, посилаючись на те, що умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування регламентовані Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003р. З 10.11.2010 року позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року. 03.07.2015 року ОСОБА_1 звернулася до управління із заявою,в якій просила у зв'язку з від'їздом на ПМЖ до США пенсію з 01.08.2015 року не виплачувати. До заяви був наданий лист ГУ ДМС України в Харківській області наступного змісту: «...Прошу зняти ОСОБА_1 з пенсійного обліку, про що видати довідку для надання в ГУ ДМС України в Харківській області». На виконання листа ГУ ДМС України в Харківській області інд. 03/6 вих. №С-22 від 22.06.2015 р. та на підставі наданої позивачем заяви, розпорядженням відділу з призначення пенсій особистий рахунок ОСОБА_1 Був закритий, виплату пенсії було припинено у зв'язку з виїздом на ПМЖ до США, про що позивача було повідомлено належним чином. Статтею 51 Закону встановлено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед виїздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. 10.07.2015 року ОСОБА_1 надала до управління заяву, в якій просила виплатити пенсію за 6 місяців наперед у зв'язку з виїздом на ПМЖ до США 27.07.2015 року на підставі якої позивачу було виплачено пенсію до 31.12.2015 року. На підставі пункту 4.1. Порядку правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 р. орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Відповідно до ч. 4 ст. 183 - 2 КАС України суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Дослідивши докази по справі, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України і в цей час проживає в США.

З 10.11.2010 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні пенсійного фонду України у Київському районі м. Харкова та якій призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 року.

Згідно з відповіддю Управління пенсійного фонду України у Київському районі м. Харкова від 18.08.2016 року, ОСОБА_1 03.07.2015 р. звернулася до управління із заявою, в якій просила у зв'язку з від'їздом на ПМЖ до США пенсію з 01.08.2015р. не виплачувати. До заяви Ви додали паспорт громадянина України НОМЕР_1 з відміткою про зняття з реєстрації місця проживання та талон зняття з реєстрації місця проживання в Україні (дата зняття з реєстрації 24.06.2015р.), копії яких залучено до матеріалів пенсійної справи, та лист Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області інд.03/6 вих.№С-22 від 22.06.2015р. наступного змісту: «ГУ ДМС України в Харківській області дозволено виїзд на постійне місце проживання до США ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1. Прошу зняти його(її) з пенсійного обліку, про що видати довідку для надання в ГУ ДМС України в Харківській області». На вимогу листа ГУ ДМС України в Харківській області інд.03/6 вих.№С-22 від 22.06.2015р. та на підставі наданої ОСОБА_1 03.07.2015 року заяви розпорядженням відділу з призначення пенсій особовий рахунок ОСОБА_1 був закритий, виплату пенсії було припинено у зв'язку з виїздом на ПМЖ до США, про що ОСОБА_1 було видано відповідну довідку №14 від 03.07.2015р. 10.07.2015р. ОСОБА_1 надала до управління заяву, в якій просила виплатити пенсію за 6 місяців наперед у зв'язку з виїздом на ПМЖ до США 27.07.2015р., на підставі якої позивачу було виплачено пенсію до 31.12.2015р.

05.08.2016 р. ОСОБА_1 звернулась до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова з заявою про поновлення виплати пенсії за віком.

Листом Управління пенсійного фонду України у Київському районі м. Харкова від 18.08.2016 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 було відмовлено з підстав проживання позивача за межами України і не подання відповідної заяви особисто.

Відповідно до положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В статті 46 Основного Закону закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно із частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Враховуючи наведені норми, позивач як громадянка України незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися конституційними правами, в тому числі і правом на пенсійне забезпечення.

Така правова позиція висловлена Конституційним Судом України у Рішенні від 07.10.2009 р. №25-рп/2009.

Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року у справі № 1-32/2009 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. Положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Таким чином, позивач, проживаючи в державі США, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

У статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зазначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003р, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

У ст. 35 вказаного Закону закріплений строк виплати пенсії по інвалідності в разі зміни групи інвалідності або відновлення працездатності.

Відповідно до вимог ст. 46 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 р., нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Позивач просить зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії з 27.08.2015 р. (з часу виїзду на проживання до США).

У постановах від 8 грудня 2015 року (справи №№21-5440а15, 21-5653а15) Верховний Суд України, переглядаючи рішення суду касаційної інстанції у справах зазначеної категорії за заявами, в яких, крім іншого, йшлося про усунення розбіжностей у застосуванні законодавства, що регламентує строки звернення до адміністративного суду, вказав на те, що ці спори мають вирішуватися з урахуванням вимог статей 99 та 100 КАС.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи (стаття 100 КАС України).

З часу призначення пенсії позивач знав про наявність у нього прав і мав дізнатися про порушення своїх прав кожного місяця при отриманні пенсії, однак до суду за захистом своїх прав позивач звернувся лише 04.10.2016 року, поважних причин звернення позивача до суду з пропуском 6-ти місячного строку судом не встановлено, тому позовні вимоги щодо зобов'язання УПФУ відновити виплату пенсії з 27.08.2015 року по 03.04.2016 року підлягають залишенню без розгляду.

Крім того, згідно зі ст. 51 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 р., у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання.

Як вбачається з відповіді Управління пенсійного фонду України у Київському районі м. Харкова від 18.08.2016 року, позивачці на підставі її заяви від 10.07.2015р., в якій просила виплатити пенсію за 6 місяців наперед у зв'язку з виїздом на ПМЖ до США 27.07.2015р., вже було виплачено пенсію до 31.12.2015р.

Положення ст. 46 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 р. щодо виплати нарахованої суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отриману з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, - не підлягають застосуванню до заявлених позовних вимог позивача, адже приписи цієї норми регулюють виплату за минулий час уже нарахованих пенсій, однак не виплачених з вини УПФУ. Натомість застосуванню підлягає стаття 99 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки у справі, що розглядається, право позивача на отримання цих сум пенсій відповідачем визнано не було, що і стало підставою звернення до суду, тобто відповідачем не нараховувалась пенсія у вказаних розмірах.

Таким чином, позовні вимоги до УПФУ підлягають задоволенню з 04.04.2016 року.

З приводу відмови 18.08.2016 року відповідачем в поновленні виплати пенсії позивачу з підстав неподання відповідної заяви позивачем особисто суд зазначає наступне.

Як зазначалось, згідно з ч. 2 ст. 49 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003р, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

В липні 2015 року позивачці у зв'язку з виїздом на ПМЖ до США було виплачено пенсію за 6 місяців наперед до 31.12.2015р.

У постанові від 8 грудня 2015 року у справі №21-5440а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV. З цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Враховуючи вказані правові висновки ВСУ, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії та необхідності відновлення органом УПФУ з цього часу виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, враховуючи, що ці спори мають вирішуватися з урахуванням вимог статей 99 та 100 КАС, то відповідач повинен був поновити позивачу виплату раніше призначеної пенсії з 01.01.2016 року і без відповідної заяви позивача, тобто в даному випадку позивач мала право звернутися до суду з визнанням протиправними дій відповідача щодо відмови в поновленні виплати пенсії в межах 6-ти місячного строку звернення до суду, при цьому попередньо не звертаючись до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії.

Таким чином, в даному випадку відмова відповідачем в поновленні виплати пенсії позивачу з підстав неподання відповідної заяви позивачем особисто є необґрунтованою.

На підставі викладеного, задоволенню підлягають позовні вимоги щодо визнання протиправними дій Управління пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова щодо відмови в поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1; зобов'язання Управління пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова поновити виплату раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_1 з 04.04.2016 року з урахуванням перерахунків та індексації пенсії відповідно до ст. 42 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі (ч. 1 ст. 94 КАС України).

Позивачем заявлений позов немайнового характеру, за який підлягає сплаті судовий збір у розмірі 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, тобто 551,20 грн.

Враховуючи, що адміністративний позов немайнового характеру задоволено частково, то на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає стягненню судовий збір у розмірі 275 грн. 60 коп. (551,20 / 2 = 275,60)

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6-14, 71, 94, 99, 100, 159-163, 167, 183-2, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 24, 46 Конституції України, ст. 2 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст. 46, 49, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова щодо відмови в поновленні виплати раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_1.

Зобов'язати Управління пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова поновити виплату раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_1 з 04.04.2016 року з урахуванням перерахунків та індексації пенсії відповідно до ст. 42 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Позовні вимоги щодо зобов'язання Управління пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова поновити виплату раніше призначеної пенсії за віком за період з 27.08.2015 року по 03.04.2016 року залишити без розгляду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 275 (двісті сімдесят п'ять) грн. 60 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня отримання сторонами копії цієї постанови. Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя -