Рішення № 62595335, 21.10.2016, Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/3498/16-ц

Номер провадження 2/570/1365/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2016 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.,

з участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

при секретарі судового засідання Бардабуш В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області (м.Рівне вул.П.Могили 24) цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

вважаючи, що боржником і поручителем порушено права позивача, що полягало у невиконанні ОСОБА_2 кредитних зобов»язань, а ОСОБА_4 зобов»язань за порукою, позивач 7 квітня 2014 року звернувся з позовом до співвідповідачів, вимагаючи солідарно стягнути з них на його користь кредитну заборгованість, що утворилася станом на 14 червня 2016 року по договору про іпотечний кредит № 050/07, укладеному 18 січня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 в сумі 6 569.11 Євро, а саме заборгованість за тілом кредиту в розмірі 5 606.54 Євро, заборгованість по відсотках у розмірі 962.57 Євро та судові витрати.

Всіх учасників цивільного процесу відповідно до ст.ст.74-76 ЦПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи, проте в судове засідання відповідачі не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили. Зважаючи на те, що явку сторін не було визнано обов'язковою, враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення з приводу спору, участь у судовому розгляді представника відповідача ОСОБА_2, суд, беручи до уваги думку учасників цивільного процесу, встановлені строки розгляду цивільних справ, дійшов висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних осіб.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав повністю і по аналогічних мотивах.

По суті справи показав, що позивач отримав право вимоги за вказаним іпотечним договором на підставі договору відступлення права вимоги. Відповідач не виконував свої договірні зобов'язання з погашення кредиту та сплати відсотків і у нього утворилась заборгованість у вказаному розмірі. Позивач повідомив позичальника та поручителя про наявність простроченої заборгованості і необхідність погашення цієї заборгованості протягом 30 календарних днів, а в разі невиконання цієї вимоги - попереджав про дострокове стягнення усієї суми кредитної заборгованості, однак вказане повідомлення залишене відповідачем без виконання.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 позов не визнала, вважає його безпідставним і недоведеним, так як

●не надано доказів відступлення права вимоги від первісного кредитора до позивача,

●розрахунок заборгованості за договором є неповним та викликає сумніви у його достовірності,

●позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом свого права,

●після прийняття рішення про дострокове повернення кредиту неправомірними є дії позивача по сплаті строкових платежів, та як строк договору закінчився, а між сторонами існують лише невиконані зобов»язальні правовідносини.

Суд, заслухавши пояснення учасників цивільного процесу, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, прийшов до таких висновків.

Вимоги ст.214 ЦПК Кодексу зобов»язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Відповідно до ст.16 цього кодексу звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і в силу ст.ст.10, 60 ЦПК України, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив особам, які беруть участь у справі, рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Сторони у справі скористались правовою допомогою, їм відомі права та обов»язки, регламентовані ЦПК України.

Матеріалами справи встановлено, що 18 січня 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_2 укладено договір про іпотечний кредит №050/07, за умовами якого кредитодавець надав, а позичальник одержав 25 000 доларів США (еквівалент 162 976 грн. 3 коп. відповідно до офіційного курсу Національного банку України) кредиту, зобов»язавшись повернути кошти до 11 січня 2017 року згідно з графіком погашення заборгованості та сплативши за використання кредитних коштів проценти у розмірі 12% річних. Тобто кредитними коштами виступила іноземна валюта, а саме долари США.

Того ж числа на забезпечення повернення кредитних коштів між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір поруки №052/07, за яким поручитель поручилася перед кредитодавцем за належне виконання позичальником зобов»язань за договором про вказаний іпотечний кредит. У випадку невиконання або прострочення виконання позичальником зобов'язань, що випливають із кредитного договору, поручитель зобов»язалася відповідати перед кредитором як солідарний боржник в тому ж обсязі, що і позичальник.

17 грудня 2012 року між банком, який змінив назву після перейменування Акціонерного комерційного промислово-інвестиційним банку (закрите акціонерне товариство) на ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", укладено договір відступлення права вимоги із позивачем. За положеннями договору первісний кредитор передав (відступив), а новий кредитор прийняв кредитний портфель та зобов»язався сплатити за нього первісному кредитору грошову винагороду (ціну продажу) на умовах, визначених цим договором. Унаслідок передачі (відступлення) кредитного портфеля новий кредитор набув усіх прав вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення, включно з правом вимагати від позичальників належного виконання всіх грошових зобовязань, правом на звернення стягнення за зобов»язаннями позичальників на заставлене майно та іншими правами вимоги за кредитними договорами і договорами забезпечення.

Витяг з додатку №1 до договору відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року свідчить про передачу банком на користь нового кредитора прав вимоги за кредитним договором №050/07 від 18 січня 2007 року, де позичальником є ОСОБА_2

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 03 березня 2014 року, яке набрало законної сили, задоволено цивільний позов ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки, по справі видані виконавчі листи.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України). Згідно зі ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

На підставі ст.ст.1054 ЦК України за кредитним договором, зокрема, банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Аналогічні вимоги ставляться ч.1 ст.1049 ЦК України.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір поруки має додатковий (акцесорний) до основного зобов'язання-кредитного договору характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього.

Відповідно до ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Згідно ч.1 ст.543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Отриманню даного кредиту передувало оформлення відповідачами заяв, в яких вони вказали свої анкетні дані, відомості про майновий стан, місце роботи, зазначивши бажану суму грошових коштів. За текстами заяв відповідачі ознайомилися з умовами та правилами надання банківських послуг та були згідні з ними. Їм також було повідомлено про тарифи банку, умови кредитування в банку. Дані факти підтверджуються підписами на заявах та вони ствердили факт отримання вищевказаної інформації у письмовому вигляді.

Укладені між сторонами договори відповідають вимогам Закону, оскільки визначені у ньому умови кредитування були сторонами погоджені та підписані, договір виконувався позичальником, що свідчить про добровільне волевиявлення сторін і про погодження ними усіх його умов. Жодних претензій до банку з приводу його умов або укладення договору з порушеннями вимог закону, відповідачі не пред»являли. Зазначений висновок узгоджується і з положенням ст.204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обовязки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обовязки підлягають виконанню.

П.1 ч.1 ст.512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва. У разі відступлення права вимоги відбувається заміна кредиторТак, відповідно до ст.ст.513-514, 516-517 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобовязанні вчиняється у тій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобовязання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов»язанні в обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов»язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Первісний кредитор повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

З аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів. Таким чином, договори купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором не можуть бути визнані недійсними з підстав відсутності згоди боржника на відступлення права вимоги за кредитним договором, стороною якого він є, оскільки законодавством чітко передбачена дійсність вказаних договорів, укладених навіть за наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

На підтвердження переходу прав вимоги за спірним договором позивачем надано договори відступлення права вимоги та додатки до них, які прошиті та скріплені печаткою підприємства.

При цьому неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора (ст.ст.516, 613 ЦК України). Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання у повному обсязі не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань взагалі, а є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов'язання первинному кредитору належним.

Та обставина, що належними і допустимими доказами, на думку сторони відповідача, не підтверджено повідомлення божника про зміну кредитора у зобов'язанні, прав відповідача не порушує, так як відповідачі продовжували виконувати зобов»язання. Як не заперечують сторони, відповідач оплачував борг спочатку первісному кредитору, згодом і позивачу. Таким чином, дії, які свідчать про наявність боргу, боржник вчинив безпосередньо по відношенню до нового кредитора.

У п.29 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" вказано, що якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути кредит частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому від суми кредиту. Передбачене ст.1050 ЦК право кредитодавця вимагати від позичальника дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, є самостійним. Згідно ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

Доводи відповідача про відсутність будь-яких цивільних прав і обовязків між сторонами спростовуються обставинами справи і вимогами закону.

Не заслуговують на увагу і посилання представника ОСОБА_2 про припинення поруки ОСОБА_4 з огляду на таке.

Оскільки ОСОБА_4 своїх заперечень на позов не подавала, а ОСОБА_3 на представництво її інтересів у суді вона не уповноважувала, тому посилання особи, яка представляє іншого відповідача на незаконність позовної заяви в частині суб»єктивних цивільних прав і обов'язків поручителя є необґрунтованими.

Крім того, посилання вказаного представника у засіданні суду на припинення поруки на увагу не заслуговують, оскільки про них в засіданні суду саме поручителем заявлено не було, а також через відсутність обґрунтованих доводів про ці обставини.

Необґрунтованими є і доводи про наявність усних заперечень проти позову, що, на думку представника позивача спростовує вимоги позивача про правильність обчислення кредитної заборгованості, яка складається із тіла кредиту, боргу за відсотками та пені.

Відповідно до ст.ст. 57-59 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін, а також обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин самі по собі усні пояснення відповідача з приводу спірності сум за тілом кредиту, за відсотками та за пенею не є доказами у розумінні цивільного процесуального законодавства і жодним чином не спростовують матеріально-правових вимог позивача.

Щодо подвійного стягнення заборгованості, то на спростування цих доводів суд ураховує те, що звернення стягнення на предмет іпотеки і стягнення заборгованості за кредитним договором є різними формами цивільно-правової відповідальності. Тому за наслідками звернення стягнення на іпотечне майно підлягатиме стягненню лише той розмір заборгованості, який є різницею між вартістю реалізованого предмета іпотеки і несплаченим боргом за кредитним договором.

Відповідно до цих положень цивільного законодавства позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності. про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Тобто клопотати про застосування позовної давності повинна заінтересована сторона, а саме відповідач, оскільки з цієї підстави може бути відмовлено в задоволенні позову до нього. Доводи ж представника іншого відповідача про те, що заява про позовну давність повинна виходити від будь-кого не відповідають самому принципу захисту судом порушеного суб'єктивного цивільного права особи, оскільки згідно ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Матеріали справи свідчать, що, оформлюючи, відступлення права вимоги сторони не обумовлювали ніяких змін щодо обсягу прав і обов'язків, які за договорами перейшли до нового кредитора, а тому до останнього перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, включаючи установлені договором правила щодо валюти зобов'язання. Відповідачі зобов"язання за вказаними договорами належним чином не виконали, оскільки належні докази про це відсутні, чим порушили умови договору та норми чинного законодавства, внаслідок чого утворилась прострочена заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідачів, оскільки їх дії та наміри не свідчать про виконання договірних зобов'язань за кредитним договором та повернення кредиту за графіком, визначеним кредитором.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність боргових правовідносин між сторонами, про розмір боргу. Позивач надав до суду розрахунок заборгованості по кредиту, виданий посадовою особою позивача, який в силу ст.ст.59, 64 ЦПК України являється допустимим доказом у справі. Об'єктивних і переконливих доказів, які спростовували би вимоги позивача, відповідачі не надали, а судом їх здобуто не було, що вказує на обґрунтованість позову.

У зв»язку із задоволенням позову згідно ст.88 ЦПК України з відповідачів також підлягає стягненню на користь позивача понесені та документально підтверджені судові витрати у виді сплаченого судового збору. Разом з тим, солідарне стягнення суми судових витрат, як про це просить представник позивача, законом не передбачено, тому вони стягуються з відповідачів на користь позивача порівну.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 209, 213-215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

задоволити повністю цивільний позов Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт СР № № 771910, виданий 26 жовтня 2000 року Рівненським РВ УМВС України в Рівненській області, ІНПП НОМЕР_1) та ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_4, паспорт СР № № 614048, виданий 15 вересня 1999 року Рівненським МВ УМВС України в Рівненській області, ІНПП НОМЕР_2) на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк" (МФО 300346, ЄДРПОУ 23494714, п/р№ 37396000000004) заборгованість, що утворилася станом на 14 червня 2016 року по договору про іпотечний кредит № 050/07, укладеному 18 січня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 в сумі 6 569.11 Євро, а саме заборгованість за тілом кредиту в розмірі 5 606.54 Євро, заборгованість по відсотках у розмірі 962.57 Євро.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт СР № № 771910, виданий 26 жовтня 2000 року Рівненським РВ УМВС України в Рівненській області, ІНПП НОМЕР_1) та ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_4, паспорт СР № № 614048, виданий 15 вересня 1999 року Рівненським МВ УМВС України в Рівненській області, ІНПП НОМЕР_2) на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк" (МФО 300346, ЄДРПОУ 23494714, п/р№ 37396000000004) сплачені судові витрати у розмірі по 1 472 грн. 50 коп. з кожного.

Повне судове рішення виготовлено 25 жовтня 2016 року.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Рівненської області через Рівненський районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня проголошення, а особами, які не були при цьому присутні, отримання його копії.

Суддя Кушнір Н.В.