Ухвала суду № 62592563, 02.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2016 року м. Київ К/800/35518/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.,

за участю: секретаря Шевчук П.О.,

представника відповідача Корчук Л.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2013 по справі №2а-18796/10/2670 за позовом Публічного акціонерного товариства «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2013, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва від 18.11.2010 №0000622302/0.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач 01.07.2013 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 08.07.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 13, 14 Закону України «Про плату за землю», статті 21 Закону України «Про оренду землі», статті 144 Конституції України, статей 13, 22, 23, 119 Бюджетного кодексу України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби проведено планову виїзну перевірку Публічного акціонерного товариства «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 30.06.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 9560,00грн.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби складено акт від 11.11.2010 №681/23-2/14307340 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.11.2010 №0000622302/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання із земельного податку в загальній сумі 726360,90грн., в тому числі: 484240,60грн. основного платежу та 242120,30грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За висновками податкового органу позивачем безпідставно занижено податкові зобов'язання із земельного податку за період з 01.07.2007 по 30.06.2010, оскільки при його обчисленні позивач не врахував ставку 3%, запроваджену пунктом 2 Рішення Київської міської Ради «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві» від 25.12.2008 №944/944.

В обґрунтування своєї позиції податковий орган посилається на те, що суб'єкти господарювання, які використовують земельні ділянки на території міста Києва, але право власності на які або право оренди яких в установленому порядку не оформлено (не переоформлено), повинні сплачувати земельний податок за ставкою, визначеною Рішенням Київської міської Ради «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві» від 25.12.2008 №944/944, яка складає 3 відсотки від грошової оцінки земельної ділянки.

Відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про систему оподаткування» загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

До загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з пунктом 8 частини першої статті 14 Закону України «Про систему оподаткування» належить плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності).

Розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку визначає Закон України «Про плату за землю».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про плату за землю» ставка податку - законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про плату за землю» ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім вказаного вище Закону. Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

Частиною першою статті 7 зазначеного Закону встановлено, що ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій-десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

У свою чергу, частиною п'ятою статті 7 Закону України «Про плату за землю» передбачено, що ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, встановлених частинами другою і третьою цієї статті.

Згідно з пунктами 34, 35 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин та затвердження відповідно до закону ставок земельного податку.

Системний аналіз вищезазначених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що земельний податок є загальнодержавним податком, ставки якого, порядок обчислення і сплати можуть встановлюватись і змінюватися виключно Законом України «Про плату за землю», а органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями диференціювати та затверджувати ставки земельного податку в межах, встановлених вказаним Законом.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що використання при обчисленні податкового зобов'язання із земельного податку ставки такого податку, визначеної рішенням органу місцевого самоврядування, яка є вищою, ніж передбачено Законом України «Про плату за землю», є необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 12.11.2013 у справі №21-299а13 та у справі №21-285а13.

Судами попередніх інстанцій також обґрунтовано враховано те, що постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 27.09.2010 у справі №2а-332/10, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2011 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.09.2011, визнано незаконним і нечинним з моменту прийняття пункт 2 рішення Київської міської ради II сесії VI скликання «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві» від 25.12.2008 №944/944.

З огляду на викладене, висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності податкового повідомлення-рішення від 18.11.2010 №0000622302/0 є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2013 по справі №2а-18796/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ І.Я. Олендер