Ухвала суду № 62592157, 10.11.2016, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Голошивець І. О.

Суддя-доповідач - Жаботинська С.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2016 року справа №805/2562/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Жаботинської С.В., суддів Васильєвої І.А., Казначеєва Е.Г., секретар судового засідання Борисов А.А., за участю позивача ОСОБА_2, представника відповідача 2 ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року у справі № 805/2562/16-а за позовом ОСОБА_2 до Апеляційного суду Донецької області (відповідач 1), Державної судової адміністрації України (відповідач 2) про зобов'язання перерахувати та сплатити заробітну плату в сумі 113939, 19 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну підстав адміністративного позову та доповнення до нього, просив зобов'язати Державну судову адміністрацію України перерахувати на рахунок апеляційного суду Донецької області 113939, 19 грн. недорахованої заробітної плати та зобов'язати Апеляційний суд Донецької області сплатити ОСОБА_2 113939, 19 грн. заробітної плати ( а.с. 33-36).

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він працює суддею Апеляційного суду Донецької області з 2002 року. 10 грудня 2015 року позивач їхав до м. Макіївки, де він проживав до початку бойових дій, з метою відвідання рідних. На блок-посту в районі м. Горлівки позивач був затриманий органами «ДНР» і незаконно позбавлений волі протягом 125 днів, тобто до 15 квітня 2016 року. Після звільнення та прибуття до м. Бахмут продовжив працювати на займаній посаді.

Вказаний час вимушеної відсутності на роботі позивачу не оплачений. Також, позивач зазначає, що листом ДСА України від 13 червня 2016 року надано роз'яснення, що підстав для виплати коштів за вимушений прогул немає у зв'язку з відсутністю вини Апеляційного суду Донецької області. Проте, позивач вважає таку відмову незаконною з огляду на те, що вимушений невихід на роботу та тримання під вартою здійснювалось всупереч волі позивача, законам України і внаслідок його професійної діяльності.

Аналіз причин і обставин невиходу позивача на роботу дає підстави вважати, за аналогією закону, що мав місце вимушений прогул, оскільки регулювання зазначених вище обставин відсутнє.

За таких обставин, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року у справі № 805/2562/16-а у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був відсутній на робочому місці з об'єктивних причин, проте виплата суддівської винагороди суддям здійснюється за фактично відпрацьований час, тоді як згідно табелів обліку робочого часу за вказаний період позивач на робочому місці був відсутній. Крім того, відсутність позивача на роботі відбулась не з вини роботодавця - Апеляційного суду Донецької області.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що спірні правовідносини не врегульовані діючим законодавством, а тому потребують аналогії закону, а саме ст. ст. 17, 235 КЗпПУ.

Зазначає, що в доповнення обґрунтування застосування аналогії закону можна послатися на Закону України від 06.09.2016 року «Про внесення зміни до ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо забезпечення рівності прав військовослужбовців на грошове забезпечення.

Вказує на те, що надав до суду постанову слідчого про порушення кримінальної справи по факту незаконного позбавлення волі органами «ДНР» та суд погоджується з викладеними обставинами незаконного позбавлення волі позивача. Зазначає, що закон категорично не пов'язує отримання судівської винагороди виключно з виконаною роботою чи в даному випадку зі здійсненням правосуддя.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Дослідивши письмові матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, пояснення сторін, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_2 відповідно до довідки Апеляційного суду Донецької області від 05 серпня 2016 року № 196 з 17 січня 2002 року по теперішній час працює на посаді судді в Апеляційному суді Донецької області (а.с. 8).

Як вказує позивач, 10 грудня 2015 року під час поїздки до м. Макіївки, де він проживав до початку бойових дій, на блок-посту в районі м. Горлівки він був затриманий органами «ДНР» і незаконно позбавлений волі на 125 днів, тобто до 15 квітня 2016 року.

Згідно постанови про залучення до провадження в якості потерпілого від 20.04.2016 року залучено ОСОБА_2 до кримінального провадження, зареєстрованого в Єдиному реєстрі досудових розслідувань № 4201505000000695 від 14.12.2015 року про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 146 ч. 2 КК України у якості потерпілого ( а.с. 11).

Із змісту постанови вбачається, що в ході слідства встановлено, що 10.12.2016 року, приблизно о 20:00 год. група невідомих осіб з числа незаконних військових формувань т.з. «ДНР», на блок-посту поблизу міста Горлівка Донецької області, погрожуючи вбивством, протиправно позбавили гр. гр. ОСОБА_2 та ОСОБА_4 волі та перевезли спочатку до розташування невідомого військового підрозділу, а потім до приміщення МГБ так званої ДНР у м. Горлівка, а 11.12.2015 року до МГБ у м. Донецьк, де протиправно утримували у приміщеннях тюремного типу протягом 125 діб по 14.04.2016 року.

ОСОБА_2 в період з 11 грудня 2015 року по 15 квітня 2016 року був відсутній на роботі, не здійснював правосуддя та не брав участь в автоматизованому розподілі судових справ. До роботи позивач приступив 18 квітня 2016 року. Зазначені обставини підтверджені наявними в матеріалах справи витягами з табелів обліку використання робочого часу Апеляційного суду Донецької області за період грудень 2015 року - квітень 2016 року, довідкою від 20.09.2016 року № 3.2-09/106/2016 (а.с. 42, 44-47).

Листом від 13 травня 2016 року № 10-3520/16 Державна судова адміністрація України на запит Голови Апеляційного суду Донецької області від 28 квітня 2016 року вих. № 36-08/20/2016 щодо оплати часу вимушеного прогулу позивачу повідомила, що внаслідок його відсутності в період з 11 грудня 2015 року по 15 квітня 2016 року на робочому місті у зв'язку з незаконним утриманням органами так званої « МГБ ДНР» в даному випадку мав місце не вимушений прогул, а відсутність працівника на робочому місці з поважних причин. Враховуючи викладене, відповідач 2 в даному листі роз'яснив, що підстав для виплати коштів за вимушений прогул немає у зв'язку з відсутністю вини Апеляційного суду Донецької області (а.с. 10).

Відповідно довідки № 35-12/107/2016 від 04.08.2016 року загальна сума суддівської винагороди за період з 11.12.2015 року по 15.04.2016 року була би нарахована в розмірі 113 939, 19 грн., якщо позивач здійснював правосуддя в цей період ( а.с. 9).

Згідно довідки Апеляційного суду Донецької області № 3.5-12/114/2016 та розрахункових листів суддівська винагорода за період з 11 грудня 2015 року по 15 квітня 2016 року виплачена не була (а.с. 21, 38-41).

При вирішенні справи, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно п. 15 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом. Судову владу реалізовують професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Згідно ч. 1 ст. 133 цього Закону суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За приписами ч. 1, 2 ст. 145 даного Закону фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих органів; державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації України.

У відповідності до ч. 1 ст. 146 зазначеного Закону суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Стаття 29 Конституції України передбачено право кожної людини на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Згідно приписів ст. 49 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя є недоторканним. Затримання судді або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту до ухвалення обвинувального вироку судом не може бути здійснено без згоди Верховної Ради України.

Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи. Суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чи установи, крім суду.

Як зазначалось раніше, позивач вказує на те, що 10 грудня 2015 року під час поїздки до м. Макіївки, де він проживав до початку бойових дій, на блок-посту в районі м. Горлівки він був затриманий органами т.з. «ДНР» і незаконно позбавлений волі на 125 днів, тобто до 15 квітня 2016 року.

Згідно постанови про залучення до провадження в якості потерпілого від 20.04.2016 року залучено ОСОБА_2 до кримінального провадження, зареєстрованого в Єдиному реєстрі досудових розслідувань № 4201505000000695 від 14.12.2015 року про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 146 ч. 2 КК України у якості потерпілого ( а.с. 11).

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що будь-які свідчення та інші матеріали зібрані в рамках кримінальної справи, повинні бути оцінені органами слідства і судом з урахуванням всіх інших матеріалів, які знаходяться в справі. В кожній із стадій процесу оцінка доказів має свої особливості, які пояснюються відмінними умовами і задачами даної стадії. Так, оцінка доказів, здійснена на стадії досудового слідства, носить лише попередній характер.

Вирішення питання кримінального судочинства про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, здійснюється тільки судом на основі доказів, досліджених в ході судового розгляду.

Так, відповідно до частини 2 статті 2 Кримінального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Отже, лише вирок суду у кримінальній справі, який набув законної сили, та матеріали кримінальної справи, якими встановлено певні діяння, є підтвердженням факту протиправного затримання та ув'язнення позивача незаконним озброєним формуванням «ДНР» у встановленому законом порядку.

Щодо оцінки відповідно до ч. 2 ст. 195 КАС України листів МГБ «ДНР» від 20.01.2016 року, 22.01.2016 року, 04.02.2016 року та від 09.02.2016 року ( а.с. 80-84), колегія суддів вказує на те, що вони не є належними доказами підтвердження факту протиправного затримання та ув'язнення позивача незаконним озброєним формуванням «ДНР», а лише підтверджують відсутність позивача на роботі з поважних причин в рамках даної справи.

Доводи позивача щодо його затримання представниками незаконної організації «ДНР» через здійснювану ним професійну діяльність також не підтверджено у встановленому законом порядку.

Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 прогулом є відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Таке визначення узгоджується і з пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Відсутність позивача на роботі без поважних причин спростовується постановою про залучення позивача до провадження в якості потерпілого від 20.04.2016 року та листами МГБ «ДНР» від 20.01.2016 року, 22.01.2016 року, 04.02.2016 року та від 09.02.2016 року.

Із наведеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що позивач в період з 11 грудня 2015 року по 15 квітня 2016 року був відсутній на роботі з поважних причин.

Щодо доводів апелянта про те, що спірні правовідносини, які виникли в даному випадку, прямо не врегульовані законодавством, позивач обґрунтував можливістю і необхідністю застосування аналогії закону, тобто застосувати ст. ст. 17, 235 КЗпПУ, як оплату часу вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає наступне.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором.

Відповідно до положень Кодексу законів про працю України виплата працівникові заробітної плати за весь час вимушеного прогулу здійснюється роботодавцем, у разі: незаконного звільнення або переведення працівника на іншу роботу; затримки розрахунку, видачі трудової книжки при звільненні; неправильного формулювання причини звільнення, яке позбавило працівника можливості стати до роботи на іншому підприємстві тощо.

В матеріалах справи відсутні докази того, що незаконне затримання позивача органами так званої «ДНР» на 125 днів сталось з вини Апеляційного суду Донецької області.

А тому, застосування аналогії закону, а саме ст. ст. 17, 235 КЗпПУ до спірних правовідносин є невірним.

Щодо посилання апелянта на аналогію Закону України від 06.09.2016 року № 1468-VIII «Про внесення зміни до ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», то колегія суддів вважає, що таке посилання є безпідставним, оскільки цей Закон визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей і не регулює правовідносини іншої категорії громадян.

Щодо доводів апелянта стосовно того, що ч. 10 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не пов'язує отримання судівської винагороди виключно з виконаною роботою чи зі здійсненням правосуддя, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 10 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Колегія суддів звертає увагу, що ч. 10 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає виплату судівської винагороди за роботу при не здійсненні суддею правосуддя, але дана норма не регулює питання виплати судівської винагороди за час відсутності судді на роботі з поважних причин, а тому ця норма закону не може бути застосована при вирішенні спірних правовідносин.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не був присутній на робочому місці з 11.12.2015 року до 15.04.2016 року та не здійснював правосуддя.

Виплата суддівської винагороди суддям повинна здійснюватися за виконану роботу, тоді як згідно табелів обліку робочого часу за вказаний період позивач на робочому місці був відсутній.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 до Апеляційного суду Донецької області, Державної судової адміністрації України про зобов'язання перерахувати та сплатити заробітну плату в сумі 113939, 19 грн., як вірно зазначено судом першої інстанції, задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Таким чином, позивач не позбавлений можливості відновлення своїх порушених прав шляхом відшкодування понесених витрат в якості майнової шкоди в судовому порядку.

Згідно п. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

З огляду на вищезазначене та керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року у справі № 805/2562/16-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Ухвала у повному обсязі виготовлена 10 листопада 2016 року.

Головуючий суддя С.В.Жаботинська

Судді І.А.Васильєва

Е.Г.Казначеєв