Рішення № 62585234, 06.10.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3914/16

Головуючий у першій інстанції Пучкова І. М.

Доповідач Гончаренко В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі головуючого Гончаренко В.М.

суддів Короткова В.Д., Таварткіладзе О.М.,

з участю секретаря Ярахмедова Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4, треті особи - Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 січня 2016 року,-

встановила:

15.11.2013 року позивач ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» звернувся до суду з зазначеним позовом до відповідачів, уточнивши його остаточно 13.11.2013 року, посилається на те, що 16 вересня 2008 року між ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" та ОСОБА_5 укладено договір про іпотечний кредит за № 1858, за яким ОСОБА_3 був наданий кредит у сумі 500 000 грн., зі сплатою 20 % річних, з кінцевим терміном повернення 16 вересня 2020 року.

В забезпечення виконання за кредитним договором, між банком та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, відповідно до якого остання надала в іпотеку двокімнатну квартиру № 2, загальною площею 48,9 кв.м., жилою площею 29,3 кв.м., яка розташована за адресою - АДРЕСА_1, належну їй на праві власності згідно з договором купівлі-продажу від 26 липня 2002 року.

ОСОБА_5 зобов»язання, взяті ним за умовами договору, не виконує, у зв»язкуз чим виникла заборгованість у розмірі 809 785, 53 грн.

Позивач просить в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на вищезазначену іпотечну квариру та встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах та виселити зі спірної квартири відповідачів

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27 січня 2016 року позов задоволено.

ОСОБА_2, вважаючи рішення незаконним та таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, надала до суду апеляційну скаргу про його скасування.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, законність i обґрунтованість рішення суду першої iнстанцiї та доводiв апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи, 16 вересня 2008 року між ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" та ОСОБА_5 укладено договір про іпотечний кредит за № 1858, за яким ОСОБА_3 був наданий кредит у сумі 500 000 грн., зі сплатою 20 % річних, з кінцевим терміном повернення 16 вересня 2020 року.

За умовами кредитного договору за № 1858 від 16 вересня 2008 року, ОСОБА_2, для своєчасного виконання зобов'язань ОСОБА_5 за кредитним договором надала в іпотеку двокімнатну квартиру № 2, загальною площею 48,9 кв.м., жилою площею 29,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, належну їй на праві власності, згідно з договором купівлі-продажу, посвідченим 26 липня 2002 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, за реєстровим № 3308, зареєстрованим КП "ОМБТІ та РОН" 31 липня 2002 року за № 304, в книзі № 449, стор. 111.

Задовольняючи позовні вимоги банка в частині виселення відповідачів, суд першої інстанції посилався на те, що, згідно з ч. 1 ст. 40 Закону України "Про іпотеку", звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення, яке проводиться у порядку, встановленому законом.

Колегія суддів не може погодитись з думкою суду першої інстанції та вважає її помилковою з наступних підстав.

За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, це вид забезпечення виконання зобов»язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов»язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв»язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Як вбачається з матеріалів справи, в забезпечення виконання за кредитним договором, між банком та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, відповідно до якого остання надала в іпотеку двокімнатну квартиру № 2, загальною площею 48,9 кв.м., жилою площею 29,3 кв.м., яка розташована за адресою - АДРЕСА_1, належну їй на праві власності згідно з договором купівлі-продажу від 26 липня 2002 року.

Тобто, квартира була придбана задовго до передачі її в іпотеку.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, не врахував, що в іпотеку передано квартиру, яка була придбана не за рахунок отриманих кредитних коштів, що потягло за собою помилкове рішення в цій частині, оскільки відсутні передбачені законом підстави для виселення мешканців із зазначеної квартири без надання їм іншого постійного житла, у зв»язку з чим рішення в цій частині підлягає скасуванню.

У зв»язку з вищезазначеним підлягає також виключеннюсудження, викладене в абзаці № 6 резолютивної частини рішення, що рішення, після набрання ним законної сили, є підставою для Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області для зняття відповідачів з реєстраційного обліку.

В решті частини рішення підлягає залишенню без змін з підстав, викладених вище.

Керуючись п.2 ч.1 ст.307, п.п.1, 3, 4 ст. 309, ч.2 ст.314 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 січня 2016 року скасувати в частині задоволення позову ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» про виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3, з його малолітнім сином ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 та в цій частині в задоволенні позовуПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» відмовити.

Виключити судження, викладене в абзаці № 6 резолютивної частини рішення «Дане рішення, після набрання ним законної сили, є підставою для Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області для зняття ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1»

В решті частини рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги до касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий В.М.Гончаренко

Судді В.Д.Коротков

О.М.Таварткіладзе