Рішення № 62577194, 02.11.2016, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/27203/14-ц

Провадження № 2/127/1362/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2016 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого-судді Луценко Л.В.,

при секретарі Завадюк О.І.,

за участю: позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Довгаль І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_4, до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсними договорів, зняття заборони, застосування реституції та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_4, звернулась до суду з позовом до відповідача ПАТ «ОТП Банк» про визнання недійсними договорів, зняття заборони, застосування реституції та стягнення коштів, мотивуючи свої вимоги тим, що 17.05.2006 року між ОСОБА_4, сином позивача, та АКБ «Райффайзенбанк Україна» (з 2006 року - акціонерний банк «ОТП Банк», надалі - АБ «ОТП Банк»), був укладений кредитний договір №ML-B000/078/2006, згідно умов якого відповідач надав ОСОБА_4 кредит на придбання нерухомого майна в сумі 20 230 дол. США на строк до 16.05.2021 року зі сплатою плаваючої процентної ставки.

Крім того, як позивачу згодом стало відомо, що між ОСОБА_4 з однієї сторони та АКБ «Райффайзенбанк Україна» з другої сторони було укладено договір іпотеки №РML-B000/078/2006 від 17.05.2006 року, згідно умов якого ОСОБА_4 передав в іпотеку АТ «ОТП Банк» нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

При цьому з 1984 року ОСОБА_4 перебуває на обліку КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка». У період з 30.10.2000 року по 18.12.2000 року знаходився на стаціонарному лікуванні в 21 відділенні КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка» з діагнозом «гострий поліморфний психотичний розлад із симптомами шизофренії». В подальшому захворювання набуло безперервного перебігу. У зв'язку з цим не менше чотирьох разів знаходився на стаціонарних лікуваннях в різних відділеннях КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка» з діагнозом «шизофренія, параноїдальна форма, безперервний тип перебігу». В психічному стані відмічалися порушення мислення, маячні ідеї стосунків, переслідування, слухові галюцинації, афективна напруга.

Перебуваючи на стаціонарному лікуванні в 7 відділенні з 16.11.2004 року по 15.12.2004 року, визнаний інвалідом ІІ групи до березня 2006 року. 06.03.2006 року після повторного огляду ОСОБА_4 була продовжена ІІ група інвалідності на два роки.

Згідно акту амбулаторної судово-психіатричної експертизи №123 від 07.04.2011 року ОСОБА_4 страждає на хронічне психічне захворювання у виді шизофренії параноїчної форми, внаслідок свого захворювання ОСОБА_4 позбавлений здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 19.05.2011 року ОСОБА_4 було визнано недієздатним.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 24.10.2011 року встановлено опіку над ОСОБА_4 та призначено опікуном останнього ОСОБА_1, яка про зобов'язання свого сина перед банком та про наявність кредитних зобов'язань дізналась лише після пред'явлення претензій зі сторони банку до неї.

Після укладення кредитного договору ОСОБА_4 було частково сплачено тіло кредиту, а також проценти за користування кредитними коштами. Станом на момент звернення до суду ОСОБА_4 сплачено 11 200 дол. США тіла кредиту та 13 500 дол. США проценти за користування кредитними коштами, а всього 24 700 дол. США, що, загалом, перевищує суму, наданої банком в якості кредиту у розмірі 20 230 дол. США.

Позивач вважає, що кредитний договір №ML-B000/078/2006 від 17.05.2006 року та договір іпотеки №РML-B000/078/2006 від 17.05.2006 року є недійсними, оскільки на час вчинення правочину (укладення кредитного договору та договору іпотеки) ОСОБА_4 був позбавлений здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними. Окрім того, визнаючи кредитний договір та договори іпотеки недійсними, позивач також зазначала про застосування реституції, відповідно до якої слід зарахувати сплату ОСОБА_4 коштів в якості процентної ставки за користування кредитом у розмірі 13 500 дол. США - до погашення основної суми заборгованості, тобто до сплати тіла кредиту. Відповідно до чого стягнути з АТ «ОТП Банк» на користь ОСОБА_4 різницю між сплаченими коштами в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту та відсотками та отриманими ОСОБА_4 коштами, що становить 4 470 дол. США, а також зняти заборону на відчуження, накладеної нотаріусом при посвідченні договору.

Таким чином, вищевикладені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Позивач ОСОБА_1 та її представник за довіреністю ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали та просили суд останні задовольнити з підстав, зазначених у позові.

Представник відповідача за довіреністю Довгаль І.О. позовні вимоги не визнав та просив в задоволенні останніх відмовити у зв'язку з безпідставністю.

Заслухавши пояснення сторін, показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_1, які являються батьками ОСОБА_4, ОСОБА_7, який доводиться братом ОСОБА_4, працівника банку ОСОБА_8, яка була присутня під час укладення спірних договорів та яка пояснила, що зовні ОСОБА_4 виглядав як здорова та адекватна людина, будь-яких психічних відхилень у останнього на момент укладення оскаржуваних правочинів вона не помітила, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку у сукупності з оголошеними та дослідженими матеріалами справи, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Так, в судовому засіданні достовірно встановлено, що 17.05.2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №ML-B000/078/2006, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 20 230 дол. США строком користування до 16.05.2021 року з встановленою фіксованою відсотковою ставкою у розмірі 11% річних для придбання нерухомого майна (а.с.25-28 т.1).

Пунктом 5 частини №1 кредитного договору визначено, що нерухоме майно - квартира №67, загальною площею 30,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

В свою чергу, ОСОБА_4 зобов'язався належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов'язання, як вони визначені у кредитному договорі.

Також, 17.05.2006 року між ОСОБА_9 (надалі - продавець) та ОСОБА_4 (надалі - покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири з відстроченням платежу, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик В.В. та зареєстрований в реєстрі за №3752 (а.с.72-73 т.1), відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив квартиру АДРЕСА_1.

Окрім того, 17.05.2006 року між банком та позичальником було укладено договір іпотеки №PML-B00/078/2006, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудиком В.В. та зареєстрований в реєстрі за №3771, відповідно до умов якого для забезпечення повного і своєчасного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_4 передав в іпотеку банку належну йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири з відстроченням платежу, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик В.В. та зареєстрованого в реєстрі за №3752, квартиру №67, загальною площею 30,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.75-77 т.1).

Проте, згідно епікризу КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка» від 13.11.2014 року №2-7729 вбачається, що з 1984 року ОСОБА_4 перебуває на обліку у КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка». У період з 30.10.2000 року по 18.12.2000 року знаходився на стаціонарному лікуванні в 21 відділенні КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка» з діагнозом «гострий поліморфний психотичний розлад із симптомами шизофренії». В подальшому захворювання набуло безперервного перебігу. У зв'язку з цим не менше чотирьох разів знаходився на стаціонарних лікуваннях в різних відділеннях КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка» «Шизофренія, параноїдальна форма, безперервний тип перебігу». В психічному стані відмічалися порушення мислення, маячні ідеї стосунків, переслідування, слухові галюцинації, афективна напруга (а.с.9).

В послідуючому рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 19.05.2011 року у цивільній справі №2-о-125/11 за заявою ОСОБА_1, за участю заінтересованої особи опікунської ради Вінницького міськвиконкому про визнання недієздатним ОСОБА_4 про призначення заявника опікуном, заяву задоволено частково, визнано недієздатним ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.32 т.1).

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 24.10.2011 року у цивільній справі №2-о-158/11 за заявою ОСОБА_1 про встановлення опіки та призначення опікуна над фізичною особою, заяву задоволено, встановлено опіку над ОСОБА_4, який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 року у м. Ладижин Тростянецького району Вінницької області; призначено ОСОБА_1, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 року в с. Семенки Брацлавського р-ну Вінницької області та проживає АДРЕСА_2, опікуном ОСОБА_4, який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 року у м. Ладижин Тростянецького району Вінницької області (а.с.33 т.1).

Позивач та її представник в судовому засіданні стверджували, що є достатні підстави вважати, що кредитний договір №ML-B000/078/2006 від 17.05.2006 року та договір іпотеки №РML-B000/078/2006 від 17.05.2006 року є недійсними, оскільки на час вчинення правочину (укладення кредитного договору та договору іпотеки) ОСОБА_4 був позбавлений здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Проте, суд не погоджується з думками та твердження позивача та представника позивача з наступних міркувань.

Так, згідно ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зокрема, згідно частини 2 статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

У відповідності до ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред'явити її опікун (ч.2 ст.225 ЦК України).

Відповідно до п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.

А тому, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26.02.2015 року у даній цивільній справі було призначено судово-психіатричну експертизу, проведення якої було доручено експертам КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка» (а.с.56-57 т.1).

Проте, згідно висновку судово-психіатричної експертизи №4-п від 23.04.2015 року вбачається, що комісія експертів прийшла до висновку, що ОСОБА_4, у зв'язку з важкістю клінічного випадку, для об'єктивного визначення його психічного стану як на теперішній час, так і на час вчинення правочину (17.05.2006 року) та для надання аргументованих відповідей на поставлені перед експертами запитання потребує тривалого спостереження в умовах психіатричного стаціонару з проведенням стаціонарної судово-психіатричної експертизи (а.с.159-167 т.1).

А тому, зважаючи на рекомендації, викладені у висновку судово-психіатричної експертизи №4-п від 23.04.2015 року, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17.03.2016 року у даній справі було призначено стаціонарну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Київського міського центру судово-психіатричної експертизи (а.с.72-73 т.2).

Однак, ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 17.03.2016 року залишилась без виконання у зв'язку з відмовою позивача оплачувати вартість стаціонарної судово-психіатричної експертизи (а.с.110 т.2).

Згідно п.1 Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.10.2001 року №397 (надалі - Порядок), судово-психіатрична експертиза (надалі - експертиза) призначається органами досудового слідства та суду і проводиться за їх відповідним рішенням з метою відповіді на питання, що виникають під час провадження адміністративних, кримінальних та цивільних справ з приводу психічного стану особи.

Разом з тим, відповідно до п.25 Порядку проведення судово-психіатричної експертизи стаціонарна експертиза потерпілого, свідка, позивача та відповідача у кримінальних і цивільних справах призначається судом тільки за їх згодою.

А тому, зважаючи на відсутність згоди зі сторони позивача щодо проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи за наявності рекомендацій судових експертів та часткове виконання останніх, викладених у висновку судово-психіатричної експертизи №4-п від 23.04.2015 року, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26.09.2016 року у даній справі було призначено амбулаторну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручити експертам КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка» (а.с.133 т.2).

Разом з тим, згідно листа КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка» від 05.10.2016 року №422 судовими експертами зазначено, що у зв'язку з важкістю клінічного випадку, для об'єктивного визначення його психічного стану як на теперішній час, так і на час вчинення правочину (17.05.2006 року) та для надання аргументованих відповідей на поставлені перед експертами запитання потребує тривалого спостереження в умовах психіатричного стаціонару з проведенням лише стаціонарної судово-психіатричної експертизи (а.с.136 т.2), а тому у зв'язку з відмовою позивача від проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 26.09.2016 року залишена без виконання (а.с.138 т.2).

Згідно правового висновку Верховного Суду України від 28.09.2016 року №6-1531цс16 для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 225 ЦК України суду слід встановити неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, враховуючи сукупність зібраних доказів у справі.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Натомість, незважаючи на наявність у ОСОБА_4 станом на 17.05.2006 року психічного захворювання, інвалідності ІІ групи по психічному захворюванню, стороною позивача не надано жодного належного та допустимого доказу про абсолютну неспроможність ОСОБА_4 в момент укладення оскаржуваних договорів розуміти значення своїх дій та керувати ними, що є підставою для визнання правочинів недійсними відповідно до ч.1 ст.225 ЦК України, оскільки безпосередньо відсутній висновок експерта з приводу вказаних обставин.

Більше того, в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази, що позичальник ОСОБА_4, як в момент укладення оскаржуваних договорів, так і в подальшому усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними, а саме: факт виконання позичальником умов кредитного договору в частині дотримання цільового призначення кредиту, а саме для придбання квартири АДРЕСА_1; факт державної реєстрації позичальником права власності на предмет іпотеки в органах БТІ; факт реєстрації позичальником свого постійного місця проживання у АДРЕСА_1; замовлення позичальником звіту про оцінку предмета іпотекиу суб'єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_12 (а.с.78 т.1); виконання позичальником умов договору іпотеки в частині щорічного страхування предмету іпотеки та власного життя від нещасних випадків до 2014 року (а.с.79-115 т.1); надання позичальником банку необхідних документів для кредитування, зокрема анкети-заявки від 06.05.2006 року (а.с.65-66 т.1), довідки про доходи ВОАПВЄ «Південний Буг» №14/1 від 05.05.2006 року (а.с.67 т.1), заяви про відсутність фактичних сімейних відносин від 17.05.2006 року (а.с.68 т.1).

Усі вищенаведені дії ОСОБА_4 є вольовими та усвідомленими, оскільки безпосередньо пов'язані як з тривалим виконанням положень кредитного договору та договору іпотеки, так і з виконанням вимог, процедур та порядків, що були визначені законами та іншими нормативно-правовими актами України.

Окрім того, про те, що позичальник усвідомлював значення свої дій та керував ними, як при укладенні кредитного договору та договору іпотеки, так і в подальшому свідчить та обставина, що за період з дня укладення кредитного договору і до 20.08.2014 року боржником вносились чергові платежі згідно графіку платежів за кредитним договором, зокрема: 19.01.2011 року ОСОБА_4 в рахунок погашення кредитної заборгованості було внесено кошти в касу банку у розмірі 250,00 дол. США; 17.02.2011 року - 240,00 дол. США; 17.03.2011 року - 230,58 дол. США; 18.04.2011 року - 246,46 дол. США; 17.05.2011 року - 233,00 дол. США; 17.06.2011 року - 240,14 дол. США; 18.07.2011 року - 238,96 дол. США; 17.08.2011 року - 234,00 дол. США; 19.09.2011 року - 245,00 дол. США; 18.10.2011 року - 223,83 дол. США; 18.11.2011 року - 234,85 дол. США; 20.12.2011 року - 237,70 дол. США; 18.01.2012 року - 225,00 дол. США; 17.02.2012 року - 232,00 дол. США; 20.03.2012 року - 231,00 дол. США; 19.04.2012 року - 222,00 дол. США; 22.05.2012 року - 235,00 дол. США; 18.06.2012 року - 232,00 дол. США; 23.07.2012 року - 208,00 дол. США;17.08.2012 року - 226,00 дол. США; 18.09.2012 року - 223,00 дол. США; 23.10.2012 року - 220,00 дол. США; 21.11.2012 року - 229,00 дол. США; 18.12.2012 року - 211,00 дол. США; 18.01.2013 року - 220,00 дол. США; 20.02.2013 року - 222,00 дол. США; 19.03.2013 року - 210,00 дол. США; 18.04.2013 року - 220,00 дол. США; 20.05.2013 року - 210,00 дол. США; 17.06.2013 року - 210,00 дол. США, 17.07.2013 року - 210,00 дол. США; 19.08.2013 року - 220,00 дол. США; 18.09.2013 року - 200,00 дол. США; 19.09.2013 року - 200,00 дол. США; 18.10.2013 року - 210,00 дол. США; 19.11.2013 року - дол. США; 17.12.2013 року - 200,00 дол. США; 20.01.2014 року - 210,00 дол. США; 17.02.2014 року - 201,00 дол. США; 17.03.2014 року - 200,00 дол. США; 18.04.2014 року - 200,00 дол. США; 19.05.2014 року - 206,00 дол. США; 18.06.2014 року - 196,00 дол. США; 22.07.2014 року - 198,00 дол. США; 20.08.2014 року - 200,00 дол. США, а всього 24 700 дол. США, що підтверджується змістом відповідних квитанцій (а.с.133-156 т.1).

До того ж, матеріали справи містять копію договору №В00/350/06 від 17.05.2006 року про відкриття та обслуговування банківського рахунку в іноземній та національній валюті для фізичних осіб та копію договору №В01/1068/09 від 17.03.2009 року про відкриття та обслуговування банківського рахунку в іноземній та національній валюті для фізичних осіб, як докази відсутності абсолютної неспроможності ОСОБА_4 розуміти значення свої дій та (або) керувати ними при укладенні та виконанні оскаржуваних договорів (а.с.224-225 т.1).

Більше того, суд звертає увагу, що при посвідчені оскаржуваного договору іпотеки приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудиком В.В. було встановлено дієздатність ОСОБА_4

Тому, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що вимоги позивача про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки на підставі ч.1 ст.225 ЦК України не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а тому задоволенню не підлягають. Оскільки в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки судом було відмовлено, тому і в задоволенні похідних позовних вимог про застосування реституції та зняття заборони слід також відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 15, 16, 202, 203, 215, 225 ЦК України, ст.ст.10, 60, 88, 158, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_4, до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсними договорів, зняття заборони, застосування реституції та стягнення коштів - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: