Постанова № 62575404, 02.11.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2016 року Справа № 904/6940/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Дармін М.О., Березкіна О.В.

секретар судового засідання Мацекос І.М.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, представник, довіреність №001190/15 від 14.01.2015р.

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: ОСОБА_2 представник, довіреність №24-5-01 від 31.12.2015р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_3 Нижньодніпровський трубопрокатний завод" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2016р. у справі №904/6940/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк", м.Київ

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 Україна", м.Дніпро

відповідача-2: Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_3 Нижньодніпровський трубопрокатний завод", м.Дніпро

про стягнення заборгованості за договором відкриття кредитної лінії в розмірі 9096209,97 доларів США та 41176296,04 євро

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 Україна" та Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_3 Нижньодніпровський трубопрокатний завод" про солідарне стягнення (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №16-МВ/12 від 30.03.2012р., яка виникла станом на 13.07.2015р.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2016р. у справі №904/6940/15 (головуючий суддя - Новікова Р.Г., судді - Юзіков С.Г., Суховаров А.В.) позовні вимоги задоволено:

- стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 Україна" та Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_3 Нижньодніпровський трубопрокатний завод" на користь Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №16-МВ/12 від 30.03.2012р., яка виникла станом на 13.07.2015р., а саме - суму простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 7120000,00 доларів США; суму строкової заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в розмірі 29429,34 доларів США; суму простроченої заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в розмірі 114921,70 доларів США; суму пені, нараховану за несвоєчасне повернення кредиту, в розмірі 31702138 грн. 64коп.; суму пені, нараховану за несвоєчасну сплату процентів, в розмірі 1268826 грн. 51 коп.; суму простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 31600000 євро; суму строкової заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в розмірі 127746,63 євро; суму простроченої заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в розмірі 1652377,69 євро; суму пені, нараховану за несвоєчасне повернення кредиту, в розмірі 178256321 грн. 69 коп.; суму пені, нараховану за несвоєчасну сплату процентів, в розмірі 6185385 грн. 66 коп.

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 Україна" на користь Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" витрати зі сплати судового збору в розмірі 36540,00 грн.

- стягнуто з Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_3 Нижньодніпровський трубопрокатний завод" на користь Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" витрати зі сплати судового збору в розмірі 36540,00 грн.

У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідачів в межах суми заявлених позовних вимог відмовлено.

Означене рішення місцевого господарського суду вмотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено наявність у відповідача-2 (позичальника) простроченої заборгованості перед позивачем за користування кредитними коштами, а відповідачем-1 (поручителем) не було надано доказів виконання грошових зобов'язань позичальника з повернення сум кредитів, сплати процентів та пені. Врахувавши обставини справи та положення договору поруки суд дійшов висновку про наявність підстав для солідарного стягнення на користь позивача заборгованості з обох відповідачів солідарно. При розгляді заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування таких заходів.

Відповідач-2 (ПАТ "ОСОБА_3 НТЗ"), не погодившись з рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2016р. у справі №904/6940/15 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що при прийнятті рішення господарським судом неповно з'ясовано обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права. Просить скасувати оскаржене рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги ПАТ "ОСОБА_3 НТЗ" наголошує на тому, що судом було необґрунтовано відхилено клопотання відповідача-2 про приведення позивачем позовних вимог у відповідність до норм діючого законодавства та формування розміру позовних вимог із заборгованості по кредиту, строкової та простроченої заборгованості по процентах за користування кредитом у національній грошовій одиниці України гривні, за курсом на день подання позовної заяви. Вказує, що згідно з вимогами чинного законодавства України, платежі здійснюються виключно у національній валюті, а іноземна валюта в цьому разі може бути лише способом вираження грошових зобов'язань, а господарським судом, в порушення норм діючого законодавства, було прийнято рішення відповідно до якого прострочена заборгованість по кредиту, пеня, строкова та прострочена заборгованість по процентах стягнуті в іноземній валюті, а саме в доларах США. Також відповідач-2 вважає, що суд ретельно не розглянув питання щодо дозвільних документів на здійснення позивачем валютних операцій. Також відповідач-2 зазначає, що стягуючи з відповідача-2 суму простроченої заборгованості по кредиту в розмірі 7120000,00 доларів США та 31600000,00 євро, суд не врахував 4 платежі, а виходив лише з пояснень позивача без документальних підтверджень про те, що дані платежі за платіжним дорученням №41 від 06.04.2016р., №42 від 06.04.2016р., №57 від 11.05.2016р., №68 від 11.05.2016р. були спрямовані на погашення процентів, нарахованих за межами спірного періоду. Разом з тим, в п.10.4. спірного договору передбачена черговість погашення заборгованості, а суд не перевірив чи діяв позивач в даному випадку згідно з умовами договору та не витребував у нього відповідні докази. Вважає, оскільки зазначені суми не були підтверджені складеними двосторонніми актами звірки, то судом не було встановлено та з'ясовано чітко визначеної суми боргу, а стягнення зазначеної суми лише на підставі вимог позивача є таким, що суперечить вимогам закону. Крім того відповідач-2 вважає, що суд безпідставно задовольнив вимоги щодо стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту. Вказує, що в розрахунку позивача суму простроченої заборгованості перераховано з доларів США у гривні України за курсом НБУ на дату розрахунку 13.07.2015р. - 21,92 гривні за 1 долар США. І вже на суму у гривні нарахована пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. В той час, як на дати виникнення заборгованості був інший курс, що майже в два рази нижчий, ніж застосував позивач.

Позивач (ПАТ "Альфа-Банк") у відзиві на апеляційну скаргу вважає доводи відповідача-2 безпідставними та необґрунтованими. Зазначає, що має право на звернення до суду за захистом своїх права шляхом стягнення заборгованості за кредитом саме в іноземній валюті, що підтверджується долученими до матеріалів справи належним чином завіреними копіями Генеральної ліцензії, Банківської ліцензії №61 від 06.10.2011р. та Додатком до Генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій від 16.10.2011р. №61. Вважає безпідставним заяву апелянта про те, що сума основної заборгованості не була підтверджена відповідачем відповідним актом звірки взаємних розрахунків, бо відповідачі не надали суду власного (альтернативного) розрахунку заборгованості та не направляли Банку акту звірки взаємних розрахунків. Також вважає, що стягнута судом сума штрафних санкцій в національній валюті відповідає вимогам чинного законодавства та судовій практиці, яка склалася на день винесення оскарженого рішення. Позивач просить залишити рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2016р. у справі №904/6940/15 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач-1 (ТОВ "ОСОБА_3 Україна") письмовий відзив на апеляційну скаргу не надав. Відповідач-1 був повідомлений про час і місце розгляду справи за його юридичною адресою, але повноважний представник відповідача-1 в судові засідання не зявився.

В судових засіданнях представник відповідача-2 підтримав доводи апеляційної скарги, з урахуванням наданих суду апеляційної інстанції додаткових письмових пояснень та контррозрахунків просив її задовольнити, скасувати оскаржене рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачеві у позові повністю.

Представник позивача в судових засіданнях заперечував на задоволенні апеляційної скарги з підстав наведених у відзиві на апеляційну скаргу, на вимогу суду апеляційної інстанції надав до матеріалів справи розрахунки пені в національній валюті гривні, за курсом на дату виникнення заборгованості.

В судовому засіданні 02.11.2016р. за результатами перегляду даної справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено з матеріалів справи, між Публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" (Банк, позивач) та Відкритим акціонерним товариством "ОСОБА_3 Нижньодніпровський трубопрокатний завод" (Позичальник, відповідач-2) було укладено Договір про відкриття кредитної лінії №16-МВ/12 від 30.03.2012р. (надалі - кредитний договір) (а.с. 10-28 т.1).

Відповідно до умов п.1.1. вказаного кредитного договору Банк відкриває Позичальнику мультивалютну відновлювальну кредитну лінію та на підставі додаткових угод до цього договору окремими частинами (траншами) надає Позичальнику кредит в порядку і на умовах, визначених цим договором. Позичальник, в свою чергу, зобов'язується використати кредит з метою, визначеною в п. 1.5. цього договору, своєчасно та в повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування кредитом, виконати інші умови договору та повернути Банку кредит в терміни, встановлені цим договором.

Також в абзаці 3 пункту 1.1. кредитного договору сторони встановили, що у межах кредитної лінії можуть надаватися кошти у гривнях та/або у доларах США та/або у євро та/або у російських рублях.

Відповідно до п. 1.2. кредитного договору ліміт кредитної лінії становить сума, еквівалентна 50 000 000,00 доларів США. Розмір кредиту у всіх видах валют у перерахунку в долари США не може перевищувати встановлений ліміт кредитної лінії. При цьому перерахунок суми кредиту із іноземних валют здійснюється за крос-курсом цієї іноземної валюти до доларів США, обрахованим через їх офіційний курс до гривні, встановлений Національним банком України на дату укладення цього договору.

Строк дії кредитної лінії закінчується 30.03.2015р. (п. 1.4. кредитного договору).

В п. 9.1. кредитного договору сторони погодили, що Позичальник зобов'язаний повернути кредит шляхом повернення кожного траншу в строк, визначений додатковою угодою, на підставі якої цей транш наданий, але не пізніше, ніж в день закінчення строку дії кредитної лінії.

За умовами п. 10.1. кредитного договору надання кожного з траншів здійснюється у валюті, визначеній в додатковій угоді, на підставі якої він надається. Повернення кредиту, сплата процентів за користування ним здійснюється окремо щодо частини кредиту у кожній з валют, у валюті, в якій цю частину надано, що надалі іменується валюта кредиту. При цьому, сторони визначили, що повернення частини кредиту, наданої в іноземній валюті, та/або сплата процентів за користування ним, можуть бути здійснені Позичальником у національній валюті та/або у іноземній валюті, відмінній від валюти кредиту лише у визначених в цьому пункті випадках: а) за наявності на це попередньої письмової згоди банку, наданої на письмове звернення позичальника; б) на власний розсуд банку у випадку договірного списання грошових коштів на підставі пункту 10.6. цього договору.

Розмір процентів за користування кредитом складає, зокрема: за користування частиною кредиту, наданою в доларах США 15,75 % відсотків річних; за користування частиною кредиту, наданою в євро 13,25 % відсотків річних. Тип процентної ставки за користування кредитом фіксована (п. 1.3. кредитного договору).

Відповідно до пунктів 6.1.-6.3. кредитного договору проценти нараховуються щомісяця на суму кредиту (окремо по кожному виду валют, у яких надано кредит) протягом усього строку користування ним, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році (для частини кредиту в іноземних валютах, інших ніж російські рублі). При цьому для цілей нарахування процентів на суму кожного з траншів день його надання враховується, а день повернення - не враховується при нарахуванні процентів.

Проценти, нараховані за місяць, Позичальник зобов'язаний сплачувати щомісяця у строк з першого по п'яте число (включно) місяця, наступного за тим, за який вони нараховані (крім процентів, нарахованих за грудень та/або квітень). Проценти нараховані за грудень та/або квітень, позичальник зобов'язаний сплачувати в строк з першого по п'ятнадцяте число (включно) місяця, наступного за тим, за який вони нараховані.

Якщо після дострокової сплати процентів кредит був повністю або частково достроково повернутий у тому ж місяці, за який ці проценти нараховані, внаслідок чого фактично сплачена сума процентів перевищує розмір процентів, який підлягає сплаті, сума, яка складає різницю між фактично сплаченою сумою процентів та розміром процентів, що підлягає сплаті, вважається направленою на сплату процентів за користування кредитом за наступний місяць.

У разі повного повернення кредиту (достроково або при наявності прострочення), проценти нараховані за користування кредитом повинні бути сплачені в день такого повернення. При цьому, якщо коштів, що направляються на повне повернення кредиту не достатньо для повної сплати процентів за його користування, то вважається що строк сплати таких процентів наступив і кошти в першу чергу направляються на повернення цих процентів, а залишок коштів на повернення кредиту з урахуванням черговості передбаченої п. 10.4. цього договору.

Розмір процентів за користування кредитом може бути змінений за погодженням сторін.

В забезпечення виконання зобов'язань за договором про відкриття кредитної лінії №16-МВ/12 від 30.03.2012р. між Публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 Україна" (Поручитель, відповідач-1) укладено Договір поруки №66-П/12 від 30.03.2012р. (договір поруки), відповідно до п. 2.1. якого Поручитель поручився за виконання Боржником (Позичальник, відповідач-2) наступних обов'язків, що виникли на підставі основного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому: обов'язок повернути банку наданий за основним договором кредит, загальна сума якого у будь-який момент часу не перевищуватиме ліміт кредитної лінії. Кожен з траншів, шляхом надання яких наданий такий кредит, повинен бути повернутий у валюті, у якій його надано, частинами та у строк, що визначені в основному договорі та/або у додатковій угоді, на підставі якої цей транш наданий, при цьому кінцевий строк повернення кожного з траншів не може перевищувати строку дії кредитної лінії; обов'язок сплачувати банку проценти за користування кредитом, наданим за кредитною лінією, у наступному розмірі: 15,75 % річних за користування частиною кредиту, наданою у доларах США, 21 % річних за користування частиною кредиту, наданою у гривнях, 13,25 % річних за користування частиною кредиту, наданою у євро, та 15,5 % річних за користування частиною кредиту, наданою у російських рублях, або у будь-якому іншому (більшому або меншому) розмірі, якщо такий буде встановлений шляхом зміни основного договору у строки визначені в основному договорі; обов'язок сплачувати банку комісію у розмірі і строки визначені в основному договорі; обов'язок у випадках, передбачених основним договором або законодавством України, достроково (до настання строків повернення/сплати, зазначених вище у цьому пункті), повернути банку кредит, сплатити проценти за користування ними і викопати інші обов'язки, що передбачені основним договором або випливають з нього; обов'язок відшкодувати збитки понад суму неустойки (пені, штрафів), що заподіяні банку невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за основним договором, які підтверджені відповідними офіційними документами ( п. 2.1. договору поруки).

Відповідно до п. 3.1. договору поруки Боржник та Поручитель відповідають перед Банком за порушення обов'язків, перелічених в статті 2 цього договору як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед банком в тому ж обсязі, що і боржник.

Надалі між сторонами було укладено низку Додаткових угод (№№1-117) до вказаного кредитного договору та Угод про внесення змін до Додаткових угод, за якими позивач (Банк) надавав відповідачеві-2 ( Позичальнику) грошові кошти (транші) у валюті (доларах США та євро) (а.с. 29-171 т.1 та а.с. 1-100 т. 2). У цих додаткових угодах за згодою обох сторін визначалися суми траншів, які надаються Банком Позичальнику, розміри процентів за користування кредитними коштами, строки повернення кредитних коштів, черговість та порядок погашення заборгованості тощо.

В умовах деяких із зазначених вище додаткових угод сторони коригували розмір процентної ставки за користування траншами, але цей розмір був меншим, ніж вказаний в пункті 1.3. кредитного договору.

Також 25.03.2013р. сторони уклали додаткову угоду до кредитного договору, якою було змінено найменування Позичальника з Відкритого акціонерного товариства "ОСОБА_3 Нижньодніпровський трубопрокатний завод" на Публічне акціонерне товариство "ОСОБА_3 Нижньодніпровський трубопрокатний завод" (а.с. 30. т. 1).

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що на виконання умов договору про відкриття кредитної лінії №16-МВ/12 від 30.03.2012р., на підставі укладених додаткових угод до договору (в редакції угод про внесення змін) №103 від 20.01.2015р., №104 від 20.01.2015р., №105 від 20.01.2015р., №106 від 20.01.2015р., Банком було надано Позичальнику кредитні кошти в розмірі 7120000,00 доларів США зі строком повернення 20.03.2015р. та на підставі укладених 01.12.2014р., 11.12.2014р., 22.01.2015р. додаткових угод №91 - №102 та №107 - №117 Банком надано Позичальнику кредитні кошти в розмірі 31600000,00 євро зі строком повернення 02.02.2015р., 11.02.2015р. та 20.03.2015р. (банківські виписки та меморіальні ордери знаходяться в матеріалах справи).

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору

Стаття 629 Цивільного кодексу України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом ст. 526 Цивільного кодексу Україні та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Невиконання відповідачем-2 (Позичальником) належним чином умов кредитного договору, а відповідачем-1 (Поручителем) умов договору поруки стало причиною спору у даній справі.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив із того, що у звязку з ненаданням доказів виконання грошових зобовязань позичальника наявні підстави для солідарного стягнення заборгованості з обох відповідачів.

Причиною апеляційного оскарження є незгода відповідача із розміром заборгованості, яку було стягнуто в судовому порядку, що повязується відповідачем-2 з необґрунтованими розрахунками як основного боргу в валюті, в якій був наданий кредит, так і пені в національній валюті України (гривні).

Пунктами 1, 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012 року роз'яснено про те, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

У п.2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання позивача до їх уточнення.

Отже, місцевий господарський суд мав розглядати дану справу в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Як вбачається з матеріалів справи, після порушення провадження у справі, позивач повідомив суд першої інстанції про часткове погашення ПАТ "ОСОБА_3 Нижньодніпровський трубопрокатний завод" заборгованості, у звязку із чим подав заяву про зменшення позовних вимог (а.с. 47-58 т.5), розрахунок простроченої заборгованості (а.с. 59-67 т.5) та надав до суду відповідні докази - довідку про стан кредитної заборгованості, меморіальні ордери, виписки по особовим рахункам (а.с.68-86 т.5).

Тому колегія суддів вважає, що судом обґрунтовано було відхилено клопотання відповідача-2 щодо спонукання позивача до приведення позовних вимог у відповідність до норм діючого законодавства та формування розміру позовних вимог із заборгованості по кредиту, строкової та простроченої заборгованості по процентах за користування кредитом в національній грошовій одиниці України гривні, за курсом на день подання позовної заяви, та вирішено спір між сторонами на основі наданих позивачем розрахунків.

Із матеріалів справи та уточненого розрахунку заборгованості (а.с. 59-67 т.5) місцевий господарський суд встановив, що у відповідача-2 наявна прострочена заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом в розмірі 114921,70 доларів США, яка складається з:

- відсотків за травень 2015р. нарахованих за додатковими угодами про надання траншів №103- №106 від 20.01.2015р. впродовж 31 дня. Загальний розмір становив 76025,34 доларів США. Часткове погашення відбулось 21.09.2015р. в розмірі 34677,43 доларів США. Таким чином, залишок заборгованості становить 41347,91 доларів США;

- відсотків за червень 2015р. нарахованих за додатковими угодами про надання траншів №103- №106 від 20.01.2015р. впродовж 30 днів на загальну суму 73573,34 доларів США.

Крім того, у позичальника за додатковими угодами про надання траншів №103 -106 від 20.01.2015р. наявна строкова заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом з 01.07.2015р. по 12.07.2015р. в розмірі 29429,34 доларів США.

Позивач також заявив до стягнення прострочену заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом в розмірі 1652377,69 євро, яка складається з:

- відсотків нарахованих за січень 2015р. за додатковими угодами про надання траншів №84- №90 від 14.11.2014р. та від 17.11.2014р. (впродовж 21 дня), за додатковими угодами про надання траншів №91 - №102 від 01.12.2014р. та від 11.12.2014р., (продовж 31 дня) та за додатковими угодами про надання траншів №107-117 від 22.01.2015р. (впродовж 10 днів). Загальний розмір заборгованості за відсотками за січень 2015р. складав 327655,54 євро. Внаслідок часткової сплати 31.07.2015р. в розмірі 136055,55 євро та 04.09.2015р. в розмірі 136055,55 євро, несплаченою залишається сума в розмірі 55544,44євро;

- відсотків нарахованих за лютий 2015р. за додатковими угодами про надання траншів №91 - №102 від 01.12.2014р. та від 11.12.2014р. (продовж 28 днів) та за додатковими угодами про надання траншів №107 - 117 (впродовж 28 днів). Загальний розмір заборгованості за відсотками за лютий 2015р. складає 298075,54 євро.

- відсотків нарахованих за березень 2015р. за додатковими угодами про надання траншів №91-№102 від 01.12.2014р. та від 11.12.2014р. (продовж 31 дня) та за додатковими угодами про надання траншів №107-117 від 22.01.2015р. (впродовж 31 дня). Загальний розмір заборгованості за відсотками за березень 2015р. складає 330012,17 євро.

- відсотків нарахованих за квітень 2015р. за додатковими угодами про надання траншів №91- №102 від 01.12.2014р. та від 11.12.2014р. (продовж 30 днів) та за додатковими угодами про надання траншів №107-117 від 22.01.2015р. (впродовж 30 днів). Загальний розмір заборгованості за відсотками за квітень 2015р. складає 319366,63 євро.

- відсотків нарахованих за травень 2015р. за додатковими угодами про надання траншів №91-№102 від 01.12.2014р. та від 11.12.2014р. (продовж 31 дня) та за додатковими угодами про надання траншів №107-117 від 22.01.2015р. (впродовж 31 дня). Загальний розмір заборгованості за відсотками за травень 2015р. складає 330012,28 євро.

- відсотків нарахованих за червень 2015р. за додатковими угодами про надання траншів №91-№102 від 01.12.2014р. та від 11.12.2014р. (продовж 30 днів) та додатковими угодами про надання траншів №107-117 від 22.01.2015р. (впродовж 30 днів). Загальний розмір заборгованості за відсотками за червень 2015р. складає 319366,63 євро.

Крім того, позивач просив стягнути строкову заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом в розмірі 127746,63євро, яка складається з сум строкової заборгованості за додатковими угодами про надання траншу №91 від 01.12.2014р. в розмірі 8000,00 євро; №92 від 01.12.2014р. в розмірі 8000,00 євро; №93 від 01.12.2014р. в розмірі 8000,00 євро; №94 від 01.12.2014р. в розмірі 8000,00 євро: №95 від 01.12.2014р. в розмірі 8000,00 євро; №96 від 01.12.2014р. в розмірі 8000,00 євро; №97 від 01.12.2014р. в розмірі 1723,32 євро; №98 від 11.12.2014р. в розмірі 8000,00 євро; №99 від 11.12.2014р. в розмірі 8000,00 євро; №100 від 11.12.2014р. в розмірі 8000,00 євро; №101 від 11.12.2014р. в розмірі 8000,00 євро; №102 від 11.12.2014р. в розмірі 4276,68 євро; №107 від 22.01.2015р. в розмірі 4133,33 євро; №108 від 22.01.2015р. в розмірі 4133,33 євро; №109 від 22.01.2015р. в розмірі 4133,33 євро; №110 від 22.01.2015р. в розмірі 4133,33 євро; №111 від 22.01.2015р. в розмірі 4133,33 євро; №112 від 22.01.2015р. в розмірі 4133,33 євро; №113 від 22.01.2015р. в розмірі 4133,33 євро; №114 від 22.01.2015р. в розмірі 4133,33 євро; №115 від 22.01.2015р. в розмірі 4133,33 євро; №116 від 22.01.2015р. в розмірі 4133,33 євро; №117 від 22.01.2015р. в розмірі 413,33 євро.

Відповідно до ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором (ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України).

Так, обіг іноземної валюти на території України підпорядковується спеціальному правовому режиму, встановленому законодавством України.

Використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) є використанням іноземної валюти на території України для виконання будь-яких зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються (абзац другий пункту 1.4 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 N 483).

Відповідно до приписів статей 1, 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993р. №15-93 надання кредитів в іноземній валюті віднесено до валютних операцій, здійснення яких потребує отримання генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Генеральні ліцензії видаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

В матеріалах даної справи міститься копія Генеральної ліцензії на здійснення валютних від 05.10.2011 №61, видана Публічному акціонерному товариству "Альфа-Банк", якою Національний банк України надав позивачеві право на здійснення валютних операцій згідно з додатком (а.с. 120 та 122-123 т. 5), а також Банківська ліцензія №61 від 05.10.2011р. (а.с. 121 т.5), видана Публічному акціонерному товариству "Альфа-Банк" на право надання банківських послуг, визначених частиною третьою статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

В умовах кредитного договору (п. 1.2., 10.1.) та відповідних додаткових угод до нього за згодою обох сторін було обумовлено, що кредит має бути повернутий у сумі фактично отриманих коштів у відповідній валюті, сплата відсотків має здійснюватися окремо щодо частини кредиту у кожній з валют, у валюті, в якій цю частину надано.

Таким чином, позивач належним чином довів своє право на здійснення валютних операцій, а виникнення між сторонами за вказаними кредитним договором грошових зобовязань у валюті та виконання цих зобовязань у валюті не суперечить чинному законодавству. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих обставин.

Дослідивши доводи апеляційної скарги відповідача-2 щодо неврахування у розрахунках позивача частини платежів, колегія суддів встановила, що відповідачем-2 надавались для доручення до матеріалів справи з відповідним клопотанням від 31.05.2016р. копії платіжних доручень: №41 від 06.04.2016р. на суму 131666,66 євро; №42 від 06.04.2016р. на суму 29666,67 доларів США; №57 від 11.05.2016р. на суму 36655,56 доларів США; №68 від 11.05.2016р. на суму 136055,55 євро (а.с. 114-118 т. 5).

Однак, як вбачається із матеріалів справи, 12.04.2016р. позивач подав суду заяву №32347-11-б/б від 11.04.2016р. про зменшення позовних вимог, в якості додатків до якої було додано Довідку вих. №82781-19-206106 від 26.10.2016р. про стан кредитної заборгованості. Як зазначено в цій Довідці загалом в 2016 році до Банку надійшли кошти в розмірі 806955,52 євро та 211622,25 долари США і всі ці кошти були направлені на погашення заборгованості з оплати прострочених відсотків за кредитним договором, що виникла вже після порушення господарським судом провадження у даній справі, тому вказані суми не входили в позовні вимоги банку, заявлені в позовній заяві (із врахуванням зменшення позовних вимог).

Відповідно до умов п. 10.4. кредитного договору, якщо коштів, що направляються для погашення заборгованості Позичальника за цим договором, недостатньо для її повного погашення, погашення повинно здійснюватися у такій черговості:

- прострочені проценти за користування Кредитом (за їх наявності);

- пеня за прострочення сплати процентів за користування Кредитом (за її наявності);

- пеня за прострочення повернення Кредиту або його частини (за її наявності);

- передбачені цим Договором штрафи (за їх наявності);

- проценти за користування Кредитом, визначені в абзаці четвертому пункту 6.2. цього Договору (за їх наявності);

- транші, повернення яких у терміни, визначені у відповідності з пунктом 9.1. цього Договору, прострочено (за їх наявності);

- строкове повернення кредиту.

З огляду на вказані вище умови кредитного договору колегія суддів погоджується з доводами позивача, що погашення заборгованості, яка виникла після подачі позовної заяви, коштами отриманими від боржника в 2016 році не суперечить вимогам п. 10.4. Кредитного договору. Отже, зазначення відповідачем-2 призначень платежу у платіжних дорученнях: №41 від 06.04.2016р. на суму 131666,66 євро; №42 від 06.04.2016р. на суму 29666,67 доларів США; №57 від 11.05.2016р. на суму 36655,56 доларів США; №68 від 11.05.2016р. на суму 136055,55 євро не було обовязковим для Банку за обставин існування заборгованості, яка мала погашатися першочергово відповідно до наведених вище умов кредитного договору. З наведених підстав, колегія суддів відхиляє доводи відповідача-2, оскільки надані ним докази не спростовують правильності розрахунків позивача і не свідчать про те, що судом першої інстанції прийняте необґрунтоване рішення.

Відтак, перевіривши розрахунки позивача, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що нарахування простроченої заборгованості та процентів за користування кредитними коштами у валюті, в якій було отримано кредитні кошти, відповідає умовам кредитного договору та чинному законодавству, тому є правомірним.

Що стосується доводів відповідача-2 про неправильне обрахування позивачем штрафних санкцій у вигляді пені за несвоєчасне повернення кредиту, строкової та простроченої заборгованості по процентах за користування кредитом, пені за прострочення сплати процентів, то вони також не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Так у п. 10.1.3. кредитного договору сторони обумовили, що передбачені цим договором пені (крім пені за прострочення сплати процентів за користування Кредитом, наданим у валюті, іншій ніж долари США та пені за прострочення повернення Кредиту чи його частини, наданого у валюті, іншій ніж долари США) розраховуються у доларах США і сплачуються у гривнях у еквіваленті за офіційним курсом національного банку України, встановленим на день їх сплати, а у випадку звернення Банком в суд щодо стягнення заборгованості, - за офіційним кусом Національного банку України, встановленим на день підписання позовної заяви представником Банку.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що знайшло відображення в мотивувальній частині рішення, що сума пені в розмірі 31702138,64 грн. за загальний період з 13.09.2014р. по 13.07.2015р. нарахована:

- за несвоєчасне повернення суми кредиту за додатковими угодами про надання траншів №50 від 14.07.2014р., №51 від 14.07.2014р., №52 від 14.07.2014р., №80 від 13.11.2014р., №81 від 13.11.2014р., №82 від 13.11.2014р., №83 від 13.11.2014р., №103 від 20.01.2015р., №104 від 20.01.2015р., №105 від 20.01.2015р. та №106 від 20.01.2015р.

- за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом в доларах, в розмірі 1268826,51 грн.

Згідно з розрахунком позивача, сума пені в розмірі 178256321,69 грн. за загальний період з 23.07.2014р. по 13.07.2015р. нарахована за несвоєчасне повернення кредиту в євро: - за додатковими угодами про надання траншів №39 від 22.05.2014р., №41 від 26.05.2014р., №42 від 27.05.2014р., №53 від 15.07.2014р., №54 від 15.07.2014р., №55 від 15.07.2014р., №56/57 від 25.07.2014р., №57/58 від 25.07.2014р., №58/59 від 28.07.2014р., №59/60 від 28.07.2014р., №84 від 14.11.2014р., №85 від 14.11.2014р., №86 від 14.11.2014р., №87 від 14.11.2014р., №88 від 14.11.2014р., №90 від 17.11.2014р., №91 від 01.12.2014р., №92 від 01.12.2014р., №93 від 01.12.2014р., №94 від 01.12.2014р., №95 від 01.12.2014р., №96 від 01.12.2014р., №97 від 01.12.2014р., №98 від 01.12.2014р., №99 від 01.12.2014р., №100 від 01.12.2014р., №101 від 11.12.2014р., №102 від 11.12.2014р., №107 від 22.01.2015р., №108 від 22.01.2015р., №109 від 22.01.2015р., №110 від 22.01.2015р., №111 від 22.01.2015р., №112 від 22.01.2015р., №113 від 22.01.2015р., №114 від 22.01.2015р., №115 від 22.01.2015р., №116 від 22.01.2015р., №117 від 22.01.2015р. в розмірі 178256321,69 грн.

- за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом в євро, в розмірі 6185385,66 грн.

Стаття 611 Цивільного кодексу України визначає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частина 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно. які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

У пункті 8.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №3 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено господарським судам, що згідно з частиною другою статті 533 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 Цивільного кодексу України). Частина третя статті 533 Цивільного кодексу України визначає, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до частини другої статті 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

За пунктом 3.3 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

Відповідно до частини першої статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 № 15-93 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Положення частини другої статті 533 Цивільного кодексу України та частини другої статті 198 Господарського кодексу України містять однакові за змістом приписи про необхідність виконання грошового зобов'язання між резидентами України виключно у валюті України (валюта платежу), крім випадків отримання стороною цього зобов'язання відповідної ліцензії Національного банку України відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Відтак вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України).

Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку розміру заявлених до стягнення сум пені та встановлено, що порядок її нарахування відповідає умовам кредитного договору (п.10.1.3.) та не суперечить чинному законодавству.

На підтвердження своїх заперечень, які стосуються нарахувань пені, відповідач-2 надав суду контррозрахунок, у якому за основу для нарахування взято заборгованість у національній валюті (гривні) за курсом НБУ, який встановлений для обміну її по відношенню до валюти кредиту на дату, з якої виникає прострочення відповідних зобовязань (а.с. 185-199 т. 5) та пояснення з уточненими розрахунками (а.с. 208-209 т.5). Судом апеляційної інстанції також був витребуваний у позивача та залучений до матеріалів справи уточнений розрахунок заборгованості, який містить більш детальний розрахунок пені за період часу, протягом якого мало місце невиконання такого зобовязання за кожен день прострочення (а.с. 5-32 т. 6), але враховуючи, що такий розрахунок за своїм змістом не відповідає порядку нарахування пені, визначеного в п. 10.1.3. кредитного договору, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для прийняття його у якості належного доказу на підтвердження порядку формування заборгованості відповідача-2 (в частині нарахувань пені), а тому за основу позовних вимог мають бути взяті попередні розрахунки позивача (а.с. 59-67 т. 5).

Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем-2 означених нарахувань пені, тому колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимоги в частині стягнення означених вище сум пені.

Враховує колегія суддів також на те, що на розгляді господарського суду Дніпропетровської області перебувала справа № 904/6938/15 за позовом Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 Тьюб" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "ОСОБА_3 Нижньодніпровський трубопрокатний завод" про стягнення заборгованості.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.06.2016р. у справі 904/6938/15 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Альфа Банк" задоволені у повному обсязі та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 Тьюб" на користь Публічного акціонерного товариства "Альфа Банк" заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №16-МВ/12 від 30.03.2012р., яка виникла станом на 13.07.2015р., а саме: суму простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 7120000 доларів США; суму строкової заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в розмірі 29429,34 доларів США; суму простроченої заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в розмірі 114921,70 доларів США; суму пені, нараховану за несвоєчасне повернення кредиту, в розмірі 31702138 грн. 64 коп.; суму пені, нараховану за несвоєчасну сплату процентів, в розмірі 1268826 грн. 51 коп.; суму простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 31600000 євро; суму строкової заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в розмірі 127746,63 євро; суму простроченої заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в розмірі 1652377,69 євро; суму пені, нараховану за несвоєчасне повернення кредиту, в розмірі 178256321 грн. 69 коп.; суму пені, нараховану за несвоєчасну сплату процентів, в розмірі 6185385 грн. 66 коп.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.08.2016р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 Тьюб" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.06.2016р. у справі №904/6938/15 залишено без змін.

Дослідивши мотивувальну частину судових рішень у справі №904/6938/15, колегія суддів встановила, що під час розгляду іншої справи між особами, які є сторонами у даній справі, вже був встановлений факт виникнення у ПАТ "ОСОБА_3 Ніжньодніпровський завод" (Позичальник) зобовязань перед ПАТ "Альфа Банк" (Банком) зі сплати пені та було визначено розмір заборгованості таких зобовязань, яка розраховувалась за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на день підписання позовної заяви представником банку, і цей факт не потребує доказуванню в силу положень ч.3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, оскільки може створити конкуренцію судових рішень у висновках стосовно одних й тих самих спірних обставин.

Відносно вирішення місцевим господарським судом клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведені в заяві доводи носять характер припущення на потенційну можливість ухилення відповідачів від виконання судового рішення та погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заходу до забезпечення позову.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що господарським судом повно, всебічно та об'єктивно досліджені всі обставини справи в їх сукупності, їм надана належна правова оцінка, оскаржене рішення місцевого господарського суду повністю відповідає вимогам законодавства, тому передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у справі судового рішення немає.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_3 Нижньодніпровський трубопрокатний завод" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2016р. у справі №904/6940/15 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Повний текст постанови складено 07.11.2016р.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

СуддяМ.О. Дармін

СуддяО.В. Березкіна