Постанова № 62566265, 07.11.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2016 р. Справа № 922/2038/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Россолов В.В.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю:

прокурора - Полякова С.О. (посвідчення №013758 від 06.12.2012 року);

представників:

позивача - Мхітарян К.Б. (довіреність №114 від 03.10.2016 року);

відповідача - не з'явився;

третьої особи - Гребенюк Ю.М. (довіреність №0102-016 від 19.04.2016 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№2557Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 08 серпня 2016 року у справі №922/2038/16

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 Харківської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м.Харків,

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м.Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, м.Харків,

про визнання недійсним договору та повернення майна, -

ВСТАНОВИЛА:

Керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 Харківської області звернувся до господарського суду з позовною заявою в інтересах держави, в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м.Харків, в якій просить визнати недійсним Договір оренди №4420-Н від 28.12.2009р., укладений між позивачем і відповідачем, та додаткові угоди до нього: № 1 від 20.12.2012р., № 2 від 20.12.2012р., № 3 від 29.09.2015р.; зобов'язати відповідача звільнити нежитлове приміщення на першому поверсі 9-поверхової будівлі гуртожитку № 11 Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, загальною площею 70,80 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (вартістю 339840,00 грн.), та повернути його Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області. Судовий збір прокурор просить стягнути з відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 08 серпня 2016 року у справі №922/2038/16 (суддя Кухар Н.М.) позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним Договір оренди № 4420-Н від 28.12.2009р., укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (код ЄДРПОУ: 23148337) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) та додаткові угоди до нього: № 1 від 20.12.2012р., № 2 від 20.12.2012р. та № 3 від 29.09.2015р. Зобов'язано Фізичну особу - підприємця ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) звільнити нежитлові приміщення на першому поверсі 9-поверхової будівлі гуртожитку № 11 Харківською національного університету імені В.Н. Каразіна, загальною площею 70,80 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (вартістю 339840,00 грн.), та повернути їх Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області (код ЄДРПОУ: 23148337). Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на користь Прокуратури Харківської області витрати з оплати судового збору в розмірі 7853,61 грн.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення господарського Харківської області від 08 серпня 2016 року у справі №922/2038/16 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Судові витрати просить покласти на позивача.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 12.10.2016 року. Зобов'язано відповідача надати докази надсилання копії апеляційної скарги позивачу - Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області, м.Харків.

Відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 21.09.2016 року надано докази надсилання копії апеляційної скарги позивачу - Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області, м.Харків (вх.№9939 від 03.10.2016 року).

06.10.2016 року представником третьої особи було надано відзив на апеляційну скаргу відповідача (вх.№10128), в якому він просить суд прийняти рішення по даній справі згідно вимог чинного законодавства.

11.10.2016 року прокурором надано до канцелярії суду заперечення на апеляційну скаргу відповідача (вх.№10317), в яких він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

12.10.2016 року від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні (вх.№10330), клопотання про долучення до матеріалів справи копій документів (вх.№10331), клопотання про застосування позовної давності (вх.№10332) та додаткові пояснення по справі (вх.№10333).

12.10.2016 року від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№10346), в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою суду від 12.10.2016 року розгляд справи було відкладено на 07.11.2016 року.

07.11.2016 року від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з його хворобою.

Розглянувши заявлене клопотання представника відповідача, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, виходячи з того, що відповідно до вимог статті 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, коли спір не може бути вирішено в даному засіданні, зокрема, через нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Відповідно до пункту 3.9.2 ч. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд, з урахуванням обставин конкретної справи, може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи, у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.).

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, позицію відповідача достатньо повно викладено в апеляційній скарзі, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Прокурор та представник позивача в судовому засіданні заперечують проти апеляційної скарги відповідача, просять рішення господарського суду Харківської області від 08 серпня 2016 року у справі №922/2038/16 залишити без змін.

Представник третьої особи підтримує апеляційну скаргу відповідача та просить її задовольнити, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 08 серпня 2016 року у справі №922/2038/16 та прийняти нове, яким в позові відмовити.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні пояснення учасників процесу, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скаги, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.12.2009р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (позивачем) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (відповідачем) було укладено Договір оренди № 4420-Н, відповідно до п. 1.1. якого позивач (орендодавець) передав, а відповідач (орендар) прийняла в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлове приміщення на 1-му поверсі 9-поверхової будівлі гуртожитку №11 Інв. № 103000114), загальною площею 70,80 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 що перебуває на балансі Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 04.08.2009р. і становить 278700,00 грн.

Листом від 13.11.2009р. № 1/10-3371 Міністерство освіти і науки України повідомило Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, що не заперечує проти передачі в оренду вищевказаного нежитлового приміщення.

Факт передачі зазначеного майна в строкове платне користування підтверджується двостороннє підписаним Актом приймання-передачі орендованого майна від 28.12.2009, який додатком № 1 до Договору оренди № 4420-Н від 28.12.2009р.

Спірні приміщення були передані відповідачу в оренду з метою розміщення буфету, що не здійснює продажу товарів підакцизної групи.

В подальшому, сторонами за Договором оренди було укладено Додаткову угоду № 1 від 20.12.2012р. до даного Договору, якою п. 1.1. розділу 1 "Предмет договору" викладено в новій редакції "вартість майна визначена згідно з незалежною оцінкою станом на 28.11.2012р. і становить 339840,00 грн.".

Додатковою угодою № 2 від 20.12.2012р. до Договору оренди № 4420-Н від 28.12.2009р. сторонами продовжено дію Договору строком на 2 роки 11 місяців, тобто з 28.11.2012р. до 28.10.2015р.

Додатковою угодою № 3 від 29.09.2015р. до спірного Договору, Договір продовжено сторонами строком на 2 роки 11 місяців, тобто до 28.10.2018р.

Таким чином, станом на даний час державне майно, передано в оренду за спірним договором, продовжує перебувати в користуванні відповідача.

Спеціалістами регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, згідно графіку проведення контрольних заходів по виконанню умов договорів оренди, укладених Регіональним відділенням Фонду державної майна України по Харківській області на перший квартал 2016 року, з метою контролю за станом та використанням державного майна було проведено огляд майна, яке передано в оренду Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 за Договором оренди № 4420-Н від 28.12.2009р. За результатами огляду встановлено нецільове використання орендованого майна.

Відповідно до умов Договору оренди, майно було передано в оренду під розміщення буфету, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи. Застосовано орендну ставку за результатами конкурсу - 6,428%.

Оглядом спірного приміщення встановлено, що дане приміщення використовується під розміщення кафе "Принц", яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи. При цьому, в приміщенні знаходяться три посадкових місця з обладнанням, призначеним для комп'ютерних ігор (три монітора з приставками). Та при такому використанні державного нерухомого майна повинні застосовуватись орендні ставки у розмірі 8% (під кафе) та 15% (під комп'ютерні ігри - інше використання).

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд дійшов висновку, що спірний договір оренди та додаткові угоди до нього не відповідають вимогам чинного законодавства.

Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про освіту" встановлено, що Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства.

Відповідно до преамбули Закону України "Про освіту", освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.

Метою освіти, а отже і метою діяльності навчальних закладів, є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

За приписами ч. 2 ст. 18 Закону України "Про освіту", навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством (ч. 1 ст. 63 Закону України "Про освіту").

За положеннями ч. 1 ст. 759, ч. 3 ст. 760 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк; особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Згідно з абз. 5 ч. ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції на момент укладення Договору оренди) не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції на момент укладення Договору оренди) приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення.

Загальнодержавне значення мають, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Частиною 2 п.8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010р. №796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" передбачено можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничній, науковій діяльності, у разі коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

За вимогами ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" (в редакції на момент укладення Договору оренди) об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Таким чином, законодавством передбачена можливість отримання навчальними закладами доходів від передання в оренду тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Аналогічних висновків дійшов і Вищий господарський суд України у справі №922/5058/15, які викладені в постанові від 27.04.2016 року.

Зважаючи на те, що предметом договору оренди №4420-Н від 28.12.2009р. є нежитлові приміщення, що перебувають на балансі Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, які є державним індивідуально визначеним майном, спірні правовідносини регулюються відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено порядок укладення договору оренди, зокрема, даною правовою нормою передбачено отримання орендодавцем від органу, уповноваженого управляти державним майном, згоди на укладення договору оренди.

На виконання вимог ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" Регіональне відділення Фонду державного майна України звернулось до органу, уповноваженому управляти державним майном - Міністерства освіти і науки України, щодо надання дозволу на передачу в оренду державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна.

Міністерство освіти і науки України в своєму листі №1/10-3378 від 13.11.2009 року року не заперечувало щодо передачі в оренду (на конкурсній основі) державного нерухомого майна. Крім того, Міністерство зазначило, що згадані площі не підпадають під критерії заборони до приватизації орендарем, визначені у частині 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що за договором оренди №4420-Н від 28.12.2009р., в оренду передано не об'єкт, не підрозділ та не цілісний майновий комплекс, а нежитлові приміщення на 1-му поверсі 9-поверхової будівлі гуртожитку, які потребують поточного ремонту, які безпосередньо не використовувалося в освітній, навчально-виховній, навчально-виробничній, науковій діяльності.

При цьому, згідно умов спірного договору саме ФОП ОСОБА_3 здійснює за власний рахунок поточний та капітальний ремонт майна (п.5.8), забезпечує його страхування (п.5.9), несе всі витрати, пов'язані з утриманням спірного майна, включаючи оплату комунальних платежів та плати за землю" (п.5.13).

Колегія суддів вважає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що передача спірного майна в оренду погіршує соціально-побутові умови осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі, або що спірне приміщення може використовуватись у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що до моменту передачі майна в оренду, спірне майно потребувало поточного ремонту, який було здійснено відповідачем.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що положення частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту" не можуть бути підставою для визнання спірного договору недійсним. Укладення такого договору не порушує названу норму права, оскільки майно, що передано в оренду, не використовується, а тому і не пов'язано з навчальним та науковим процесом та передано в оренду за умов, передбачених як наведеними нормами Закону України "Про освіту", так і Постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 №796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності".

Відповідно до положень частини 1 статті 215 та частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) наступних вимог - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Колегія суддів зазначає, що вищевказані підстави для визнання спірного договору недійсним - відсутні.

Таким чином, позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення №4420-Н від 28.12.2009р., задоволенню не підлягають.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання спірного договору недійсним, колегія суддів зазначає і про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання ФОП ОСОБА_3 звільнити нежитлові приміщення за договором оренди нежитлового приміщення №4420-Н від 28.12.2009р. та зобов'язання ФОП ОСОБА_3 та повернути їх РВ ФДМУ по Харківській області, оскільки ці позовні вимоги є похідними від позовної вимоги про визнання спірного договору недійсним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову прокурора є необґрунтованими.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що доводи прокурора та позивача про використання відповідачем спірних орендованих приміщень не за цільовим призначенням, визначеним умовами договору, не можуть бути підставою для визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення №4420-Н від 28.12.2009р. відповідно до вимог чинного законодавства.

Якщо наймач користується річчю впусереч договору або призначенню речі, то відповідно до пункту 1 частини 1 статті 783 Цивільного кодексу України, це є підставою для розірвання договору оренди на вимогу наймодавця.

Колегія суддів зазначає, що не підлягає задоволенню клопотання представника відповідача про застосування позовної давності (вх.№10332 від 12.10.2016 року).

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлено статтею 257 Цивільного кодексу України у три роки.

За приписами ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до пункту 2.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року - за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, оскільки судом не встановлено порушень чинного законодавства при укладанні спірного договору оренди, тож суд відмовляє у позові з підстав його необгрунтованості, а не з підстав пропущення строку позовної давності.

У відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, а тому колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що вказане рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення, а апеляційна скарга - задоволенню.

Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 105 Господарського процесуального кодексу України, у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

У відповідності до ст. 49, ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про перерозподіл судового збору пропорційно задоволеним вимогам, враховуючи приписи розділу 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" з огляду на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції і прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, витрати відповідача зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.

З огляду на зазначене та керуючись ст. ст.44, 49, 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, пп. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 08 серпня 2016 року у справі №922/2038/16 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м.Харків (61024, м. Харків, вул. Гуданова, ЄДРПОУ 23148337) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м.Харків (61202, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 8638, 97 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складено 09.11.2016р.

Головуючий суддя Тихий П.В.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Россолов В.В.