Ухвала суду № 62554966, 01.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

1 листопада 2016 р. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Усика Г.І.

суддів -Ратнікової В.М., Соколової В.В.

при секретарі - Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2016 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним,

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування нежилих приміщень, посвідченого 22.02.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, посилаючись на те, що відповідачка навмисно ввела його в оману щодо можливості вирішити проблему з погашенням кредиту шляхом вчинення цього правочину, оскільки в подальшому ОСОБА_2 спірні нежитлові приміщення, що були предметом договору дарування, подарувала своїй доньці.

Крім того, в момент оформлення договору дарування він не передбачав, що відповідачка шляхом введення його в оману намагається одноосібно заволодіти найбільш цінним спільним майном подружжя.

Справа №761/1569/15-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/12822/2016Головуючий усуді першої інстанції: Савицький О.А. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Усик Г.І. Висновком експертного дослідження фахівця-психолога від 12.11.2014 р. у нього встановлено наявність психологічних ознак проблемного (помилкового) волевиявлення під час укладання договору дарування.

Посилаючись на наведене, просив визнати недійсним договір дарування нежилих приміщеньвід 22.02.2013 р. з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16.08.2016 р. у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Зокрема зазначав, що суд не звернув належної уваги на те, що договір дарування нежилих приміщень від 22.02.2013 р. був укладений ним під впливом обману зі сторони відповідачки, а тому його внутрішня воля невірно хибно сприймала обставини, що мають істотне значення щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін.

Зазначене підтверджується висновком фахівця-психолога №1-12/11 від 12.11.2014 р., який дійшов висновку, що він був умисно введений відповідачкою в оману через використання психолого-конформного стану особистості щодо обставин, які мають істотне значення, що стало причиною проблемного (помилкового) волевиявлення позивача під час укладення спірного договору дарування.

Суд першої інстанції не надав зазначеному висновку належної правової оцінки, а обмежився лише посланням на те, що він є неконкретизованим, та безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про допит свідків та призначення судово-психологічної експертизи щодо визначення психологічного стану позивача та вчинення оспорюваного договору під впливом обману.

Також суд не урахував правову природу договору дарування, зокрема положення ч. 2 ст. 717 ЦК України, відповідно до якої договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Стверджував, що неповне з'ясування судом істотних обставин, що мають значення для справи та незабезпечення всебічного і об׳єктивного розгляду справи призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого судового рішення.

В судовому засідання представники ОСОБА_1 просили задовольнити апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, заявили клопотання про призначення у справі психолого-психіатричної експертизи для з׳ясування психологічного стану ОСОБА_1 в моменту укладення оспорюваного договору дарування, а також про виклик в судове засідання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 для з'ясування обставин за яких ОСОБА_1 укладався договір дарування.

Представник ОСОБА_2 просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а також клопотання про призначення у справі судової психолого-психіатричної експертизи та виклик свідків, з огляду на те, що позивач обґрунтовує свої вимоги введенням його в оману щодо обставин, що мають істотне значення при укладенні договору дарування з посиланням на ст. 230 ЦК України, тоді як в клопотанні про виклик свідків та призначення експертизи наводяться обґрунтуванні про необхідність з׳ясування мотивів та обставин за яких позивач уклав договір дарування.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які приймали участь в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт укладання 22.02.2013 р. договору дарування нежилих приміщень під впливом обману, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

Такий висновок суду ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

Судом встановлено, що з 26.07.1997 р. сторони перебували у шлюбі.

22.02.2013 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування нежилих приміщень, відповідно до якого ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 прийняла в дар нежилі приміщення з №1 по №11 (групи приміщень №78) (в літ.А) загальною площею 153,60 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, які оцінено сторонами в 1 084 400 грн.

За змістом ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Частиною 3 статті 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (абзац 2 ч.1 ст. 229 ЦК України)

З роз'яснень, викладених у п. 20постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», убачається, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел в діях однієї із сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім встановлених ст. 61 ЦПК України випадків. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 60 ЦПК України).

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що укладання сторонами 22.02.2013 р. договору дарування нежилих приміщень відбулося під впливом обману чи наявність помилки - неправильного сприйняття позивачем природи правочину, прав та обов'язків сторін, а також правових наслідків укладення правочину, що вплинуло на волевиявленняпозивача.

Наданий позивачем висновок експертного дослідження фахівця-психолога №1-12/11 від 12.11.2014 р., відповідно до якого під час ситуації укладання договору дарування у ОСОБА_1 виявлялися психологічні ознаки проблемного (помилкового) волевиявлення, обумовленого складними життєвими обставинами у вигляді тривалої сімейної кризи та фінансових труднощів, яке спонукалося зовнішнім введенням в оману через використання психологічно-конформного стану особистості не є підтвердженням того, що позивач неправильно сприймав правову природу договору дарування, прав та обов'язків сторін за цим договором, а також правові наслідки його укладення.

Мотиви укладення оспорюваного правочину (складне фінансове становище сім'ї сторін, намагання позивача зберегти сім׳ю) не мають правового значення для визнання його недійсним, з підстав введення позивача в оману.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки висновку фахівця-психолога №1-12/11 від 12.11.2014 р., колегія суддів зазначає, що такі посилання в апеляційній скарзі є безпідставними.

Аналізуючи зазначений висновок суд першої інстанції правильно зазначив, що він не може бути належним підтвердженням факту укладення позивачем договору дарування під впливом обману щодо обставин які впливають на вчинення правочину, і жодним чином не вказує на навмисне введення останнього в оману відповідачкою.

Як уже зазначалося вище, мотиви укладення позивачем договору дарування (складне фінансове становище сім'ї та тривала психотравматуюча сімейна ситуація) не мають істотного значення для визнання оспорюваного договору недійсним з підстав введення позивача в оману відповідачкою.

На підтвердження своїх вимог в цій частині позивач не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність обману в діях відповідачки, помилки його самого щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін за договором дарування та правові наслідки його укладення.

До того ж позивач не довів, як тяжке фінансове становище сім'ї (боргові зобов'язання перед кредиторами) з однієї сторони і дарування нежитлових приміщень дружині з метою збереження сім׳ї, пов'язані з умисними діями відповідачки щодо введення його в оману.

Та обставина, що після укладення договору дарування ОСОБА_2 ще протягом чотирьох місяців здійснював оплату за охорону нежитлових приміщень, подарованих ОСОБА_2 ніяким чином не свідчить про те, що він не мав волевиявлення на укладення договору дарування, оскільки на той час сторони перебували у шлюбі і вели спільне господарство. Саме по собі відчуження відповідачкою в подальшому нежитлових приміщень, також не свідчить про її обман позивача.

З наведених підстав, а також обґрунтувань та підстав заявлених позовних вимог, колегія суддів не убачала необхідним призначення у справі комплексної психолого-психіатричної експертизи для з׳ясування психологічного стану ОСОБА_1 в моменту укладення оспорюваного договору. Оскільки клопотання про виклик свідків також обгрунтовувалося посиланням на необхідність встановлення обставин укладення оспорюваного договору та психологічного стану позивача (викликаного тривалою сімейною кризою та складним фінансовим станом сім'ї сторін), то відхилено і клопотання представників ОСОБА_1 про виклик в судове засідання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому вона задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2016 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий: Судді: