Рішення № 62550031, 31.10.2016, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 711/68/16-ц

Номер провадження2/711/1120/16

31 жовтня 2016 року

Придніпровський районний суд міста Черкаси у складі:

головуючий суддя Дунаєв С.О.

при секретарі Нарадько Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дриллекс» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що відповідач з 01.02.2011р. працював на ТОВ «Дриллекс» на посаді менеджера з оптової торгівлі, що передбачало отримання ним особисто товарно-матеріальних цінностей із покладанням обов'язку їх збереження. У зв'язку з цим між сторонами був укладений договір про повну матеріальну відповідальність. Протягом січня 2015р. відповідач отримував від позивача товарно-матеріальні цінності на суму 113415,67грн. Натомість в лютому відповідач припинив виконання своїх трудових обовязків, але отримані товарні цінності не повернув. У зв'язку з цим позивач вимагає стягнути з відповідача суму завданих матеріальних збитків в розмірі 113415,67грн.

Відповідач позовні вимоги не визнав та у своїх запереченнях зазначив, що не отримував ніяких матеріальних цінностей від позивача. Просив відмовити у позові в повному обсязі.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити. Зауважили, що факт отримання відповідачем товарів підтверджується внутрішніми видатковими накладними з підписом відповідача. Порядок переміщення товарів з м. Харкова, де знаходиться підприємство, до м. Черкаси, де здійснював свою діяльність відповідач, вчинявся з використанням послуг транспортних компаній. Враховуючи, що на відповідача покладено обовязок повної матеріальної відповідальності, то він зобов'язаний відшкодувати повну вартість отриманих ним товарів за січень 2015р..

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог і зауважив, що відповідач не міг власноручно поставити підпис на внутрішніх накладних, оскільки не виїжджав з м. Черкаси до м. Харкова. Зауважив, що підписи на накладних вочевидь вчинені іншою особою від імені відповідача. Наполягав на тому, що відповідач не отримував ніяких товарів від позивача з грудня 2014р., а тому позовні вимоги вважає безпідставними та необґрунтованими. Просив відмовити у позові повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, свідка ОСОБА_4, дослідивши наявні у справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини і відповідні їм правовідносини.

В період з 01.02.2011р. по 31.03.2016р. відповідач працював на ТОВ «Дриллекс» на посаді менеджера з оптової торгівлі на умовах неповного робочого дня з режимом роботи з 10 до 14год, що підтверджується відповідними наказами по підприємству /а.с.40, 183/ та відомостями трудової книжки відповідача /а.с.184/.

Після прийому на роботу між позивачем та відповідачем був укладений договір про повну матеріальну відповідальність на умовах типового договору, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28.12.1977р. №447/24 /а.с.110/.

ТОВ «Дриллекс» займається оптово-роздрібною торгівлею залізними виробами, будівельними матеріалами, іншими невживаними товарами як в спеціалізованих магазинах, так і в фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет. Зазначена інформація є загальновідомою, оскільки доступна в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України за безкоштовним доступом за кодом позивача 34954359, а тому відповідно до ч.2 ст.61 Цивільно-процесуального кодексу України (далі ЦПК) не підлягає доказуванню.

В силу специфіки своїх трудових обовязків відповідач періодично отримував від позивача товари для їх подальшої передачі покупцю. При цьому товари відповідач міг отримувати у різний спосіб (власноручно, через компанії-перевізники, зокрема «Нова пошта»). З лютого 2015р. відповідач припинив свою діяльність з оптової реалізації продукції ТОВ «Дриллекс» і поїхав по заробіток до Європи. Зазначені обставини підтверджуються поясненнями свідка ОСОБА_4, яка є дружиною відповідача, копією належного відповідачеві паспорту громадянина України для виїзду за кордон з відміткою про вїзд до ОСОБА_5 16.02.2015р. /а.с.158-159/.

В період з 02 по 30 січня 2015р. відповідач отримав від позивача товарів на загальну вартість 113415,67грн, що підтверджується відповідними внутрішніми видатковими накладними /а.с.44-105, 146-148/.

Натомість по теперішній час відповідач не повернув на користь позивача отримані товари або їх вартість, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

Тож між сторонами склалися трудові правовідносини, які регулюються нормами Кодексу законів про працю України (далі КЗпП).

Згідно ч.1, 2 ст.130 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Пунктом першим частини першої статті 134 КЗпП передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно достатті 1351 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до ст.1351 КЗпП письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено в судовому засіданні укладений між сторонами договір про повну матеріальну відповідальність від 01.02.2011р. за формою та змістом відповідає умовам типового договору, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28.12.1977р. №447/24, та вимогам ст.1351 КЗпП.

Згідно ст.138 КЗпП для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбаченихстаттею 130цього Кодексу.

На виконання зазначеного обов'язку позивачем надано суду відповідні видаткові накладні (внутрішні) на переміщення товарів /а.с.44-105, 146-148/, якими підтверджується факт отримання відповідачем від позивача певних товарів в період з 02 по 30 січня 2015р.. При цьому надаючи оцінку зазначеним доказам з точки зору їх належності та допустимості суд зауважує наступне.

Цивільне судочинство базується на засадах змагальності та диспозитивності. Відповідно до ч.2, 3 ст.10 ЦПК сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обовязок сторони довести обставини на які вона посилається, як на обґрунтування своєї позиції, та подати суду відповідні докази на підтвердження цих обставин закріплений і в статях 60, 131 ЦПК. При цьому суд, зберігаючи свою нейтральність та неупередженість, розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.1 ст.11 ЦПК). Натомість, визначаючи пасивну участь суду в процесі доказування в цивільному судочинстві, закон покладає на суд обовязок сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи. Таке сприяння здійснюється у формі 1) роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов'язків, 2) попередження про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, 3) сприяння здійсненню прав осіб, які беруть участь у справі, у випадках, встановлених цим Кодексом (ч.4 ст.10 ЦПК).

На виконання своїх обовязків з доказування позивачем надано суду докази на підтвердження отримання відповідачем товарів на певну суму. Заперечуючи зазначені обставини, відповідач мав спростувати переконливість зазначених доказів та їх допустимість. Сприяючи реалізації відповідачем своїх процесуальних обовязків із доказування обставин, якими він обґрунтовує свої заперечення, суд за клопотанням представника відповідача ухвалою від 23.05.2016р. призначив по справі судову почеркознавчу експертизу /а.с.165/. Натомість, для проведення експертизи необхідно було погодити строк її проведення та надати додаткові зразки почерку і підпису відповідача про що було повідомлено осіб, які беруть участь у справі /а.с.170/. Разом з тим, зазначене клопотання експерта залишилось без виконання, оскільки відповідач не зміг в період часу з 23.05.2016р. по 30.08.2016р. зявитись до суду та надати зразки свого почерку і підпису, бо перебував за кордоном. У зв'язку з цим ухвала про призначення судової почеркознавчої експертизи була повернута до суду без виконання /а.с.173/. Як пояснили представник відповідача та свідок ОСОБА_4 відповідач не міг приїхати в Україну з особистих міркувань, через ризик втратити візу.

Відповідно до ч.1 ст.146 ЦПК у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Аналіз зазначеної норми закону в контексті положень ст.ст.10, 60, 131 ЦПК свідчить, що відповідачем не виконано належним чином свого обов'язку на спростування доказів позивача, а відтак у суду відсутні підстави для сумнівів у належності та допустимості наданих позивачем видаткових внутрішніх накладних. Отже суд вважає доведеними обставини отримання відповідачем від позивача товарів на суму 113415,67грн за період з 02 по 30 січня 2015р..

Отримання відповідачем товарів та неповернення їх бо їх вартості позивачу спричинило підприємству збитки, тобто спричинено шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

Згідно ч.1 ст.1353 КЗпПУ розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.

Враховуючи, що відповідач отримував від позивача нові товари для подальшого їх продажу, то розмір заподіяної позивачу шкоди має визначатись вартістю таких товарів, зазначених в первинних документах бухгалтерського обліку, якими є видаткові внутрішні накладні. Сума товарів за цими накладними /а.с.44-105, 146-148/ складає 113415,67грн, що і є сумою шкоди яка підлягає відшкодуванню.

Відповідно до ст.137 КЗпП суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений. Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою. Натомість під час розгляду справи не встановлено обставин, які б свідчили про необхідність зменшення розміру завданої позивачеві прямої дійсної шкоди, а тому вона підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Згідно ч.3 ст.233 КЗпП для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. З матеріалів справи вбачається, що товари, не повернення яких завдало шкоди позивачу, отримані відповідачем в період з 02 по 30 січня 2015р.. Позовна заява здана позивачем до відділу поштового звязку 04.01.2016р. (понеділок), що підтверджується відбитком поштового штампу на конверті /а.с.2/. За таких обставин річний строк звернення до суду, передбачений ч.3 ст.233 КЗпП, позивачем не пропущений.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.3 ст.88 ЦПК понесені позивачем судові витрати у вигляді оплати судового збору за подання позову в сумі 1701,24грн підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.7, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215 Цивільно-процесуального кодекс України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дриллекс» в якості відшкодування заподіяної шкоди 113415 (сто тринадцять тисяч чотириста п'ятнадцять)гривень 67 (шістдесят сім)копійок.

Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дриллекс» судові витрати в розмірі 1701 (тисяча сімсот одна)гривня 24 (двадцять чотири) копійки.

Рішення може бути оскаржене особами, які брали участь у справі, шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Черкаської області через Придніпровський районний суд міста Черкаси. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий: ОСОБА_6