Рішення № 62543459, 12.08.2016, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/2842/16-ц

Провадження № 2/645/1852/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2016 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Ульяніч І.В.,

за участю секретаря Чигринової О.В.

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні Фрунзенського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до Фрунзенського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2про стягнення заборгованості за договором б/н від 08.09.2006 року, у звязку з невиконанням ОСОБА_2 умов договору. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 08.09.2006 року ОСОБА_2, 08.09.2006 року отримав кредит у розмірі 5 000 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною картою" та "Тарифи Банку", складає між ним і банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. ПАТ КБ "ПриватБанк" є правонаступником прав та обов'язків ЗАТ КБ "ПриватБанк", у зв'язку з чим на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 30.04.2009 р. змінено найменування позивача з Закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на Публічне акціонерне товариство ОСОБА_1 банк «Приватбанк», про що зазначено у п.1.1. Статуту ПАТ КБ "ПриватБанк". Щодо зміни кредитного ліміту банк керується п. 3.2, п. 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.

ОСОБА_2належним чином свої зобов'язання щодо повернення кредиту не виконував.

У звязку з зазначеним порушенням зобовязань за кредитним договором відповідач станом на 30.04.2016 року має заборгованість 31116,10 грн., яка складається з наступного:

-3444,69 грн. - заборгованість за кредитом;

-22713,50 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;

-3000,00 грн. заборгованість з пені та комісії за користування кредитом;

а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг:

-500.00 грн. - штраф (фіксована частина);

-1457,91 грн. - штраф (процентна складова).

Таким чином у позивача виникла необхідність звернутися до суду з цим позовом.

Представник позивача у судове засіданняне зявився, про день та час слухання справи був повідомлений своєчасно та належним чином, надав заяву з проханням розглядати справу за його відсутності.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позов не визнали, просили відмовити у задоволені позову. Крім того, відповідач надав заперечення проти позову, в яких зазначив, що з матеріалів справи вбачається, що банк видав відповідачу кредит в розмірі 5000 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту, під 36% річних. Строк дії кредитного ліміту співпадає з терміном дії картки, тобто до січня 2014 року. Позивач не надав до позову договір, на який він посилається у позовній заяві, а саме: договір № б/н від 08.09.2006р. До позовної заяви додано лише «Заяву» позичальника від 08.09.2006 року та додано фотокопію «Умов та правил надання банківських послуг» та Правил користування платіжною карткою. Розрахунок заборгованості позивача базується на його власних припущеннях та не підтверджений первинними документами у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Позивачем на обґрунтування своїх вимог, надано розрахунок заборгованості, який не оформлений належним чином, та не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів. Відповідач при підписанні вищезазначеної заяви № б/н від 08.09.2016 року не був ознайомлений з «Умовами та правилами надання банківських послуг» і «Правилами користування платіжною карткою» про що повинен бути його підпис під вищезазначеними документами, і сам позивач стверджує про те, що ознайомлення можливе лише на сайті банку, однак на час розгляду справи в суді зазначений сайт не містить «Умов та правил надання банківських послуг». Посилання ж позивача на те, що «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою» та «Тарифи банку» складають між відповідачем та банком договір є необґрунтованими. Окрім цього не надано доказів і на підтвердження того, саме в якій редакції Умови та Правила діяли на момент написання заяви від 08.09.2006 року, оскільки в матеріалах справи міститься копія вказаних вище Умов та Правил, підписаних лише головою правління ЗАТ «ПриватБанк», тоді як така копія не може бути належними та допустимим доказом, так як вона не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, оскільки позичальником вона не підписана, не зазначена дата прийняття «Умов» чи їх затвердження, відсутня інформація з якого по який час діяли положення «Умов» у такому варіанті, який представлений суду, а також, що ці умови стосуються саме споживчого кредиту наданого ОСОБА_2. Теж саме можна стверджувати і про «Тарифи банку», на які посилається позивач. Відповідач ОСОБА_2 з ними ознайомлений не був, його підпис під ними відсутній, окрім цього, вони взагалі не можуть розглядатися судом в якості доказу, оскільки відсутні в матеріалах справи, тому посилання позивача на них є безпідставним. Враховуючи відсутність підпису відповідача в наданих банком «Умовах та правилах надання банківських послуг», «Правил користування платіжною карткою», не надання позивачем належних і допустимих доказів, які б свідчили про те, що при підписані сторонами кредитного договору відповідач був з ними ознайомлений та розумів їх, судом не може бути прийнято, як доказ. Також зазначив, що позивач не надав суду ні розрахунку пені, оформленого належним чином, так і доказів на підтвердження своїх позовних вимог в частині його права вимоги в сумі 3000 грн., та ще нараховував пеню після січня 2014 року, коли термін дії договору вже сплив. Окрім цього, включивши до цієї суми ще й суму комісії, яка також не передбачена ні в заяві, ні в «Умовах» наданих позивачем до позовної заяви, з якими відповідач не був ознайомлений, а тому правова підстава для її нарахування відсутня, відповідні докази вчинення даного правочину між сторонами не надано. Вимоги позивача щодо стягнення штрафу у фіксованій частині, а саме 500 грн., суперечать самій природі неустойки, оскільки вона розраховується у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобовязання. Як зазначив позивач у своїй позовній заяві, що, на його думку, згідно з п.8.6. Умов надання банківських послуг, в разі порушення позичальником строків платежів по кожному з грошових зобовязань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник повинен сплатити штраф в розмірі 500 грн. Однак, доказів на підтвердження порушення зобовязання не навів, зокрема, і не зазначив дати такого порушення та вид грошового зобовязання, який на думку позивача, було порушено відповідачем, що у свою чергу перешкоджає встановленню істини по справі. Те саме можна зазначити і про вимоги позивача про стягнення штрафу (процентна складова) у сумі 1457, 91 грн. Так, до позовної заяви не надано розрахунку, який би був зроблений позивачем на підтвердження своїх вимог, оскільки тим самим позбавлено суд можливості перевірити доводи позивача у цій частині та винести законне рішення. Окрім цього, не надано належних та допустимих доказів того, що позивач має право нараховувати штраф, алгоритм його розрахунку, а також підтвердження обовязку відповідача по справі сплати зазначеної суми штрафних санкцій.

Стосовно заборгованості за процентами у сумі 22713 грн. 50 коп. зазначив наступне, що ним сплачувались відсотки, але позивач зловживаючи своїм правом змінював відсоткову ставку по кредиту в односторонньому порядку без його відома, зокрема з 01.09.2014 року - 34.80% на рік, з 01.04.2015 року - 43,20 % відсотків на рік, хоча в заяві, яка була підписана позивачем, відсоткова ставка зазначена у розмірі - 36, 00 % річних, окрім цього, здійснював нарахування відсотків з 2006 року по 2012 рік за процентною ставкою 72 %, що не було обумовлено договором. При здійсненні нарахувань позивач виходив з того, що нараховував відсотки не 360 днів на рік, про що зазначено в заяві, а 365 і 366 днів на рік, що також є порушенням умов договору з боку позивача.

Однією з істотних умов укладання кредитного договору, яка має бути чітко виписана в договорі та на яку суд повинен звертати увагу, є сплата процентів на грошову суму, отриману в кредит. Посилання позивача на розрахунок заборгованості, який зроблено на підставі недопустимих доказів, а саме «Умов та правил надання банківських послуг», «Правил користування платіжною карткою» та «Тарифів Банку», тягне за собою неналежність цього доказу, оскільки він не містить інформації щодо предмета доказування.

Також зазначив, що заборгованість по % , яку зробив банк не повинна перевищувати 3440,46 грн., за тієї умови, що нарахування відсотків було здійснено по 30.04.2016 року. Як зазначає позивач в позовній заяві, строк дії договору визначений строком дії картки, згідно з інформацією на картці - строк її дії сплив 01/14 року, тому нарахування відсотків за кредитом після цієї дати є протиправним.

Тому наданий розрахунок заборгованості, на думку відповідача, є недопустимим доказом і не може бути прийнятий судом. Просив відмовити у задоволені позову.

Суд, вислухавши відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 08.09.2006 року відповідач ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 5000 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, тобто до січня 2014 року. Згідно заяви, відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана, заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, складає між ним і банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Щодо зміни кредитного ліміту ОСОБА_1 керується п. 3.2, п. 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що Клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Але в судовому засіданні відповідач повідомив, що з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, ознайомлений не був.

Позивач свої зобовязання за угодою виконав у повному обсязі, а саме, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому в заяві, що не оспорював в судовому засіданні відповідач по справі.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться .

Згідно ст.530 ЦК України зазначено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязань або не виконав його в строк, встановлений договором або законом. Боржник, що прострочив виконання зобовязання, відповідає перед кредитором за заподіяні простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно наданого банком розрахунку заборгованості гр. ОСОБА_2 за кредитним договором № б/н від 08.09.2006 р., станом на 30.04.2016 року має заборгованість 31116, 10 грн., яка складається з наступного:

-3444,69 грн. - заборгованість за кредитом;

-22713,50 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;

-3000,00 грн. заборгованість з пені та комісії за користування кредитом;

а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг:

-500.00 грн. - штраф (фіксована частина);

-1457,91 грн. - штраф (процентна складова).

З наданого розрахунку вбачається, що відповідач частково сплачував заборгованість за кредитом, в останнє в жовтні 2013 року. Позивачем нараховувались відсотки виходячі із 36% річних, 30%,34,80% та 43,20% річних, по простроченій заборгованості виходячі із 72% річних, 30%, 34,80%,43,2% річних, при цьому зміна відсоткової ставки на протязі нарахування відсотків, що не передбачена заявою, позивачем не пояснюється.

В позовній заяві позивач посилається на те, що Тарифи банку є також складовою частиною договору між сторонами, за якими проводилась нарахування комісії, яка не передбачена в заяві позичальника, при цього не надає суду зазначені Тарифи, що позбавляє суд перевірити правильність нарахувань.

Згідно ст. 549 ЦК України - штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В позовних вимогах позивача передбачені штрафи, як фіксована частина 500 грн., так я процентна складова 1457,91 грн. за порушення строків платежів, що на погляд суду протирічить вимогам законодавства щодо стягнення неустойки.

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Виходячи з правового аналізу вказаних норм "Умови та правила надання банківських послуг",«Правила користування платіжною карткою» та «Тарифи банку» (які не були надані суду), не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що саме ці Умови та Правила діяли в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, не змінювались. Крім того, у заяві позичальника домовленості сторін щодо збільшення відсоткової ставки та нарахування комісії та пені, немає.

У звязку із цим доводи позичальника про неознайомлення його з Умовами надання банківських послуг не можна визнавати необґрунтованими, такі "Умови та правила надання банківських послуг",«Правила користування платіжною карткою» та «Тарифи банку» не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 08.09.2006 року.

Згідно ст. 11 ЦПК України - суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Таким чином, суд вважає за необхідне у задоволені позову відмовити, у звязку із недоведеності позовних вимог, а саме нарахованої суми заборгованості.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України , суд, -

В и р і ш и в :

У задоволені позову Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги. Особами, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя