Постанова № 62541518, 02.11.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2016 р.Справа № 916/1339/16Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Гладишевої Т.Я.,

суддів: Головея В.М., Савицького Я.Ф,

секретар судового засідання Селиверстова М.В.

за участю представників сторін у судовому засіданні від 02.11.2016:

від позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, за довіреністю

від відповідача не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси Міністерства оборони України

на рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2016

по справі № 916/1339/16

за позовом: Південної виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (№ 51)

до відповідача: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси Міністерства оборони України

про стягнення заборгованості у розмірі 46 247,55

У судовому засіданні 02.11.2016 згідно ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року Південна виправна колонія управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (№ 51) (далі також Колонія, позивач) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси Міністерства оборони України (далі також КЕВ м. Одеси, Відділ, відповідач) про стягнення заборгованості за договором № Г-30 на виконання робіт та надання послуг з використанням праці спецконтингенту Південної виправної колонії УДПтС України в Одеській області (№ 51) від 29.04.2014 у розмірі 46 247,55 грн., з яких 44045,15 грн. сума основного боргу, 2202,40 грн. штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов вищевказаного Договору щодо оплати наданих за цим договором послуг.

У правове обґрунтування позову Колонія послалась на ст.ст. 175, 193, 218, 232 ГК України, ст. ст. 525, 526, 530, 546, 549, 610 ЦК України, ст.ст. 118, 121 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.07.2016 по справі № 916/1339/16 (суддя Шаратов Ю.А.) позов задоволено частково: стягнуто з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси Міністерства оборони України на користь Південної виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (№ 51) 44045,15 грн. основного боргу та 2202,25 грн. штрафу. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог, окрім вимоги про стягнення з відповідача 0,15 грн. штрафу.

Не погодившись з рішенням суду, КЕВ м. Одеси звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив вказане рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, а також неповне зясування судом обставин справи. Так, скаржник зазначив, що позивач не надав Відділу ані оригінал згаданого вище договору, ані рахунки, ані акти виконаних робіт, тобто бюджетне грошове зобовязання у КЕВ м. Одеси перед Колонією, на думку скаржника, взагалі не виникало.

У запереченні на апеляційну скаргу позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

У засіданнях суду апеляційної інстанції представники позивача підтримали свою правову позицію.

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси Міністерства оборони України, будучи належним чином повідомленим про дати, час та місце проведення судових засідань, що підтверджується долученими до матеріалів справи поштовими повідомленнями з відмітками підприємства поштового звязку про вручення поштових відправлень, не зявився, а отже, не скористався своїм процесуальним правом прийняти учать у засіданнях суду апеляційної інстанції.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, надавши оцінку всім обставинам справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників позивача, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом правильно встановлено та підтверджено в процесі перегляду справи апеляційним господарським судом, що 29.04.2014 між Південною виправною колонією управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (№ 51) (Виконавець) та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеси Міністерства оборони України (Замовник) укладено договір № Г-30 на виконання робіт та надання послуг з використанням праці спецконтингенту Південної виправної колонії УДПтС України в Одеській області (№ 51) (далі також Договір), за умовами якого Виконавець надає в розпорядження Замовника одну особу із числа спецконтингенту для здійснення робіт на територіях/обєктах Замовника з оплатою праці відповідно до зайнятості на протязі 8 годин щоденно при пятиденному робочому тижні в розмірі 150 % місячної мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством, з яких: 100 % місячної мінімальної заробітної плати виплачується працюючому з числа спецконтингенту пропорційно відпрацьованому часу, а 50 % цієї суми направляється у доходи від працевикористання спецконтингенту (п. 1.1. Договору).

Згідно п. 3.1 Договору оплата праці спецконтингенту здійснюється Замовником шляхом перерахування 150 % місячної заробітної плати на рахунок або в касу Виконавця до останнього числа поточного місяця, відповідно до розрахункових документів та/або акта виконаних робіт, підписаного уповноваженим представником обох сторін.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що за порушення термінів оплати праці працівників з числа спецконтингенту Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі 0,1 % суми, з якої допущено прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачує штраф у розмірі 5 % від вказаної суми.

У травні 2014 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до Договору, пунктом 1 якої сторони виклали пункт 1.1 Договору в наступній редакції:

„1.1 Виконавець надає в розпорядження Замовника не більш ніж пять осіб із числа спецконтингенту для здійснення робіт на територіях/обєктах Замовника з оплатою праці відповідно до зайнятості на протязі 8 годин щоденно при пятиденному робочому тижні в розмірі 150 % місячної мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством, з яких: 100 % місячної мінімальної заробітної плати виплачується працюючому з числа спецконтингенту пропорційно відпрацьованого часу, а 50 % цієї суми направляється у доходи від працевикористання спецконтингенту.

Пунктом 2 зазначеної вище додаткової угоди пункт 5.1 Договору викладено в такій редакції:

„5.1 Сторонами погоджено наступний термін дії цього договору: з моменту його підписання до 31.12.2014. Договір може бути пролонгований сторонами із дотриманням таких же умов договору, при цьому сторонами укладається додаткова угода, яка є невідємним додатком до цього договору.

18.06.2014 між Колонією та Відділом укладено додаткову угоду № 2 до Договору, пунктом 1 якої викладено пункт 1.1 Договору в наступній редакції:

„1.1 Виконавець надає в розпорядження замовника не більш ніж 11 (одинадцять) осіб із числа спецконтингенту для здійснення робіт на територіях/обєктах Замовника з оплатою праці відповідно до зайнятості на протязі 8 годин щоденно при пятиденному робочому тижні в розмірі 150 % місячної мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством, з яких: 100 % місячної мінімальної заробітної плати виплачується працюючому з числа спецконтингенту пропорційно відпрацьованого часу, а 50 % цієї суми направляється у доходи від працевикористання спецконтингенту.

28.08.2014 між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду № 3 до Договору, якою сторони розірвали договір № Г-30 на виконання робіт та надання послуг з використанням спецконтингенту Південної виправної колонії (№ 51) від 29.04.2014 на підставі ст.ст. 631, 651 ЦК України, п. 5.2 Договору. При цьому, сторони дійшли згоди про те, що фінансові зобовязання, які не були виконані за цим договором на момент його розірвання, мають бути виконані в повному обсязі зобовязаною стороною.

У пункті 2 додаткової угоди № 3 сторони узгодили, що розірвання дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

На виконання умов Договору позивачем були надані відповідачу послуги на загальну суму 52762,93 грн., що підтверджується актами на надання послуг з виконанням праці спецконтингенту, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками сторін, а саме: від 30.04.2014 на загальну суму 164,10 грн., від 30.05.2014 на загальну суму 1827,00 грн., від 30.06.2014 на загальну суму 1827,00 грн., від 31.07.2014 на загальну суму 1827,00 грн., від 31.08.2014 на загальну суму 5389,65 грн., від 31.08.2014 на загальну суму 1827,00 грн., від 30.09.2014 на загальну суму 830,46 грн., від 30.09.2014 на загальну суму 4982,73 грн., від 30.09.2014 на загальну суму 1245,68 грн., від 31.10.2014 на загальну суму 8817,26 грн., від 30.11.2014 на загальну суму 9409,05 грн., від 31.12.2014 на загальну суму 14616,00 грн.

Як вбачається з акта звірки взаєморозрахунків від 31.12.2014 № 39, заборгованість відповідача перед позивачем складає 44045,15 грн. Даний акт підписаний представниками Колонії та Відділу та скріплений печатками сторін без зауважень.

Згідно довідки Південної виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (№ 51) від 20.07.2016 № 2/8-4335 Відділом з 01.01.2014 по 31.12.2014 були сплачені кошти за робочу силу у сумі 8717,78 грн.

Виконавцем направлено на адресу Замовника претензію № 1 від 06.03.2015 з вимогою про сплату заборгованості в розмірі 44045,15 грн.

Вказану претензію відхилено КЕВ м. Одеси (лист від 18.03.2015 № 1057) з посиланням на те, що несвоєчасне перерахування коштів на рахунки Відділу з державного бюджету кваліфікується як юридичний форс-мажор, оскільки КЕВ м. Одеси не є розпорядником державного бюджету та відповідно не мав можливості передбачити та запобігти обставинам, що спричинили неналежне виконання зобовязань щодо своєчасності сплати за договором.

У ст. 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обовязків. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. При цьому, зобовязання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

За приписами ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

У силу п. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обовязковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 901 вказаного Кодексу за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 ЦК України визначено, що, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У силу вимог ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору № Г-30 на виконання робіт та надання послуг з використанням праці спецконтингенту Південної виправної колонії УДПтС України в Одеській області (№ 51) від 29.04.2014 Колонією надані Відділу послуги на загальну суму 52762,93 грн., що підтверджується вищезгаданими актами на надання послуг з виконанням праці спецконтингенту, підписаними представниками сторін та скріпленими печатками сторін.

Однак, відповідачем лише частково оплачені надані послуги у сумі 8717,78 грн., про що складено вищезгадану довідку від 20.07.2016 № 2/8-4335.

Наявність заборгованості Відповідача у розмірі 44045,15 грн. підтверджується також актом звірки взаєморозрахунків від 31.12.2014 № 39, який також містить підписи представників сторін та печатки позивача та відповідача.

Відтак, матеріалами справи підтверджується наявність у Відділу заборгованості перед Колонією за Договором у розмірі 44045,15 грн. (52762,93 8717,78 = 44045,15). Будь-яких доказів оплати даної заборгованості відповідачем не надано.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для стягнення з Відповідача 44045,15 грн. основного боргу за Договором від 29.04.2014.

Що стосується нарахованого позивачем штрафу, колегія суддів зауважує наступне.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що за порушення термінів оплати праці працівників з числа спецконтингенту замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1 % суми, з якої допущено прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачує штраф у розмірі 5 % від вказаної суми.

Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, сума штрафу за прострочення оплати за Договором 29.04.2014 складає 2202,25 грн. (44045,15 * 5 % = 2202,25), а отже, позовна вимога про стягнення з Відповідача суми штрафу у розмірі 0,15 грн. (2202,40 2202,25 = 0,15) не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за Договором від 29.04.2014 у загальному розмірі 46247,40 грн., з якої 44045,15 грн. - сума основного богу, 2202,25 грн. штраф.

Судова колегія не приймає до уваги посилання Відділу на відсутність кредиторської заборгованості перед Колонією через нереєстрацію Договору від 29.04.2014 в органі Державної казначейської служби України з огляду на наступне.

Згідно п. 2.2 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України (в редакції, чинній на час укладення Договору), затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 № 309, розпорядники бюджетних коштів протягом 7 робочих днів з дати взяття бюджетного зобов'язання подають до відповідного органу Казначейства Реєстр бюджетних зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів за формою згідно з додатком 1 (далі - Реєстр) на паперових (у двох примірниках) та електронних носіях і оригінали документів або їх копії, засвідчені в установленому порядку, що підтверджують факт узяття бюджетного зобов'язання.

Отже, обовязок щодо реєстрації Договору був покладений саме на Відповідача, тому не виконання ним дій щодо реєстрації Договору від 29.04.2014 не може бути підставою для звільнення його від виконання зобовязання з оплати отриманих послуг.

Також, не заслуговує на увагу твердження скаржника про те, що акти на надання послуг з виконанням праці спецконтингенту підписані неповноважною особою, оскільки ці акти скріплені печатками Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси Міністерства оборони України.

З огляду на викладене, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 99, 101 103, 105 ГПК України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2016 по справі № 916/1339/16 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст складено 07.11.2016.

Головуючий суддя:Т.Я. Гладишева

Суддя: В.М. Головей

Суддя:Я.Ф. Савицький