Постанова № 62541398, 02.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2016 р. Справа№ 910/5954/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Калатай Н.Ф.

при секретарі судового засідання Яценко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги

Української корпоративно-державної корпорації по агропромисловому будівництву «Украгропромбуд»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 08.06.2016

у справі №910/5954/16 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Української корпоративно-державної корпорації по агропромисловому будівництву «Украгропромбуд»,

до 1) Національної академії аграрних наук України,

2) Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві,

за участю Прокуратури міста Києва,

про визнання права власності та зобов'язання вчинити дії,

за участю представників сторін:

від прокуратури: Вакулюк Д.С. - посвідчення (від 03.02.2016 №041070);

від позивача: не з'явився;

від відповідача 1: Столяр О.П. - представник (довіреність від 18.01.2016 №1-8/01);

від відповідача 2: Мельник А.В. - представник (довіреність від 14.01.2016 №2/33/432),

ВСТАНОВИВ:

Українська корпоративно-державна корпорація по агропромисловому будівництву «Украгропромбуд» (надалі - Корпорація «Украгропромбуд», позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної академії аграрних наук України (надалі - НААН України, відповідач 1) та Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві (надалі - відповідач 2) про визнання добросовісним набувачем нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, загальної площею 4887,60 кв.м. (літера «А» та «А'»), визнання за позивачем права власності на вказану будівлю, припинення права власності, скасування рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Соколянського Дмитра Вікторовича про його реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис № 5668664, вчинений 15.05.2014 о 19:16:57) та звільнення приміщення будівлі АДРЕСА_1, загальною площею 4 887,60 кв.м. (літера «А» та «А'») від співробітників та майна відповідача 1 та будь-яких інших сторонніх осіб.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2016 у справі №910/5954/16 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Українська корпоративно-державна корпорація по агропромисловому будівництву «Украгропромбуд» звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення судом першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.07.2016 справу №910/5954/16 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Пашкіна С.А., судді Сітайло Л.Г., Баранець О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 02.08.2016.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2016 розгляд справи відкладено на 17.08.2016.

Розпорядженням відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2016 у зв'язку із перебуванням суддів Сітайло Л.Г. та Баранця О.М. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/5954/16.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 01.08.2016 для розгляду справи №910/5954/16 сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя Пашкіна С.А., судді Кропивна Л.В., Чорна Л.В. та ухвалою від 01.08.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження визначеною колегією суддів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2016 розгляд справи №910/5954/16 відкладено на 23.08.2016.

23.08.2016 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Заступника прокурора міста Києва надійшло повідомлення про вступ прокурора у справу на підставі статті 29 Господарського процесуального кодексу України.

У зв'язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Пашкіної С.А. на лікарняному, судове засідання 23.08.2016 не відбулося.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2016 у зв'язку з перебуванням судді Чорної Л.В. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/5954/16.

Протоколом автоматичної зміни складу суду від 01.09.2016 у справі №910/5954/16 визначено наступний склад суду: головуючий суддя Пашкіна С.А., судді Кропивна Л.В., Баранець О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2016 справу №910/5954/16 за апеляційною скаргою Української корпоративно-державної корпорації по агропромисловому будівництву «Украгропромбуд» призначено до розгляду на 05.09.2016.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 розгляд справи №910/5954/16 відкладено на 13.09.2016.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 №09-52/4637/16, у зв'язку із перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Пашкіної С.А. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи, за яким справа №910/5954/16 передана для розгляду судовій колегії у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Дикунська С.Я.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2016 апеляційну скаргу Української корпоративно-державної корпорації по агропромисловому будівництву «Украгропромбуд» прийнято до провадження у визначеному складі суду, розгляд справи №910/5954/16 призначено на 05.10.2016.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 розгляд справи №910/5954/16 відкладено на 02.11.2016 у зв'язку з неявкою уповноваженого представника позивача та задоволенням відповідного клопотання останнього про відкладення судового розгляду справи.

У зв'язку з перебуванням судді Дикунської С.Я. у відпустці, протоколом про автоматичну зміну складу колегії суддів справа №910/5954/16 передана для розгляду судовій колегії у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Калатай Н.Ф. та ухвалою суду від 02.11.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження визначеною судовою колегією.

В судовому засіданні прокурор, представники відповідачів проти доводів апеляційної скарги заперечили, вважають їх безпідставними, а судове рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду без змін.

Позивач свого уповноваженого представника у судове засідання не направив, про відкладення розгляду справи клопотань не заявляв, про дату, місце та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення даній особі відповідного поштового відправлення.

Вислухавши прокурора, представників відповідачів щодо можливості розгляду справи за відсутності позивача, колегія суддів, порадившись, ухвалила здійснити розгляд справи за наявними у ній матеріалами та за відсутності уповноваженого представника позивача.

05.11.2016 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників відповідачів, прокурора, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що власником адміністративного будинку АДРЕСА_1 площею 5052,5 кв.м. є Держава Україна, а вказаний будинок перебуває на балансі Національної академії аграрних наук України відповідно до акту приймання-передачі від 01.12.1990, що підтверджується наявним у матеріалах справи свідоцтвом про право власності від 04.10.2007, виданим Головним управлінням комунальної власності м. Києва.

Згідно інформації, що міститься у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №21699802 від 15.05.2014 власником спірного майна є Держава Україна в особі Національної академії аграрних наук України.

Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21.04.2010 у справі №2-1102-1/2010 було затверджено мирову угоду, укладену 20.04.2010 між Українською корпоративно-державною корпорацією по агропромисловому будівництву «Украгропромбуд», Національною академією аграрних наук України та ОСОБА_1., відповідно до якої, зокрема, НААН України визнавала та не заперечувала проти того, що Корпорація «Украгропромбуд» є власником будинку АДРЕСА_1, а остання, за умови реєстрації за нею права власності на вищевказаний будинок, зобов'язувалася забезпечити проведення капітального ремонту приміщень адміністративної будівлі (триповерхова будівля з підвальним поверхом загальною площею 2423,00 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_2) за свої кошти.

Факт виконання Українською кооперативно-державною корпорацією по агропромисловому будівництву «Украгропромбуд» ремонтних робіт з метою реалізації та виконання мирової угоди від 20.04.2010 за договором від 18.10.2010 та актами виконаних робіт сторонами у справі не заперечувався.

На підставі даної мирової угоди позивач зареєстрував за собою право власності на спірне майно в Комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна».

Проте, як вбачається з матеріалів справи, за протестом прокуратури міста Києва від 24.02.2011 реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна - нежилий будинок площею 4887,6 кв.м. по АДРЕСА_1 була скасована.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05.05.2011 у справі №22-2690/6180/2011, залишеною без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.05.2014, ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 21.04.2010 у справі №2-1102-1/2010 про затвердження мирової угоди було скасовано.

Скасовуючи ухвалу, Апеляційний суд м. Києва у своїй ухвалі зазначив, що адміністративний будинок АДРЕСА_1 площею 5052,5 кв.м. обліковується в Єдиному реєстрі об'єктів державної власності на балансі НААН України (лист Фонду державного майна України від 13.04.2010 №10-25-4355), та відповідно до Закону України від 23.09.2008 № 674-VI «Про перелік пам'яток культурної спадщини» внесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України і у перелік пам'яток культурної спадщини. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий суд, затверджуючи положення мирової угоди та постановляючи відповідну ухвалу, не перевірив законності її умов, водночас помилково вказав, що угода стосується лише прав і обов'язків сторін у справі, оскільки за умовами мирової угоди Київське міське Бюро технічної інвентаризації зобов'язано було зареєструвати за позивачем право власності на зазначений будинок загальною площею 4 887,60 кв.м., в той час як вказаний реєстраційний орган участі у справі не брав, мирової угоди не підписував. Разом з тим, мировою угодою було порушено інтереси держави в особі Фонду державного майна України як власника спірного будинку, який не був залучений до участі у справі.

Одночасно суд наголосив на порушенні місцевим судом норм процесуального права при прийнятті даної ухвали, зважаючи на те, що в порушення вимог пункту 1 статті 205 Цивільного процесуального кодексу України, суд не надав належної оцінки суб'єктному складу учасників мирової угоди, укладеної юридичними особами, що виключає можливість розгляду такої справи в порядку цивільного судочинства.

Зважаючи на наведене, Апеляційний суд м. Києва дійшов висновку про те, що ухвала Печерського районного суду м. Києва від 21.04.2010 у справі №22-2690/6180/2011 є незаконною та підлягає скасуванню як така, що суперечить положенням статей 321, 326 Цивільного кодексу України, статті 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», Закону України «Про перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації».

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з правовою позицію суду апеляційної інстанції, викладеною в ухвалі від 05.05.2011, у зв'язку з чим касаційну скаргу Української корпоративно-державної корпорації по агропромисловому будівництву «Украгропромбуд» у справі №22-2690/6180/2011 відхилив та залишив ухвалу Апеляційного суду м. Києва без змін.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, зазначав, що умови укладеної сторонами та затвердженої судом мирової угоди були виконані ним в повному обсязі, а тому Корпорація «Украгропромбуд» на законних підставах набула права власності на спірну будівлю, відтак є її добросовісним набувачем.

Як стверджує позивач, відповідач 1 незаконно захопив спірну будівлю та оформив на неї за собою право власності.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, Українська корпоративно-державна корпорація по агропромисловому будівництву «Украгропромбуд» посилалась на принцип правової певності, закріплений, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою «Совтрансавто-Холдинг» проти України, де зазначено, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Виходячи з наведеного, на переконання позивача, наявність ухвали Печерського районного суду міста Києва про затвердження мирової угоди на даний час є підставою для визнання за позивачем права власності на спірне майно.

Перевіряючи правильність оскаржуваного позивачем судового рішення та обґрунтованість апеляційних доводів, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Української корпоративно-державної корпорації по агропромисловому будівництву «Украгропромбуд» з огляду на наступне.

Як підтверджується матеріалами справи, спірне майно вибуло із володіння Національної академії аграрних наук України на користь Української корпоративно-державної корпорації по агропромисловому будівництву «Украгропромбуд» на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21.04.2010 у справі №2-1102-1/2010.

У справі №22-2690/6180/2011 ухвалами Апеляційного суду м. Києва та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 05.05.2011 та 28.05.2014 відповідно, встановлено незаконність набуття Корпорацією «Украгропромбуд» права власності на спірне майно на підставі вищевказаної мирової угоди, а відтак, у позивача відсутні правові підстави володіння та користування спірним майном.

Колегія суддів поділяє та находить правильною позицію суду першої інстанції стосовно того, що мирова угода за своєю правовою природою є договором, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами, однак така не приводить до вирішення спору по суті, адже сторони не вирішують спір по суті та не вчиняють правосуддя, здійснення якого є прерогативою виключно суду, а досягнувши угоди між собою, лише припиняють спір.

Ухвала суду про затвердження мирової угоди є судовим актом, для якого передбачений особливий порядок його виконання та яка може бути скасована апеляційною чи касаційною інстанціями. Таким чином, виконання мирової угоди, яка затверджена ухвалою суду, врегульовано нормами не матеріального, а процесуального права.

Правова позиція про те, що мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями процесуального законодавства, викладена у постанові Верховного Суду України від 20.01.2009 у справі №24/489.

Згідно з пунктом 3.19. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 №18 одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватись лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову.

Господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав і обов'язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди.

Відповідно до пункту 6. Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 №803, відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами.

Статтею 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» відповідача 1 віднесено до суб'єктів, наділених правом управляти об'єктами державної власності.

Відповідно до пункту 2 статті 8 вказаного Закону, Національна академія наук України, галузеві академії наук, яким державне майно передано в безстрокове безоплатне користування, виконують щодо цього майна функції, передбачені пунктами 1, 3-9, 12, 16, 18-38 статті 6 Закону, за винятком повноважень щодо господарських структур.

Пунктом 18 статті 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» передбачено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань погоджують передачу об'єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти об'єктами державної власності, господарських структур або в користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук, а також передачу об'єктів комунальної власності в державну власність; у випадках, передбачених законодавством, приймають рішення про передачу об'єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти об'єктами державної власності, господарських структур або в користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук.

Управління об'єктами державної власності в силу приписів частини 5 статті 116 Конституції України здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 4.1. статті 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» Кабінет Міністрів України є одним із суб'єктів управління об'єктами державної власності.

Пунктом 72. постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.2006 №175 «Про затвердження нової редакції Статуту Національної академії аграрних наук України» передбачено, що відчуження нерухомого майна установ, підприємств та організацій, що перебувають у віданні Академії, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, місцевий господарський суд обгрунтовано зазначив у своєму рішенні про те, що органом управління майном Національної академії аграрних наук України, до складу якого входить будинок АДРЕСА_1, є Кабінет Міністрів України.

З умов мирової угоди, скасованої в подальшому Апеляційним судом м. Києва, вбачається, що сторонами було вирішено питання про набуття Корпорацією «Украгропромбуд» права власності на рухоме майно, яке є державним, при цьому ними не були враховані вищевказані вимоги Закону про те, що відчуження такого майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами.

Отже, зміст мирової угоди, укладеної позивачем та відповідачем 1 у справі, станом на момент її укладення та затвердження судом, а також станом на час звернення позивача з даним позовом до суду суперечив вищевказаним нормам щодо порядку відчуження державного майна.

Посилання апелянта на повне виконання ним умов мирової угоди як на підставу набуття права власності на спірне майно відхиляються колегією суддів як безпідставні, з огляду на незаконність її укладення.

Як в апеляційній скарзі, так і під час розгляду даної справи місцевим господарським судом, позивач наголошував на тому, що станом на дату реєстрації за позивачем права власності на спірне майно ухвала Печерського районного суду міста Києва від 21.04.2010 про затвердження мирової угоди не була скасована. Відтак, слідуючи принципу правової певності, закріпленому, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою «Совтрансавто-Холдинг» проти України, в якому зазначається, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів, наявність ухвали про затвердження мирової угоди є підставою для визнання за позивачем права власності.

Дані доводи судова колегія вважає безпідставними, зважаючи на наступне.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначає, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Проте, посилаючись на вказаний принцип та практику Європейського Суду з прав людини, позивач не врахував, що кінцевим рішенням, що набрало законної сили, у цивільній справі №2-1102-1/2010 є не ухвала Печерського районного суду міста Києва від 21.04.2010 про затвердження мирової угоди, а ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28.05.2014 у вказаній справі, якою залишено без змін ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 05.05.2011 про скасування ухвали про затвердження мирової угоди.

З урахуванням вищевикладеного, колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про визнання за ним права власності на спірне майно є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України забезпечує кожній особі право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною 2 вказаної статті суд може захистити цивільне право або інтерес іншим, ніж зазначено в цій статті, способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, якими способами захисту цивільних прав та інтересів здійснюється усунення допущеного відповідачем порушення права позивача, а саме: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб; суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер. Проте, захист таких інтересів повинен вчинятись у спосіб, передбачений законодавством, у тому числі процесуальним.

Звертаючись з даним позовом, позивачем було заявлено вимогу про визнання його добросовісним набувачем спірного майна.

Вказана вимога не відповідає встановленим статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України способам захисту порушеного права, що є підставою для відмови у її задоволенні.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимоги про визнання позивача добросовісним набувачем спірного майна.

Водночас, як відзначено судом в оскаржуваному рішенні, позивач не визначився з тим, до якого з відповідачів він заявив вимогу про припинення права власності, відтак, з урахуванням фактичних обставин справи та необґрунтованості вимоги про визнання за позивачем права власності на спірне майно, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимоги про припинення права власності є обґрунтованим.

Стосовно позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Соколянського Дмитра Вікторовича про реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис № 5668664, вчинений 15.05.2014 о 19:16:57) колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Зважаючи на те, що позивач належними та допустимими доказами не довів наявності у нього права на спірне майно, а суд не вставлено наявності правових підстав для оформлення права власності на спірний об'єкт нерухомості за позивачем, вимоги про скасування вищезазначеного рішення державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві є необґрунтованими, відтак, місцевий господарський суд дійшов мотивованого висновку щодо відмови у їх задоволенні.

При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відхилення доводів відповідача 2 про необхідність припинення провадження у справі у частині вимог про скасування рішення державного реєстратора, оскільки вказана вимога є похідною від вимоги про визнання за позивачем права власності на спірне майно, а тому може розглядатися в порядку господарського судочинства в межах відповідного спору про право.

У зв'язку з відмовою суду у задоволенні вимоги про визнання за позивачем права власності на спірне майно, позовна вимога про звільнення приміщення будівлі по АДРЕСА_1, загальною площею 4887,60 кв. м (літера «А» та «А'») від співробітників та майна Національної академії агарних наук України (код ЄДРПОУ 00024360) та будь-яких інших сторонніх осіб (їх виселення), яка у даній справі є похідною і також не підлягає задоволенню.

За приписами статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 08.06.2016 у справі №910/5954/16 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Української корпоративно-державної корпорації по агропромисловому будівництву «Украгропромбуд» без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Української корпоративно-державної корпорації по агропромисловому будівництву «Украгропромбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2016 у справі №910/5954/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2016 у справі №910/5954/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/5954/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

Н.Ф. Калатай