Постанова № 62541378, 31.10.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" жовтня 2016 р. Справа№ 910/6688/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Жук Г.А.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання: Молокопой І.А.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку ,,Укргазбанк"

на рішення господарського суду міста Києва від 10.08.2016

у справі № 910/6688/16 (суддя Гумега О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк ,,Укргазбанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Укрконцепт"

про стягнення 110 174 928,11 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство акціонерний банк ,,Укргазбанк" (далі - позивач) звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Укрконцепт" (далі - відповідач) про стягнення 110 174 928,11 грн. на підставі Кредитного договору № 3/2010 від 02.04.2010, з яких: 97 098 301,05 грн. заборгованості по процентам за період з 04.02.2011 по 16.03.2016, 9 341 574,78 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів за період з 17.03.2015 по 16.03.2016, 3 735 052,28 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту за період з 17.03.2015 по 26.11.2015.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.08.2016 у справі № 910/6688/16 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 49 312 304,54 грн. процентів за користування кредитними коштами, 92 515,18 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції, пославшись на умови кредитного договору, положення ЦК України, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог у даній справі.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду м. Києва від 10.08.2016 у справі №910/6688/16 скасувати частково в частині відмови в задоволенні 9 341 574,78 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, 3 735 052,28 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту та прийняти в цій частині нове рішення, яким зазначені позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що висновки місцевого господарського суду не відповідають обставинам справи, оскільки під час судових засідань в суді першої інстанції позивачем неодноразово надавались пояснення щодо порядку та підстав нарахування пені за несвоєчасну сплату процентів та пені за несвоєчасне погашення кредиту, а тому у суду були відсутні підстави зазначати, що позивачем не надано обґрунтованих пояснень з посиланням на відповідні докази з приводу визначення саме таких періодів та саме таких сум, з урахуванням яких позивач розраховував суму пені.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2016 справу №910/6688/16 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства ,,Укргазбанк" на рішення господарського суду міста Києва від 10.08.2016 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Суховий В.Г. (доповідач), судді: Жук Г.А., Мальченко А.О. та призначено її розгляд на 26.09.2016.

Ухвалою суду від 26.09.2016 розгляд скарги у справі відкладено на 10.10.2016. Даною ухвалою зобов'язано позивача надати суду письмові пояснення стосовно здійснення розрахунку заборгованості по пені за несвоєчасну сплату процентів та розрахунку заборгованості по пені за несвоєчасне погашення кредиту з 17.03.2015 з доданням відповідних доказів та зазначенням періодів нарахування.

Ухвалою суду від 10.10.2016 розгляд скарги у справі №910/6688/16 відкладено на 31.10.2016 на підставі ст. 77 ГПК України та повторно зобов'язано скаржника виконати вимоги ухвали суду від 26.09.2016.

27.10.2016 на адресу суду, на виконання ухвали суду від 26.09.2016 надійшли письмові пояснення позивача та надано розрахунок заборгованості ТОВ ,,Укрконцепт" за кредитним договором №3/2010 від 02.04.2010.

У судовому засіданні 31.10.2016 представники позивача підтримали доводи апеляційної скарги, представник відповідача не з'явився, про час та місце розгляду скарги повідомлявся своєчасно та належним чином ухвалою суду від 10.10.2016.

Поштове відправлення на адресу відповідача (копія ухвали суду від 10.10.2016) повернулось на адресу суду з відміткою ,,не знаходиться".

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. ,,Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За інформацією, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ТОВ ,,Укрконцепт" знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Науки, 54, та саме на цю адресу судом направлялась копія ухвали від 10.10.2016.

Згідно із п. 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України ,,Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на належне повідомлення відповідача, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Приписами ст. 99 ГПК України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановила таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.04.2010 між Публічним акціонерним товариством акціонерний банк ,,Укргазбанк" (далі - банк, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю ,,Укрконцепт" (позичальник, відповідач) укладено Кредитний договір № 3/2010, за умовами якого банк надає позичальнику кредит в сумі 100 000 000 грн., а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в межах строку кредитування з 02.04.2010 до 27.11.2014 в розмірі 20% річних (п.п. 1.1, 1.3).

Позичальник в будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в строки (терміни), зазначені у Графіку погашення кредиту (Додаток № 1 до Договору) (п.п. 1.3.2).

В силу п. 2.1 договору кредит за договором забезпечується іпотекою нежилого будинку (літ. ,,А"), загальною площею 3 700,9 кв.м, який належить позичальнику та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кожум'яцька, 12-Б.

Пунктом 3.2 договору сторони погодили, що погашення кредиту позичальник здійснює на рахунок, відкритий в АБ ,,Укргазбанк" відповідно до Графіку погашення кредиту. Якщо останній день для сплати чергового платежу по кредиту припадає на вихідний або святковий день, то сплата чергового платежу по кредиту здійснюється у день, що передує вихідному або святковому дню. У разі ненадходження платежів від позичальника у встановлені цим договором строки, суми непогашених у строк платежів визнаються простроченими та наступного банківського дня перераховуються на рахунки простроченої заборгованості.

Відповідно до Графіку погашення кредиту (Додаток № 1 до Договору) виплата суми кредиту здійснюється черговими платежами у сумі 1 960 784,32 грн. (№№1-50) та у сумі 1 960 784,00 грн. (№51), дати (число, місяць, рік) здійснення яких вказані в наведеному графіку.

Нарахування процентів по договору здійснюється на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами, виходячи з процентної ставки у розмірі, визначеному в п. 1.1 Договору. При розрахунку процентів використовується метод ,,факт-факт", виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році (п. 3.3).

Відповідно до п. 3.4 договору проценти сплачуються позичальником щомісячно, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем користування кредитом, а також в день закінчення строку, на який надано кредит, у відповідності з п. 1.3 цього договору, в день повного погашення заборгованості по кредиту, в день дострокового погашення заборгованості по кредиту, або в день дострокового розірвання договору на рахунок, вказаний договорі. У разі, якщо останній день для сплати (погашення) процентів припадає на вихідний або святковий день, то така сплата здійснюється у день, що передує такому вихідному або святковому дню.

Пунктом 3.5 договору сторонами погоджено, що за користування кредитними коштами, що не повернуті в строки/терміни, передбачені цим договором (прострочена заборгованість), процента ставка встановлюється в розмірі 30% річних.

Нарахування процентів за користування кредитними коштами, що не повернуті в строки, терміни, передбачені цим договором (прострочена заборгованість) здійснюється на суму фактичного щоденного залишку простроченої заборгованості по кредиту, виходячи з процентної ставки 30% річних.

Проценти нараховуються банком щомісячно не пізніше останнього банківського дня місяця за період з дати виникнення простроченої заборгованості по останній календарний день місяця, в якому виникла така заборгованість (або до дня погашення простроченої заборгованості), та надалі з першого дня по останній календарний день місяця, в якому існує така прострочена заборгованість, та з першого календарного дня місяця до дня погашення простроченої заборгованості в місяці, в якому відбулось таке погашення.

Згідно з п. 3.6 договору, у випадку, якщо банком застосовані до позичальника штрафні санкції у вигляді пені, остання розраховується банком з дати виникнення обставин, що є підставою для застосування пені, до дати припинення цих обставин включно.

Відповідно до п. 6.3 договору за порушення визначених в договорі строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитними коштами та/або комісійних винагород позичальник зобов'язаний сплатити банку неустойку (пеню), яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня. У відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України сторони домовляються, що розрахунок пені за прострочення виконання зобов'язань (щодо строків, (визначених в цьому Договорі) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитними коштами) припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Право банку вимагати дострокового повного виконання позичальником своїх зобов'язань по Договору, включаючи нараховані проценти за користування кредитними коштами, комісії та штрафні санкції, передбачене Договором у визначених випадках згідно з п.п. 5.3.3 договору, зокрема, коли позичальник не виконав у строк свої зобов'язання по поверненню кредиту (його частини) та/або сплаті плати за кредит, та/або інші зобов'язання по сплаті грошових коштів, передбачених договором.

Згідно з п. 9.11 договору він набирає чинності з моменту підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.02.2011 у справі № 22/352 за первісним позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк ,,Укргазбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Укрконцепт" про стягнення заборгованості по кредиту та звернення стягнення на майно на підставі Кредитного договору № 3/2010 від 02.04.2010 та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Укрконцепт" до Публічного акціонерного товариства акціонерного банку ,,Укргазбанк" про стягнення боргу в сумі 30 409 513, 62 грн. первісний позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Укрконцепт" на користь Публічного акціонерного товариства акціонерного банку ,,Укргазбанк" 90 196 078, 40 грн. строкової заборгованості по кредиту; 9 803 921, 60 грн. простроченої заборгованості по кредиту; 1 935 535, 85 грн. заборгованості по процентам нарахованих з 01.01.2011 по 03.02.2011, 13 518 997, 65 грн. простроченої заборгованості по процентах, 265 619, 13 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту; 786 657, 73 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, 25 500 грн. витрат по сплаті державного мита, 236 грн. витрат по сплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 02.04.2010, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю ,,Укрконцепт", а саме:

- нерухоме майно - нежилий будинок, загальною площею 3 700, 90 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кожум'яцька 12-Б, який належить ТОВ ,,Укрконцепт" на праві власності в рахунок погашення заборгованості перед Публічним акціонерним товариством акціонерний банк ,,Укргазбанк" за кредитним договором № 3/2010 від 02.04.2010 в сумі 102 862 648, 15 грн. шляхом надання Публічному акціонерному товариству акціонерний банк ,,Укргазбанк" права на реалізацію предмету іпотеки шляхом прилюдних торгів згідно ст. 39 Закону України ,,Про іпотеку", з визначенням початкової ціни продажу предмета іпотеки в розмірі 90% вартості вказаної нерухомості, визначеної незалежним суб'єктом оціночної діяльності на момент реалізації на прилюдних торгах.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2011 у справі № 22/352 рішення господарського суду міста Києва від 25.02.2011 залишено без змін.

Позовні вимоги у даній справі обґрунтовані порушенням відповідачем умов Кредитного договору № 3/2010 від 02.04.2010, та зазначені обставини були встановлені рішенням господарського суду міста Києва від 25.02.2011 у справі №22/352, яке набрало законної сили. Оскільки дострокове стягнення тіла кредиту за вказаним договором згідно рішення господарського суду міста Києва від 25.02.2011 у справі №22/352 не є одностороннім припиненням договірних зобов'язань з боку позивача та підставою для припинення дії кредитного договору, позивач вважає правомірним нарахування відповідачу процентів за користування кредитними коштами за період з 04.02.2011 по 16.03.2016 (вимога про стягнення процентів за попередній період була предметом розгляду у справі №22/352) та пені за несвоєчасну сплату процентів та пені за несвоєчасне погашення кредиту.

Заперечуючи проти позовних вимог у даній справі, відповідач зазначав про те, що ПАТ АБ ,,Укргазбанк" було проведено списання всіх нарахованих сум процентів, тіла кредиту та пені, а оскільки тіло кредиту списане, то на нього не можуть бути нараховані проценти та пеня.

Крім того, відповідачем подано заяву про застосування позовної давності, відповідно до якої він просив застосувати до спірних правовідносин щодо стягнення заборгованості по процентам та щодо стягнення пені позовну давність, у зв'язку з чим відмовити в задоволенні позовних вимог. На думку відповідача, переривання позовної давності у зв'язку з поданням позивачем позову у справі № 22/352 відбулось у 2011 році, рішення господарського суду міста Києва у цій справі набрало чинності 15.06.2011 (постанова Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2011), тому строк позовної давності по цим правовідносинам, як вважає відповідач, сплинув у 2014 році.

Суд першої інстанції, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по процентах в розмірі 49 312 304,54 грн. за період з 11.04.2013 по 16.03.2016, відмовивши в іншій частині вимог в розмірі 47 785 996,51 грн. за період з 04.02.2011 по 10.04.2013 у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності. Також в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по пені за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 9 341 574,78 грн. та заборгованості по пені за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 3 735 052,28 грн., вказавши на необґрунтованість наданих позивачем розрахунків зазначених сум.

Колегія суддів, враховуючи встановлені у даній справі обставини та наявні у справі докази, погоджується з висновком суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по процентах, однак, вважає помилковим висновок суду в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення пені, з огляду на таке.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Між сторонами укладено договір, який за своєю правовою природою є кредитним договором.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 2 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та також самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ст. ст. 1049, 1050 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Приписами ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належний йому.

Позивач реалізував право на дострокове повернення кредиту, що підтверджується рішенням господарського суду міста Києва від 25.02.2011 у справі №22/352, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2011.

Як роз'яснено в п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 № 1 ,,Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" у силу частини другої статті 1054 ЦК України до кредитних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 1050 зазначеного Кодексу, якою встановлено санкцію за прострочення повернення чергової частини позики, а саме: позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, що належать йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

У такому випадку дострокове повернення кредиту не має ознак одностороннього припинення договірних зобов'язань та є належним способом захисту порушеного права.

З огляду на наведене, дострокове стягнення тіла кредиту на підставі Кредитного договору № 3/2010 від 02.04.2010 за результатами розгляду господарським судом міста Києва справи № 22/352, не є підставою для припинення вказаного кредитного договору, а у позивача наявні підстави для звернення до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, пені за несвоєчасну сплату процентів та пені за несвоєчасне погашення кредиту.

У даному випадку рішення господарського суду міста Києва від 25.02.2011 у справі № 22/352, яке набрало законної сили 15.06.2011 згідно постанови Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2011, має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти не потребують повторного доведення при вирішенні даної справи № 22/352 в силу положень ст. 35 ГПК України.

Предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 97 098 301,05 грн. заборгованості по процентам за період 04.02.2011 по 16.03.2016 на підставі договору, 9 341 574,78 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів за період з 17.03.2015 по 16.03.2016, 3 735 052,28 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту за період з 17.03.2015 по 26.11.2015.

В частині позовних вимог про стягнення 97 098 301,05 грн. заборгованості по процентам за період з 04.02.2011 по 16.03.2016 колегія суддів зазначає таке.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.02.2011 у справі № 22/352 з відповідача було стягнуто, в тому числі, заборгованість по процентам, нарахованих по 03.02.2011.

У даній справі позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму заборгованості по процентам за період після вказаної дати.

Матеріалами справи підтверджується, що заборгованість відповідача за кредитним договором № 3/2010 від 02.04.2010, стягнута рішенням господарського суду міста Києва від 25.02.2011 у справі № 22/352, не погашена у повному обсязі.

Наявними в матеріалах справи доказами, а саме: постановою державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 12.12.2012 (ВП 29048465) (а.с. 110-111 т. 1), свідоцтвом на право власності на нерухоме майно від 21.12.2012 (а.с. 58 т. 1), встановлено, що в ході виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва № 22/352 від 15.06.2011, ПАТ АБ ,,Укргазбанк" отримало право власності на нерухоме майно - нежилий будинок, загальною площею 3 700,90 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кожум'яцька, 12-б, вартістю 55 630 863,00 грн., оскільки майно не реалізоване/торги не відбулися і стягувач - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк ,,Укргазбанк" виявив бажання залишити за собою непродане майно, що раніше належало ТОВ ,,Укрконцепт".

З огляду на звернення стягнення на предмет іпотеки (вищевказане нерухоме майно) в ході виконавчого провадження з примусового виконанні наказу господарського суду міста Києва № 22/352 від 15.06.2011, позивач зменшив суму простроченої заборгованості відповідача за договором на 40 176 329,50 грн. (з 52 941 176,64 грн. на 28.12.2013 до 12 764 847,14 грн. на 31.12.2013), а також зменшив суму нарахованих відсотків 29.12.2012 на 15 454 533,50 грн., а отже сума заборгованості відповідача була зменшена на загальну суму в розмірі 55 630 863,00 грн., що дорівнює вартості нерухомого майна, вказаній у свідоцтві на право власності від 21.12.2012).

У наданому позивачем розрахунку заборгованості ТОВ ,,Укрконцепт" за Кредитним договором № 3/2010 від 02.04.2010 в частині заборгованості по процентам за період з 04.02.2011 по 16.03.2016 (а.с. 29-31 т. 1) позивач відобразив суму, списану внаслідок отримання ним права власності на предмет іпотеки.

Після оприбуткування банком (позивачем) вищевказаного нерухомого майна, залишок заборгованості відповідача за Кредитним договором №3/2010 від 02.04.2010 склав 68 435 005,46 грн.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з протоколу № 60 Засідання Правління АБ ,,Укргазбанк" від 27.12.2012 (а.с. 123 т. 1) банк (позивач) визнав заборгованість за Кредитним договором №3/2010 від 02.04.2010 у сумі 68 435 005,46 грн., боржником за яким виступає відповідач, безнадійною відповідно до ознак, які передбачені нормами Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженого постановою Правління НБУ від 06.07.2000 № 279, та відповідно до ознак, визначених Порядком відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву, затвердженим постановою Правління НБУ від 01.06.2011 № 172.

Враховуючи наведене, позивачем було здійснене списання в бухгалтерському та податковому обліку за рахунок сформованого резерву безнадійну заборгованість за Кредитним договором №3/2010 від 02.04.2010, боржником за яким виступає ТОВ ,,Укрконцепт", у сумі 68 435 005,46 грн., в тому числі заборгованість за кредитом у сумі 59 823 670,50 грн. та заборгованість за відсотками у сумі 8 611 334,96 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками по особовому рахунку відповідача (а.с. 59, 101,102 т. 1).

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правомірно відхилені доводи відповідача щодо того, що оскільки банком (позивачем) здійснено списання суми заборгованості як безнадійної, відповідно до рішення Правління АБ ,,Укргазбанк", то за таких обставин вважається списаним тіло кредиту, а тому на тіло кредиту не можуть бути нараховані проценти за користування кредитом, пеня, з огляду на таке.

Відповідно до п. 7 Порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву, затвердженої правлінням НБУ №172 від 01.06.2011 (що діяла на момент спірних правовідносин) відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента. Банк зобов'язаний продовжувати роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 8 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підприємство самостійно: визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку, тощо.

Відповідно до ст. 9 названого Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Виходячи з положень Закону та Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 ,,Дебіторська заборгованість", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08 жовтня 1999 року № 237, виключення з активів підприємства (списання) безнадійної дебіторської заборгованості, в тому числі за якою минув строк позовної давності, є господарською діяльністю підприємства.

Згідно з п. 11 вищенаведеного Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 ,,Дебіторська заборгованість" встановлено, що виключення безнадійної дебіторської заборгованості з активів здійснюється з одночасним зменшенням величини резерву сумнівних боргів. У разі недостатності суми нарахованого резерву сумнівних боргів безнадійна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги списується з активів на інші операційні витрати. Сума відшкодування раніше списаної безнадійної дебіторської заборгованості включається до складу інших операційних доходів.

Тобто, з аналізу наведених норм слід дійти висновку, що жодною з них не передбачено фактичне списання безнадійної дебіторської заборгованості з бухгалтерського обліку, а така заборгованість відноситься на позабалансовий рахунок з метою надання можливості в подальшому стягнути таку заборгованість у разі зміни майнового стану неплатоспроможного дебітора.

Відтак, списання заборгованості за Кредитним договором №3/2010 від 02.04.2010 за рахунок резерву безнадійної заборгованості, за відсутності належних доказів її погашення з боку відповідача, не є підставою для припинення вимог банку (позивача) до позичальника (відповідача).

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.02.2011 у справі № 22/352 встановлено факт порушення відповідачем Графіку погашення кредиту (додаток № 1 до договору), а відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів виконання ним належним чином обов'язку з повернення кредиту за договором, та сплати процентів за користування кредитними коштами.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості ТОВ ,,Укрконцепт" за Кредитним договором № 3/2010 від 02.04.2010, заборгованість відповідача по процентам за період з 04.02.2011 по 16.03.2016 складає 97 098 301,05 грн.

Колегія суддів зазначає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідача по процентам за користування кредитом за період з 04.02.2011 по 16.03.2016 в розмірі 97 098 301,05 грн. є обгрунтованим та документально підтвердженим.

Водночас, як зазначалось вище, відповідачем подано заяву про застосування позовної давності до позовних вимог в цілому.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК).

Положеннями ст. 257 ЦК України унормовано, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За змістом ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст.261 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони встановили як строк дії договору - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 9.11), строк кредитування - з 02.04.2010 по 27.11.2014, так і строки виконання зобов'язань зі сплати чергових платежів погашення кредиту, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню у строк по 26.11.2014 (п. 1.3.2, п. 3.2 Договору, Додаток № 1 до Договору).

Отже, поряд з установленням строку дії Договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення чергових платежів у визначену дату (число, місяць, рік), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі Договору.

Згідно з ч. 1 ст.255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язаний його початок (ст. 253 ЦК України).

Відповідно до п. 1.3.2 договору позичальник в будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в строки (терміни), зазначені у Графіку погашення кредиту (Додаток № 1 до договору).

Відповідно до п. 5.2.2 договору позичальник зобов'язується своєчасно сплачувати плату за кредит на умовах і в порядку, передбачених цим договором, а також суми передбаченої цим договором неустойки (п. 6.3).

Оскільки умовами укладеного між сторонами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення (зазначена позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19.11.2014 року у справі № 6-160цс14, від 22.10.2014 року у справі № 6-127цс14, від 29.10.2014 року у справі № 6-169цс14).

За умовами договору погашення кредиту здійснюється черговими платежами, сума та дата сплати яких визначені у Графіку погашення кредиту, а сплата процентів повинна здійснюватися позичальником щомісячно, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем користування кредитом із розрахунку процентної ставки, встановленої у п.п. 1.3, 3.5 Договору, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (числа, місяця, року) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Отже, позовна давність за вимогами банку (позивача) про стягнення процентів за користування кредитом, повинна обчислюватися з урахуванням моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

З Графіку погашення кредиту вбачається, що, зокрема, черговий платіж № 31 в сумі 1 960 784,32 грн. відповідач мав сплатити по 31.03.2013, а отже, з 01.04.2013 відповідачем прострочено зобов'язання зі сплати вказаного платежу за березень 2013 року.

Нарахування процентів по договору здійснюється на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами, виходячи з процентної ставки у розмірі, визначеному в п. 1.1 договору (п. 3.3).

З урахуванням п. 3.4 Договору, проценти за березень 2013 відповідач мав сплатити не пізніше 05.04.2013, після цієї дати вважається, що позивач довідався про порушення відповідачем зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитом, а отже у позивача виникло право на позов з вимогою про стягнення заборгованості по процентам, зокрема, за вказаний період в межах загального трирічного строку позовної давності (по 06.04.2016).

Як вбачається з матеріалів справи, з даним позовом до суду відповідач звернувся 11.04.2016, що свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості по процентам за період з 04.02.2011 по 10.04.2013, які з урахуванням розрахунку позивача складають 47 785 996,51 грн.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України).

Однак, позивач не навів суду поважних причин пропуску строку позовної давності, що могли б бути підставою для захисту порушеного права позивача.

Як встановлено вище, умовами укладеного між сторонами кредитного договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то звернення позивача з позовом до суду, за результатами якого прийнято рішення у справі господарського суду міста Києва №22/352, не вважається перериванням позовної давності в розумінні ч. 2 ст. 264 ЦК України.

Як роз'яснено в п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Як зазначалось в тексті даної постанови, відповідачем порушено права позивача неналежним виконанням зобов'язань по сплаті процентів за користування кредитними коштами на підставі договору за період з 04.02.2011 по 16.03.2016.

Однак, позовні вимоги про стягнення з відповідача 97 098 301,05 грн. процентів за користування кредитними коштами за період з 04.02.2011 по 16.03.2016 підлягають частковому задоволенню в сумі 49 312 304,54 грн. за період з 11.04.2013 по 16.03.2016, тоді як в іншій частині в сумі 47 785 996,51 грн. за період з 04.02.2011 по 10.04.2013 такі вимоги задоволенню не підлягають, з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності у відповідності до приписів ч. 4 ст. 267 ЦК України, про що вірно вказав суд першої інстанції.

В частині позовних вимог про стягнення 9 341 574,78 грн. заборгованості по пені за несвоєчасну сплату процентів за період з 17.03.2015 по 16.03.2016, 3 735 052,28 грн. заборгованості по пені за несвоєчасне погашення кредиту за період з 17.03.2015 по 26.11.2015, в задоволенні яких було відмовлено, колегія суддів зазначає таке.

У відповідності до ст. 230 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом (неустойка, штраф, пеня), іншими законами або договором.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з п. 6.3 договору за порушення визначених в договорі строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитними коштами та/або комісійних винагород позичальник (відповідач) зобов'язаний сплатити банку неустойку (пеню), яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня. У відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України сторони домовляються, що розрахунок пені за прострочення виконання зобов'язань (щодо строків, (визначених в цьому договорі) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитними коштами) припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За змістом ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 ,,Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини 6 статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Умовами кредитного договору № 3/2010 від 02.04.2010 його сторонами було закріплено інший порядок нарахування пені, а саме: розрахунок пені за прострочення виконання зобов'язань (щодо строків, (визначених в цьому договорі) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитними коштами) припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін (ч. 2 ст. 260 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За умовами договору № 3/2010 від 02.04.2010 позичальник у будь - якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в строки (терміни), зазначені в Графіку погашення кредиту (додаток № 1 до договору).

В п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.13 ,,Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Як вбачається з Графіку погашення кредиту (додаток № 1) останній платіж по кредиту в розмірі 1 960 784,00 грн. мав бути здійснено відповідачем по 26.11.2014, з даним позовом позивач звернувся в квітні 2016 року, а вимоги про стягнення заборгованості по пені за несвоєчасне погашення кредиту заявлені за період з 17.03.15 по 26.11.15, вимоги про стягнення заборгованості по пені за несвоєчасну сплату процентів заявлено за період з 17.03.2015 по 16.03.2016, тобто, в межах річного строку, передбаченого договором.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, з даним позовом до суду відповідач звернувся 11.04.2016, що свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності за даними вимогами з 17.03.2015 по 10.04.2015.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Водночас, як зазначив суд першої інстанції, в Розрахунку заборгованості по пені за несвоєчасну сплату процентів та Розрахунку заборгованості по пені за несвоєчасне погашення кредиту позивач вказав ,,періоди нарахування", ,,суми заборгованості по процентам", ,,суми заборгованості по кредиту", однак, не надав при цьому ані у позовній заяві, ані в доповнення до вказаних розрахунків жодних обґрунтованих пояснень з посиланням на відповідні докази з приводу визначення саме таких періодів та саме таких сум, з урахуванням яких позивач розрахував суми пені до стягнення з відповідача та вимоги ухвал суду з цього приводу позивачем не виконані.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог ухвал місцевого господарського суду позивачем було надано відповідні розрахунки пені, з зазначенням періоду прострочення та сум, на які проводились нарахування, зокрема, нарахування по пені за несвоєчасне погашення кредиту складалось з платежів відповідно до Графіку погашення кредиту (1 960 784,32 грн.), які не були сплачені відповідачем.

Нарахування пені за несвоєчасну сплату процентів проводилось з врахуванням розміру процентів, несплачених на відповідну дату нарахування з дотримання положень договору.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про неможливість встановити правомірність проведеного позивачем нарахування та неможливість встановити сплив позовної давності до вимог про стягнення заборгованості по пені, є помилковим.

З огляду на встановлені апеляційним судом обставини пропуску строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості по пені з 17.03.2016 по 10.04.2015, судом апеляційної інстанції здійснено власний перерахунок розміру заборгованості по пені за несвоєчасне погашення кредиту за період з 11.04.2015 по 26.11.2015, яка становить 3 042 062,77 грн. та заборгованості по пені за несвоєчасну сплату процентів за період з 11.04.2015 по 16.03.2016, яка становить за підрахунками суду 8 616 000,60 грн.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача 9 341 574,78 грн. заборгованості по пені за несвоєчасну сплату процентів за період з 17.03.2015 по 16.03.2016 підлягають частковому задоволенню в розмірі 8 616 000,60 грн. за період з 11.04.2015 по 16.03.2016, позовні вимоги про стягнення заборгованості по пені за несвоєчасне погашення кредиту за період з 17.03.2015 по 26.11.2015 в розмірі 3 735 052,28 грн. також підлягають частковому задоволенню в розмірі 3 042 062,77 грн. за період з 11.04.2015 по 26.11.2015. В іншій частині позовних вимог про стягнення заборгованості по пені слід відмовити з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності у відповідності до приписів ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Суд першої інстанції вищевказаного не врахував, не дослідивши належним чином розрахунки позивача в частині нарахування пені, та помилково прийняв рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по пені, у зв'язку з чим рішення в цій частині слід змінити.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги позивача є обґрунтованими, а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, що призвело до прийняття неправильного рішення, що відповідно до ст. 104 ГПК України, є підставою для зміни рішення господарського суду міста Києва від 10.08.2016 у справі № 910/6688/16 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по пені за несвоєчасну сплату процентів, заборгованості по пені за несвоєчасне погашення кредиту та розподілу судових витрат.

Судові витрати у даній справі розподіляються відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103 - 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку ,,Укргазбанк" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 10.08.2016 у справі №910/6688/16 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в такій редакції:

,,1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Укрконцепт" (код 35139069) на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк ,,Укргазбанк" (код 23697280) 49 312 304,54 грн. процентів за користування кредитними коштами, 8 616 000,60 грн. заборгованості по пені за несвоєчасну сплату процентів, 3 042 062,77 грн. заборгованості по пені за несвоєчасне погашення кредиту та 114 386,96 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити."

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Укрконцепт" (код 35139069) на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк ,,Укргазбанк" (код 23697280) 125 825,66 грн. судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити господарському суду міста Києва видати накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя В.Г. Суховий

Судді Г.А. Жук

А.О. Мальченко