Постанова № 62534411, 07.11.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4969/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2016 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Глуханчука О.В., судді Самойлюк Г.П., судді Тарасишиної О.М., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення від 29 серпня 2016 року № 464/16, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення від 29 серпня 2016 року № 464/16, яким позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язання прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він є громадянином Сирійської Арабської Республіки, де з 2011 року триває внутрішній збройний конфлікт. Позивач не може повернутися до країни своєї громадянської належності з причин ситуації загальнопоширеного насильства, а також через побоювання бути насильно мобілізованим до лав армії. Жертвами військового конфлікту в Сирії, як правило, стає цивільне населення країни, а позивач не бажає приймати участь у бойових діях проти власного народу.

Однак, у 2016 році позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. З огляду на зазначене, позивач, посилаючись на те, що його заява про надання захисту в Україні відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та на протиправність рішення ДМС України від 29 серпня 2016 року № 464/16, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

У судове засідання, призначене на 31 жовтня 2016 року позивач не з'явився, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно. Згідно наданого до канцелярії суду клопотання представника позивача, останній розгляд справи просив здійснити в порядку письмового провадження без участі позивача та представника позивача.

Представник відповідача у судове засідання, призначене на 31 жовтня 2016 року з'явився. Відповідно до письмових заперечень, наявних у матеріалах справи, відповідач позов не визнає, вважає його необґрунтованим та безпідставним, з огляду на те, що за результатами аналізу відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" співробітниками міграційної служби встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також підтверджено відсутність умов передбачених п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту.

З огляду на зазначене, Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області складено обґрунтований висновок від 19.08.2016 року, справа № 2015OD0273 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, який підтримано Рішенням Державної міграційної служби України від 29 серпня 2016 року № 464/16 щодо відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку із чим, на думку відповідача, підстави для задоволення позову відсутні.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням вищенаведеного, суд ухвалив рішення розглянути справу в порядку письмового провадження 07 листопада 2016 року за наявними у справі письмовими доказами та запереченнями.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, судом встановлено наступні обставини та факти.

Так, судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Сирії, за національністю - сирієць, за віросповіданням - мусульманин-суніт.

З матеріалів справи вбачається, що позивач мешкав у м. Алеппо (Сирія), протягом 1986-1993 рр. навчався у школі ІБН-Зеідун (1-9 класи) м. Алеппо, 1993-1996 рр. навчався у школі Аль-Мамун (10-12 клас) м. Алеппо, 1997-1998 рр. навчався в Економічному інституті в м. Алеппо. З 1998 року позивач навчався в Україні: 1998-2004 рр. - Одеський державний університет ім. Мечникова (хімічний факультет), 2004-2007 рр. - Одеський медичний університет (клінічна діагностика), 2007-2008 рр. - Харківський національний фармацевтичний університет, 2008-2009 рр. - Одеський медичний університет (стажування).

Після навчання в Україні позивач повернувся до Сирії. З 2009 року по травень 2011 року працював в приватній поліклініці лаборантом в м. Алеппо (Сирія).

09 серпня 2011 року позивач вибув з Сирії до України, авіарейсом м. Алеппо (Сирія) - м. Одеса (Україна). Державний кордон України позивач перетинав легально 10 серпня 2011 року на підставі національного паспорту № 003301419 та одноразової візи типу П-1 № Y 05278461. Зазначені обставини підтверджуються матеріалами особової справи заявника.

17 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні.

В обґрунтування свого звернення позивач зазначив, що з 2009 року по травень 2011 року працював в приватній поліклініці лаборантом в м. Алеппо. Не був членом жодних політичних, молодіжних, військових, громадських, релігійних чи інших організацій, ані на Батьківщині, ані за її межами. Серед причин виїзду з Сирії була необхідність забрати документи з ВНЗ в м. Одеса, в якому він навчався у період з 2008 по 2009 р. та з метою укладення шлюбу з громадянкою України. На теперішній час позивач не може повернутися до Сирії через наявне загострення соціально-політичної ситуації в регіоні постійного проживання, військові дії.

За результатами розгляду документів, щодо надання позивачу статусу біженця в Україні та проведених співбесід, Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області складено Висновок від 19.08.2016 року, справа № 2015OD0273 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 33-52).

Відмова мотивована тим, що позивач виїхав до України легально та з особистих причин. Військові дії в Сирії заполонили не всі міста, залишились і ті, які живуть і функціонують у звичайному режимі. Позивач не піддавався свавільним арештам, катуванням, або іншим формам жорстокого поводження, насильницьким зникненням, викраденням, примусовим переміщенням та застосуванням тяжкої або забороненої зброї проти цивільного населення. Таким чином, згідно висновку відповідача, аналізом особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду заявника з Сирії з позиції надання міжнародного захисту в Україні, позивач не зазнавав та не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Крім того, не знайшли свого підтвердження умови, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявнику додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження.

Рішенням Державної міграційної служби України від 29 серпня 2016 року №464-16 підтримано вищезазначений висновок Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області. Відмовлено громадянину Сирії Хайо Хані Хасан у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1-13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" відсутні (а.с. 32).

23 вересня 2016 року позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 386 від 07 вересня 2016 року (а.с. 10), з огляду на що звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи питання щодо правомірності рішення Державної міграційної служби України від 29 серпня 2016 року №464-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд виходить з наступного.

Як вбачається з особової справи ОСОБА_1, в основу спірного рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту покладено висновок Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області від 19.08.2016 року, справа № 2015OD0273 щодо відмови у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зі змісту зазначеного висновку вбачається, що посадові особи міграційної служби дійшли висновку про те, що зазначені заявником у матеріалах справи факти не дають підстав вважати, що він переслідувався в Сирії, як конвенційний біженець, оскільки ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи за межами країни свого громадянського походження заявник не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками. Ситуація військового конфлікту в Сирії та масові порушення прав людини підтверджені міжнародною спільнотою, однак за аналізом наданих матеріалів, разом із наявною інформацією по країні громадянського походження заявника, співробітники міграційної служби дійшли висновку про можливість підтвердження відсутності умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину. Посадові особи міграційної служби вважають, що виїзд позивача з країни громадської належності був обумовлений загальним станом у країні в цілому, економічними проблемами та бажанням потрапити до економічно-стабільної країни, отримати роботу з постійними доходами та покращити життя.

У зв'язку із наведеним, на підставі абз. 4 ч. 1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" посадовими особами Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області складено Висновок від 19.08.2016 року про доцільність відмови ОСОБА_1 в наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

В свою чергу відповідач - Державна міграційна служба України вказаний Висновок підтримав та рішенням від 29 серпня 2016 року № 464-16 відмовив ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Однак, суд не погоджується із таким висновком та рішенням міграційної служби, з огляду на наступне.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 року № 3671-VI.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 вказаного Закону, біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

В свою чергу, особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону).

Положеннями статті 6 Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

У відповідності зі статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до органів міграційної служби, мотивуючи свою заяву неможливістю виїзду на Батьківщину через громадянську війну, а також побоювання бути насильно мобілізованим до лав армії.

Також з матеріалів справи судом встановлено, що позивач Державний кордон України перетинав легально (09 серпня 2011 року вилетів авіарейсом м. Алеппо (Сирія) - м. Одеса (Україна) на підставі національного паспорту № 003301419 та одноразової візи типу П-1 № Y 05278461. З 2011 року до країни громадянського походження не повертався.

У липні 2012 року Міжнародний Комітет Червоного Хресту визнав конфлікт у Сирії збройним конфліктом не міжнародного характеру. Кількість осіб, які постраждали під час конфлікту на даний момент дуже висока та продовжує зростати. ООН постійно інформує про акти насилля та вбивствах у Сирії. З початку березня 2011 року постійно надходять відомості щодо порушення права людини та основних свобод, у тому числі страти без суду, тортури, арешти, застосування тяжкої зброї проти мирного населення.

Станом на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення щодо відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, офіційною позицією УВКБ ООН державам-членам ООН рекомендовано у зв'язку з проведенням постійних бойових дій у Сирії з березня 2011 року, які продовжуються і до тепер, ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення (http://unhcr.org.ua/).

За інформацією Департаменту імміграційних питань Великобританії (Методичні рекомендації з розгляду справ шукачів притулку із Сирії. Січень 2013 року. United Kingdom: Home Office, Operational Guidance Note: Syria, 15 January 2013, Syria OGN v 8, доступно за адресою: http://www.refworld.org/docid/50f55c8d2.html [accessed 21 May 2013]), враховуючи ситуацію в Сирії та рішучість влади утримувати контроль над усією країною, альтернатива внутрішнього переміщення в основному не вважається реальним способом уникнути переслідувань, які підтримуються владою чи які дозволяються владою. Переміщення також не буде раціональною опцією в тих регіонах, де вираження народного незадоволення вирішується із застосуванням сили із смертельним результатом. Також все частіше з'являються дані про порушення прав людини з боку озброєних опозиційних груп, включаючи тортури та страти, в Алеппо, Ідлібі та інших містах. Також є повідомлення про використання опозиційними групами смертоносної сили, в тому числі й в житлових районах.

В Рекомендаціях УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що покинули Сирійську Арабську Республіку (редакція ІV від 15.11.2015 року) зазначено, що численні антиурядові озброєні групи - з різними ідеологічними та політичними поглядами і що примикають до постійно мінливих альянсів - діють переважно в південних провінціях Дераа і Ель-Кунейтра, провінції Риф Дамаск, на півночі провінції Хомс, в сільській місцевості провінції Латакія, а також в провінціях Ідліб і Алеппо. Як повідомляється, антиурядові озброєні групи досягли помітних тактичних успіхів в діях проти урядових сил в провінціях Дераа, Алеппо і Ідліб, зокрема, в кінці березня 2015 року вони повністю взяли під свій контроль центр провінції Ідліб. Крім того, антиурядові озброєні групи продовжують періодично вступати в сутички з ИГИШ в сільській місцевості провінції Алеппо і в південному регіоні провінції Дамаск. Фронт «Ан-Нусра» (ФАН), за повідомленнями, грає домінуючу роль серед антиурядових збройних груп і прагне нав'язати свою екстремістську ідеологію общинам.

Конфлікт в Сирії триває вже п'ятий рік, і гуманітарна ситуація як і раніше швидко погіршується. Загальна кількість осіб, які потребують гуманітарної допомоги в Сирії досягло 13,5 млн. осіб (тоді як в лютому їх було 12,2 млн.). Хоча конфліктом порушена вся територія Сирії, більшість осіб, які потребують допомоги, зосереджено в провінціях Алеппо, Риф Дамаск і Ідліб. За оцінками, на кінець 2014 року понад чотири з кожних п'яти сирійців жили в бідності, при цьому майже 65 відсотків - в крайній бідності, маючи можливість забезпечити себе лише самими основними продовольчими і непродовольчими товарами, необхідними для виживання їх сімей. 30 відсотків населення, як встановлено, живе в крайній убогості: сім'ї не можуть навіть забезпечити нагальні потреби в їжі, а ті, що живуть в районах конфлікту, стикаються з проблемами голоду, недоїдання і виснаження.

У 2015 році в Сирії загинули понад 55 тисяч осіб про що повідомлялось в Сирійському центрі з моніторингу за дотриманням прав людини. Майже 21 тисяча загиблих - цивільні особи, серед них 2574 дітей. У кількості загиблих також враховано понад 16 тисяч ісламістів включно з бойовиками "Фронту аль-Нусра" та "Ісламської держави",

Таким чином, регіон м. Алеппо, у якому проживав позивач, характеризується надзвичайно високим рівнем насильства (включаючи повітряне бомбардування), через що існує високий ризик стати жертвою нападу та поранення.

Європейський суд з прав людини у справі "Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства" (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

Отже ситуації в Сирії за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну. Так, сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.

При цьому, ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

Аналогічна позиція викладена у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2011 року № 3.

Враховуючи викладене, суд критично оцінює позицію відповідача у висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно того, що внутрішній конфлікт в країні походження позивача не розглядається в якості основної причини звернення за захистом.

Відповідно до пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

Отже відповідачем не взято до уваги інформацію по країні походження позивача. Зокрема, того факту, що на теперішній час в Сирії триває громадянська війна, систематично порушуються права людини та основні свободи, відтак беззмістовним є висновок відповідача про те, що позивач не пов'язує свої особисті проблеми з загальними проблемами в аспекті критичного стану в Сирії, оскільки позивач мотивував своє звернення до влади України за захистом саме побоюваннями повертатися у країну громадянської належності через бойові дії.

У своїх рекомендаціях УВКБ ООН також зазначило, що в тих випадках, коли особи не відповідають конвенційним критеріями, належить застосовувати критерії для надавання додаткових форм захисту, у т.ч. тих, що розроблені в обов'язкових або факультативних регіональних принципах або режимах надання захисту, а також ситуаційно обумовлені критерії надання статусу біженця.

Однак, формальне ставлення відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем порушило принцип рівності перед законом, що призвело до прийняття противоправного рішення в частині відмови ОСОБА_1 у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Порушення хоча б одного з цих критеріїв дає підстави для задоволення позову.

Вирішуючи спір, судом встановлено, що відповідач при прийнятті спірного рішення не діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для справи, чим порушив вимоги ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України.

На підставі викладено, суд вважає, що порушене право позивача підлягає поновленню шляхом скасування рішення Державної міграційної служби України від 29 серпня 2016 року № 464-16 та зобов'язання визнати ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту, що узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України у постанові Пленуму від 25 червня 2009 року № 1.

Так, згідно п. 25 вказаної постанови Пленуму, суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов'язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності - зобов'язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог та необхідність їх часткового задоволення.

Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 11, 24, 69, 71, 72, 86, 94, 158-163, 254 КАС України, Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового та тимчасового захисту" від 08.07.2011 року № 3671-VI, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення від 29 серпня 2016 року № 464/16, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 29 серпня 2016 року № 464/16.

Зобов'язати Державну міграційну службу України визнати ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано у строк, встановлений статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання її копії. Апеляційна скарга подається до Одеського окружного адміністративного суду, та одночасно її копія до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий суддя О.В. Глуханчук

Суддя Г.П. Самойлюк

Суддя О.М. Тарасишина