Ухвала суду № 62531656, 03.11.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 382/131/14-ц Головуючий у І інстанції Бурзель Ю. В.Провадження № 22-ц/780/5292/16 Доповідач у 2 інстанції Савченко С. І.Категорія 58 03.11.2016

УХВАЛА

Іменем України

03 листопада 2016 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Білоконь О.В., Верланова С.М.,

при секретарі Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Яготинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області на ухвалу Яготинського районного суду Київської області від 08 серпня 2016 року у справі за поданням старшого державного виконавця Яготинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про встановлення тимчасового обмеження боржнику у праві виїзду за межі України,-

в с т а н о в и л а:

У серпні 2016 року старший державний виконавець Яготинського районного відділу ДВС ГТУЮ у Київській області звернувся до суду із вказаним вище поданням, яке мотивував тим, що на примусовому виконанні у відділі ДВС знаходяться виконавчі провадження за виконавчим листом № 382/131/14-ц, виданим Яготинським районним судом Київської області 10 лютого 2014 року про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання неповнолітньої дитини в розмірі 1/4 частини заробітку, а також на утримання самої ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини заробітку. 14 лютого 2014 року на підставі вказаних виконавчих листів відкриті виконавчі провадження, однак боржник аліменти не виплачує, допустив заборгованість, яка станом на 03 серпня 2016 року становить 2979 грн. Посилаючись на те, що боржник ухиляється від виконання судового рішення, просив встановити тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_2 за межі України.

Ухвалою Яготинського районного суду Київської області від 08 серпня 2016 року у задоволенні подання відмовлено.

Не погоджуючись із ухвалою Яготинський районний відділ ДВС ГТУЮ у Київській областіподав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити ухвалу про задоволення подання державного виконавця, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Скаргу мотивує тим, що боржник не повідомив відділ ДВС про наявність доходу та не вносив грошові кошти самостійно.

В суді апеляційної інстанції представник Яготинського ВДВС подану апеляційну скаргу підтримав, просив задоволити та скасувати ухвалу Яготинського районного суду Київської області як необгрунтовану.

Боржник ОСОБА_2 належним чином повідомлений про час розгляду справи, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки, до суду не з'явився, причин неявки не повідомив, що відповідно до ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Роглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.312 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Відмовляючи у задоволенні подання старшого державного виконавця, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що виконавче провадження не містить доказів того, що ОСОБА_2, маючи всі реальні можливості виконати рішення суду по справі №382/131/14-ц від 10 лютого 2014 року, свідомо вчиняє діяння (дії або бездіяльність), що спрямовані на невиконання відповідного рішення у виконавчому провадженні, тобто ухиляється від його виконання.

При цьому суд виходив із того, що матеріали виконавчого провадження містять квитанції про сплату аліментів, зокрема, від 02 лютого 2015 року, 21 серпня 2015 року, 02 жовтня 2015 року, 29 жовтня 2015 року, 28 березня 2016 року, 28 квітня 2016 року.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Згідно ст.3771 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника -фізичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу виконавчої служби.

Судом встановлено, що на виконанні у Яготинськогму районному відділі ДВС знаходяться виконавчі провадження № 42095062 та №42095122 по примусовому виконанню рішення Яготинського районного суду Київської області від 10 лютого 2014 року про стягнення про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання неповнолітньої дитини в розмірі 1/4 частини заробітку, а також на утримання самої ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини заробітку.

Виконавчі провадження по виконанню даного рішення відкриті 14 лютого 2014 року.

Також судом встановлено, що державним виконавцем зроблено запити до реєстраційної служби Яготинського районного управління юстиції у Київській області, ДПС України, Пенсійного фонду України, центру НППВАЗ з обслуговування м. Березань, Баришівського, Згурівського та Яготинського районів при УДАІ ГУ МВС України в Київській області, Яготинського районного центру зайнятості населення та до ТОВ «ТОРГРУП».

Згідно відповідей за вказаними запитами відомості про право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно й транспортні засоби відсутні.

ОСОБА_2 на обліку в Яготинському районному центру зайнятості не перебуває, допомогу по безробіттю не отримує, за трудовими та цивільно-правовими договорами не працює, пенсію не отримує.

Із 27 серпня 2015 року по 24 травня 2016 року ОСОБА_2 працював у ТОВ «ТОРГРУП».

Також судом встановлено, що боржник частково сплачує аліменти, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження.

З огляду на те, що, юридична санкція у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України передбачена законом не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання, а також враховуючи, що тягар доказування наявності факту ухилення від виконання зобов'язань покладається на державного виконавця, який цього факту не довів, суд обгрунтовано відмовив у задоволенні подання.

Доводи апеляційної скарги про те, щоборжник не повідомив відділ ДВС про наявність доходу та не вносив грошові кошти самостійно, спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що боржник частково сплачує аліменти.

З матеріалів справи вбачається, що саме в період роботи вТОВ «ТОРГРУП» із 27 серпня 2015 року по 24 травня 2016 року ОСОБА_2 добровільно сплачував аліменти, а саме 21 серпня 2015 року, 02 жовтня 2015 року, 29 жовтня 2015 року, 28 березня 2016 року, 28 квітня 2016 року.

Крім того, доводи апеляційної скарги про те, що має місце ухилення боржника ОСОБА_2 від виконання зобов'язань, що у своє чергу дає підстави для обмеження його виїзду за кордон, не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. Отже, поняття «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини, непереборної сили, події тощо (узагальнення судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, виконане Верховним Судом України 01 лютого 2013 року).

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, як помилково вважає державний виконавець, а за ухилення від їх виконання.

Державний виконавець не надав суду належних і допустимих доказів свідомого ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалена з дотриманням норм процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 311, 312, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Яготинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області відхилити.

Ухвалу Яготинського районного суду Київської області від 08 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку згідно ст.324 ЦПК України не підлягає.

Головуючий

Судді: