Ухвала суду № 62531404, 08.11.2016, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 370/498/15-к

Провадження 1-2/16

ухвала

Іменем України

08 листопада 2016 року Обухівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Проць Т.В.

суддів Кравченка М.В., Мори О.М.

при секретарі Бенчук О.О.

за участю прокурора Пухи І.Ю.

підсудного ОСОБА_1

захисника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області кримінальну справу за обвинуваченням:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Нехворощ Андрушівського району Житомирської області, українця, громадянина України, освіта вища, одруженого, працюючого директором ТОВ «Вексельний союз», зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 раніше не судимого

у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.255; ч.4 ст.28, ч.3 ст.355; ч.4 ст.28, ч.1 ст.194; ч.4 ст.28, ч.4 ст.190; ч.4 ст.28 ч.2,3 ст.358; ч.4 ст.28, ч.4 ст.189; ч.4 ст.28, ч.3 ст.279; ч.4 ст.28, ч.1 ст.122; ч.4 ст.28, ч.2 ст.125 КК України,-

В С Т А Н О В И В :

Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.255, ч.4 ст.28 ч.3 ст.355, ч.4 ст. 28 ч.1 ст.194, ч.4 ст.28 ч.4 ст.190, ч.4 ст.28 ч.ч.2,3 ст.358, ч.4 ст.28 ч.4 ст.189, ч.4 ст.28 ч.3 ст.279, ч.4 ст.28 ч.1 ст.122, ч.4 ст.28 ч.2 ст.125 КК України, тобто в участі в злочинні організації з метою здійснення тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також участі в злочинах, вчинюваних такою організацією, а саме:

-на протязі січня-березня 2008 р. здійснив шахрайство щодо двох будівель майнового комплексу ТОВ «Квік» в м. Київ по вул. В.Хвойки - 21, підробку з цією метою документів, примушування до виконання цивільно-правових обов'язків щодо цього майна, а також зв'язане з цим вимагання;

-в квітні 2009 р. повторно примушував до виконання цивільно-правових обов'язків щодо посади начальника державного підприємства «Морський торговий порт Южний», поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя та здоров'я, пошкодженням і знищенням майна, а також приймав участь у захваті цього порту;

-в серпні 2008 року повторно примушував до виконання цивільно-правових обов'язків щодо посади начальника управління земельних ресурсів Києво-Святошинського району Київської області, пов'язане з насильством, що не є небезпечним для життя та здоров'я, пошкодженням і знищенням майна.

-в придбанні права на майно шляхом обману, вчинене за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, організованою групою, як член злочинної організації (щодо ТОВ «Арт-Чикаго-Експерс»).

-в підробленні документу, який видається підприємством і надає права з метою використання його як підроблювачем, так і іншою особою, вчинене за попередньою змовою групою осіб, а також використанні завідомо підробленого документу (складання завідомо підробленого протоколу загальних зборів СП ТОВ «Арт - Чикаго - Експрес»).

-в примушенні до виконання цивільно-правових обов'язків, вчинене організованою групою, повторно, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя і здоров'я потерпілих, як член злочинної організації (ТОВ «Квік»).

-вимаганні, тобто вимозі передачі чужого майна або права на майно, вчинення яких - небудь дій майнового характеру з погрозами вбивства, обмеження прав, свобод і законних інтересів потерпілих або їх близьких родичів, пошкодження і знищення їх майна, вчинене за попередньою змовою організованою групою, будучи членом злочинної організації (щодо ТОВ «Квік», погроза вбивством ОСОБА_4 та ОСОБА_5.).

-примушуванні до виконання цивільно-правових обов'язків, вчинене організованою групою, повторно, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров'я, а також пошкодження майна, як член злочинної організації, діючи в її складі (щодо державного підприємства «Морський торговий порт «Южний»).

-захваті порту, що потягнуло тяжкі наслідки, як член злочинної організації (щодо державного підприємства «Морський торговий порт «Южний»).

-в умисному середньої тяжкості тілесному ушкодженні, що спричинило тривалий розлад здоров'я, а також умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, як член злочинної організації (щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на території порту).

-умисному знищенняі пошкодження чужого майна, що спричинило майнову шкоду у великих розмірах, як член злочинної організації, діючи в її складі (державне підприємство «Морський торговий порт «Южний»).

-примушуванні до виконання цивільно-правових обов'язків, вчинене організованою групою, повторно, поєднане з насильством, яке не ж небезпечним для життя та здоров'я, а також пошкодження майна, діючи в складі злочинної організації (управління земельних ресурсів Києво-Святошинського району Київської області).

В судовому засіданні захисник ОСОБА_2 заявила клопотання про повернення справи на додаткове розслідування. В обґрунтування клопотання посилалась на істотні порушення норм КПК, а саме, що докази здобуті органом досудового розслідування з 06.11.2009 року по 23.03.2010 року вже після оголошення підсудному про закінчення досудового слідства, про що не було відомо ні обвинуваченому, ні його захисникам; жодне з висунутих ОСОБА_1 обвинувачень не конкретизоване, не зазначено час, місце, спосіб вчинення злочинів; не встановлені і не вказані потерпілі по ст.355 КК України; слідством не визначено цивільно-правові зобов'язання до виконання яких він когось примушував; не зазначено ознаки злочинної організації, роль ОСОБА_1 в цій організації, за яких обставин він вступив до неї, в якому місці, як виразив свою згоду. Апеляційним судом Київської області встановлено факт відсутності ознак злочинної організації, неконкретність пред'явленого обвинувачення за ч.1 ст.255 КК України ОСОБА_8 обвинувачення якого є ідентичним обвинуваченню ОСОБА_1 і які згідно обвинувачення входили до однієї злочинної організації. Захисник посилалась на неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч.4 ст.28, ч.4 ст.190 КК України та відсутність складу злочину, пов'язаного з вимаганням, невідповідність слідства фактичним обставинам справи, неповноту слідства, необхідність встановлення осіб, які подали апеляційну та касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду від 29.07.2005 року та їх допиту, встановлення особи ОСОБА_9, який подав касаційну скаргу, неправильну кваліфікацію дій підсудного за ч.4 ст.28 ч.2,3 ст.358 КК України оскільки обвинувачення не містить відомостей щодо місця, часу, способу, мотивів інкримінованих обвинуваченому дій, слідством не допитані засновники ТОВ «Арт Чикаго Експрес», реєстратор, склад злочинів, передбачених ч.4 ст.28, ч.3 ст.355, ч.4 ст.190 обґрунтовуються неналежними доказами, частина яких за не встановлених обставин зникла. Також ОСОБА_2 зазначила, що ОСОБА_1 не був 28.04.2008 року в порту і до злочинів, передбачених ч.4 ст.28, ч.1 ст.122, ч.2 ст.125 КК України відношення не має. Вказані обставини, на думку захисника, призвели до порушення прав обвинуваченого на захист. Вважала, що зазначені порушення не можливо усунути під час судового розгляду.

Підсудний думку захисника підтримав та вважав, що справа підлягає поверненню на додаткове розслідування прокурору, оскільки під час досудового розслідування було істотно порушено норми КПК України, жодне із обвинувачень є неконкретним, тобто має місце неповнота та неправильність досудового слідства.

Прокурор щодо задоволення клопотання захисника заперечила, просила відмовити у його задоволенні через безпідставність та необґрунтованість.

Суд вивчивши клопотання, думки щодо нього учасників судового розгляду, допитавши потерпілого та свідків, дослідивши матеріали кримінальної справи приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.01.2013 року ОСОБА_10 засуджений за ч.1 ст.255, ч.4 ст.28, ч.3 ст.355, ч.4 ст.28, ч.2 ст.121, ч.4 ст.28, ч.1,2 ст.194, ч.4 ст.28, ч.4 ст.190 ч.4 ст.28, ч.2,3 ст.358, ч.4 ст.28, ч.4 ст.189, ч.4 ст.28, ч.1 ст.122 і ч.2 ст.125, ч.1 ст.70 КК України до 7 років 3 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна; ОСОБА_11 засуджений за ч.1 ст.255, ч.4 ст.28, ч.3 ст.355, ч.4 ст.28, ч.4 ст.189, ч.1 ст.70 КК України до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна; ОСОБА_12 засуджений за ч.5 ст.27, ч.3 ст.355 КК України до 4 років позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки, за ч.4 ст.28, ч.2 ст.121, ч.4 ст.28, ч.2 ст.194, ч.1 ст.255 КК України виправданий у зв'язку з недоведеністю його участі у вчиненні даних злочинів; ОСОБА_13 засуджений за ч.5 ст.27, ч.3 ст.279, ч.5 ст.27, ч.1 ст.122, ч.5 ст.27, ч.2 ст.125, ч.1 ст.70 КК України до 5 років позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки; ОСОБА_14 засуджений за ч.5 ст.27, ч.3 ст.279, ч.5 ст.27, ч.1 ст.122, ч.5 ст.27, ч.2 ст.125, ч.1 ст.70 КК України до 5 років позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки; ОСОБА_1 засуджений за ч.1 ст. ст.255, ч.4 ст.28, ч.3 ст.355, ч.4 ст.28, ч.4 ст.190, ч.4 ст.28, ч.2,3 ст.358, ч.4 ст.28, ч.4 ст.189, ч.4 ст.28, ч.3 ст.279, ч.4 ст.28, ч.1 ст.122, ч.2 ст.125, ч.4 ст.28, ч.1 ст.194, ч.1 ст.70 КК України до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 30.12.2013 року вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.01.2013 року щодо засуджених ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_1, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 залишено без змін.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 12.05.2014 року вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02.12.2013 року щодо ОСОБА_8 скасований, справа направлена Генеральному прокурору на додаткове розслідування з підстав відсутності доказів створення злочинної організації, правил поведінки членів злочинної організації, ієрархії учасників, місця в цій ієрархії обвинуваченого, вступ до злочинної організації,мотиву, надання згоди на вступ в таку організацію.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.11.2014 року ухвала Апеляційного суду Київської області від 30.12.2013 року щодо ОСОБА_1 скасована, матеріали направлені на новий апеляційний розгляд.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 28.01.2015 року вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.01.2013 року щодо ОСОБА_1 скасований, справа направлена на новий судовий розгляд.

При наданні правової оцінки доводам клопотання, суд приймає до уваги, що обвинувачення, пред'явлене підсудному, повинно бути абсолютно конкретним, обгрунтованим доказами, не повинно містити суперечностей, оскільки особа має право знати, в чому саме вона обвинувачується і захищатися від пред'явленого їй обвинувачення. Дані положення випливають і з п. «а» ч. 3 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950), згідно з якою, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього.

У випадку пред'явлення неконкретного обвинувачення, що є порушенням права на захист, справа підлягає поверненню на додаткове розслідування з підстав істотного порушення закону.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 64 КПК України (в ред. 1960 року) при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню, окрім іншого, подія злочину, а саме: час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину.

В постанові Пленуму Верховного Суду України №13 від 23.12.2005 року роз'яснено, що злочинна організація це внутрішньо і зовнішньо стійке ієрархічне об'єднання трьох і більше осіб або двох і більше організованих груп, метою діяльності яких є вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів чи тільки одного, що вимагає ретельної довготривалої підготовки або керівництва чи координація злочинної діяльності інших осіб або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп, стійкість організованої групи та злочинної організації полягає в їх здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування: стабільний склад, тісні стосунки між його учасниками, їх централізоване підпорядкування, єдине для всіх правило поведінки, наявність плану злочинної організації і чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення. Злочин вважається закінченим з моменту надання згоди на вступ до злочинної організації, тобто доказуванню підлягають час, місце, спосіб, мотив вказаної дії обвинуваченого, чого досудовим слідством у даній кримінальній справі не встановлено.

Як вбачається зі змісту обвинувального висновку досудовим слідством не сформульовано обвинувачення ОСОБА_1 у скоєнні інкримінованих йому злочинів, що є порушенням вимог ст. 223 КПК України (в редакції 1960 року), згідно яких, в обвинувальному висновку має бути викладено фактичні обставини злочинів, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію злочинів з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення. Вказані порушення свідчать про неконкретність пред'явленого обвинувачення та порушення права підсудного на захист, які не можуть бути відновлені в ході судового слідства за відсутності ініціативи прокурора, який не скористався правом змінити обвинувачення в суді.

Відповідно до ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено те, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відсутність конкретного формулювання обвинувачення є порушенням права обвинуваченого на захист та справедливий судовий розгляд, передбачений ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та обмежує гарантоване право обвинуваченого на захист вже на момент пред'явлення йому обвинувачення.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26.06.2008, ухваленому у справі «Ващенко проти України», зазначено, що обвинувачення для цілей п.1 ст.6 Конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п.51)».

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2000 у справі «Маттоціа проти Італії» обвинувачений у скоєнні злочину має бути негайно і детально поінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п.«b» ч.3 ст.6 конвенції».

У рішенні Європейського суду з прав людини від 09.10.2008 року у справі "Абрамян проти Росії" зазначено, що деталі скоєння злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він офіційно вважається письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення. В цьому ж рішенні Європейський суд з прав людини вказав, що положення пп.«а» п.3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, правової кваліфікації, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого розгляду.

Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (див. рішення Європейського суду з прав людини від 1 березня 2001 р. у справі «Даллос проти Угорщини», № 29082/95, п. 47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п.3 ст. 6 Конвенції (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47). Аналогічні висновки зробив Європейського суду з прав людини і у рішенні від 19 грудня 1989 року у справі «Камасінскі проти Австрії».

Таким чином, стала практика Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права для судів України, вказує на необхідність забезпечення права підсудного на захист шляхом доведення до його відома чіткого і конкретного обвинувачення.

Як вбачається з обвинувального висновку від 09.06.2010 року, на який посилався прокурор як на підставу обвинувачення у даній кримінальній справі, такий обвинувальний висновок відносно ОСОБА_1 вказаним у ст.223 КПК ( в редакції 1960 року) вимогам не відповідає, оскільки не містить належним чином сформульованого і чітко конкретизованого обвинувачення, зокрема зміст обвинувачення не вказує на те, що до відома підсудного належно доведено обвинувачення, зокрема в частині зазначення та посилання на докази попереднього об'єднання ОСОБА_1 з іншими особами з конкретною метою, існування стійких зв'язків між ними, єдиного відомого їм усім плану, спрямованого на досягнення певного злочинного результату, з розподілом функцій та чітким визначенням ролі кожного.

На стадії досудового розслідування та судового розгляду ОСОБА_1 послідовно заперечував вчинення діянь щодо участі у злочинній організації.

Зазначена обставина має важливе значення для правильного розгляду справи, оскільки момент вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст.255 КК України виникає з моменту надання згоди на вступ у злочинну організацію. Цей момент в ході досудового та судового слідства не був встановлений.

Крім того, п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.05 №13 встановлює, що вступ особи до організованої групи чи злочинної організації (участь у ній) означає надання цією особою згоди на участь у такому об'єднанні за умови, що вона усвідомлювала факт його існування і підтвердила певними діями реальність своїх намірів.

В порушення вимог ст.64 КПК України (в редакції 1960 року) в ході досудового слідства та в суді не встановлений мотив, яким підсудний ОСОБА_1 керувався вчиняючи злочин, передбачений ч. 1 ст.255 КК України.

Також обвинувачення не містить чітко визначеної ролі підсудного у ієрархічній структурі злочинній організації.

Відповідно до ст. 275 КПК України (в редакції 1960 року), розгляд справи провадиться тільки відносно підсудних і тільки в межах предявленого їм обвинувачення. В разі необхідності доповнити чи змінити пред'явлене обвинувачення або порушити кримінальну справу по новому обвинуваченню чи щодо нових осіб суд додержується правил, установлених в статтях 276, 277, 278 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 277 КПК України (в редакції 1960 року), під час судового розгляду до закінчення судового слідства прокурор вправі змінити пред'явлене особі обвинувачення. Зміна обвинувачення не допускається, якщо цим буде порушено правило обов'язковості проведення досудового слідства. У цьому випадку за наявності до того підстав прокурор заявляє клопотання про повернення справи на додаткове розслідування.

Під час судового розгляду прокурор не скористався своїм правом змінити обвинувачення для його конкретизації та приведення у відповідність до приписів кримінально-процесуального законодавства, незважаючи на те, що така об'єктивна необхідність встановлена чинним судовим рішенням у іншій справі з таким саме змістом обвинувачення стосовно інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 КПК України (в редакції 1960 року), прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобовязані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.

Як вбачається з п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 11.02.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування», повернення справи на додаткове розслідування зі стадії судового розгляду справи допускається лише з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства. Досудове слідство визнається неповним, якщо під час його провадження всупереч вимогам статей 22 і 64 КПК не були досліджені або були поверхово чи однобічно досліджені обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи (не були допитані певні особи; не витребувані й не досліджені документи, речові та інші докази для підтвердження чи спростування таких обставин; не досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу на додаткове розслідування, коли необхідність дослідження тієї чи іншої з них випливала з нових даних, установлених при судовому розгляді; не були з'ясовані з достатньою повнотою дані про особу обвинуваченого; тощо). Неправильним досудове слідство визнається в разі, коли органами досудового слідства при вчиненні процесуальних дій і прийнятті процесуальних рішень були неправильно застосовані або безпідставно не застосовані норми кримінально-процесуального чи кримінального закону і без усунення цих порушень справа не може бути розглянута в суді.

Розгляд кримінальної справи неодноразово відкладався у зв'язку з тим, що в судове засідання жодного разу не з'явився на виклик суду 2 потерпілих і 34 свідка обвинувачення. Ухвали суду про привід вказаних потерпілих і свідків у судові засідання не виконано.

Судом було вжито всіх процесуально можливих заходів для допиту потерпілих та свідків в судовому засіданні, однак ці заходи результатів не дали.

Згідно вимог кримінально-процесуального законодавства саме прокурор в судовому засіданні повинен подавати докази обвинувачення і брати участь у доказуванні їх переконливості.

На підставі п.3 (d) ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Верховною радою України 17 липня 1997 року, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали.

Указане право не було забезпечено стороною обвинувачення підсудному ОСОБА_1, незважаючи на клопотання сторони захисту про обов'язковість допиту вказаних вище потерпілих та свідків.

Внаслідок цього, суд позбавлений можливості дослідити ті обставини, з'ясування яких має значення для правильного вирішення справи, а також надати перевагу тим чи іншим доказам.

З урахуванням викладеного, наявні у справ докази не забезпечують повне і достовірне встановлення всіх обставин справи, що входять до предмету доказування та свідчать про однобічність та неповноту досудового слідства, яка не може бути усунута в судовому засіданні.

В ході додаткового розслідування органам досудового слідства слід привести формулювання обвинувачення у відповідність до його правової кваліфікації. В залежності від неї виконати необхідний обсяг слідчих дій для повного та всебічного встановлення обставин злочину, оскільки більш точно на цій стадії визначитись із переліком необхідних слідчих дій неможливо без конкретизації обвинувачення та визначення обсягу фактів і відомостей, які підлягають доказуванню. Також слід встановити місцезнаходження недопитаних судом потерпілих та свідків для забезпечення їх явки в судове засідання для дачі показань.

Відповідно до ст.281 КПК України (в редакції 1960 року) повернення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства може мати місце лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.

Досудовим слідством в ході розслідування кримінальної справи щодо ОСОБА_1 допущена неповнота і неправильність, яка не може бути усунута в судовому засіданні, а тому кримінальна справа підлягає направленню прокурору для проведення додаткового розслідування в ході якого необхідно встановити роль ОСОБА_1 в скоєні інкримінованих злочинів і в залежності від встановленого кваліфікувати його дії. Зазначені вище неповноту та неправильність досудового слідства не вдалося усунути в межах судового слідства, оскільки суд вичерпав свої процесуальні можливості для цього, однак невиконання органами поліції вимог суду та невикористання прокурором своїх процесуальних прав щодо зміни обвинувачення унеможливлює вирішення цієї кримінальної справи судом із забезпеченням принципів повноти, всебічності та об'єктивності.

Станом на час надходження справи до суду підсудному обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд, останній не вчиняв будь-яких дій, спрямованих на його порушення, а тому суд, враховуючи тяжкість інкримінованого злочину та дані про особу ОСОБА_1 (наявність постійного місця проживання, роботи, характеристики), вважає необхідним залишити запобіжний захід - підписку про невиїзд без змін.

Керуючись ст.ст.281 КПК України (в редакції 1960 року), суд,-

У Х В А Л И В:

Кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.255; ч.4 ст.28, ч.3 ст.355; ч.4 ст.28, ч.1 ст.194; ч.4 ст.28, ч.4 ст.190; ч.4 ст.28 ч.2,3 ст.358; ч.4 ст.28, ч.4 ст.189; ч.4 ст.28, ч.3 ст.279; ч.4 ст.28, ч.1 ст.122; ч.4 ст.28, ч.2 ст.125 ККодексу України повернути Генеральній прокуратурі України на додаткове розслідування.

Запобіжний захід ОСОБА_1 залишити попередній - підписку про невиїзд.

На ухвалу суду може бути подана апеляція до апеляційного суду Київської області протягом 7 діб з дня її винесення.

Головуючий суддя:

Судді: