Рішення № 62527548, 19.10.2016, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-12

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2016 р. Справа № 911/2443/16

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Христенко О.О.

при секретарі Литовці А.С.

розглянувши справу № 911/2443/16

за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», м. Бориспіль

до Військової частини А 2215, м. Бориспіль

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство оборони України, м. Київ

про стягнення 2831,19 грн.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - довіреність № 01-22/7-93 від 02.02.2016;

від відповідача: ОСОБА_2 - довіреність № 350/133/30/545пс;

від третьої особи:ОСОБА_3 - довіреність № 220/25/д від 06.01.2016.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до військової частини А2215 (відповідач) про стягнення 2831,19 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору про технічне забезпечення електропостачання споживача № 02.1.2/14/25-27 від 01.04.2010, в частині своєчасної оплати отриманих послуг із споживання електричної енергії, у звязку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 2382,71 грн., з огляду на наявність якої позивачем нараховані 341,29 грн. пені, 33,90 грн. 3 % річних та 73,29 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 04.08.2016 порушено провадження у справі № 911/2443/16.

В судовому засіданні 21.09.2016 представником позивача підтримані позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, однак 12.09.2016 через канцелярію суду від останнього надійшло клопотання про залучення Міністерства оборони України, до участі у справі, в якості відповідача, оскільки згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», військова частина, як субєкт господарської діяльності за своїми зобовязаннями відповідає коштами, що надходять по відповідних статтях кошторису, а в разі їх недостатності відповідальність за зобовязання військової частини несе Міністерство оборони України.

Ухвалою суду від 21.09.2016 розгляд справи був відкладений.

05.10.2016 через канцелярію суду відповідачем наданий відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позову та просить суд відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що відповідальність за зобовязаннями військової частини має нести Міністерство оборони України.

Ухвалою суду від 05.10.2016 залучено до участі у справі № 911/2443/16, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство оборони України, а розгляд справи відкладений.

19.10.2016 через канцелярію суду позивачем надана заява, в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій позивач збільшуючи розмір позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача 2691,68 грн. заборгованості, 439,03 грн. пені, 46,76 грн. 3 % річних та 109,87 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Згідно з ч. 3 ст. 55 ГПК України, ціну позову вказує позивач.

Таким чином, судом розглядуються вимоги про стягнення з відповідача 2691,68 грн. заборгованості, 439,03 грн. пені, 46,76 грн. 3 % річних та 109,87 грн. інфляційних втрат.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.

В судовому засіданні 19.10.2016 представник третьої особи надав письмові пояснення по суті спору, в яких зазначив про те, що військова частина А2215, є юридичною особою, яка може виступати у суді як позивачем, так і відповідачем, є зобовязаною особою та має самостійно відповідати за своїми договірними зобовязаннями. Крім того, третьою особою зазначено, що відповідач фінансується з Державного бюджету України, і що зобовязання щодо оплати відповідачем штрафних санкцій значно утруднить її фінансовий стан.

Дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

01.04.2010 між позивачем (власник мережі) та відповідачем (споживач) укладений Договір про технічне забезпечення електропостачання споживача № 02.1.2-14/25-27, відповідно до умов п.п. 1.1, 1.2 якого власник мережі забезпечує технічну можливість передачі електричної енергії споживачу в обсягах, згідно з договором про постачання або про купівлю-продаж електричної енергії, з показниками допустимих відхилень від стандартних умов надання обсягу електричної енергії, з показниками допустимих відхилень від стандартних умов надання обсягу електричної енергії та рівня дозволеної потужності за класами напруги, а споживач дотримується установленого режиму споживання електричної енергії та своєчасно сплачує за отримані послуги, визначені пунктом 4.1 цього договору. Передача електричної енергії забезпечується відповідно до однолінійної схеми, наведеної в Додатку № 1 «Однолінійна схема електропостачання». Власник мереж забезпечує передачу електричної енергії в точку продажу, визначену згідно з відповідним договором споживача з постачальником електричної енергії та вказану на «Однолінійній схемі електропостачання».

Згідно з п. 4.1 договору, споживач взяв на себе обовязок здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії на межі балансової належності електромереж згідно з Додатком № 5 «Порядок розрахунків за перетікання реактивної електричної енергії»; за технічне обслуговування електричних установок споживача (в разі письмового звернення споживача щодо необхідності проведення обслуговування та при можливості власника мережі, а також при умові укладення додаткової угоди до договору).

Пунктами 7.1, 7.3, 7.6, 7.7 договору з урахуванням редакції Додаткової угоди № 1 від 16.10.2012 визначено, що облік активної та реактивної енергії у споживача, струмоприймачі якого приєднанні до електричних мереж власника мереж, здійснюється згідно з вимогами ПУЕ та ПКЕЕ. На підставі показів засобів обліку електричної енергії у терміни, визначені Додатком № 6 до договору «Порядок зняття показів розрахункових приладів обліку електричної енергії та форма звіту споживача про покази приладів обліку» споживачем та власником мереж оформлюються акт про обсяги переданої споживачу електричної енергії та акт результатів замірів електричної потужності.

Власник мереж щомісячно виставляє споживачу за звітний місяць: рахунок; акт приймання-передачі (про перетікання реактивної енергії); акт приймання-здачі виконаних послуг.

Споживач с 10-го числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержує в бухгалтерії власника мереж рахунок та акти. Сплата рахунків проводиться споживачем до 20-го числа того ж місяця. Акти споживач зобовязаний підписати та повернути в бухгалтерію власника мереж протягом 5-ти днів з дати їх отримання. Якщо акти протягом визначено строку, не будуть повернути власнику мереж, вони вважаються підписаними сторонами.

Позивач належним чином та в повному обсязі виконав взяті на себе зобовязання згідно з умовами договору, надавши відповідачу в період з жовтня 2015 по серпень 2016 послуги з передачі електричної енергії.

Для оплати вартості відповідачем вказаних послуг, позивачем в період з жовтня 2015 по серпень 2016 були виставлені рахунки-фактури за надані послуги та акти приймання-здачі виконаних послуг згідно з договором, на загальну суму 2691,68 грн.

Вказані рахунки-фактури та акти були надісланні відповідачу, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії рекомендованих повідомлень про вручення відповідачу поштових відправлень.

Однак, відповідач, у вказані в договорі строки, рахунки та акти позивачу не повернув, претензій щодо якості чи кількості отриманих послуг не надав, а отже рахунки та акти вважаються підписаними з боку відповідача без зауважень.

Проте, в порушення умов договору, відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобовязання, у строки, визначені договором, оплату отриманих послуг не здійснив, у звязку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 2691,68 грн.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовник) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобовязаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що відповідальність за зобовязання військової частини має нести Міністерство оборони України, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», військова частина, як субєкт господарської діяльності за своїми зобовязаннями відповідає коштами, що надходять по відповідних статтях кошторису, а в разі їх недостатності відповідальність за зобовязання військової частини несе Міністерство оборони України.

Розглянувши заперечення відповідача, суд залишає їх без уваги, оскільки як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, військова частина А2215, є юридичною особою, яка може виступати у суді як позивачем, так і відповідачем, є зобовязаною особою та має самостійно відповідати за своїми договірними зобовязаннями.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 24.12.2009 у справі № 8/30.

Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем за надані, згідно з умовами Договору про технічне забезпечення електропостачання споживача, послуги передачі електричної енергії, на час прийняття рішення не сплачена, а розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 2691,68 грн. визнається судом та підлягає задоволенню.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У звязку із неналежним виконанням відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати отриманих послуг, позивач, на підставі п. 8.2.1 додаткової угоди № 1 від 16.10.2012 до договору, просить суд стягнути з відповідача 439,03 грн. пені, нарахованої від сум заборгованості по кожному рахунку окремо.

Умовами п. 8.2.1 додаткової угоди № 1 від 16.10.2012 до договору передбачено, що у разі внесення платежів, передбачених п. 7.7 договору (в редакції додаткової угоди № 1), з порушення встановлено строку, споживач сплачує власнику мережі пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення. Пеня нараховується до моменту повного погашення заборгованості за цим договором.

У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

На підставі вказаних норм права, суд здійснивши перерахунок заявленого позивачем до стягнення розміру пені, встановив, що вказаний розрахунок позивача є арифметично вірним.

Однак, враховуючи, що відповідач є бюджетною установою, яка фінансується за рахунок Державного бюджету України та відсутності у останнього коштів для сплати заборгованості, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка від 04.10.2016 № 350/133/30/602ПС, а також той факт, що відповідач знаходиться у скрутному фінансовому становищі, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені, який підлягає до стягнення на 90 %, що становитиме 43,90 грн.

Крім того, у звязку із неналежним виконанням відповідачем зобовязань щодо оплати отриманих послуг, позивач, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідача 46,76 грн. 3 % річних та 109,87 грн. інфляційних втрат, нарахованих від сум заборгованості по кожному рахунку окремо.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вказаної норми права, враховуючи, що розрахунок позивача, наявний в матеріалах справи, є арифметично вірним, вимоги позивача про стягнення з відповідача 46,76 грн. 3 % річних та 109,87 грн. інфляційних втрат визнаються судом та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 4 п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Враховуючи, що сума пені в розмірі 439,03 грн. нарахована позивачем правомірно, а її розмір зменшено судом до 43,90 грн., на підставі ст. 83 ГПК України, судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Враховуючи наведе вище, керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з військової частини А2215 (08300, Київська область, м. Бориспіль, соцмістечко, код ЄДРПОУ 08081802) на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (08307, Київська область, м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт «Бориспіль», код ЄДРПОУ 20572069) 2 691 (дві тисячі шістсот девяносто одну) грн. 68 коп. заборгованості, 43 (сорок три) грн. 90 коп. пені, 46 (сорок шість) грн. 76 коп. 3 % річних, 109 (сто девять) грн. 87 коп. інфляційних втрат та 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення вступає в законну силу після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання, відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено - 04.11.2016

Суддя О.О. Христенко