Рішення № 62526258, 01.11.2016, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

01.11.2016 Єдиний унікальний номер 205/4234/16-ц

Справа № 2/205/2276/16

205/4234/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2016 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Басова Н.В.,

при секретарі Сахончик Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

ПАТ КБ «ПриватБанк» 01 червня 2016 року звернулося до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач у своєму позові посилався на те, що 05 листопада 2004 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір, згідно умов якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 5761 грн. на строк з 05 листопада 2004 року по 06 листопада 2006 року, а відповідач зобовязалася кошти прийняти, належним чином їх використовувати та повернути у строк та на умовах, передбачених договором. Разом з тим, відповідач свої зобовязання щодо повернення кредиту та сплати процентів не виконала, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої станом на 25 травня 2016 року склав 4918 грн. Отже, датою 06 листопада 2006 року визначено кінцеву дату виконання позичальником дій щодо повернення кредиту за умов відсутності порушень по сплаті та простроченої заборгованості, а не кінцевий термін спливу виконання відповідачем своїх грошових зобовязань за договором та припинення зобовязань в цілому. Отримані відповідачем кредитні кошти до теперішнього часу банку не повернуті, тим самим, враховуючи, що договір не є розірваним чи припиненим, відсутні підстави для припинення щомісячного нарахування відсотків на суму простроченої заборгованості по кредиту як плату за весь час фактичного користування кредитними коштами. Строк прострочення за тілом кредиту за період з 25 травня 2013 року по 25 травня 2016 року становить 1095 днів, розмір простроченої заборгованості складає 4918 грн., розмір процентної ставки за день дорівнює 0,216 %, а, отже, сума заборгованості по відсоткам складає: (4918 х 0,216 % х 1095)/ 100 = 11632,05 грн.

Позивач у своєму позові просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по відсоткам за договором від 05 листопада 2004 року нарахованих на прострочену заборгованість по кредиту за період з 25 травня 2013 року по 25 травня 2016 року в розмірі 11632,05 грн. та судові витрати.

Представник позивача надала суду заяву з проханням розглядати справу без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги не визнав у повному обсязі. У заяві від 12.08.2016 року просив застосувати строк позовної давності (а.с. 11-12).

Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності з ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню за наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 05 листопада 2004 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого відповідно до Статуту є ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 14), та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNKMRK64320180, згідно умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 5761 грн. на строк до 06 листопада 2006 року у вигляді строкового кредиту зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 2,60 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісії в розмірі 1,20 % від суми виданого кредиту щомісяця, а відповідач зобовязалася кошти прийняти, належним чином їх використовувати та повернути у строк та на умовах, передбачених договором (а.с. 8-9).

Згідно ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

На підставі ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Всупереч зазначеного відповідач свої зобовязання належним чином не виконала, допустила прострочення повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого у неї виникла заборгованість зі сплати відсотків за кредитним договором №DNKMRK64320180 від 05 листопада 2004 року, нарахованих на прострочену заборгованість за кредитом за період з 25 травня 2013 року по 25 травня 2016 року в розмірі 11632,05грн. (а.с. 6-7).

Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності як на підставу для відмови у задоволенні позову з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3.1. Договору за користування кредитом у період з дати списання коштів із кредитного рахунку до дати погашення кредиту позичальник щомісяця в період сплати сплачує відсотки в розмірі, зазначеному в п.п. 1.1. Договору (а.с. 9).

У п. 3.2. Договору зазначено, що згідно ст. 549 ЦК України, при порушенні позичальником зобовязань по погашенню кредиту він сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 6,48 % на місяць, розрахованих від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом (а.с. 9).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи, що згідно з наданим позивачем розрахунком за відповідачем обліковується заборгованість за тілом кредиту у розмірі 4918 грн., суд доходить висновку, що у відповідача і після закінчення визначеного п. 1.1. Кредитного договору кінцевого терміну повернення кредиту, тобто після 06 листопада 2006 року, щомісяця виникав обовязок зі сплати відсотків на суму заборгованості за тілом кредиту (а.с. 6-7).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.

Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права чи про особу, яка його порушила.

Так, за зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Аналізуючи норми статей 261, 530, 631 ЦК України, слід дійти висновку про те, що в разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до закінчення строку виконання останнього зобовязання має право заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими відсотками, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом щомісячні платежі (з відсотками) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. В останньому випадку, перебіг позовної давності буде починатись залежно від закінчення строку сплати кожного зі щомісячних платежів.

Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постановах Верховного Суду України від 19.03.2014 р. № 6-20цс14, від 12.11.2014 р. № 6-167цс14 та від 03.06.2015 р. № 6-31цс15, а тому має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права відповідно до ч. 1 ст. 3607 ЦПК України.

Таким чином, оскільки відповідач на підставі п. п. 3.1., 3.2. Кредитного договору щомісяця зобовязана сплачувати відсотки на суму заборгованості за тілом кредиту, враховуючи, що позовні вимоги про стягнення заборгованості зі сплати відсотків за кредитним договором заявлено за період з 25 травня 2013 року по 25 травня 2016 року, тобто за три роки до моменту звернення банку до суду, суд доходить висновку про дотримання позивачем визначеного ст. 257 ЦК України строку позовної давності.

З урахуванням викладеного, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи здобуті по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності звязку у сукупності, суд приходить до висновку, що право позивача на отримання щомісячних платежів у вигляді процентів порушувалось, а, отже, підлягають до стягнення суми процентів за кредитним договором за період з 25 травня 2013 року по 25 травня 2016 року в розмірі 11632,05грн., тобто в межах строку позовної давності, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 статті 88 ЦПК України встановлено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Позивачем при поданні позову було сплачено судовий збір у розмірі 1378 грн. (а.с. 15), тому з відповідача на користь позивача також слід стягнути судові витрати, які ним було сплачено при поданні позову, а саме: судовий збір.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15-16, 251-258, 261, 267, 525-526, 530, 549, 610, 612, 629, 631, 1048, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», ст. ст. 10-11, 59-60, 88, ч. 2 ст. 197, ст. ст. 209, 212-215, 218, 3607 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість по відсоткам за кредитним договором № DNKMRK64320180 від 05 листопада 2004 року, нарахованих на прострочену заборгованість по кредиту за період з 25 травня 2013 року по 25 травня 2016 року в розмірі 11632,05грн. (одинадцять тисяч шістсот тридцять дві гривні пять копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1378 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.В. Басова